Ціною дитячих страждань

«До дітей, що беруть участь у виробництві, ставляться швидше, як до економічного товару, ніж як до майбутнього суспільства» (Чіра Гонґладаром, директор Інституту людських ресурсів, Таїланд).

НАСТУПНОГО разу, коли ви куплятимете ляльку для своєї дочки, пам’ятайте, що її могли зробити малі діти Південно-Східної Азії. Коли в черговий раз ваш син копне футбольний м’яч, замисліться над тим, що його, можливо зшивала трирічна дівчинка, яка разом зі своєю мамою і чотирма сестрами заробляє 75 американських центів у день. Якщо в майбутньому ви куплятимете килим, подумайте, що він міг бути сплетений спритним шестирічним хлопчиком, котрий день у день працює багато годин у шкідливих умовах.

Наскільки поширена дитяча праця? Як вона впливає на дітей? Що можна зробити, аби виправити ситуацію?

Масштаб проблеми

Згідно з Міжнародною організацією праці (МОП), у країнах, що розвиваються, кількість малолітніх працівників віком від 5 до 14 років становить 250 мільйонівa. Вважається, що 61 відсоток їх в Азії, 32 відсотки в Африці й 7 відсотків у Латинській Америці. Проблема дитячої праці існує також і в індустріально розвинених країнах.

У південній Європі чимало дітей працює за наймом, переважно займаючись сезонною роботою, як, наприклад, на фермі або в невеликих майстернях. Останнім часом, після переходу від комунізму до капіталізму, проблема дитячої праці зросла в Центральній і Східній Європі. За офіційними даними, кількість дітей-робітників у Сполучених Штатах Америки становить 5,5 мільйона, але це число не включає багатьох тих, кому менше 12 і кого нелегально використовують на підприємствах з потогінною системою праці, а також на великих фермах як сезонних робітників і робітників-переселенців. Як ці мільйони дітей стають частиною робочої сили?

Причини, які призводять до дитячої праці

Використання бідності. «Найбільш могутнім чинником, через який діти змушені втягуватися в небезпечну працю, котра часто викликає розлад здоров’я,— це використання бідності,— говориться в публікації «Становище дітей світу 1997 року».— Для бідних родин маленький прибуток дитини або допомога вдома, завдяки якій батьки можуть працювати, сприяє тому, що сім’ї вже не голодують, хоча й не живуть у достатку». Батьки малолітніх працівників часто безробітні або трудяться неповний робочий день. Вони не мають жодної надії на стабільний дохід. Але чому ж роботу пропонують дітям, а не дорослим? Тому що дітям можна менше платити. Також діти більш слухняні й піддатливі — чимало з них робитиме все, що їм скажуть, зрідка ставлячи небажані запитання роботодавцям. До того ж малоймовірно, аби діти чинили опір гнобленню. Крім того, вони не будуть завдавати удару у відповідь, коли над ними фізично знущатимуться.

Брак освіти. Судхір, 11-річний хлопчик з Індії, є одним із мільйонів дітей, які залишили школу й почали працювати. Чому? «У школі вчителі не навчали добре,— говорить він.— Якщо ми просили навчити нас алфавіту, вони били нас. Вони просто спали у класі... Коли ми чогось не розуміли, вони не пояснювали нам». Прикро, але погляд Судхіра на школу цілком влучний. У країнах, що розвиваються, скорочення соціальних витрат особливо відбилося на освіті. Опитування, яке проводила ООН 1994 року в 14 найменш розвинених країнах, виявило деякі цікаві факти. Наприклад, у половині з цих країн класні кімнати для першокласників мали місця лише для 4 з 10 учнів. Частина учнів не мають підручників, а половина класних кімнат не забезпечена класними дошками. Не дивно, отже, що багато дітей, які ходять до таких шкіл, залишають їх, щоб почати працювати.

Традиційні сподівання. Чим небезпечніша й виснажливіша робота, тим більше ймовірності, що її залишать для етнічної меншості, людей нижчих класів, для нужденних і бідних. Дитячий фонд ООН зазначає, що в одній азіатській країні «існує погляд, ніби деякі люди народжуються, аби працювати розумово й правити, а інші — переважна більшість — для того, щоб працювати фізично». На Заході цей погляд часто не дуже різниться. Панівна група, можливо, не бажає, аби їхні діти виконували небезпечну роботу, але вони не турбуватимуться, якщо молоді люди з расової, етнічної або економічної меншості робитимуть її. Наприклад, у північній Європі діти-робітники переважно родом з Турції чи Африки, в Сполучених Штатах Америки вони можуть бути з Азії чи Латинської Америки. Проблема дитячої праці загострюється через сучасне суспільство, яке опановане товароспоживанням. Попит на товари, котрі мають низькі ціни, високий. І, здається, тільки незначна кількість людей турбується тим, що такі товари можуть вироблятися мільйонами незнаних дітей, яких використовують для цієї цілі.

Види дитячої праці

Яких форм набирає дитяча праця? В основному більшість дітей-працівників виконує хатню роботу. Таких працівників прозивають «найбільш покинутими дітьми світу». Хатня робота не повинна бути небезпечною, але часто це саме так. Діти, які працюють хатніми робітниками, отримують зовсім малу платню або взагалі її не отримують. Умови їхньої праці повністю залежать від примхи господарів. Такі діти позбавлені любові, вони не можуть вчитися, розважатися і мати товаришів. Вони також не захищені від фізичного й сексуального зловживання.

Інших дітей примусово віддають у заставу за борги. У Південній Азії також, як і в інших краях, дітей, яким часто лише вісім чи дев’ять років, батьки віддають у заставу власникам фабрик або їхнім посередникам, щоб отримати маленьку позичку. Довічне поневолення дітей ніколи не припиняється, навіть коли борг повертають.

А що сказати про комерційну сексуальну експлуатацію дітей? За деякими підрахунками, щороку принаймні мільйон дівчаток по всьому світі стають жертвами секс-бізнесу. Сексуальної експлуатації зазнають також і хлопчики. Через фізичну й емоційну шкоду, яку спричиняє це зловживання,— не згадуючи вже ВІЛ-інфекцію,— такий вид дитячої праці є одним з найбільш небезпечних. «Суспільство ставиться до нас, як до бродяг,— говорить 15-річна проститутка з Сенегалу.— Ніхто не бажає знати нас і перебувати поруч»b.

Чималий відсоток малолітніх робітників використовують у галузі індустрії і сільського господарства. Такі діти посилено працюють у копальнях, виконуючи роботу, яка вважається надто ризикованою для дорослих. Багато з них страждає на туберкульоз, бронхіт і астму. Діти, котрі працюють на плантаціях, наражаються на небезпеку від пестицидів, укусу отруйної змії та жала комах. Деякі калічаться, коли ріжуть цукрову тростину мачете. Для мільйонів інших дітей місцем роботи є вулиця. Візьмімо для прикладу десятилітню Ширін, професійну прибиральницю сміття. Вона ніколи не ходила до школи, але добре тямить у науці виживання. Якщо їй вдається заробити 30—50 центів від продажу макулатури й поліетиленових мішків, вона має можливість поснідати. Коли вона заробляє менше, то залишається без сніданку. Вуличні діти, які часто рятуються втечею від зловживання чи зневаги, що чиняться вдома, страждають від подальшого зловживання й експлуатації на вулиці. «Щодня я молюся, аби не опинитися в лихих руках»,— говорить десятилітня Джоузі, яка продає солодощі в переходах одного азіатського міста.

Зруйноване дитинство

Внаслідок таких видів дитячої праці десятки мільйонів дітей наражаються на серйозну небезпеку. Вона може походити від характеру роботи або низьких умов праці. Діти й молоді робітники мають тенденцію швидше зазнавати серйозних професійних травм, ніж дорослі. Це трапляється тому, що дитяча будова відрізняється від будови дорослої людини. Спинний хребет і таз дитини можуть легко деформуватися від тяжкої праці. Діти також страждають більше, ніж дорослі, коли наражаються на небезпеку від хімічних речовин або радіації. Крім того, діти фізично не підготовлені виконувати напружену й монотонну роботу, яка часто їм випадає. Зазвичай, вони не усвідомлюють небезпеки, а також не обізнані з запобіжними заходами, котрі слід вживати.

Крім того, великим є вплив дитячої праці на психічний, емоційний і розумовий розвиток її жертв. Такі діти позбавлені любові. Звичайним явищем є побої, знущання, покарання у вигляді позбавлення їжі та сексуальне зловживання. Згідно з одним вивченням, майже половина з близько 250 мільйонів дітей-робітників залишили навчання у школі. Окрім того, помічено, що у дітей, які працюють протягом багатьох годин, здатність засвоювати матеріал може бути порушена.

Що все це означає? Це означає, що малолітні працівники приречені на довічну бідність, страждання, хвороби, неуцтво й соціальну бездіяльність. Або, як висловився журналіст Робін Райт, «незважаючи на науковий і технічний прогрес, наприкінці XX сторіччя на світ з’являються мільйони дітей, які майже не мають надії на нормальне життя, не кажучи вже про те, щоб ввести людство у XXI сторіччя». Ці серйозні міркування піднімають питання: як слід поводитися з дітьми? Чи наближається якесь розв’язання проблеми дитячої праці, яка калічить дітей?

[Примітки]

[Рамка на сторінці 5]

Що таке дитяча праця?

БІЛЬШІСТЬ дітей у всіх суспільствах так чи інакше працює. Вид їхньої роботи різниться у межах суспільства й в залежності від часу. Робота може бути невід’ємною частиною дитячої освіти й засобом для батьків передати своїм дітям важливі навички. У деяких країнах діти часто задіяні у майстернях і невеликих установах, поступово набуваючи досвіду, щоб пізніше стати повноправними працівниками. В інших країнах підлітки працюють декілька годин щотижня, аби заробити кишенькові гроші. Дитячий фонд ООН обстоює думку, що така робота «корисна, вона сприяє фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвиткові дитини, не перешкоджаючи навчанню, розвагам і відпочинку».

З іншого боку, термін «дитяча праця» стосується тих дітей, які працюють багато годин за низьку плату, часто в умовах, шкідливих для їхнього здоров’я. Така праця, «безсумнівно, згубна й пов’язана з експлуатацією», зазначається в публікації «Становище дітей світу 1997 року». «Нікому не спаде на думку прилюдно доводити, що втягувати дітей у проституцію є прийнятним за будь-яких обставин. Те ж саме можна сказати і про «невільницьку дитячу працю», широковживаний термін, що стосується буквального поневолення дітей, які повинні повернути борги їхніх батьків чи діда й баби. Це також торкається галузей індустрії, відомих через те, що становлять велику шкоду для здоров’я та безпеки людини... Небезпечна робота просто неприйнятна для дітей».

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 8, 9]

«Попереду ще багато роботи»

МІЖНАРОДНА організація праці (МОП) бере провід у намаганнях усунути найгірші форми дитячої праці. МОП спонукує уряди видати законодавчі акти, які б забороняли працю дітей до 15 років. Ця організація також висуває нові конвенції, аби заборонити працювати дітям, яким ще не виповнилося 12 років, а також оголосити поза законом найбільш небезпечні форми експлуатації. Щоб дізнатися, наскільки успішними виявилися такі спроби, наш кореспондент порозмовляв з Сонею Розен, директором Міжнародної програми дитячої праці при Міністерстві праці США. Вона безпосередньо працювала з різними програмами МОП. Нижче подається уривок цієї розмови.

ЗАПИТАННЯ: Який найбільш ефективний спосіб боротьби з проблемою дитячої праці?

ВІДПОВІДЬ: У нас немає єдиного правильного розв’язання. Однак питання, які ми розглядали на міжнародному рівні, є важливими. Зокрема необхідно прийняти відповідний закон, а також запровадити загальну початкову освіту, котра має бути обов’язковою й безкоштовною. Звичайно, дуже важливо також забезпечити відповідною роботою батьків.

З.: Чи ви задоволені тим поступом, який вже був зроблений у боротьбі з проблемою дитячої праці?

В.: Я ніколи не задоволена. Ми вважаємо, що жодна дитина не повинна працювати в шкідливих умовах. Завдяки програмам МОП ми досягли великих успіхів. Але попереду ще багато роботи.

З.: Як міжнародна громадськість реагує на зусилля усунути проблему дитячої праці?

В.: Я просто не знаю, як відповісти на це запитання. Сьогодні по всьому світі існує певна згода щодо необхідності вживати заходів стосовно проблеми дитячої праці. Але, на мою думку, постають запитання: як це слід робити й наскільки швидко? Що є найліпшим знаряддям, котре ми можемо використати у боротьбі з певними формами дитячої праці? Я думаю, що відповіді на ці запитання становлять справжню трудність.

З.: Чого можуть очікувати в майбутньому діти-працівники?

В.: Представники всіх країн світу планують цього року зібратися в Женеві, аби укласти нову конвенцію щодо найгірших форм дитячої праці. Це подає величезні надії, адже присутніми будуть представники всіх країн, а також члени профспілок й служб з працевлаштування. Сподіваємося, що це сформує нову структуру, ціль якої полягатиме в усуненні найбільш жахливих форм дитячої праці.

Не всі поділяють оптимізм Соні Розен. Чарлз Мекормек, президент організації «Порятунок дітей», висловлює сумніви з цього приводу. Він зазначає: «Політичне бажання й громадська обізнаність не зможуть усунути проблему». Чому? Дитячий фонд ООН повідомляє: «Проблема дитячої праці є складним питанням. За дитячу працю виступають впливові кола, до яких належать багато роботодавців, групи великих підприємців, економісти, які вважають, що ринок повинен залишатися вільним за будь-яку ціну, а також традиціоналісти, на думку котрих, кастова або класова приналежність дітей позбавляє їх прав».

[Ілюстрація]

Соня Розен.

[Ілюстрації на сторінці 5]

Сумна історія дитячої праці охоплює посилену роботу в копальнях і на бавовнопрядильних фабриках.

[Відомості про джерело]

U.S. National Archives photos

[Ілюстрація на сторінці 7]

Прибирання сміття.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Важка праця збирання дров.

[Відомості про джерело]

UN PHOTO 148 046/ J. P. Laffont - SYGMA

[Ілюстрація на сторінці 7]

Робота за наймом на ткацькій фабриці.

[Відомості про джерело]

CORBIS/Dean Conger

[Ілюстрація на сторінці 8]

Малолітні вуличні продавці заробляють вдень шість центів.

[Відомості про джерело]

UN PHOTO 148 027/Jean Pierre Laffont

[Ілюстрація на сторінці 8]

Праця у теслярській майстерні.

[Відомості про джерело]

UN PHOTO 148 079/J. P. Laffont - SYGMA

[Ілюстрація на сторінці 9]

Боротьба за виживання в Азії.

[Відомості про джерело]

UN PHOTO 148 048/J. P. Laffont - SYGMA