Тепер Ісус повертається на західний берег моря, у місцевість біля Капернаума. Його знаходять люди, яких він нагодував, і запитують: «Коли ти сюди прибув?» Ісус докоряє їм, кажучи, що вони шукають його лише для того, аби ще раз поїсти. Він заохочує: «Працюйте не заради поживи, яка псується, а заради нетлінної поживи, яка приносить вічне життя». Тож люди питають: «Що нам робити, аби виконувати діла, які Бог схвалює?» (Івана 6:25—28).

Можливо, вони мають на увазі діла, яких вимагає Закон. Проте Ісус називає тільки одне діло, причому найважливіше: «Ось що схвалює Бог: віру в того, кого він послав». Але люди не вірять в Ісуса, хоча він виконує стільки чуд. Вони вимагають, щоб він показав знак, завдяки якому вони зможуть повірити. «Що ти зробиш? — запитують вони.— Наприклад, наші прабатьки їли манну в пустелі, про що написано: “Він дав їм хліб з неба”» (Івана 6:29—31; Псалом 78:24).

У відповідь Ісус звертає увагу людей на справжнє Джерело всіх чуд: «Кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба. Правдивий хліб з неба дає мій Батько, оскільки Божий хліб — це той, хто сходить з неба і приносить життя світові». Не зрозумівши Ісуса, люди просять: «Господи, давай нам цей хліб завжди» (Івана 6:32—34). Однак про який хліб насправді говорить Ісус?

Він пояснює: «Я — хліб життя. Хто приходить до мене, вже ніколи не зголодніє, і, хто вірить у мене, той більше ніколи не відчуватиме спраги. Але, як я вам і говорив, ви в мене не вірите, хоча й бачите мене... Бо я зійшов з неба, щоб виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав. І ось у чому полягає воля того, хто мене послав: щоб з усіх, кого він мені дав, я не втратив жодного і щоб воскресив їх в останній день. Адже воля мого Батька полягає в тому, щоб кожен, хто визнає́ Сина та вірить у нього, мав вічне життя» (Івана 6:35—40).

Ці слова викликають у юдеїв сильне невдоволення, і вони починають нарікати на Ісуса. Як він може говорити, що є «хлібом, який зійшов з неба»? (Івана 6:41). Для них він син звичайних людей з галілейського міста Назарета. Юдеї запитують:

— Хіба це не Ісус, Йосипів син? Таж ми знаємо його батька і матір (Івана 6:42).

— Перестаньте нарікати,— відповідає Ісус.— Жодна людина не може прийти до мене, якщо мій Батько, який послав мене, не приведе її, і я воскрешу її в останній день. У Пророках написано: «Всі вони будуть навчені Єговою». Кожен, хто слухає Батька і вчиться у нього, приходить до мене. Це не означає, що якась людина бачила Батька; його бачив лише той, хто прийшов від Бога. Він і бачив Батька. Щиру правду кажу вам: той, хто вірить, має вічне життя (Івана 6:43—47; Ісаї 54:13).

У розмові з Никодимом, яка відбулася раніше, Ісус згадав про вічне життя і пояснив, що воно пов’язане з вірою в Сина людського. Він сказав: «Кожен, хто виявляє, що вірить у [Божого єдинородного Сина], не загин[е], а отрима[є] вічне життя» (Івана 3:15, 16). Цього ж разу Ісус промовляє до багатьох людей і каже, що вони можуть здобути вічне життя саме завдяки йому, а не завдяки манні чи звичайному хлібу, який споживають в Галілеї. Отже, як отримати вічне життя? Ісус ще раз наголошує: «Я — хліб життя» (Івана 6:48).

Розмова про хліб з неба продовжується і досягає кульмінації, коли Ісус навчає в синагозі Капернаума.

У синагозі Капернаума Ісус навчає, що він — правдивий хліб з неба. Ісус, мабуть, продовжує розмову, розпочату з людьми, яких він нагодував хлібом і рибою на східному березі Галілейського моря.

Ісус каже: «Хоча ваші прабатьки їли манну в пустелі, вони все одно померли». Але, як він пояснює далі, ситуація змінилася: «Я — живий хліб, що зійшов з неба. Хто їстиме такий хліб, житиме вічно, а цей хліб — моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя» (Івана 6:48—51).

Весною 30 року н. е. Ісус сказав Никодиму, що Бог настільки любить світ, що віддав для його спасіння свого Сина. Тепер Ісус показує, що потрібно їсти його тіло, тобто виявляти віру в жертву, яку він принесе. Тільки так можна отримати вічне життя.

Однак люди не погоджуються з ним. «Як цей чоловік може дати нам їсти своє тіло?» — запитують вони (Івана 6:52). Ісус хоче допомогти їм зрозуміти, що його слова не слід сприймати буквально. Це видно з того, що він говорить далі.

«Якщо не будете їсти тіло Сина людського та пити його кров, то не матимете в собі життя. Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя... Бо моє тіло — це правдива пожива, а моя кров — правдивий напій. Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той перебуває в єдності зі мною» (Івана 6:53—56).

Уявіть собі, яке обурення, мабуть, викликають ці слова в юдеїв! Можливо, вони думають, що Ісус заохочує їх до людожерства чи до порушення Божого закону про кров (Буття 9:4; Левіт 17:10, 11). Але Ісус не каже буквально їсти тіло і пити кров. Він пояснює, що всі, хто хоче досягти вічного життя, мають виявляти віру в його жертву. Він принесе її, коли віддасть своє досконале людське тіло і проллє свою кров, яка символізує життя. Все ж навіть багато Ісусових учнів не розуміють цього вчення. Дехто каже: «Що він говорить? Як таке можна слухати?» (Івана 6:60).

Ісус усвідомлює, що деякі учні нарікають, тому запитує: «Невже це стало для вас каменем спотикання? А що буде, коли ви побачите, як Син людський піднімається туди, де був раніше? ...слова, які я вам говорив, духовні; вони дають життя. А втім, серед вас є такі, що не вірять». Після цього чимало учнів покидають Ісуса і вже не йдуть за ним (Івана 6:61—64).

Тож Ісус запитує 12 апостолів: «Може, і ви хочете піти?» Петро відповідає: «Господи, до кого ми підемо? У тебе слова вічного життя. Ми повірили і переконались, що ти — Божий Святий» (Івана 6:67—69). Хоча Петро та інші апостоли ще не повністю розуміють значення слів Ісуса, вони вирішують залишитися з ним. Який же чудовий приклад відданості!

Петрова відповідь сподобалась Ісусу, однак він говорить: «Хіба я вибрав не усіх вас, дванадцятьох? Проте один з вас — наклепник» (Івана 6:70). Він має на увазі Юду Іскаріота. Можливо, саме тепер Ісус помічає, що Юда почав сходити на погану дорогу.

У той же час Ісус, напевно, тішиться, що Петро та інші апостоли не розчарувалися, а хочуть далі йти за ним і виконувати рятівну працю, яку він започаткував.