Чому в Європі був заснований Міжнародний суд?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В НІДЕРЛАНДАХ

КОЛИ власнику гаража в північній частині Нідерландів не дали дозволу продавати рідкий газ, а це також значило, що він не має права переробляти двигуни автомобілів для роботи на рідкому газі, то він розпочав довгу юридичну боротьбу по різних судах, аби скасувати обмеження, накладене державою. Через це він збанкрутував.

Вважаючи, що в судах Нідерландів йому відмовили в правосудді, він апелював до Європейського суду з питань прав людини в Страсбурзі. У 1985 році Європейський суд вирішив справу на його користь. Власник гаража вважає рішення суду величезною моральною перемогою, оскільки, як сам він сказав, «це довело, що я весь час мав право на дозвіл».

Той чоловік є одним з великої кількості громадян європейських країн, котрі за останні десятиріччя апелювали до Європейського суду з питань прав людини. Цей суд вислуховує не тільки скарги окремих людей в Європі, але й скарги однієї країни на іншу, коли показується, що порушуються основні права людини. Зростання кількості судових справ у міжнародних судах відображає палке бажання окремих громадян і деяких країн досягти правосуддя.

Європейський суд з питань прав людини

У 1950 році кілька європейських країн, членів Європейської ради, зібралися в Римі й вирішили укласти угоду, яка б гарантувала їхнім громадянам та іноземцям під їхньою юридичною відповідальністю певні права й свободи. Згодом були додані інші права, і разом з тим велика кількість європейських країн прийняла цю Європейську угоду з метою забезпечити права й основні свободи людини. Деякі з цих прав стосуються охорони життя й недоторканості особи, інші — родинного життя, а також свободи совісті, слова, поглядів, зборів, права об’єднуватися в громадські організації. Жертви порушення цих прав людини можуть подати скаргу на країну Генеральному секретарю Європейської ради.

Від дня заснування суду було подано понад 20 000 скарг. Як же суд визначає, які справи слухати? Перш за все, суд намагається досягти примирення. Якщо це не вдається і скарга вважається дійсною, то її представляють перед Європейським судом з питань прав людини в Страсбурзі. Лише близько 5 відсотків усіх скарг доходять до суду. До кінця 1995 року суд виніс 554 вердикти. Хоча вердикт суду у випадку скарги окремої людини зобов’язує причетну країну, але ситуація, коли скарга подається однією або кількома країнами, не є простою. У такому разі ймовірно, що держава, якій було винесено вирок суду, обере шлях, найвигідніший для неї з політичного погляду, а не буде виконувати вимог угоди. Тоді як Міжнародний суд у Гаазі розглядає суперечки тільки поміж країнами, Європейський суд виносить вердикти також і в справах незгод громадян з країнами.

Перемоги в Європі на користь свободи поклоніння

У 1993 році Європейський суд з питань прав людини зробив два важливі рішення на користь свободи поклоніння. Перша справа стосувалася мешканця Греції Міноса Коккінакіса. Через те що він є Свідком Єгови, його арештовували понад 60 разів з 1938 року, він з’являвся 18 разів перед грецькими судами й провів понад шість років в ув’язненні.

Двадцять п’ятого травня 1993 року Європейський суд вирішив, що грецький уряд потоптав релігійну свободу 84-річного на той час Міноса Коккінакіса й оцінив завдані йому збитки в суму 14 400 американських доларів. Суд відкинув довід грецького уряду, що Коккінакіс і Свідки Єгови взагалі застосовують тиск, коли розмовляють про свою релігію з іншими. (За додатковою інформацією дивіться «Вартову башту» за 1 вересня 1993 року, сторінки 27—31).

Другу справу Європейський суд вирішив на користь Інґрід Гофман з Австрії. Після розлучення її позбавили права опікуватися двома своїми дітьми через те, що вона стала Свідком Єгови після одруження. Нижчі суди спочатку присудили опікунство їй, але Верховний суд — її чоловіку-католику. Суд виніс таке рішення на основі австрійського закону, котрий говорить, що діти повинні виховуватися католиками, якщо їхні батьки були католиками тоді, коли одружувалися, хіба що обидва погодилися змінити свою релігію. Її колишній чоловік заявив, що оскільки вона стала Свідком Єгови, то вже не може дати дітям нормального й здорового виховання. Двадцять третього червня 1993 року Європейський суд вирішив, що Австрія поставилася до пані Гофман упереджено через її релігійну приналежність і потоптала її право виховувати своїх дітей. Було оцінено завдані їй збитки. (За додатковою інформацією дивіться «Пробудись!» за 8 грудня 1993 року, сторінка 15).

Ці рішення важливі для усіх людей, котрі люблять свободу совісті й слова. Звернення до міжнародних судів можуть посприяти охороні основних прав громадян. Також мудро визнавати обмеженість юридичних органів. Незважаючи на найкращі мотиви у цій сфері, вони не можуть гарантувати тривалого миру й повної поваги до прав людини.