ЗАПИТАННЯ ЧИТАЧІВ

Коли Божий народ був поневолений Вавилоном Великим?

Духовний полон тривав з другого століття н. е. до 1919 року. Яка існує підстава для цього зміненого погляду?

З усіх доказів видно, що цей полон закінчився 1919 року, і відтоді помазані християни збираються у відновлений збір. Поміркуймо над таким: протягом кількох років після того, як 1914 року в небі було встановлено Боже Царство, народ Бога пройшов перевірку й очищенняa (Мал. 3:1—4). Потім, у 1919 році, Ісус призначив «вірного і розсудливого раба» над Божими очищеними служителями, щоб «своєчасно давати їм поживу» (Матв. 24:45—47). Того року Божий народ почав повертатися до духовного володіння, яке йому дав Бог. І в той час Божий народ був звільнений з духовного полону Вавилона Великого (Об’яв. 18:4). Але коли почався цей полон?

Багато років пояснювалося, що Божий народ потрапив у неволю Вавилона Великого в 1918 році, і ця неволя тривала короткий період. Приміром, у «Вартовій башті» за 15 березня 1992 року говорилось: «Однак як Божий народ у давнину був поневолений в стародавньому Вавилоні, то в 1918 році сучасні слуги Єгови теж були дещо поневолені Вавилоном великим». А втім, подальші дослідження показали, що поневолення почалось не в 1918 році, а значно раніше.

Для прикладу розгляньмо одне з пророцтв, яке передрікало полон Божого народу та його звільнення. Це пророцтво записане в Єзекіїля 37:1—14. У видінні Єзекіїль бачить долину, повну кісток. Єгова пояснює Єзекіїлю, що ці кістки зображають «всіх нащадків Ізраїля». Це пророцтво про відновлення у своєму більшому сповненні стосується «Ізраїля Божого» (Гал. 6:16; Дії 3:21). Далі Єзекіїль бачить, що ці кістки ожили і стали великим військом. Як же доречно описано духовне воскресіння Божого народу, яке досягло свого апогею у подіях 1919 року! Але що це видіння виявляє нам про тривалість полону?

По-перше, ми читаємо, що кістки «висохли» і були «дуже сухі» (Єзек. 37:2, 11). Це вказує на те, що люди, яким належали ті кістки, вже давним-давно померли. По-друге, відновлення описано як поступовий процес, воно не відбулося раптово. Спочатку донісся шум, почувся гуркіт і «кості стали зближуватись — кістка до кістки». Потім на них «з’явилися сухожилля, наросло тіло». Після цього кості, сухожилля і тіло вкрилися шкірою. Відтак «в них увійшло дихання, вони ожили». І зрештою Єгова поселив відновлений народ на їхній землі. Для всього цього необхідний був час (Єзек. 37:7—10, 14).

Полон стародавнього ізраїльського народу тривав довгий період. Він почався 740 року до н. е., коли багато ізраїльтян з десятиплемінного північного царства потрапили у вигнання. Згодом, у 607 році до н. е., був зруйнований Єрусалим і мешканці південного царства Юди теж були забрані в неволю. Цей період неволі закінчився 537 року до н. е., коли останок юдеїв повернувся, щоб відбудувати храм і відновити чисте поклоніння в Єрусалимі.

Якщо взяти до уваги ці біблійні подробиці, стає очевидним, що поневолення Божого народу Вавилоном Великим тривало довше, ніж події 1918—1919 років. Цей полон збігається з періодом, коли символічні бур’яни мали рости разом з пшеницею, «синами Царства» (Матв. 13:36—43). Період, упродовж якого пшениця і бур’яни росли разом, стосується часу, коли відступників було значно більше, ніж правдивих християн. По суті, християнський збір перебував у полоні Вавилона Великого. Цей полон почався в певний момент другого століття н. е. і тривав аж до очищення духовного храму за часу кінця (Дії 20:29, 30; 2 Фес. 2:3, 6; 1 Ів. 2:18, 19).

Протягом того довгого періоду духовної неволі священнослужителі і їхні політичні прибічники, які прагнули зберегти владу у своїх руках, не дозволяли людям мати і читати Боже Слово. Були часи, коли читання Біблії мовою простого народу вважалося злочином. Того, хто це робив, навіть спалювали на стовпі. Людей, котрі висловлювали думку, що суперечила вченню духівництва, жорстоко карали. Так придушували будь-яку спробу поширювати світло правди.

А що сказати про другу подію — відновлення? Коли і як це відбулося? Духовне відновлення проходило поступово. Воно супроводжувалося «гуркотом» протягом століть аж до часу кінця. Хоча вчення фальшивої релігії здебільшого мали неабиякий вплив на людей, деякі вірні особи як могли обстоювали правдиве поклоніння. Дехто з них намагався видавати Біблію мовою простих людей. Інші проголошували істини, про які довідувалися зі сторінок Божого Слова.

Потім, наприкінці XIX століття, Чарлз Тейз Рассел і його товариші докладали великих зусиль, щоб наново відкривати біблійні істини. Це можна було прирівняти до того, що на духовних скелетах почали з’являтися символічні сухожилля і стало наростати тіло. «Сіонська вартова башта» та інші публікації допомагали щиросердим людям відкривати для себе духовні істини. Пізніше такі знаряддя, як «Фото-драма сотворення» (1914 рік) і книжка «Довершена таємниця» (1917 рік), також зміцнили Божий народ. Зрештою 1919 року Божі служителі ожили в духовному розумінні, і Бог поселив їх на їхній новій символічній землі. З плином часу до останку помазанців приєдналися ті, хто має земну надію, і разом вони утворюють «дуже-дуже велике військо» (Єзек. 37:10; Зах. 8:20—23)b.

З усіх цих фактів стає очевидним, що Божий народ перебував у полоні Вавилона Великого з часу, коли почався ріст відступництва у другому столітті н. е. Це був темний період, подібний до того, який пережили стародавні ізраїльтяни у вигнанні. Які ж ми щасливі, що цей багатовіковий період духовного поневолення Божого народу минув і тепер ми живемо в час, коли «проникливі люди засяють» і «багато хто очиститься... і буде переплавлений»! (Дан. 12:3, 10).