Галовін ще називають англійською мовою «All Hallows’ Eve» — «вечір перед Днем всіх святих». Однак за цією нібито християнською назвою ховається далеко не святе походження. Фахівці кажуть, що коріння Галовіна сягає в сиву давнину — ще задовго до початку християнської доби, коли Британію та Ірландію заселяли стародавні кельти. Оскільки вони користувалися місячним календарем, то розділили рік на дві частини: темні зимові місяці і світлі літні. У ніч повного місяця, найближчу до 1 листопада, кельти відзначали свято Самайн, що в перекладі означає «кінець літа»a.

Це свято, яким у кельтів розпочинався новий рік. Відзначали його під кінець літа, після того як зібрали врожай у клуні й позаганяли з пасовиськ у стайні отари й стада. Кельти вірили, що, оскільки дні стають коротшими, треба різними обрядами та жертвоприношеннями розпалити сонце. На знак того, що старий рік помирає, гасили всі вогнища, а новий рік урочисто відзначали розкладанням священних багать, з яких усі члени общини брали вогонь для своїх домівок. Ці багаття, відгомін яких можна побачити сьогодні у Великобританії в Ніч Гая Фокса, також мали відганяти злих духів.

Кельти вважали, що під час свята Самайна підіймалась завіса між світом людей та світом надприродного і тоді добрі та злі духи сходили на землю. Душі померлих поверталися у свої оселі, і, щоб задобрити цих гостей-духів та відвернути від себе біду, родини виставляли для них їжу та напої. Тож коли нині діти, вирядившись духами чи відьмами, стукають у двері й вимагають галовінського гостинця або погрожують заподіяти якусь шкоду, вони несвідомо повторюють древні обряди Самайна. Жан Маркал у книжці «Галовін. Історія та традиції» (франц.) пише: «Отримуючи щось у свої руки, діти в символічному значенні встановлюють те, чого не розуміють,— братній обмін між видимим і невидимим світом. Власне тому галовінські маскаради... є насправді священними церемоніями».

Оскільки кельти вірили, що відкривалися кордони між сферами фізичного і надприродного, вони вважали, що люди можуть без перешкод перейти у світ духів. Тож Самайн був особливо сприятливим часом для підняття завіси над майбутнім. Щоб довідатися про суджених, хворобу або смерть, ворожили на яблуках або лісових горіхах, бо і яблуня, і ліщина вважалися священними. А робили це так: яблука з позначками клали до діжки, наповненої водою, а тоді хлопець чи дівчина, не допомагаючи собі руками, мали схопити зубами плід. Таким чином вони нібито могли дізнатися про своїх майбутніх партнерів. Цей спосіб ворожіння нині легко розпізнати у галовінській грі, коли намагаються схопити зубами яблуко, що плаває у воді.

Під час Самайна також влаштовували пиятики й гулянки, і взагалі кожен робив, що йому заманеться. «Традиційні засади або зневажалися, або їх просто перекручували,— каже Маркал.— Заборонене дозволялось, а дозволене — заборонялось». Нині Галовін все ще відображає такий дух, і це, без сумніву, одна з основних причин дедалі більшої популярності цього свята. У «Релігійній енциклопедії» (англ.) про Галовін наших днів говориться, що «це час, коли дорослі також можуть перейти межі прийнятного й робити в цей вечір все, що заманеться. Отже основна риса кельтського свята — щорічної втечі від звичних реальностей життя з його вимогами — збереглась у двадцятому столітті».