Біль розставання

«Того дня, коли народився наш перший малюк, чоловік звернувся до мене з попередженням: «Кохана, виховання дитини — це один довгий шлях розставань». («Ми та наші діти. Книжка, написана батьками для батьків», англ.)

НАРОДЖЕННЯ першої дитини для більшості батьків — подія надзвичайно радісна, справжнє щастя. Попри всі незручності, суперечки, турботи, розчарування й тривоги батьківство може стати джерелом великої радості. Приблизно три тисячоліття тому в Біблії було проголошено: «Діти — спадщина Господня, плід утроби — нагорода» (Псалом 127:3).

Проте Біблія містить і таке тверезе передбачення: «Покине... чоловік свого батька та матір свою» (Буття 2:24). Дорослі діти зазвичай полишають домівку і роблять це з різних причин: щоб здобути освіту чи професію, щоб розширити своє християнське служіння або щоб одружитися. Така вже дійсність життя, але деяким батькам вона завдає нестерпного болю. Притаманне дітям прагнення до самостійності викликає в них, за словами одного письменника, «почуття кривди, образи, незручності та страху або думку, що від них відреклися». Нерідко це обертається нескінченними суперечками та натягнутими стосунками між членами сім’ї. Відмовляючись змиритися з фактом, що одного дня діти залишать рідну домівку, деякі батьки не поспішають готувати їх до дорослого життя. Таке нехтування приносить жахливі наслідки — воно виховує дорослих, котрі не вміють господарювати, дбати про сім’ю, а деколи навіть і на роботі втриматись не можуть.

Біль розставання може бути особливо гострим в неповних сім’ях. Одинока мати, яку звуть Карен, говорить: «Моя доня є для мене найближчою людиною, ми з нею справжні друзі. Я завжди всюди брала її з собою». У неповних сім’ях зв’язки між дитиною та батьком чи матір’ю зазвичай дуже тісні. Зрозуміло, що думка про втрату таких близьких стосунків може краяти серце.

Проте у книжці «Риси здорової сім’ї» (англ.) батькам нагадується: «Головне завдання сім’ї полягає саме в тому, щоб виховати із немовляти-утриманця дорослу і самостійну людину». Далі книжка попереджає: «Багато проблем у сім’ях виникає через те, що батьки не можуть відпустити дитину від себе».

А як стоять справи у вас? Чи ви маєте дітей? Якщо так, то чи ви готові зустріти день, коли ваші діти захочуть піти з дому? А що можна сказати про ваших дітей? Чи ви готуєте їх до самостійного життя?

Уміння розстатися

«ЯК СТРІЛИ в руках того велетня, так і сини молоді»,— написав у Біблії псалмоспівець (Псалом 127:4). Стріла, пущена навмання, не потрапить у ціль. Її треба старанно спрямувати до мети. Так само й дітям без батьківського керівництва важко досягнути мети й стати відповідальними дорослими людьми. «Навчай малого на добру путь, якою він має йти,— говорить Біблія,— і коли він постаріє — не зверне з неї» (Приповістей 22:6, Дерк.).

Залежна від батьків дитина не може за ніч перетворитися на самостійного дорослого. То коли ж батькам починати виховувати в дітей самостійність? Апостол Павло нагадував юному Тимофієві: «Вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння» (2 Тимофія 3:15, Хом.). Уявіть собі, мати Тимофія почала вчити його духовним речам тоді, коли він був ще немовлям!

Якщо навіть найменші діти можуть отримувати користь від духовного навчання, то хіба ж не доцільно готувати дитину до повноліття з наймолодшого віку? Це можна зробити, наприклад, прищепивши дитині почуття відповідальності та навчивши її самостійно приймати рішення.

Уроки відповідальності

Як навчити дітей бути відповідальними? Батьки Джек і Нора розповідають про свою доньку: «Як тільки вона почала ходити, то стала відносити шкарпеточки або інші маленькі речі до своєї кімнати та класти їх у потрібну шухлядку. Ще вона навчилася прибирати іграшки та книжки». Це лише початок, але так дівчинка вже вчилася приймати відповідальні рішення.

З віком дитині можна доручати більш серйозні справи. Наприклад, Абра та Аніта дозволили доньці мати свого собаку. Дівчинка повинна була піклуватися про нього й навіть відкладала зі своїх кишенькових грошей певну суму на його утримання. Щоб привчити дітей виконувати їхні обов’язки, потрібно терпіння. Але це корисно і сприяє їхньому емоційному розвитку.

Домашнє господарство відкриває ще одну можливість прищепити дітям почуття відповідальності. Деякі батьки майже цілком звільняють дітей від будь-якої хатньої праці, вважаючи, що малюк більше нашкодить, ніж допоможе. Інші кажуть: «Нехай хоч моїм дітям живеться легше, ніж мені колись». Це помилкові міркування. Святе Письмо говорить: «Хто розпещує змалку свого раба, то кінець його буде невдячний» (Приповістей 29:21, Ог., 1988). Принцип, який лежить в основі цього вірша, з певністю можна застосувати до дитини. Дуже прикро, коли молода людина починає доросле життя «невдячною» та ще й не вміє впоратися з найпростішою роботою по дому.

У біблійні часи дітям зазвичай довіряли певні домашні обов’язки. Наприклад, Йосип, коли йому було тільки 17 років, разом з іншими вже піклувався про сімейні отари (Буття 37:2). Це було непростим завданням, оскільки отари в його батька були величезні (Буття 32:14—16). Як відомо, Йосип виріс і став дуже впливовою людиною, тож неважко прийти до висновку, що таке раннє навчання позитивно вплинуло на його характер. Молодому Давидові, який пізніше став царем Ізраїлю, також доручали пасти отару родини (1 Самуїла 16:11).

Який урок можуть узяти з цього батьки сьогодні? Доручайте своїм дітям значимі домашні обов’язки. Приділивши їм час та доклавши зусиль і терпіння, ви можете навчити дітей прибирати, куховарити, працювати в саду, робити якийсь ремонт вдома або виправляти неполадки в машині. Звичайно, багато залежить від віку та можливостей дитини. Але переважно навіть малі діти можуть «помагати таткові лагодити машину» або «разом з мамою варити борщ».

Щоб навчити дітей виконувати домашні обов’язки, ви повинні віддати їм своє найцінніше — час. В одного подружжя, що має двох дітей, запитали про секрет успішного виховання. Ці батьки відповіли: «Час, час і ще раз час!»

Кероване любов’ю виправлення

Коли дитина виконує свої завдання добре або принаймні намагається їх добре виконати, підбадьорюйте її щедрою та щирою похвалою! (Порівняйте Матвія 25:21). Зрозуміло, малюк рідко зробить щось так само вправно, як дорослий. І діти, котрим дозволено приймати власні рішення, часто помилятимуться. Але не реагуйте надто гостро! Хіба ви, вже доросла людина, самі ніколи не помиляєтесь? Чому тоді не поставитися з терпінням до помилок дитини? (Порівняйте Псалом 103:13). Нехай вона помиляється. Дивіться на це як на частину навчального процесу.

Письменники Майкл Шульмен та Єва Меклер зауважують: «Діти, до яких ставляться по-дружньому, не бояться, що їх покарають за самостійний учинок». Водночас «діти суворих або жорстоких батьків майже ніколи не наважуються зробити самовільно навіть щось корисне, бо бояться, що батьки знайдуть у тому вчинкові якийсь недолік та будуть сварити, а то й покарають». Це зауваження відповідає біблійній засторозі: «Батьки,— не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони» (Колосян 3:21). Тож, коли малюкові не вдається зробити щось так, як ви від нього очікували, чому б не похвалити його принаймні за спробу? Заохотьте його наступного разу зробити краще. Нехай дитина знає, що ви радієте її успіхам. Запевніть малюка у своїй любові.

Звичайно, час від часу дитину треба виправляти. Ця необхідність стає особливо очевидною у підліткові роки, коли молода людина намагається знайти себе та хоче, щоб її сприймали як особистість. У цей час батькам мудріше було б з розумінням ставитися до таких спроб отримати незалежність і не вважати їх лише виявами непокори.

Щоправда, молоді люди схильні діяти імпульсивно або піддаватися ‘юнацьким пристрастям’ (2 Тимофія 2:22, Хом.). Тому, якщо поведінку дитини ніяк не обмежувати, це може спотворити її психічний розвиток — вона не навчиться самовладання та самодисципліни. Біблія попереджає: «Дитина... лишена напризволяще, соромить матір» (Приповістей 29:15, Хом.). А доречне картання, надане з любов’ю, корисне, воно готує молоду людину до вимог і труднощів дорослого життя. Біблія радить: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Приповістей 13:24). Але пам’ятайте, що виховання — це передусім навчання та підготовка, а не покарання. Під «різкою» у наведеному тут вірші ймовірно розуміється ціпок, за допомогою якого пастухи спрямовували свої отари (Псалом 23:4). Це символ сповненого любові керівництва, а не бездушної жорстокості.

Освіта, потрібна для життя

Діти особливо потребують батьківського керівництва у тому, що стосується освіти. Цікавтесь освітою своєї дитини. Допоможіть їй мудро вибрати предмети для навчального курсу у школі та зробити правильне рішення щодо додаткової освітиa.

Безсумнівно, найважливіша освіта — це освіта духовна (Ісаї 54:13). Щоб вижити у світі дорослих, діти потребують благочестивих цінностей, а їхнє «розуміння» треба тренувати (Євреїв 5:14, СМ). У цьому дітям можуть дуже допомогти батьки. У сім’ях Свідків Єгови заохочується проводити з дітьми регулярне біблійне вивчення. Наслідуючи приклад матері Тимофія, яка змалку вчила сина розуміти Святе Письмо, Свідки Єгови також учать цьому своїх маленьких дітей.

Одинока матір, яку звуть Барбара, проводить сімейне вивчення Біблії так, щоб у дітей від нього лишалися найприємніші враження. «Того вечора я завжди готую дітям смачну вечерю, а на десерт подаю якусь їхню улюблену страву. Музика з касет «Мелодії Царства» допомагає нам настроїтися на потрібний лад. Тоді, після молитви, ми зазвичай вивчаємо журнал «Вартова башта». Але коли виникає особлива потреба, я берусь до таких публікацій, як книжка «Запитання молодих людей — корисні відповіді» (англ.)b. За словами Барбари, біблійне вивчення допомагає її дітям «дивитися на справи з погляду Єгови».

Дійсно, немає кращого дарунка для дитини, ніж знання та розуміння Божого Слова, Біблії. Вона може «мудрости дати простодушним, юнакові — пізнання й розважність» (Приповістей 1:4). Озброєна такими знаннями, молода людина, що вступає у доросле життя, може гідно зустріти будь-які труднощі та складні ситуації.

І все ж розставання з дітьми для більшості батьків несе з собою великі зміни. У наступній статті обговорюватиметься те, як батьки можуть давати собі раду в спорожнілому домі.

Щасливо жити в спорожнілому домі

«ДЛЯ багатьох з нас,— визнала одна мати,— остаточне розставання є важким ударом, хоч би як добре ми до нього готувалися». Так, ми знаємо, що дитина неминуче залишить дім, але коли час розставання дійсно надходить — його не завжди легко пережити. Один батько згадує свою реакцію на прощання з сином: «Перший раз у житті... я лише плакав, плакав і плакав».

Коли дитина йде з дому, у житті багатьох батьків залишається величезна пустка, яку можна порівняти хіба що з відкритою раною. Позбавлені щоденного контакту з дітьми, деякі батьки сильно страждають від самотності, смутку та почуття втрати. Але може бути, що не тільки батькам важко пристосуватись до нових обставин. Подружні партнери Едвард та Авріл нагадують: «Якщо вдома є інші діти, вони також відчуватимуть утрату». Яку ж пораду дає це подружжя? «Приділяйте їм [дітям] час та ставтеся до них із розумінням. Це допоможе їм пристосуватися до змін».

Так, життя не скінчилося. Якщо вам треба піклуватися про інших дітей,— не кажучи вже про роботу або про домашні обов’язки,— ви просто не можете дозволити собі постійно сумувати. Тож подивімось, як можна повернути щастя, коли діти залишають дім.

Зосереджуйтеся на позитивному

Звичайно, якщо вам сумно або самотньо і хочеться виплакатися чи поділитись почуттями з чуйним другом — обов’язково зробіть це. Біблія каже: «Туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить» (Приповістей 12:25). Деколи інші можуть допомогти побачити речі в новому світлі. Наприклад, Вальдемар і Маріанне радять: «Дивіться на те, що сталося, не як на втрату, а як на успішне досягнення мети». Який позитивний погляд! «Ми щасливі, що змогли виростити своїх хлопчиків відповідальними дорослими»,— говорить інша подружня пара, Рудольф і Гільде.

Ви намагалися виховати свою дитину «у послусі й напоумленні Господньому»? (Ефесян 6:4, Хом.) Навіть коли ви доклали для цього всіх зусиль, вас може не полишати тривога за життя сина чи доньки. Але Біблія запевняє таких батьків, що їхня дитина «як постаріється, не вступиться з неї [з цієї дороги]» (Приповістей 22:6). Хіба ж не радіє серце бачити дитину добре вихованою? Ось що сказав апостол Іван про свою духовну родину: «Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді» (3 Івана 4). Можливо, вас охоплюють подібні почуття, коли думаєте про свою дитину.

Щоправда, не всі діти піддаються впливу християнського виховання. Якщо саме так сталося з вашою дорослою дитиною, це не означає, що ви погані батьки. Коли ви зробили все, щоб виростити її у послусі Божому, то не мучте себе непотрібними картаннями. Зрозумійте, що ваша повнолітня дитина повинна сама відповідати за себе перед Богом (Галатів 6:5). Не втрачайте надії, що, можливо, колись вона наново перегляне свій вибір, і «стріла» врешті полетить до тої мети, до якої її було спрямовано (Псалом 127:4).

Все ще батьки!

Коли дитина полишає дім, це приносить багато змін, але не звільняє вас від батьківських обов’язків. Психіатр Говард Галперн говорить: «Ви залишитесь батьками до своєї смерті — хіба що давати та виховувати треба буде по-іншому».

Давно тому Біблія визнавала, що батьківське виховання не втрачає своєї ваги тільки тому, що дитина вже виросла. У Приповістей 23:22 говориться: «Слухай батька свого,— він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя». Так, навіть коли батьки «постаріли», а їхні діти стали дорослими, батьки все ще можуть мати значний вплив на життя дитини. Звичайно, дещо доведеться змінити. Але будь-які стосунки час від часу потрібно переглядати, щоб вони не втрачали свіжості та приносили задоволення. Тож тепер, коли ваші діти виросли, працюйте над тим, щоб побудувати свої стосунки з ними на більш дорослому рівні. Цікаво, що, за результатами вивчень, взаємини батьків і дітей часто поліпшуються, коли діти йдуть з дому! Коли дитина стикається з труднощами справжнього життя, вона часто починає по-іншому дивитися на батька та матір. Один німець на ім’я Гартмут визнає: «Тепер я краще розумію батьків і усвідомлюю, чому вони чинили саме так, а не інакше».

Уникайте зайвого втручання

Втручання в особисті справи дорослих дітей може наробити багато шкоди. (Порівняйте 1 Тимофія 5:13, Хом.). Одна одружена жінка, котра має дуже натягнуті стосунки з батьками чоловіка, жаліється: «Ми любимо їх, але ж ми хочемо жити своїм життям та самостійно приймати рішення». Звичайно, жоден з люблячих батьків не буде бездіяльно спостерігати, як його доросла дитина прямує до біди. Але зазвичай, коли діти не звертаються до вас самі, то ліпше не давати їм батьківських порад, хоч би які мудрі та корисні ті поради були. Про це особливо важливо пам’ятати, коли дитина одружена.

Ще у 1983 році в журналі «Пробудись!» давалась така порада: «Прийміть свою змінену роль. Коли немовля підростає, ви перестаєте бути йому за няньку. Подібно до цього, дорогу вам роль доглядальника тепер треба змінити на роль дорадника. Вирішувати щось замість своєї дитини на цьому етапі життя настільки ж недоречно, як годувати її грудьми. Як дорадник, ви маєте певні обмеження. Ви не можете більше ефективно апелювати до свого батьківського авторитету. («Роби так тому, що я сказав»). Треба поважати новий статус дитини, яка стала дорослоюa.

Ви можете погоджуватися не з усіма рішеннями своєї дитини та її подружнього партнера. Але пошана до святості подружніх уз допоможе вам поменшити свою тривогу та не втручатися без потреби. Справді, зазвичай краще, коли молоді пари самі вирішують свої проблеми. Інакше ви ризикуєте наразитися на зайві конфлікти, коли дасте небажану пораду невістці або зятю, котрі у критичні моменти подружнього життя можуть дуже чутливо реагувати на зауваження. Вищезгадана стаття радить далі: «Подолайте спокусу без кінця давати поради, яких ніхто не питав, бо вони можуть зробити вашого зятя або невістку вашим ворогом». Підтримуйте дітей, а не намагайтесь керувати ними. Якщо ви збережете добрі стосунки, дітям буде легше звернутися до вас за порадою, коли вони цього дійсно потребують.

Поновіть подружні узи

У спорожнілому домі багатьом подружжям відкривається можливість збагатити своє подружнє щастя. На те, щоб бути добрими батьками, деколи йде так багато часу та зусиль, що не завжди вдається приділити достатньо уваги власним взаєминам. Одна дружина говорить: «Тепер, коли з нами більше немає дітей, ми з Конрадом намагаємось познайомитися знову».

Звільнені від щоденних батьківських обов’язків, ви матимете більше часу для свого подружнього партнера. Одна мати зауважила: «Цей час, якого раніше не було... дозволяє нам приділяти собі більше уваги, зосередитися на тому, щоб краще розуміти наші стосунки та почати займатись тим, що відповідає нашим потребам». Вона додає: «Це час нових знань та неймовірного зростання, і хоч він може бути неспокійним, зате додає бадьорості».

Деякі пари отримують також більшу фінансову свободу. Тепер вони можуть дозволити собі якесь хобі або діяльність, котрі раніше доводилось відкладати. Серед Свідків Єгови багато подружжів використовують це фінансове полегшення, щоб ставити за мету духовні інтереси. Як розповів один батько на ім’я Герман, відколи діти залишили дім, вони з дружиною відразу подбали про те, щоб знову почати повночасне служіння.

Розставання для одиноких батьків

Одиноким батькам може бути особливо важко звикнути до спорожнілого дому. Ребекка, одинока мати двох дітей, пояснює: «Коли наші діти йдуть, то з нами не лишається чоловіка, який міг би розрадити своєю присутністю та любов’ю». Для одиноких батьків діти можуть бути джерелом емоційної підтримки. А якщо вони вносили гроші на ведення домашнього господарства, то їхній від’їзд може спричинитись до фінансових труднощів.

Декому вдається поліпшити своє економічне становище, навчившись нової професії або закінчивши короткострокові курси. Але як заповнити порожнечу самотності? Одна матір каже: «Мені особисто допомагає, коли я весь час чимось зайнята. Можна читати Біблію, прибирати вдома або просто піти швидко пройтися чи пробігтися. Але найліпшими ліками від самотності для мене є розмова з духовним другом». Тож «відкрийте» серця та заводьте нових і добрих друзів (2 Коринтян 6:13, СМ). ‘Перебувайте у молитвах і благаннях’, коли відчуваєте, що не в силі боротися з почуттями (1 Тимофія 5:5). Будьте впевнені, що Єгова зміцнить і підтримає вас протягом цього важкого періоду пристосування.

Щасливе розставання

Хоч би яким було ваше становище, зрозумійте, що життя не кінчається з від’їздом дітей. І сімейні узи не рвуться від розлуки. Здорова любов, описана в Біблії, має достатньо сили, щоб утримати людей разом навіть тоді, коли вони живуть далеко один від одного. Апостол Павло нагадує нам, що любов «усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Коринтян 13:7, 8). Безкорислива любов, яку ви плекали у своїй родині, не ослабне тільки через те, що діти залишили дім.

Цікаво, що, коли діти стикаються з болем розлуки та тугою за домом або коли їм починають дошкуляти економічні труднощі, вони часто перші намагаються відновити зв’язок з батьками. Ганс та Інґрід радять: «Дайте дітям зрозуміти, що двері вашого дому для них завжди відкриті». Регулярні відвідини, листи, а при нагоді й телефонні дзвінки допоможуть вам підтримувати стосунки. «Цікавтесь тим, що вони роблять, але не втручайтеся в їхні справи»,— так це висловили Джек і Нора.

Коли діти залишають дім, ваше життя змінюється. Але життя і у спорожнілому домі може бути діяльним, жвавим та приємним. Стосунки з дітьми також змінюються. Втім, ці стосунки й надалі можуть бути щасливими та радісними. «Коли діти стають незалежними від батьків,— говорять професори Джеффрі Лі та Ґері Петерсон,— це не означає, що зникає любов, пошана або відданість до батьків... Безсумнівно, міцні сімейні узи часто зберігаються протягом усього життєвого циклу». Так, ваша любов до дітей ніколи не згасне і ви ніколи не перестанете бути батьками. І саме тому, що ви любите своїх дітей достатньо, аби розстатися, ви насправді не втрачаєте їх.