Виховання дітей і служіння

У 1966 році народилась наша друга донечка Ліля. Через рік ми переселились у місто Білі Води, що в південному Казахстані, неподалік від кордону з Узбекистаном. Там була невеличка група Свідків. Незабаром сформувався збір і мене призначили служити головуючим наглядачем. У 1969 році в нас народився син Олег, а ще через два роки — дочка Наташа. Ми з Лідією завжди пам’ятали, що діти — це спадщина від Єгови (Псалом 127:3). Тому не раз обговорювали, як прищепити дітям любов до Єгови.

У 1970-х роках більшість чоловіків-Свідків усе ще перебували у виправно-трудових таборах. Багато зборів потребували зрілих наглядачів. Отож, більше часу з дітьми проводила Лідія, інколи будучи для них і мамою, і татом, а я служив роз’їзним наглядачем. Треба було відвідувати збори в Казахстані і сусідніх радянських республіках: Таджикистані, Туркменістані й Узбекистані. Разом з тим мені доводилось заробляти на хліб для своєї родини. Діти і Лідія розуміли мене і допомагали як могли.

Хоча інколи мене тижнями не було вдома, я робив усе можливе, щоб діти відчували батьківську любов і росли духовними людьми. Ми з Лідією палко молились разом, щоб Єгова допомагав нашим дітям. Також ми спільно з дітьми обговорювали, як долати страх перед людьми і як розвивати близькі стосунки з Богом. Без самовідданої підтримки моєї коханої дружини я, напевно, не зміг би виконувати обов’язки роз’їзного наглядача. Лідія та інші наші сестри зовсім не були «слабким насінням», як колись про них сказав офіцер КДБ. Вони були міцними — справжніми духовними титанами! (Филип’ян 4:13).

Наша родина сьогодні

Як же ми вдячні Богові за те, що він допоміг навчити наших дітей біблійної правди! Валентина, старша дочка, вийшла заміж і 1993 року переїхала з чоловіком до Німеччини в місто Інґельгайм. Вони мають троє дітей, які вже є охрещеними Свідками Єгови.

Наша друга дочка, Ліля, також має власну сім’ю. Вони з чоловіком, який служить старійшиною в місті Білі Води, теж навчають своїх двох дітей любити Єгову. Олег одружився з Наташею, християнською сестрою з Москви, і нині вони служать у російському філіалі біля Санкт-Петербурга. У 1995 році наша наймолодша дочка, Наташа, вийшла заміж і разом з чоловіком служить в одному з російськомовних зборів у Німеччині.

Час від часу вся наша родина збирається разом. Наші діти розповідають своїм дітям, як ми — «мамуся» і «татусь» — слухались Єгову й навчали їх любити правдивого Бога і служити йому. Я бачу, що такі розповіді допомагають нашим онукам духовно зростати. А наймолодший внук нагадує мені час, коли я був такий, як він. Інколи він сідає мені на коліна і просить розповісти якусь біблійну історію. У такі хвилини мені на очі навертаються сльози: пригадується, як я колись також сідав на коліна свого дідуся і як він допомагав мені полюбити нашого Величного Творця та служити йому.