Коли дітей викрадають незнайомі

«БУДЬ ЛАСКА, ДОПОМОЖІТЬ НАМ ЗНАЙТИ ЇЇ. БУДЬ ЛАСКА, БУДЬ ЛАСКА, ДОПОМОЖІТЬ САРІ!»

Цей відчайдушний крик двох вистражданих батьків транслювався по телебаченню Сполучених Штатів Америки з метою знайти їхню 12-річну доньку Сару-Енн Вуд. Уже минуло три тижні, як її було викрадено по дорозі додому, коли вона їхала на велосипеді в сільській місцевості, де жила.

ЛЮДИ групами прочісували місцеві ліси, поля та озера, шукаючи сліди пропалої дівчинки. Десь у той самий час з’явилася перед телекамерою Тіна Пірайнен, ще одна вистраждана мати із сусіднього штату, благаючи знайти її доньку. Не пройшла й година, як десятирічна Голлі, вибігши наперед батьків по лісовій стежці, щезла. Пізніше залишки її тіла були знайдені на полі.

Батьки, у котрих пропали діти, надзвичайно тяжко переживають. З дня на день їх мучить непевність: чи жива їхня дитина, чи, можливо, їй завдали фізичної шкоди або статево наглумилися, а може, вона мертва, як це трапилось з маленькою Ашлі? Ашлі разом з родиною приїхала на стадіон подивитися, як її брат грав на футбольних змаганнях. Але їй це не було цікаво, вона пішла на дитячий майданчик і пропала. Пізніше її тіло було знайдено на сусідньому полі. Її задушили.

Жахливий кошмар

Щороку в Сполучених Штатах Америки від 200 до 300 родин переживають кошмар викрадення їхньої дитини і мусять змиритися з тим, що, можливо, вже ніколи не побачать її живою. Хоча кількість таких злочинів порівняно з іншими мала, але страх та жах цього поширюється на цілі громади і впливає на тисячі людей. У шоку вони запитують: «Чому така трагедія сталася тут? Чи наступною жертвою буде моя дитина?»

У Сполучених Штатах Америки щорічна кількість повідомлень про викрадення дітей лежить у межах 3200—4600. Дві третини з них, а може, й більше зносять статеві домагання. Ернест І. Аллен, президент Національного центру пропалих та експлуатованих дітей, зазначає: «Головна причина сексуальна, вбивство йде потім». Також, згідно з Міністерством юстиції, щороку відбувається понад 110 000 спроб викрадення дітей, здебільшого автомобілістами і переважно чоловіками, що намагаються заманити дитину до машини. В інших країнах також існує насилля над дітьми.

Чи суспільство також винне у цьому?

Стосовно убивства дітей один австралійський дослідник виявив, що це «не випадкове явище». У своїй книжці «Убивство невинних: дітовбивці та їхні жертви» (англ.) Пол Вільсон каже, що, «як убивця, так і убитий є в шаленій круговерті, яку створило саме суспільство».

Думка про те, що суспільство винне у цій трагедії або принаймні робить свій внесок у неї, може видаватися дивною, бо більшість людей уважає, що знущання над дітьми та їх убивство — надзвичайно жахливі вчинки. Однак промислово розвинені суспільства, а також багато менш розвинених країн переповнені фільмами, телепередачами і літературою, що прославляють секс та насилля.

Нині чимраз більше суто порнографічних фільмів, в яких знімаються діти і в яких навіть дорослі одягаються так, щоб нагадувати дітей. У них детально зображається секс та насилля за участю дітей. Вільсон пише у своїй книжці, що існують фільми з такими назвами, як «Смерть дитини», «Повільні тортури» та «Розчленування для початківців». І скільки глядачів дивляться фільми із садистичним насиллям та порнографією? Такі фільми дають мультимільярдні прибутки!

Чітко виражене насилля та порнографія надзвичайно сильно впливають на життя тих, хто визискує дітей. Один засуджений сексуальний маньяк, що вбив п’ятьох хлопчиків, зізнався: «Мене, педофіла-гомосексуаліста, визнано винним в убивстві, а порнографія була визначальним фактором у моєму падінні». Професор Беріт Ас із університету в Осло пояснює вплив дитячої порнографії: «У кінці 1960-х років ми зробили велику помилку. Ми вважали, що порнографія витіснить статеві злочини, ставши віддушиною для статевих злочинців, і ми зняли з неї всі заборони. Тепер ми бачимо, що помилялися, бо порнографія надала чинності статевому злочину. Це спонукує злочинців думати: «Якщо я можу дивитись на таке, то нічого поганого немає в тому, щоб робити так».

Прагнення дорослого до чуттєвого задоволення зростає настільки, що він відчуває хворобливу пристрасть до порнографії. У результаті цього дехто готовий вдаватися до примусу чи насилля, аби здобути дітей для свого збоченого задоволення, в тому числі для ґвалтування та вбивства.

Існують й інші причини викрадання дітей. У декотрих країнах воно зросло через погані економічні умови. Викрадачі-шантажисти забирають дітей у полон заради великого викупу, який дають багаті родини. Щороку викрадається багато немовлят, які потім продаються клікам, що усиновляють дітей і відправляють їх за межі країни.

Хто складає більшу частину пропалих дітей? Що з ними стається? У двох наступних статтях ми розглядатимемо це.

[Рамка на сторінці 6]

Мільйони дітей займаються проституцією

За даними Організації Об’єднаних Націй, близько десяти мільйонів дітей, здебільшого в країнах, що розвиваються, змушені займатися проституцією, більшість з них було викрадено. Це ганебне ремесло дедалі поширюється в Африці, Азії та Латинській Америці одночасно із зростом іноземного туризму. У деяких частинах світу дві третини з багатьох мільйонів туристів, особливо з багатих країн, є «секс-туристами». Але настане день розрахунку, бо людський злочин ‘відкритий перед очима Його,— Йому дамо звіт’, тобто Богові Єгові (Євреїв 4:13).

Коли дітей викрадають самі ж батьки

ЧЕРИЛ, роками зносивши брутальні побої та сильне моральне насилля від власного чоловіка, а зрештою будучи зрадженою, подала заяву на розлученняa. Суд присудив дітей їй, вона почала поступово заспокоюватися, життя знову входило у свою колію, аж одного дня пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив її колишній чоловік. Він сказав: «Якщо ти бажаєш бачити своїх дітей, мусиш знову одружитися зі мною!» Діти Черил були викрадені, бо після місячних відвідин свого батька в країні, де він жив, їм було заборонено вернутися до мами.

Вкрай розбита, Черил подала петицію до державного департаменту США, але закон не передбачав жодного способу, як повернути дітей з іншої країни. Відчуття повної безпорадності, яке вона мала протягом тих гірких років, знову повернулося. «Це майже те саме,— пояснює вона.— Людина не знає, як це все припинити».

«Психологічне насилля»

Батьківський кіднепінг називається «найгіршим актом психологічного насилля», здійсненого як проти колишнього подружнього партнера, так і проти дитини. Керолін Зоґґ, виконавча директорка організації Пошуки дитини Америки висловилася про таких викрадачів-шантажистів: «Багато батьків вдаються до цього, аби помститися, і ця помста виливається у найгірший спосіб, вражаючи найболючіше місце. Йдеться про найближчих їм [батькам, що судяться] осіб — їхні перлини, їхні діти... Вони не думають про дитину, лише про себе та помсту — як би помститися, віддати злом».

Викрадення дитини не лише викликає у матері чи батька відчуття люті, втрати, безпорадності та занепокоєності, але завжди деякою мірою руйнує психічні властивості дитини. У декотрих випадках дитина змушена жити втікачем, бо обставини вимагають від неї уникати тісних зв’язків з батьками, щоб не вислуховувати наклепів і брехні на іншу сторону. Все це може викликати цілий ряд розладів, як, наприклад, нетримання сечі, безсоння, хвороблива відданість, страх вікон та дверей і крайнє боягузство. Навіть у старших дітей таке може викликати сум та гнів.

У Сполучених Штатах Америки щорічно ведеться понад 350 000 судових справ через те, що батько чи матір забирає до себе дитину, всупереч судовому рішенню, або не повертає її у визначений час. У понад 100 000 таких випадків дитина приховується членом родини з метою забрати її назавжди від іншого подружнього партнера. Декотрих дітей забирається з округи, а навіть з країни.

Інші причини

Чи завжди бажання примиритися або дух помсти спонукує батьків викрадати своїх дітей? Майкл Ніпфінґ з організації Пошуки дитини пояснює, що деякі батьки бояться, що не здобудуть перемоги у судовому процесі проти свого колишнього подружнього партнера і власне «через цей страх вони діють, випереджуючи події». Почуття безвихідності з’являється і тоді, коли, всупереч судовому рішенню, один із батьків далі заперечує право іншого відвідувати своїх дітей. Ніпфінґ пояснює: «Якщо ви любите свою дитину, а вам не дають можливості бачитися з нею, то ви схильні думати, що немає іншої альтернативи, як тільки схопити дитину й утекти з нею».

Він також каже, що «більшість людей не усвідомлює наслідків кіднепінгу. Вони не розуміють, що їм буде важко тепер знайти роботу. На їхній арешт вже видано ордер. Вони думають, що проблема є лише між ними та їхнім подружнім партнером. Вони не усвідомлюють, що у цю справу втрутилася поліція. Їм потрібно двох адвокатів, а не одного, бо тепер проти них відкрито кримінальну справу, а самі вони втягнені у цивільну, яка полягає у тому, щоб здобути право виховувати дитину».

Деякі батьки підозрюють, що їхній дитині завдається шкоди колишнім партнером. Якщо юридична система діє повільно, то мати чи батько може в розпачі вдаватись до необдуманих дій, незважаючи на наслідки. Так було у випадку з п’ятирічною Хіларі Морґан. Дитячий психіатр радив припинити відвідини батька до Хіларі, у котрої простежувалися «чіткі та переконливі» доводи про наругу над нею. А втім, суд вирішив, що ті доводи про наругу є непевними і дозволив відвідини батька без третьої особи. Лікарка Елізабет Морґан, матір Хіларі, усупереч судовому рішенню, заховала свою доньку. Громадська думка здебільшого підтримує таких батьків, які викрадають дитину і втікають, шукаючи захисту.

Щодо Елізабет Морґан, то вона втратила роботу хірурга, відсиділа два роки у в’язниці і заборгувала медицині та судовим органам понад 1,5 мільйона доларів. Вона пояснила журналу «Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт»: «Експерти сказали, що моя дитина стане божевільною, якщо я не припиню цієї наруги... Я була вимушена зробити те, що не хотів зробити суд,— захистити свою дитину».

Спостереження дослідників Ґрайфа та Гіґара щодо викрадення дітей власними батьками, по суті, справедливі: «Це повний комплекс обставин, що наче глибока водойма, яка трохи відрізняється кольором, залежно від кута, під яким ви дивитеся, і кожного разу, коли дивитися на воду, в ній ви бачите щось нове» («Коли батьки викрадають своїх дітей: родини за газетними заголовками», англ.)