Кому належатиме дитина?

Щогодини по цілому світі розриваються сотні шлюбів. Щороку мільйони дітей стають жертвами агонії обох батьків, що перетягують їх на свій бік. У декотрих місцевостях кожне п’яте подружжя, що розлучається, воюватиме на суді за право виховувати дитину.

На перших сторінках преси описуються випадки, коли боротьба за це право обертається в душогубство та насилля. Чому батьки в цих справах такі агресивні? Яким чином обом батькам найліпше допомогти своїй дитині? Чи суди завжди роблять справедливе рішення? Недавня лиховісна тенденція стосовно судових рішень щодо права виховувати дитину схвилювала багатьох свідомих прихильників громадянських свобод.

КОЛИ Пол чекав своєї черги в душному залі судового засідання в Нью-Гемпшірі (США), йому почало судомити шлунок. Декілька тижнів перед тим дружина квапливо забрала з дому його двох заплаканих дітей. Пол не хотів віддавати без боротьби своїх двох діточок, яким було 7 і 13 років.

Зрештою судова справа стала підходити до кінця. «Усе це настільки несправедливо,— міркував Пол, коли суддя проголошував один вирок за другим.— Невже цей суддя, цілком чужа мені людина, має вирішувати, де житимуть мої діти».

Пол зі своєю дружиною належали до 1 187 000 подружжів у США, що розлучилися 1985 року. Ця кількість розлучень є втричі більшою, ніж 1960 року. Хвилі розлучень бушують не лише в Сполучених Штатах Америки, але й по цілому світі. Близько 15—20 відсотків розлучень закінчуються судовими справами стосовно права виховувати дітей. У випадку Пола провадилася одна судова справа за іншою. Напруга чимраз дужчала. «Якось під час судового засідання, коли від усього цього аж голова йшла обертом,— пояснює Пол,— у мене з’явилося відчуття, що я шаленію й ось-ось почну кидатися на людей. Я був дуже розчарований у всьому цьому».

На щастя, Пол тримав себе в руках. Однак інколи на перших сторінках преси повідомляються деталі убивств та розгардіяжу через люті суперечки за право виховувати дитину. Чому такі судові процеси часто обертаються в несамовиті конфлікти?

Війна батьків!

Закони щодо права виховувати дитину різняться у світі. У більшості західних країн мати й батько мають однакові права на суді. При винесенні рішення стосовно того, кому належатиме дитина, протягом останніх десятиріч суди акцентують: «найліпше в інтересах дитини». Це дає можливість кожному з батьків доводити, що він або вона має найліпші можливості опікуватися дитиною.

Хоч і декотрі батьки борються в інтересах дітей, інші мотивуються злобою та ворожістю на колишнього подружнього партнера. Дитина для одного з партнерів стає «головним інструментом, аби завдавати болю» іншому й зігнати на ньому свою лють та гіркоту. Діти можуть ставати, як виразився один суддя, «футбольними м’ячами у грі, де задовольняється позиція «я покажу», котру часто займають колишні партнери».

Деякі батьки навіть вдаються до власного правосуддя. Викрадення батьками власних дітей стало міжнародною проблемою. За підрахунками, щороку в Сполучених Штатах Америки таке стається сто тисяч разів! Одна агенція виявила, що кількість таких випадків подвоїлась за п’ять літ від 1983 року. Часто це завдає велетенських психічних травм дітям. У своїй книжці «Діти на перехресному вогні» (англ.) Саллі Ейбрагамс пише: «Викрадення дітей є розпукою вісімдесятих».

Правосуддя в залі судового засідання?

З прадавніх часів батьки зверталися до уряду, щоб вирішити суперечки стосовно виховання дітей. Мудрий цар Соломон зокрема відомий за славетне рішення стосовно права виховання дитини між двома матерями (1 Царів 3:16—28). Але нинішнім суддям важко посідати легендарний «Соломонів меч».

Коли родина розбита розлученням, обидвоє батьків домагаються права виховувати дітей і суд повинен виносити рішення. Судді зважають на такі чинники, як психічна рівновага кожного з батьків, бажання дитини, особливість стосунків між батьками та дитиною і спроможність кожного з них забезпечити їй безтурботне дитинство.

А втім, у більшості випадків дитина потребує й бажає близьких стосунків з обома батьками. Тому метою більшості суддів є «забезпечити неповнолітнім дітям частий і безперервний контакт з обома батьками». У вищезгаданому випадку суддя зважив на те, що «життя [Пола] обертається довкола дітей», тимчасом як його дружина любила «проводити свій вільний час у місцевому ресторані з матір’ю та друзями». Полу було дано право піклуватися дітьми. І все ж таки суд визнав потребу дітей бачитись із своєю матір’ю, отже вона була наділена «правом вільно відвідувати дітей».

Однак недавно у світі почала розвиватися небезпечна тенденція. Щоб виграти судову справу, деякі адвокати повертають справу у релігійну контроверзу. Такі неетичні методи відволікли деякі суди від справжніх функцій — зосередження на інтересах дитини. Замість цього, судді втягнулися у досліджування релігійних обставин, що виходить за рамки вповноважень світського суду. І з якими наслідками?

Декотрі прихильники громадянських свобод вважають, що створювання релігійної суперечки у судовій справі про право батьківського виховання ставить у небезпеку право кожної дитини та кожного з батьків. Позаяк так багато подружніх партнерів у майбутніх роках розриватимуть шлюби чи відокремлюватимуться, то не виключено, що таке може статися і з вами.

[Вставка на сторінці 18]

Є ймовірність, що у Сполучених Штатах Америки впродовж наступних десяти років розлучиться чи відокремиться 40 відсотків подружжів з дітьми.

Право виховувати дитину — Чи релігія повинна долучатися до справи?

КАРОН «любить своїх дітей і намагається задовольняти усі їхні потреби. А втім, на першому місці в її житті стоїть віра Свідків Єгови й своїми вчинками та переконаннями вона наражає на небезпеку здоров’я, благополуччя та інтереси своїх дітей».

Така заява судді виїзної сесії суду вразила Карон, як грім з ясного неба. Це означало, що вона втратила право виховувати власних двох діточок, одному з яких було лише 11 місяців. Її чоловіку, що перед шлюборозлучним процесом глузував: «Або я, або Свідки Єгови!», було дане право виховувати дітей. Карон тепер може відвідувати своїх дівчаток лише кожен другий уїк-енд.

«Мій адвокат запевняв, що суд не забере від мене дітей через мою релігію, хіба що я виявлюсь безвідповідальною матір’ю»,— пояснює Карон, домогосподарка зі штату Міссурі (Сполучені Штати Америки).— Я була цілком розбита». І не дивно, бо були висунені безперечні докази того, що вона любить своїх дітей і «регулярно проводить якісний час з ними».

Тепер Карон, аби відвідати своїх донечок, слід було долати дорогу у 160 кілометрів. «Щоразу, коли мені треба було вертатись додому, батьки мого колишнього чоловіка, що опікувалися дітьми, мусили буквально відривати їх від моїх ніг, аби я змогла піти геть,— пригадує Карон.— Діти копалися й кричали: «Чому ми не можемо іти додому з тобою?» Були часи, коли я мусила з’їжджати з дороги на узбіччя через сльози та щоб помолитися до Єгови за допомогою». Карон подала апеляційну скаргу до вищого суду.

Шість суддів Верховного суду штату Міссурі одностайно присудили повернути їй дочок. Суддя апеляційного суду Джон Барджетт висловив «тверду переконаність, що суд першої інстанції помилився», винісши рішення, «що члени релігії Свідків Єгови як клас через догматику цієї віри не відповідають вимогам до виховання дітей»a.

Деякі нижчі суди в Австралії, Канаді, Південно-Африканській Республіці, Федеративній Республіці Німеччині, Японії та інших країнах також виносили рішення позбавляти права батьків виховувати своїх дітей через релігійні переконання батьків. Хоча й багато цих рішень були відмінені вищими інстанціями, така несправедливість продовжується.

Батьки, котрим не було надане право виховувати дітей, також стали жертвами релігійного упередження. Суддя одного нижчого суду в штаті Массачусеттс вдався у крайнощі, винісши батькові вирок, щоб під час відвідин він «не читав Біблію з дітьми й не брав їх до церкви на богослужіння (і навіть не цитував їм Десяти Божих Заповідей)»b. Один журналіст висловився щодо цього: «Усе це може здаватися смішним, якщо не торкається вашої віри».

І справді, а що, коли б це стосувалося вашої віри? Вплив судового рішення на релігійні обов’язки батьків лиховісний. «Дехто, кому Свідки Єгови байдужі, теж дивується, чи має суд право забороняти батькові цитувати своїм дітям Десять Божих Заповідей або ж читати їм Біблію»,— писалося в «Лос-Анджелес таймс».

З цього постає запитання: де межі, за котрі держава не повинна заходити стосовно приватних справ своїх громадян? Один юрист навіть застеріг, що такі дії можуть «закінчитися прийняттям судових законів, за якими усі родини повинні будуть ортодоксально виховувати дітей». Чи ви бажали б, щоб за вас виносив рішення суддя іншого релігійного переконання?

Суд і релігія

Самі суди визнають свої обмеження щодо розгляду релігійних вірувань та вчень. Коментуючи один судовий процес, суддя Джеферс з Верховного суду штату Вашингтон пояснив: «Ми не вагаємось у праві штату заборонити релігійні сповідування, небезпечні моральним принципам, та ті, що загрожують безпеці широкого загалу, здоров’ю та доброму порядку, але до цього часу, як це видно з показань у цьому процесі, вчення Свідків Єгови, на нашу думку, не можна віднести до жодної з цих категорій»c.

Отже, якщо релігійне сповідування не шкодить «безпеці широкого загалу, здоров’ю та доброму порядку» чи якщо немає «фактів, які б свідчили, що фізичне благополуччя дитини в даний час істотно погіршується через ці релігійні сповідування», то судові доцільно не ставитися з упередженням до релігії однієї із сторін. Апеляційний суд у провінції Онтаріо (Канада) влучно заявив: «Не судові вирішувати, яка з двох релігій правильна». Відмовляти одному з батьків у праві виховувати дитину через таку сторонність було б «занадто важким покаранням [для батька чи матері] за сповідування релігійного вірування, котре не є ні незаконним, ні аморальним»d.

Вряди-годи релігійно упереджені «фахівці» дискримінують батьків. Розгляньмо показання одного психолога: «Я кажу, що недобре для цієї дитини виховуватися на Свідка Єгови... Живучи у суспільстві, їй слід пристосовуватися до загального життя суспільства. Вона підростає, а ми не живемо у країні Свідків Єгови. Якщо б більшість мешканців країни складали Свідки Єгови, то ми не мали б жодних проблем».

За таким поглядом, будь-котрого з батьків, який дотримується віри меншості, слід позбавляти права виховувати власних дітей! Дуже прикро, що деякі судді у штаті Флорида дивилися на справу саме так і відмовили матері у праві виховувати її чотирирічну доньку, незважаючи на безперечні докази, що дівчинка була «надзвичайно прив’язана до своєї мами».

Варто зазначити, що суддя Баскін не схвалив цього несправедливого рішення двох інших суддів окружного апеляційного суду Флориди (третя округа). Суддя Баскін пояснив: «З протоколів видно, що фахівці ґрунтувалися на особистому несприйнятті релігії матері. Їхнє несхвальне ставлення до релігії матері спонукало припустити можливість майбутньої шкоди для дитини, хоча й не було доведено, що так може статися. Суд першої інстанції вочевидь керувався необ’єктивним мікруванням... його рішення не повинно вступити в дію»e.

Те, що було зроблено цим судом у Сполучених Штатах Америки, є подібним до того, що було зроблено в тоталітарній країні під час Гітлерового режиму. В 1937 році один районний суд нацистської Німеччини відібрав дітей у родини релігійної меншості. І як він оправдував свої дії? Суд твердив: «Якщо батьки власним прикладом навчають дітей філософії життя, котра зробить їх непримиренними щодо ідей, яких дотримується переважна більшість людей Німеччини, то це надуживання правом опікунства... [отже] шкідливий виховний вплив батьків [слід] усунути й зламати»f.

Діти ростуть щасливо

Чи справді перебування дітей у колах релігійних меншин психологічно травмує їх? У вищезгаданому випадку Карон суддя першої інстанції теоретизував, що «розвиток [її доньок] як повноцінних громадянок» і «пристосування їх до школи та суспільства» затримається через те, що мати виховуватиме їх за принципами релігії меншини. Чи мав він рацію? Розгляньмо їхню ситуацію тепер, через десять років.

Шкільні табелі успішності дівчаток, котрі нині є активними Свідками, говорять гучно й недвозначно. Табель одинадцятирічної Моніки з хорошими оцінками свідчить, що її «особистий і соціальний розвиток» був «задовільний». Її вчителька написала у табелі: «Моніка миле дівча, й на неї з упевненістю можна покладатися. Я рада, що вона в моєму класі». Іншій доньці Карон, 13-річній Шеллі, було присуджено нагороду від президента Сполучених Штатів Америки «За успішне навчання й зразкову поведінку». Її також було обрано «Громадянкою місяця» за добрі «особисті стосунки з вчителями, учнями та наполегливість у навчанні». Чи вони скидаються на непристосованих до життя дітей?

Обстоювання власної віри формує добрий характер і вольову особистість. Головний суддя Верховного суду штату Арізона Стракмеєр в іншій судовій справі Свідка за право виховувати дітей зазначив: «Ми не є несвідомі того, що відхилення від звичайного часто піднімається на сміх та критикується... Критика формує волю людини. Підкорення пригнічує інтелект і веде до отупіння»g.

Авжеж, діти, котрі змалечку навчаються пояснювати свої релігійні переконання, вчаться користуватися своїм розумом. Замість «пригнічувати інтелект», таке навчання приносить користь, як це видно з несподіваних результатів вивчення, проведеного з 394 12-річними дітьми. «Непропорційно велика кількість творчих дітей було Свідками Єгови,— виявили австралійські дослідники. — Дівчинка, що набрала найвищу кількість балів у тестах [творчого потенціалу] й інша дівчинка, єдина з дітей (це стосувалося як дівчат, так і хлопців), котра у всіх п’яти іспитах була серед 20 відсотків учнів, що набрали найвищу кількість балів, були обоє Свідками Єгови» («Джорнел оф персоналіті» за березень 1973 року).

Саме завдяки релігійному віруванню батьки, що є Свідками Єгови, ставляться серйозно до необхідності «любити дітей» і прищеплювати високі моральні норми (Тита 2:4, 5). Багато судів помічали таке якісне піклування. Приміром, 1986 року у Мускатіні (штат Айова, США) на судовому процесі за право виховувати дітей батько й так званий фахівець під час своїх показань почали злословити релігію матері, що є Свідком. Суддя Брайлс залишалася безсторонньою, кажучи: «Суд не може обстоювати якусь із сторін».

Хоч суддя Брайлс дала батькові багато можливостей відвідувати дітей, зате право виховувати їх таки залишила за матір’ю, бо, як вона висловилась, «суд виявив, що ці діти ростимуть щасливими, коли їх залишити [матері], навіть якщо її релігія, може здаватися, не йде в ногу із загальним життям Америки. Суд також виявив, що коли позбавити дітей любові, безпеки та постійності такої якісної опіки, то це не діятиме в інтересах дітей». Таке рішення було затверджено апеляційним судом штату Айоваh.

Чи релігійні розбіжності спантеличують дітей?

На іншому судовому процесі за право виховувати дітей випадок Джулі підтверджує розсудливість вищезгаданого рішення. Джулі мала доступ до обох батьків, що розлучилися, коли їй було шість років. Нині, у 20 річному віці, вона пояснює: «Я вважаю, що це було безсумнівною перевагою. Я змогла побачити для себе різницю між католицизмом і Свідками. Я й мій брат разом з мамою відвідували Зал Царства, але в неділю ми ходили до церкви з татом, бо вихідні ми проводили з ним».

Хоча й ці діти бачили суперечливість релігійних поглядів, це не повпливало на них негативно. Одне вивчення канадського дослідника Джеймса Фрайдереса доходить висновку: «Майже не помітно різниці між дітьми [релігійно] змішаних і гомогамних подружжів. Дані, що стосуються цього, не підтверджують попередніх досліджень, котрі натякають, що діти із змішаних подружжів мали би бути психологічно більш «нестабільні» («Юдейські соціальні дослідження», 1973 рік).

Дитина має право дізнаватися про релігійні погляди обох батьків. Коли вона стане дорослою, то зможе сама зробити вибір. У випадку Джулі суд витримав належну йому нейтральність стосовно релігії й зосередився на інтересах дитини. Правосуддя здійснюється тоді, коли суд уможливлює дітям зв’язок з обома батьками, а згодом і право зробити своє власне вирішення стосовно релігійних справ. Як добре, коли суди дотримуються такої позиції!

[Примітки]

[Рамка на сторінці 21]

Чи шкідливі віровчення Свідків Єгови? Відповідає закон

◼ «Не існує доказів, на підставі котрих можна дійти висновку, що релігійне виховання цих двох дітей у [вірі] Свідків Єгови зашкодить їхньому фізичному чи психічному розвитку» («Кернер проти Кернера», No. 002 793, суд наглядової інстанції шт. Коннектікут, 2 жовтня 1979 року).

◼ «Неможливо встановити, що вони будуть обмеженими через те, що батько братиме їх на проповідницьке служіння... Я не зміг знайти доказів у цій справі, які б переконали мене у тому, що Свідок Єгови, сповідуючи свою релігію, схильний знищити наш соціальний порядок» («Еверс проти Еверса», 19 F.L.R. 296, Верховний суд Нового Південного Уельсу [Австралія], 1972 рік).

◼ «Позбавлення пані Аєрс права виховувати своїх дітей... було б рівнозначно висновку, що спосіб життя людини, яка не є Свідком Єгови, є ліпшим, ніж Свідка Єгови, й що Свідки Єгови не є справжніми батьками. Така думка явно абсурдна й спонукувала б до нетерпимого обмеження релігійної свободи» («Аєрс проти Аєрса», провінційний суд Британської Колумбії [Канада], Родинний відділ, 8 квітня 1986 року).

[Рамка на сторінці 23]

Чи діти обділені?

Один батько з Квебеку (Канада) твердив, що його діти обділені й зазнають моральної шкоди через віру його колишньої дружини, котра є Свідком Єгови. Тому він звернувся до суду. Діти вимушені були давати показання. Зважте на відповідь його 16-річної доньки:

П: Як ти живеш, будучи Свідком?

В: Я вважаю, що моє життя не відрізняється від життя моїх ровесників. Я ні в чому не обділена. Я не вважаю, що чимось відрізняюся від інших.

П: Що тобі дають зібрання у Залі Царства?

В: Насамперед вони мені дають мету в житті. Ґрунтуючись на своїй релігії, я знаю, на чому будувати своє майбутнє. По-друге, там у мене є багато друзів, з котрими я товаришую.

П: Чи твої зібрання допомагають тобі в школі?

В: Так, на зібраннях у нас є п’ятихвилинні промови перед аудиторією. У школі, коли ми маємо усні відповіді, багато учнів дуже хвилюються. Але оскільки я вже виголошую промови, то це для мене щось на зразок практичного навчання.

«Який вплив має таке релігійне сповідування?— запитав суддя, виносячи рішення.— Суд виявив позитивний бік справи, а не той, який хотів показати [батько]». Після того як суд закінчився на користь матері-Свідка, суддя сказав у приватній розмові з обома адвокатами: «Я волів би мати таких дітей!»

[Ілюстрація на сторінці 22]

Спочатку Карон було відмовлено в праві виховувати її двох дочок через її релігію.

Діяти в інтересах дитини

НЕЗВАЖАЮЧИ на кінцевий результат судової справи за право виховувати дитину, дітям таки потрібно любові й керівництва обох батьків. Після того як суд проголосив вирок, на батьках і далі лежить обов’язок допомагати власним дітям справлятися з наслідками розлучення. Судовий процес нелегко дається батькам, а для дітей він є навіть ще сильнішим психічним стресом.

Приміром, коли Марі-Енн було шість років, суд присудив право її виховування батькові. Але її мати протягом десяти наступних років невідступно воювала, щоб повернути дівчинку до себе. Психічно виснажена після більше ніж 40 судових позовів, Марі-Енн виразила свою думку. «Чому вони не розрубають мене наполовину,— запропонувала вона.— Нехай мати візьме передню частину, а батько — задню».

Довгі судові суперечки вочевидь не завжди діють у інтересах дитини. Директор клініки, що допомагав Марі-Енн, пояснює: «Хронічні позови обходяться дорого як фінансово, так і психічно».

Діти все-таки прив’язані до обох батьків

Тоді як є розлучені подружжя, немає розлучених дітей. Суддя ніколи не може розірвати кревні зв’язки дітей з батьками. Аби збагнути дилему, перед котрою стоїть дитина, уявіть собі, як ви, будучи одним із батьків, почувалися б, коли б вам запропонували вибрати одного з дітей. Яку дитину ви взяли б собі? Яку ви б відкинули? Як батьки, так і діти не повинні потрапляти у таку ситуацію. Переважно діти люблять обох батьків, тому тиск на дітей, щоб вони зробили вибір, створює болісну конфліктну ситуацію щодо відчуття відданості.

У провідному тексті на цю тему, «По той бік інтересів дитини» (англ.), автори показали, що такі конфліктні ситуації щодо відчуття відданості «можуть мати катастрофічні наслідки, підриваючи добрі стосунки дитини з обома батьками». Наприклад, Джулі, дитина з розділеної родини, пояснює: «Я живу з мамою, котру справді люблю, але я люблю теж батька. Мені було вельми важко, коли тато приходив забрати нас на вихідні до себе. Я дивилася на нього, дивилася на маму й знала, що він ненавидить її. Я боялася виявляти їм свої почуття».

Зрозумійте близькі стосунки вашої дитини з обома її батьками. Кожному з батьків слід поважати й шанувати зусилля іншого, спрямовані на те, щоб дитина розвивалася здоровою. Старайтесь бачити позитивні галузі, в котрих обоє з вас можуть внести лепту в благополуччя дитини. Не доходьте висновку, що усе, що робить колишній партнер,— автоматично погане. «Обов’язок кожного — поліпшити уявлення дитини про свого батька чи матір або принаймні уникати критики, яка б погіршувала таке уявлення»,— було пояснено під час одного судового засідання в Техасі. А це означає, що батькам слід трохи послабити особистий конфлікт, щоб зважати на потреби дитини.

Докладайте зусиль, аби врегулювати питання

Перед поданням заяви у суд дослідіть усі аспекти переговорів і можливого врегулювання питання. Позови до суду, немов війна, залишають глибокі рани й душевні рубці, що можуть бути все життя. Слід вдаватися до закону лише тоді, коли ви зробили усе можливе для розсудливих переговорів і компромісу, але зазнали невдачі. Ісус Христос у Нагірній проповіді подав головний правовий принцип, що має практичну цінність: «Зо своїм супротивником швидко мирися» (Матвія 5:25).

Наслідки судового процесу ніколи не відомі заздалегідь. Судді виявили, що десь 80—90 відсотків судових суперечок за право виховувати дитину — це суперечки двох турботливих батьків, з котрих обоє гідні виховувати власних дітей. Це часто робить задовільне рішення майже неможливим. «Не дивно, що коли-не-коли суддя безпорадно розводить руками,— пояснюється у «Підручнику судових справ» (англ., авторка Персія Вуллі),— і запитує батьків, чому... вони не врегулювали питання між собою».

Багато судів, що розглядають справи розлучення, вимагають, аби подружжя заздалегідь обговорило питання догляду за дітьми. Звичайно, що батьки найліпше знають потреби дітей та умови їхнього виховання й у стані вирішити, як організувати справи так, щоб кожен з батьків і далі мав поміркований вплив на життя власних дітей. З правовою допомогою багато батьків доходили певного компромісу щодо виховання дітей, в тому числі однакового права виховувати дітей, якщо його було можливо розділити між собою. По суті, 90 відсотків судових процесів, пов’язаних з правом виховувати дітей, вирішується фактично ще перед тим, як звертаються до суду.

Кваліфікований примиритель може допомогти вийти навіть з найважчої ситуації. Наприклад, одне надзвичайно розлючене подружжя планувало жити 5000 кілометрів одне від одного. Однак кожен з них бажав мати право виховувати власних двох дітей. Примиритель сказав їм: «У цьому плані між вами повинна бути принаймні жаринка співпраці. Ви обоє колись подобалися одне одному, отже подивімося, що нам зробити, аби ваші діти не втратили назавжди когось з вас». Тож було розроблено план, щоб обоє батьків відігравали змістовну роль у житті своїх дітей.

Звичайно, примирительство є одним з багатьох способів, за допомогою котрих розв’язується питання про право виховувати дітей перед боротьбою на суді. Слід зосереджуватися на розв’язанні теперішньої проблеми, а не згадувати деталі минулого. Першорядна мета примирення — допомогти подружжю дійти обопільної справедливої згоди (без відчуттів переможця й переможеного), котра піде на користь дітям. Хоч і це не є панацеєю, таки цей процес може допомогти заощадити (як фінанси, так і нерви) в боротьбі під час суду. Щирі зусилля врегулювати питання можуть запобігти гострим суперечкам і дати дітям змогу і надалі прихильно ставитися до обох батьків.

Як досягнути згоди

Звичайно, коли родина розпалася й подружні партнери не живуть разом, то жодний з них не має повного контролю над своєю дитиною. Обоє з батьків повинні бути розсудливими й згідними на певні поступки. Примирення вимагає переговорів. А переговори означають, що жодна із сторін не отримає усього, що хоче.

Ніколи не забувайте, що дитина має право доступу до обох із своїх батьків. Тому було б недалекоглядно з боку одного з батьків забороняти дитині відвідувати чи брати участь у релігійній, культурній чи товариський діяльності іншого, коли дитина є з ним. Подібно було б недоречно з боку одного із батьків займати позицію абсолютної влади у шкільній і позакласній діяльності дитини, її товаристві, розвагах чи продовженні освіти після школи без належного розгляду бажань іншого та власного вибору дитини.

Приміром, у багатьох судових справах за право виховувати дитину, де один з батьків є Свідком Єгови, а інший ні, колишнє подружжя доходило товариського врегулювання справи погодженням, що той з батьків, хто не є Свідком Єгови, проводитиме багато часу з дітьми протягом року, в тому числі відпустку та інші дні, що є особливо важливими для нього. Батьки доходили згоди, щоб кожен з них мав активний вплив на освітні, громадські та медичні питання, що стосуються їхніх дітей. Адже, зрештою, обоє партнерів привели на світ дітей, тому природно, що у них є право мати слово щодо виховання.

Той з батьків, що є Свідком, повинен заохочувати дитину поважати права іншого, що не є Свідком, мати власний релігійний погляд і виражати вдячність за його доброту й подарунки. Якщо обоє з батьків зважатимуть на те, що буде найліпше для дітей, то самовладання й розсудливість переважатимуть над емоціями й ураженим самолюбством.

Здебільшого переговори психічно виснажують людину. Тому було б добре мати юриста або іншого представника, щоб він провадив врегулювання цього питання. Така допомога часто може усувати непорозуміння щодо конкретних деталей вирішення питання.

Центр з перемир’я тих, що розлучаються в Шарлотті (штат Північна Кароліна), порівнював подружжя, які вирішили мати примирителя у своїй справі, з тими, хто звертається до суду як вороги. Усі 93 відсотки тих, хто звертався до примирителів, залишилися задоволені результатами, а з тих, що вирішували справу в суді, задоволеними залишилося лише 56 відсотків!

Але що можна зробити, коли ваш колишній партнер не бажає підходити до переговорів по-доброму чи вимагає релігійного обмеження, що не піддається переговорам? У такому разі доведеться підготувати себе до звернення у суд.

Коли вам слід звертатися до суду

У більшості випадків, щоб мати успіх у суді, важливо звернутися за допомогою до компетентного адвоката, що навчений вести такі справиa. Аби не зробити багато помилок, пов’язаних з витратами, часто добре спочатку звернутися до досвідченого юридичного консультанта. Окрім того, компетентний адвокат може навіть мати вплив на хід досудового врегулювання справи. Навіть під час судового процесу партнер може відчути спонуку переговорити врегулювання справи. Безстороннє погодження на будь-якому етапі процесу ліпше, ніж затяжна боротьба.

Допомагає також знаття того, на що́ зважає більшість суддів, роблячи якесь рішення. Опит за 1982 рік 80 суддів виявив, що найбільше вони цінують такі якості: 1) розумова стійкість кожного з батьків і 2) почуття відповідальності перед дитиною. Щоб встановити факти, суд може звернутися до фахівця у галузі психічного здоров’я, аби взяти інтерв’ю у батьків та дітей. Його психологічна оцінка часто має вирішальний вплив на рішення суду.

Такої оцінки не слід боятися. Навіть коли християнська віра перебуває під уважним розглядом, немає причини ставати в оборонну позу або не погоджуватись на співпрацю. «Ваша лагідність [«поміркованість», НС] хай буде відома всім людям»,— рекомендує Біблія (Филип’ян 4:5).

Пам’ятайте, що в ході такого оцінювання не час виголошувати біблійні промови. Це час пояснити увесь діапазон вашої діяльності з дитиною, в тому числі дозвілля, світську освіту, час проведення відпустки, можливість дитини контактувати з іншим із батьків, а також спілкування з друзями та рідними. Відповідайте на запитання щиро й недвозначно. Продумайте справу детально й чітко, так, аби ви змогли пояснити позитивно й простими словами, що ви дбаєте про психічне й фізичне благополуччя дитини.

Подібні принципи застосовуйте, коли вас запитують на суді. Детально підготувавшись і не намагаючись проповідувати й виголошувати промови, ви зможете описати багато аспектів того, що «здорова наука» Божого Слово дає вам змогу бути відповідальними батьками (2 Тимофія 4:3).

Використовуйте ситуацію якнайліпше

Інколи, незважаючи на всі ваші зусилля, суддя вирішує справу не на вашу користь. Від християн сподівається, щоб вони «слухали влади верховної та корилися їй» і «щоб були не сварливі, а тихі» (Тита 3:1, 2). Тому християни не ігнорують вироку суду.

Якщо ви не задоволені судовим вироком, то можете переглянути свої права з юристом. Ви можете апелювати проти цього рішення до вищої інстанції. У деяких випадках ви можете вдатися до перегляду судового вироку у зв’язку зі зміною обставин. Але ви будете вимушені миритися з вироком доти, доки він у силі.

Однак навіть обвинувальний вирок не означає, що все втрачено. Життя обох батьків і дітей змінюється. Можливо, відбудеться сприятливий, хоч і непередбачений розвиток подій. Ваше терпіння може добре винагородитися.

Хоча ваш час, як одного з батьків, кому лише дозволено відвідувати дітей, обмежений, ви таки можете мати цінний вплив на життя власної дитини. Діти, що й надалі мають тісні стосунки з обома батьками, не лише менше страждають від розлучення, але і, ймовірніше, виростуть зрілими й врівноваженими людьми. Тому плекайте стосунки з вашими дітьми.

Ви можете прищепити релігійні й моральні цінності вашим дітям власним добрим прикладом. «У своїй неповинності праведний ходить,— блаженні по ньому сини його!» (Приповістей 20:7). Навіть без слова ви можете багато чого зробити, аби сформувати серце й розум своєї дитини. Вона помічатиме те, як ви ставитесь до інших, вашу головну мету в житті й ваші почуття до Бога.

Справді-бо, щоб діяти в інтересах дитини, вимагається справжньої любові. Любов «не шукає тільки свого»,— каже Біблія. Вона «не думає лихого... [але] сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає» (1 Коринтян 13:4—8). Така безкорислива любов може щедро винагородитись. Одна 11-річна дівчина, батьки котрої розуміли, що інтереси дитини слід ставити вище від своїх чварів, сказала: «Дякувати Богові, мої батьки люблять мене достатньо, аби я могла любити їх обох!»

[Примітка]

[Рамка на сторінці 26]

Сприятливий результат у Росії

Два роки тому Юлія стала Свідком Єгови. Вона була одруженою три роки й виховувала сина. Але ще перед тим, як вона стала Свідком Єгови, в них почали виникати серйозні шлюбні проблеми й постало питання про розлучення. А втім, при кінці 1994 року її чоловік подав заяву до суду на розлучення з наданням йому права на виховання їхнього чотирирічного сина. Навесні 1995 року відбулося судове слухання, де її чоловік твердив, що шлюбні проблеми були спричиненими саме релігією дружини. Під час слухання він також стверджував, що її релігія має негативний вплив на виховання їхнього сина. Наша сестра переконала суд, що завжди діяла в інтересах їхньої дитини. Вона подала докази того, що її релігія зовсім не шкодить їхньому синові й що на противагу заявам чоловіка син виростає добре вихованим і слухняним. Вона відкладає достатньо часу на таку діяльність, як відвідування музеїв, театрів та на інші форми дозвілля з дитиною. Вона пояснила, що настане час, коли хлопцю самому доведеться вибрати собі релігію. Очевидно, її чоловік збагнув, що немає підстави твердити, ніби нова релігія його дружини є причиною на розлучення та на право виховувати дитину, і припинив справу. Юлія запевнила свого колишнього чоловіка, що розуміє важливість батькової ролі у вихованні дитини й визнає однакові права батька та матері на виховання сина, тому вони дійшли згоди щодо відвідин сина своїм батьком.

[Рамка на сторінці 27]

Переваги вирішення проблеми батьками, а не судами

◼ Ніхто не знає ліпше потреб дитини, ніж батьки, тому їм вирішувати, що буде найліпше для дітей.

◼ Діти менш схильні відчувати, що їм слід «ставати на чийсь бік» і вибирати одного з батьків.

◼ Примирительство, як правило, дає нагоду поліпшити обмін думок, а отже, уможливлює уважніше вислухання побоювань і потреб як батьків, так і дітей.

◼ Обопільна згода великою мірою запобігає обуренню, що викликається арбітражним рішенням, з котрим слід змиритися обом батькам.

◼ Набагато менше витрат на юридичні справи.

[Рамка на сторінці 28]

І справді на користь дітям!

Як видно з двох нижченаведених життєвих ситуацій, дітям й справді йде на користь, коли їхні батьки підносяться над своїми чварами й діють у інтересах дітей.

«Мені завжди було приємно проводити час з батьком,— каже одна юначка, котрій вже за 20.— Найважливішим було не те, як ми проводили час, але можливість з ним зустрітися... Я завжди чекала суботи й неділі, коли він приходив до нас, бо знала, що, коли в мене було щось негаразд у школі, я розмовляла з ним і він допомагав мені. Це було набагато легше, ніж з мамою, хоч я, звичайно, дуже люблю і свою маму. Про дещо легше розмовляти з мамою, я думаю, ви знаєте про що, але є й інше, про що я бажала розмовляти з ним. Наприклад, з вітчимом я просто не могла вжитися разом. Тато дав мені добру пораду, як бути тактовною, й мені вона пригодилася... Я дуже вдячна йому за це, бо завдяки йому я завжди мала двох батьків, навіть коли вони розлучилися».

Юнак, що називається Дональдом, розповідає: «Мені здається, що від того, що я був з татом принаймні раз у тиждень, моє бажання бути з ним зміцнялося. Тому коли я тільки зустрічався з ним, то завжди уважно слухав його. Мені завжди хотілося наслідувати батька. Я помічав, що він любить Бога Єгову, й завжди бажав робити те, що він. І, крім того, мені допомогли добрі якості мами. Вона надзвичайно привітна й завжди любить розмовляти з людьми. Вона чуйна й відкрита. Це допомогло мені подолати свою сором’язливість».

[Ілюстрації на сторінці 24]

Одна дитина сказала: «Я живу з мамою, котру справді люблю, але я люблю теж батька».