У ЦЕНТРАЛЬНО-АФРИКАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Після служіння на Гаїті мене призначили місіонером у Центрально-Африканську Республіку. Пізніше я служив там роз’їзним наглядачем, а згодом — наглядачем філіалу.

У ті дні багато Залів Царства були вкрай прості. Я навчився збирати солому в чагарниках і робити з неї покрівлі. Те, як я опановував нове ремесло, для перехожих було справжнім видовищем. Крім того, це заохочувало братів приділяти більше уваги будівництву та обслуговуванню їхніх Залів Царства. Релігійні провідники сміялися з нас, оскільки їхні церкви, на відміну від наших залів, мали металеві дахи. Але ми й далі покривали Зали Царства соломою. Глузування припинилося, коли сильна буря налетіла на Бангі, столицю країни. Буря зірвала металевий дах церкви і кинула його на головну вулицю. А солом’яні дахи наших Залів Царства залишилися на місці. Щоб краще наглядати за проповідницькою працею, ми побудували новий філіал і місіонерський дім усього лише за п’ять місяцівb.

ОДРУЖЕННЯ З РЕВНОЮ СЕСТРОЮ

У 1976 році проповідницька праця в Центрально-Африканській Республіці була заборонена, і мене призначили до Нджамени, столиці Чаду.

Приблизно через два роки заборону в Центрально-Африканській Республіці зняли. Ми повернулися туди і виконували роз’їзну працю. Нашим домом став фургон. Ми мали розкладне ліжко, бочку на 200 літрів води, пропановий холодильник і газовий пальник. Подорожувати було нелегко. Під час однієї подорожі поліцейські зупиняли нас аж на 117 пропускних пунктах.

Часто температура повітря сягала 50 градусів за Цельсієм. Іноді було важко знайти достатньо води для хрещення на конгресах. Тож брати викопували яму у висохлому руслі річки і потроху набирали воду для хрещення, яке нерідко проводилося в бочці.