1, 2. Яке запрошення перевершує всі інші і про що нам слід себе запитати?

ЗА СВОЄ життя ти, мабуть, не раз отримував різні запрошення. Яке з них було для тебе особливо цінним? Можливо, це було запрошення на якусь урочисту подію, наприклад на весілля двох дуже дорогих тобі людей. А може, тебе запросили на роботу, про яку ти довгий час мріяв. Якщо ти отримував такі запрошення, то, без сумніву, надзвичайно радів і навіть вважав це за честь. Але чи відомо тобі, що ти отримав одне запрошення, яке перевершує всі інші? Таке запрошення отримав фактично кожен з нас. І те, як ми реагуємо на нього, має для нас велике значення. Прийняти його чи ні — це найважливіше рішення в нашому житті.

² Про яке запрошення йдеться? Це запрошення дав Ісус Христос, єдинородний Син Всемогутнього Бога Єгови. Воно записане в Біблії, в Марка 10:21. Ісус сказав: «Приходь та будь моїм учнем». По суті, ці слова звернені до кожного з нас. Запитаймо себе: «Чи прийму я це запрошення?» Відповідь здається очевидною. Хто ж відмовиться від такого чудового запрошення? Та, як не дивно, більшість людей відмовляється. Чому?

3, 4. а) З огляду на що дехто міг би позаздрити чоловіку, який поставив Ісусу запитання про вічне життя? б) Які добрі риси, мабуть, побачив Ісус у цьому багатому молодому начальнику?

³ Візьмімо для прикладу чоловіка, який близько 2000 років тому отримав це запрошення від самого Ісуса. Цей чоловік був шанованою людиною. У нього було те, чого зазвичай прагнуть люди і чому вони навіть заздрять,— молодість, багатство і влада. Біблія говорить, що він був «дуже багатим» «молодим чоловіком» і притому «начальником» (Матвія 19:22; Луки 18:18, 23). Однак цей чоловік відзначався чимось важливішим. Він дізнався про Великого Вчителя, Ісуса, і йому сподобалося те, що він почув про нього.

⁴ У той час більшість людей, наділених владою, не виявляли до Ісуса належної поваги (Івана 7:48; 12:42). Але цей начальник був не таким. Біблія розповідає: «Коли Ісус ішов дорогою, один чоловік підбіг до нього і, впавши на коліна, запитав: “Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати вічне життя?”» (Марка 10:17). Звернімо увагу, як сильно цей чоловік хотів поговорити з Ісусом: він прилюдно підбіг до нього, наче якась проста, вбога людина. Потім він шанобливо впав перед Христом на коліна. Отже, можна сказати, що він був смиренною людиною та усвідомлював свої духовні потреби. Ісус цінував такі добрі риси (Матвія 5:3; 18:4). Тож не дивно, що Ісус пройнявся до нього любов’ю (Марка 10:21). Як же він відповів на запитання цього молодого чоловіка?

Виняткове запрошення

5. Що Ісус відповів багатому молодому чоловіку і звідки ми знаємо, що від нього не вимагалося жити в бідності? (Дивись також примітку.)

⁵ Ісус показав, що його Батько в минулому вже роз’яснив, як можна отримати вічне життя. Він звернув увагу молодого чоловіка на Писання, і той сказав, що вірно дотримується Мойсеєвого закону. Проте завдяки надзвичайній проникливості Ісус побачив, що було в його серці (Івана 2:25). Він помітив у цього начальника серйозний недолік, який впливав на його стосунки з Богом. Тому Ісус сказав: «Одного тобі бракує». Чого саме? Ісус продовжив: «Піди продай усе, що маєш, і роздай гроші бідним» (Марка 10:21). Чи Ісус мав на увазі, що людина повинна бути без копійки, аби служити Богові? Ніa. Христос хотів вказати на щось дуже важливе.

6. Що запропонував Ісус багатому молодому начальнику і що говорить реакція того чоловіка про стан його серця?

⁶ Щоб виявити, чого бракувало цьому багатому начальнику, Ісус запропонував йому щось надзвичайне: «Приходь та будь моїм учнем». Лише уяви собі, Син Всевишнього Бога особисто запросив цього чоловіка стати його послідовником! Ісус також пообіцяв йому незрівнянну нагороду. Він сказав: «Так ти збереш собі скарб у небі». Чи скористався багатий начальник цією нагодою, чи прийняв таке чудове запрошення? Біблія говорить: «Така відповідь засмутила чоловіка, і він пішов зажурений, бо мав великий маєток» (Марка 10:21, 22). Як бачимо, несподівані слова Ісуса виявили недолік, який крився в його серці. Він надто сильно любив своє багатство і, безперечно, владу та видатне становище, які мав завдяки цьому багатству. На жаль, ця любов була сильнішою, ніж любов до Христа. Отже, багатому чоловіку бракувало глибокої, самовідданої любові до Ісуса і Єгови. Саме тому він відмовився прийняти виняткове запрошення. Але як це все стосується тебе?

7. Чому ми можемо бути впевненими, що Ісусове запрошення стосується й нас?

⁷ Ісусове запрошення стосувалося не тільки того чоловіка або кількох інших людей. Ісус сказав: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай... постійно йде за мною» (Луки 9:23). Отже, будь-хто може стати Христовим послідовником, якщо справді цього хоче. Бог приводить таких щирих людей до свого Сина (Івана 6:44). Запрошення Ісуса стосувалося не лише багатих або бідних, не лише представників тої чи іншої раси або національності і не лише тих, хто жив у часи Христа. Можливість прийняти його мають усі люди. Тож Ісусові слова: «Приходь та будь моїм учнем» — звернені й до тебе. Чому варто бути послідовником Христа? І що це означає?

Чому варто бути послідовником Христа?

8. Чого потребують усі люди і чому?

⁸ Слід визнати один факт: усі ми конче потребуємо доброго керівництва. Така потреба існує, хоча не кожна людина усвідомлює її. Ось яку незмінну істину Єгова спонукав записати Єремію: «Єгово, я знаю, що не в волі людини її дорога. Не в волі того, хто йде, скеровувати свої кроки» (Єремії 10:23). Людина не має ані здатності, ані права керувати собою. Історія показує, що здебільшого людське правління було безуспішним (Екклезіаста 8:9). За днів Ісуса люди, наділені владою, гнобили народ, знущалися над ним і обманювали його. Ісус влучно зауважив, що прості люди були «як вівці без пастуха» (Марка 6:34). Те саме можна сказати і про наш час. Людство в цілому і кожна людина зокрема потребує керівника, гідного довір’я і поваги. Чи може бути таким керівником Ісус Христос? Так. Розгляньмо, які є підстави так вважати.

9. Чим Ісус Христос відрізняється від інших керівників?

⁹ По-перше, Ісуса обрав сам Бог Єгова. У більшості випадків людських керівників обирають недосконалі люди, а вони схильні помилятися і їх легко обманути. Ісус відрізняється від інших керівників. Про це говорить навіть його титул. Слово «Христос», як і «Месія», означає «Помазанець». Ісуса помазав, тобто призначив на високе становище, не хто інший, як Всевладний Господь усесвіту. Єгова Бог сказав про свого Сина: «Ось мій слуга, якого я вибрав, мій любий, яким я задоволений! Я дам йому свій дух» (Матвія 12:18). Ніхто не знає ліпше, ніж Творець, який керівник нам потрібен. Мудрість Єгови безмежна, тож ми маємо вагому підставу довіряти його вибору (Прислів’я 3:5, 6).

10. Чому можна сказати, що Ісус подав найліпший приклад для наслідування?

¹⁰ По-друге, Ісус подав досконалий приклад, який хочеться наслідувати. Найліпший керівник має риси, які подобаються його підданим, і піддані бажають бути подібними до нього. Своїм прикладом він спонукує інших змінюватися на краще. Які риси, на твою думку, повинен мати керівник? Мужність? Мудрість? Співчуття? А може, непохитність перед лицем труднощів? Ознайомившись з історією земного життя Ісуса Христа, ти побачиш, що йому були притаманні ці та інші чудові риси. Будучи досконалим відображенням свого небесного Батька, Ісус повною мірою виявляв усі Божі риси. Він був досконалим з усякого погляду. Тому в усіх його вчинках, словах і почуттях ми завжди знаходимо щось гідне наслідування. У Біблії сказано, що він залишив «приклад, щоб ви точно йшли його слідами» (1 Петра 2:21).

11. Як Ісус довів, що він — «пастир добрий»?

¹¹ По-третє, Христос довів своїм життям, що він — «пастир добрий» (Івана 10:14). Образ пастуха був знайомий людям тих часів. Пастухи самовіддано піклувалися про своїх овець. Про отару добрий пастух дбав більше, ніж про себе самого. Наприклад, Давид, з чийого роду походив Ісус, в юності був пастухом. Він неодноразово ризикував життям, щоб захистити своїх овець від диких звірів (1 Самуїла 17:34—36). Ісус зробив для своїх послідовників навіть більше. Він віддав за них своє життя (Івана 10:15). Хто з керівників виявляє такий же саможертовний дух?

12, 13. а) Як пастух знає своїх овець і як вони знають його? б) Чому ти хочеш, щоб твоїм керівником був Добрий Пастир?

¹² Ісус був «пастирем добрим» і в іншому розумінні. Він сказав: «Я знаю своїх овець, а вони знають мене» (Івана 10:14). Пороздумуймо над образом, який змальовував Ісус. Для пересічного спостерігача отара овець здається просто масою кудлатих створінь. А пастух знає кожну вівцю. Він знає, котра з них невдовзі окотиться і потребуватиме його допомоги; котре ягня треба носити, тому що воно ще надто мале й слабе; і яка вівця недавно хворіла чи була поранена. Вівці також знають свого пастуха. Вони впізнають його голос і ніколи не плутають його з голосом іншого пастуха. Коли вівці вчувають у його голосі тривогу, то швидко реагують. Вівці йдуть туди, куди їх веде пастух. А він знає, куди їх вести. Він знає, де соковиті й пишні луки, де чиста й прохолодна вода і де безпечні пасовища. Під його пильним наглядом вівці почуваються в безпеці (Псалом 23).

¹³ Чи хотів би ти мати такого керівника? Добрий Пастир поводиться зі своїми послідовниками саме так. І ніхто не може зрівнятися з ним у цьому. Він обіцяє вести нас, щоб ми вже тепер мали щасливе й змістовне життя, а в майбутньому жили вічно (Івана 10:10, 11; Об’явлення 7:16, 17). Отже, нам потрібно знати, що значить іти за Христом.

Що означає бути послідовником Христа

14, 15. Чому для того, щоб бути послідовником Ісуса Христа, недостатньо лише називати себе християнином або просто мати особливі почуття до Ісуса?

¹⁴ Сьогодні сотні мільйонів людей вважають, що прийняли Христове запрошення. Вони називають себе християнами. Можливо, вони належать до церкви, в якій їх хрестили батьки. Або ж вони твердять, що мають особливі почуття до Ісуса і вважають його своїм Спасителем. Але чи це означає, що такі люди є послідовниками Христа? Чи це мав на увазі Ісус, коли запросив нас стати його послідовниками? Ні, потрібне щось ще.

¹⁵ Подивімося на християнський світ — на країни, в яких більшість громадян вважають себе Христовими послідовниками. Чи християнський світ живе відповідно до вчень Ісуса Христа? Чи, навпаки, ми бачимо в ньому ненависть, гніт, злочинність і несправедливість, як і в решті країн світу?

16, 17. Чого часто бракує людям, які називають себе християнами, і чим вирізняються правдиві послідовники Христа?

¹⁶ Ісус сказав, що його правдиві послідовники будуть відомі не лише завдяки тому, що́ говорять, чи тому, як себе називають, але насамперед завдяки їхнім учинкам. Наприклад, він сказав: «Не кожен, хто каже до мене: “Господи, Господи”, увійде в Царство небесне, а тільки той, хто чинить волю мого Батька, який на небі» (Матвія 7:21). Чому так багато людей, які визнають Ісуса своїм Господом, не чинять волі його Батька? Пригадаймо багатого молодого начальника. Дуже часто людям, які вважають себе християнами, бракує того ж, чого бракувало йому,— справжньої любові до Ісуса і до його Батька.

¹⁷ Чому так можна сказати? Хіба мільйони людей, які називають себе християнами, не говорять, що люблять Христа? Безперечно, говорять. Але любов до Ісуса і до Єгови виражається не лише словами. Ісус зазначив: «Якщо хтось любить мене, то буде дотримуватися моїх слів» (Івана 14:23). Крім того, будучи Добрим Пастирем, він сказав: «Мої ж вівці слухаються мого голосу; я їх знаю, і вони йдуть за мною» (Івана 10:27). Отже, справжню любов до Христа засвідчують не самі наші слова або почуття, а передусім наші вчинки.

18, 19. а) Як на нас має впливати знання про Ісуса? б) Яка мета цієї книжки і яку користь вона принесе тим, хто вже давно вважає себе послідовником Христа?

¹⁸ Але наші вчинки завжди чимось мотивовані й відображають те, що в нас у серці. Тому саме на серце нам потрібно звертати особливу увагу. Ісус сказав: «Мати вічне життя означає добре знати тебе, єдиного правдивого Бога, і посланого тобою Ісуса Христа» (Івана 17:3). Якщо ми здобуваємо точне знання про Ісуса і роздумуємо над тим, чого вчимося, це впливатиме на наше серце. Наша любов до Ісуса буде зростати, і ми дедалі більше бажатимемо йти його слідами день у день.

¹⁹ У цьому і полягає мета цієї книжки. Вона не подає повного опису життя і служіння Ісуса Христа, а допомагає ліпше зрозуміти, як нам іти його слідамиb. Завдяки їй ми зможемо побачити себе в дзеркалі Святого Письма і поставити собі запитання: «Чи я справді йду слідами Ісуса?» (Якова 1:23—25). Можливо, ти вважаєш, що вже давно належиш до овець, яких веде Добрий Пастир. Та хіба ти не погодишся, що нам завжди є в чому поліпшуватись? Біблія закликає нас: «Постійно перевіряйте, чи ви у вірі, ретельно випробовуйте себе» (2 Коринфян 13:5). Без сумніву, варто переконатися, чи насправді ми йдемо за Добрим Пастирем, Ісусом Христом, якого сам Єгова призначив нас вести.

20. Що ми розглянемо в наступному розділі?

²⁰ Нехай вивчення цієї книжки зміцнить твою любов до Ісуса і до Єгови. Коли така любов керуватиме твоїм життям, ти будеш відчувати мир і задоволення, яких не може принести ніщо інше в цьому старому світі. А в майбутньому ти зможеш жити вічно і прославляти Єгову за те, що він дав нам Доброго Пастиря. Звичайно, набуваючи знань про Христа, потрібно мати правильне уявлення про нього. Тож доречно, що в 2-му розділі ми розглянемо роль Ісуса в намірі Єгови стосовно його створінь.

1, 2. Чому ми самі ніколи не змогли б прийти до Єгови і як нам у цьому допомагає Ісус Христос?

ЧИ ТРАПЛЯЛОСЯ тобі коли-небудь заблукати? Можливо, подорожуючи до своїх друзів чи родичів, ти опинився в незнайомій місцевості й не міг знайти дорогу. Чи звертався ти до когось по допомогу? Ти, напевно, зрадів би, коли б якась добра людина не просто пояснила тобі, куди йти, але й сказала: «Ходи за мною. Я проведу».

² У певному розумінні Ісус Христос робить щось подібне для нас. Ми ніколи не змогли б самі прийти до Бога. Через гріх і недосконалість люди в цьому світі заблукали, «вони відчужені від життя, джерелом якого є Бог» (Ефесян 4:17, 18). Потрібно, щоб хтось допоміг нам знайти дорогу. Ісус, який залишив найвизначніший приклад доброти, не просто дає нам поради і вказує шлях. Як ми побачили в 1-му розділі, він також запрошує кожного з нас: «Приходь та будь моїм учнем» (Марка 10:21). До того ж він наводить вагому підставу, щоб прийняти це запрошення. Одного разу Ісус сказав: «Я — дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене» (Івана 14:6). Обговорімо кілька чинників, які показують, що прийти до Батька можна лише через Сина. І, беручи ці чинники до уваги, ми розглянемо, чому можна сказати, що Ісус є «дорогою, і правдою, і життям».

Важлива роль у намірі Єгови

3. Чому прийти до Бога можна тільки через Ісуса?

³ Прийти до Бога можна тільки через Ісуса перш за все тому, що Єгова відвів своєму Сину найважливішу рольa. Батько зробив його ключовою фігурою у сповненні всіх своїх намірів (2 Коринфян 1:20; Колоссян 1:18—20). Щоб зрозуміти, наскільки важливою є роль Божого Сина, потрібно розглянути, що́ сталося в Едемському саду, коли перша пара людей приєдналася до Сатани в бунті проти Єгови (Буття 2:16, 17; 3:1—6).

4. Яке важливе питання постало через бунт в Едемі і що Єгова постановив зробити для його вирішення?

⁴ Через бунт в Едемі постало питання, яке торкається всіх у всесвіті: чи Єгова справді святий, добрий, праведний і завжди керується любов’ю? Щоб вирішити це важливе питання, Єгова постановив, що один з його досконалих духовних синів має зійти на землю. Важко переоцінити значення місії, яку потрібно було виконати цьому сину. Він мав віддати своє життя, щоб освятити ім’я свого Батька і стати викупом задля спасіння людства. Завдяки тому що обраний син залишиться вірним до смерті, з’явиться можливість усунути наслідки бунту Сатани (Євреїв 2:14, 15; 1 Івана 3:8). Але в Єгови були міріади досконалих духовних синів (Даниїла 7:9, 10). Кого ж він обрав, щоб виконати це найважливіше завдання? Єгова обрав свого «єдинородного Сина», який згодом став відомий як Ісус Христос (Івана 3:16).

5, 6. Як Єгова показав, що впевнений у своєму Сині і на чому ґрунтувалася така впевненість?

⁵ Чи має нас дивувати вибір Єгови? Зовсім ні. Батько був цілковито впевнений у своєму єдинородному Сині. За багато століть до приходу його Сина на землю, Єгова передрік, що той залишиться вірним, незважаючи на всі страждання, яких йому доведеться зазнати (Ісаї 53:3—7, 10—12; Дії 8:32—35). Подумаймо, що це означає. Божий Син, подібно до всіх розумних створінь, мав свободу волі і міг сам вирішувати, як йому жити. Однак Єгова настільки був впевнений у своєму Сині, що навіть передрік те, що він залишиться вірним. На чому ґрунтувалася така впевненість? На тому, що він добре знав свого Сина. Він знав, наскільки сильно його Син хоче догоджати йому (Івана 8:29; 14:31). Син любить Батька, а Батько у свою чергу любить Сина (Івана 3:35). Така взаємна любов створює між ними нерозривні узи єдності й довіри (Колоссян 3:14).

⁶ Отже, ми побачили, що Батько відвів Сину важливу роль і цілковито впевнений у ньому. Також Батька і Сина об’єднують узи любові. Тож хіба має нас дивувати те, що прийти до Бога можна лише через Ісуса? А втім, існує ще один чинник, який показує, що тільки Син може привести нас до Батька.

Лише Син до кінця знає Батька

7, 8. Чому Ісус не перебільшував, коли сказав: «Ніхто не знає усього про Батька — тільки Син»?

⁷ Щоб ми могли прийти до Єгови, нам потрібно відповідати певним вимогам (Псалом 15:1—5). А хто ліпше, ніж Син, знає, як дотримуватися норм Бога і мати його схвалення? Ісус сказав: «Мій Батько передав мені все, і ніхто не знає усього про Сина — тільки Батько. Так само ніхто не знає усього про Батька — тільки Син і кожен, кому Син хоче відкрити його» (Матвія 11:27). Подивімося, чому Ісус міг сказати, що «ніхто не знає усього про Батька — тільки Син».

⁸ «Народжений першим з усього створіння», Син має особливі стосунки з Батьком, Єговою (Колоссян 1:15). Лише уяви собі, наскільки близькі взаємини розвинулись між Батьком і Сином протягом незліченних віків — від початку творення і до появи інших духовних створінь. Тоді, крім них двох, нікого ще не існувало (Івана 1:3; Колоссян 1:16, 17). Яку ж безцінну можливість мав Син, перебуваючи поряд з Батьком! Він міг дізнаватися про погляди Батька щодо різних питань, навчатися його волі, норм і того, як він діє. Тож, безперечно, не буде перебільшенням сказати, що Ісус знає свого Батька краще, ніж будь-хто інший. Більше ніхто не може відкрити Батька так, як Ісус, який має з ним особливо близькі взаємини.

9, 10. а) Як Ісус відкрив свого Батька? б) Що нам потрібно робити, аби мати схвалення Єгови?

⁹ Із вчень Ісуса Христа видно, що він дуже добре знає думки та почуття Єгови і те, чого Він очікує від своїх поклонниківb. Однак Ісус відкрив свого Батька не лише у вченнях. Він сказав: «Хто бачив мене, той бачив і Батька» (Івана 14:9). Ісус досконало наслідував Батька в усіх своїх словах і діях. Тому, читаючи в Біблії про Ісуса,— про те, як переконливо й зворушливо він навчав людей, як зі співчуттям зціляв хворих і як до сліз проймався жалем,— ми легко можемо уявити собі, як те саме говорив би і робив Єгова (Матвія 7:28, 29; Марка 1:40—42; Івана 11:32—36). Слова і вчинки Сина чітко показували, як діє Батько, і розкривали Його волю (Івана 5:19; 8:28; 12:49, 50). Отже, щоб мати схвалення Єгови, нам потрібно дотримуватися вчень Ісуса і наслідувати його приклад (Івана 14:23).

¹⁰ Ісус дуже добре знає Єгову і досконало його наслідує. Тож зрозуміло, чому Єгова постановив, що прийти до нього можна саме через Сина. Тепер, коли ми з’ясували це, розгляньмо значення Ісусових слів: «Я — дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене» (Івана 14:6).

«Я — дорога»

11. а) Чому ми можемо здобути схвалення Бога тільки через Ісуса? б) Як слова з Івана 14:6 наголошують на тому, що Ісус має виняткове становище? (Дивись примітку.)

¹¹ Ми вже довідалися, що прийти до Бога можна лише через Ісуса. Розгляньмо детальніше, що це означає для нас. Ісус є «дорогою» в тому розумінні, що тільки через нього ми можемо здобути Боже схвалення і мати з Богом близькі взаємини. Чому? Залишившись вірним до смерті, Ісус віддав своє життя як викупну жертву (Матвія 20:28). Якби не цей викуп, ми б не змогли наблизитися до Бога. Гріх створює бар’єр між людьми і Богом, адже Єгова святий і тому ніколи не миритиметься з гріхом (Ісаї 6:3; 59:2). Але Ісусова жертва усунула цей бар’єр, завдяки їй було покрито гріх (Євреїв 10:12; 1 Івана 1:7). Якщо ми визнаємо викуп, наданий Богом через Ісуса Христа, і виявляємо, що віримо в цей викуп, то можемо отримати схвалення Єгови. Іншого шляху, щоб примиритися з Богом, просто немаєc (Римлян 5:6—11).

12. У якому значенні Ісус є «дорогою»?

¹² Ісус є «дорогою», якщо говорити про молитву. Лише через нього ми можемо наближатися до Єгови в молитві і бути впевненими, що він вислухає наші щирі прохання (1 Івана 5:13, 14). Сам Ісус сказав: «Якщо ви чогось попросите в Батька у моє ім’я, він дасть вам... Тож просіть — і отримаєте, щоб відчути радість сповна» (Івана 16:23, 24). Тому в ім’я Ісуса ми можемо наближатися до Єгови в молитві, звертаючись до нього словами «Батьку наш» (Матвія 6:9). Ісус є «дорогою» і в іншому значенні — він залишив нам приклад. Як говорилося раніше, Ісус досконало наслідував свого Батька. Приклад Ісуса показує, як нам жити, догоджаючи Єгові. Отже, щоб наблизитися до Єгови, нам треба йти слідами Ісуса (1 Петра 2:21).

«Я... правда»

13, 14. а) Як Ісус відкривав правду своїми устами? б) Що мав зробити Ісус, щоб бути «правдою», і чому?

¹³ Ісус завжди правдиво передавав пророче слово свого Батька (Івана 8:40, 45, 46). Ніколи «в устах його не було знайдено обману» (1 Петра 2:22). Навіть його противники визнавали, що він навчав «Божої дороги згідно з правдою» (Марка 12:13, 14). Однак, сказавши: «Я... правда», Ісус не просто мав на увазі, що він відкривав правду, коли розмовляв з іншими, проповідував і навчав. Він вклав у ці слова значно глибший зміст.

¹⁴ Згадаймо, що за багато століть до того Єгова надихнув вірних чоловіків записати в Біблії численні пророцтва про Месію, або Христа. У цих пророцтвах передрікалися подробиці щодо його життя, служіння і смерті. Крім того, в Мойсеєвому законі містилися пророчі образи, які вказували на Месію (Євреїв 10:1). Чи залишиться Ісус вірним до смерті, сповнивши все, що про нього передрікалося? Тільки так буде доведено, що Єгова — Бог правдивих пророцтв. Ця величезна відповідальність лягла на плечі Ісуса. Усім своїм життям — кожним словом і вчинком — Ісус перетворював на реальність ці пророчі образи (2 Коринфян 1:20). Отже, Ісус був «правдою». Це так, наче правда пророчого слова Єгови з’явилася в особі Ісуса (Івана 1:17; Колоссян 2:16, 17).

«Я... життя»

15. Що означає вірити в Сина і які благословення це може принести?

¹⁵ Ісус є «життям» у тому розумінні, що тільки через нього ми можемо мати життя — «справжнє життя» (1 Тимофія 6:19). У Біблії сказано: «Хто виявляє, що вірить у Сина, той має вічне життя. Хто ж Сина не слухається, той життя не побачить, і на ньому перебуває гнів Божий» (Івана 3:36). Що означає вірити в Божого Сина? Це означає бути переконаним у тому, що без нього неможливо отримати життя. Більш того, це означає виявляти свою віру вчинками, продовжувати навчатись від Ісуса і з усіх сил намагатися дотримуватись його вчень та наслідувати його приклад (Якова 2:26). Отже, віра в Божого Сина уможливлює вічне життя: для «малої отари» помазаних духом християн — безсмертне життя в небі, а для «великого натовпу» «інших овець» — досконале життя в раю на землі (Луки 12:32; 23:43; Об’явлення 7:9—17; Івана 10:16).

16, 17. а) Як Ісус стане «життям» навіть для померлих? б) У чому ми можемо бути цілковито впевненими?

¹⁶ А як щодо померлих? Для них Ісус також є «життям». Незадовго перед тим, як воскресити свого друга Лазаря, Ісус сказав його сестрі Марті: «Я — воскресіння і життя. Хто виявляє, що вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе» (Івана 11:25). Єгова довірив своєму Сину «ключі від смерті й могили», наділивши його силою воскрешати (Об’явлення 1:17, 18). Цими ключами прославлений Ісус відчинить спільну могилу людства і звільнить усіх, хто там перебуває (Івана 5:28, 29).

¹⁷ «Я — дорога, і правда, і життя». Цим простим твердженням Ісус підсумував, у чому полягала мета його життя і служіння на землі. Ці слова є важливими і для нас. Звернімо увагу, що далі сказав Ісус: «Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене» (Івана 14:6). Сьогодні слова Ісуса такі ж актуальні, як і тоді, коли він їх промовив. Тому ми можемо бути цілковито впевненими, що, йдучи за Ісусом Христом, ніколи не заблукаємо. Тільки він один покаже нам дорогу «до Батька».

Чи ти відгукнешся?

18. Що значить бути справжнім послідовником Ісуса?

¹⁸ У нас є всі підстави наслідувати Сина з огляду на його виняткову роль і на те, що він дуже добре знає Батька. З попереднього розділу ми побачили, що справжніх послідовників Ісуса можна розпізнати не по словах чи особливих почуттях, а по вчинках. Іти за Христом означає узгоджувати своє життя з його вченнями і прикладом (Івана 13:15). Книжка, яку ти тримаєш в руках, допоможе тобі в цьому.

19, 20. Яка інформація міститься в цій книжці і як вона допоможе тобі йти за Ісусом Христом?

¹⁹ У наступних розділах буде докладно розглядатися життя і служіння Ісуса. Ці розділи згруповано в три частини. У першій буде звернено увагу на риси Ісуса і на те, як він поводився. У другій розглядатиметься, як ревно Ісус проповідував і навчав. А в третій буде показано, як він виявляв любов. Кожний розділ, починаючи з третього, містить запитання в рамці «Як іти слідами Ісуса Христа». Біблійні вірші й запитання в рамці допоможуть нам роздумувати над тим, як своїми словами і вчинками наслідувати Ісуса.

²⁰ Єгова подбав, щоб ти не блукав, будучи відчуженим від нього через успадкований гріх. Бог пішов на велику жертву і з любові послав свого Сина, щоб він показав нам дорогу. Йдучи цією дорогою, ми можемо здобути схвалення Бога і мати з ним близькі взаємини (1 Івана 4:9, 10). Тож відгукнись на Божу велику любов і прийми запрошення Ісуса: «Будь моїм учнем і йди за мною» (Івана 1:43).

1—3. Як Ісус в’їжджає в Єрусалим і чому дехто з очевидців, мабуть, дивується?

ЄРУСАЛИМ гуде в очікуванні. Незабаром має прибути визначна особа. Поза містом уздовж дороги збираються люди. Вони прагнуть привітати цього чоловіка, адже дехто каже, що він є спадкоємцем царя Давида і законним Правителем Ізраїлю. Багато хто приніс пальмове листя, щоб ним вітати його. Інші кладуть на землю одяг та гілки з дерев, устеляючи йому дорогу (Матвія 21:7, 8; Івана 12:12, 13). Мабуть, багатьох цікавило, як відбудеться його в’їзд у місто.

² Декотрі, можливо, сподіваються побачити пишне видовище. Без сумніву, люди знають, якими помпезними церемоніями супроводжується приїзд важливих осіб. Наприклад, Давидів син Авесалом, який проголосив себе царем, мав 50 чоловіків, що бігли перед його колісницею (2 Самуїла 15:1, 10). А римський правитель Юлій Цезар вимагав навіть більших почестей. Одного разу під час тріумфальної процесії на Капітолій він їхав у супроводі 40 слонів, які несли на собі світильники. Проте зараз в Єрусалимі люди чекають набагато величнішу особу. Усвідомлюють вони це чи ні, але тим чоловіком є Месія — найбільша людина в історії. Та коли з’являється майбутній Цар, дехто, мабуть, дивується.

³ Люди не бачать ні колісниці, ні бігунів, ні коней, ні тим більше слонів. Ісус їде верхи на в’ючній тварині, осліa. Ані Ісус, ані його тварина не мають розкішних уборів. Він сидить не в дорогому сідлі, а на одежі, яку його учні поклали на спину осла. Чому ж Ісус вирішив так скромно в’їхати в Єрусалим, тимчасом як менш видатні особи вимагали пишних церемоній?

4. Що Біблія передрікала стосовно того, як Месіанський Цар в’їде в Єрусалим?

⁴ Ісус сповнює пророцтво: «Радій... Переможно кричи, дочко Єрусалима! Ось їде до тебе твій цар. Він праведний, і він несе спасіння. Він смиренний і їде на ослі» (Захарія 9:9). Це пророцтво показувало, що Божий Помазанець, Месія, одного дня виявить себе мешканцям Єрусалима як призначений Богом Цар. Те, як Ісус в’їде в місто і на якій тварині, підкреслить одну чудову рису його особистості — смирення.

5. Чому смирення Ісуса зворушує нас і чому важливо навчитись виявляти цю рису?

⁵ Смирення Ісуса є однією з його найпривабливіших рис, які зворушують нас до глибини душі. Як обговорювалось у попередньому розділі, лише Ісус є «дорогою, і правдою, і життям» (Івана 14:6). Тож зрозуміло, що серед багатьох мільярдів людей, котрі будь-коли жили на землі, не було людини, важливішої за Божого Сина. Однак Ісус ніколи не виявляв ані крихти гордості, пихатості чи зарозумілості — притаманних дуже багатьом недосконалим людям. Щоб бути послідовниками Ісуса, нам потрібно боротися зі схильністю до гордості (Якова 4:6). Пам’ятаймо, що Єгова ненавидить пихатість. Тому надзвичайно важливо наслідувати смирення Ісуса.

Смиренність Божого Сина до приходу на землю

6. Що таке смирення і чому Єгова не сумнівався, що Месія буде смиренним?

⁶ Смирення — це відсутність пихатості та гордості. Воно зароджується в серці й виявляється в мові, поведінці та стосунках з іншими. Чому Єгова не сумнівався, що Месія буде смиренним? Він добре знав свого Сина, який наслідував його досконалий приклад смирення (Івана 10:15). До того ж Єгова бачив, як його Син виявляв смирення на ділі. Коли це було?

7—9. а) Як архангел Михаїл виявив смирення в суперечці з Сатаною? б) Як християни можуть наслідувати архангела Михаїла, виявляючи смирення?

⁷ Книга Юди наводить чудовий приклад: «Навіть коли архангел Михаїл сперечався з Дияволом про Мойсеєве тіло і не погоджувався з ним, він не наважився засудити його образливими словами, а сказав: “Нехай Єгова докорить тобі”» (Юди 9). Михаїл — це ім’я Ісуса до його приходу на землю і після його воскресіння. Він носить це ім’я, будучи архангелом, тобто головним ангелом, який очолює небесне військо ангелів Єговиb (1 Фессалонікійців 4:16). Як Михаїл повівся у суперечці з Сатаною?

⁸ Юда не пише, що саме Сатана хотів зробити з тілом Мойсея, але можна не сумніватись, що він мав злий намір. Можливо, Сатана прагнув використати останки цього вірного чоловіка для фальшивого поклоніння. Хоча Михаїл виступив проти лихого задуму Сатани, він разом з тим виявив виняткову стриманість. Безперечно, Сатана заслуговував докору, однак Михаїл, якому тоді ще не було доручено «увесь суд», вважав, що засудити Сатану міг тільки Бог Єгова (Івана 5:22). Будучи архангелом, Михаїл мав велику владу. Проте він смиренно чекав на Єгову і не намагався перевищувати свої повноваження. Окрім смирення, Ісус також виявляв скромність, тобто розумів, що його можливості мають певні межі.

⁹ Цей випадок Юда записав під натхненням недаремно. У його дні деякі християни, на жаль, не були смиренними. Про них Юда сказав, що вони з пихою «зневажливо говорять про все, чого насправді не розуміють» (Юди 10). Наскільки ж легко нам, недосконалим людям, піддатися гордості! Як ми реагуємо, коли не розуміємо певних питань, пов’язаних з діяльністю збору, скажімо якогось рішення ради старійшин? Якщо ми починаємо критично та зневажливо висловлюватись, хоч і не знаємо всіх підстав для такого рішення, то чи не виявляємо цим брак смирення? Ліпше було б наслідувати Михаїла, тобто Ісуса, і не намагатись бути суддями, якщо Єгова не вповноважував нас.

10, 11. а) Чому те, що Ісус охоче погодився прийти на землю, гідне особливої уваги? б) Як ми можемо виявляти таке ж смирення, як Ісус?

¹⁰ Божий Син показав своє смирення, коли погодився прийти на землю. Лише уяви, від чого він відмовився. Він був архангелом, також «Словом» — особистим Речником Єгови (Івана 1:1—3). Він жив на небі, у «величній оселі» Єгови, «святій і славетній» (Ісаї 63:15). Однак Божий Син «відмовився від усього, прийняв образ раба і став людиною» (Філіппійців 2:7). Що це означало для нього? Його життя було перенесене в утробу незайманої єврейської дівчини, і через дев’ять місяців він з’явився на світ людиною, безпомічним немовлям. Ісус народився в сім’ї незаможного теслі. Там він підріс, почав ходити, став підлітком. Хоч Ісус сам був досконалим, в юності він завжди слухався своїх недосконалих батьків (Луки 2:40, 51, 52). Яке ж надзвичайне смирення!

¹¹ Ми можемо виявляти таке саме смирення, як Ісус, і охоче погоджуватись виконувати навіть ті завдання, котрі здаються непрестижними. Наприклад, завдання звіщати добру новину про Боже Царство може здаватись принизливим, коли люди реагують байдуже, насміхаються з нас або виявляють ворожість (Матвія 28:19, 20). Проте якщо ми наполегливо виконуємо цю працю, то можемо допомогти іншим людям отримати спасіння. У всякому разі, ми будемо навчатися смирення і йти слідами нашого Господа, Ісуса Христа.

Ісус — смиренна людина

12—14. а) Як Ісус виявляв смирення, коли люди вихваляли його? б) З чого видно, що Ісус виявляв смирення в стосунках з іншими? в) Чому можна сказати, що смирення Ісуса не було звичайним виявом добрих манер?

¹² Смирення було визначною рисою Ісуса під час усього його служіння на землі. Це видно з того, що він завжди віддавав хвалу і честь своєму Батьку. Часом люди вихваляли Ісуса за мудрі висловлювання, величні чудеса, навіть за його добрі риси. Ісус не приймав такої хвали, а раз у раз віддавав честь Єгові (Марка 10:17, 18; Івана 7:15, 16).

¹³ Ісус виявляв смирення у стосунках з людьми. Він сам сказав, що прийшов на землю не для того, щоб йому служили, а щоб служити іншим (Матвія 20:28). Його смирення видно в тому, що він лагідно і з розумінням ставився до людей. Коли його учні розчаровували його, він не картав їх; Ісус намагався досягти їхніх сердець (Матвія 26:39—41). Одного разу великий натовп людей прийшов до Ісуса саме тоді, коли він хотів побути на самоті та відпочити в тихому, спокійному місці. Проте Ісус не відіслав їх, а почав, не шкодуючи себе, «багато чого навчати» (Марка 6:30—34). Коли одна неізраїльтянка благала Ісуса зцілити її доньку, він спочатку показав, що не збирається цього робити. І все ж у його відповіді не було роздратування. Потім Ісус, побачивши надзвичайну віру цієї жінки, поступився і виконав її прохання. Цей випадок детальніше розглядатиметься в 14-му розділі (Матвія 15:22—28).

¹⁴ Ісус завжди поводився згідно зі своїми словами: «Я лагідний та смиренний» (Матвія 11:29). Його смирення не було звичайним виявом добрих манер. Воно походило з серця і було невід’ємною рисою Ісуса. Тож не дивно, що Ісус приділяв стільки уваги тому, щоб навчати своїх послідовників смирення.

Ісус навчає своїх учнів смирення

15, 16. Як Ісус показав різницю між складом розуму правителів і складом розуму, який повинні розвивати його послідовники?

¹⁵ Апостолам було нелегко розвинути смирення. Ісусові знову й знову доводилось їх навчати. Одного разу Яків та Іван через свою матір просили Ісуса, щоб він пообіцяв дати їм високе становище в Божому Царстві. Він зі скромністю відповів: «Хто сидітиме праворуч чи ліворуч від мене, вирішую не я. Ці місця належать тим, для кого їх приготував мій Батько». Інші десять апостолів обурилися на Якова та Івана (Матвія 20:20—24). Що зробив Ісус у цій ситуації?

¹⁶ Він лагідно докорив їм усім, сказавши: «Ви знаєте, що правителі народів панують над людьми і видатні особи володарюють над ними. Проте серед вас так не має бути, а, навпаки, хто хоче бути поміж вами великим, той повинен стати вашим слугою, і, хто хоче бути першим серед вас, той повинен стати вашим рабом» (Матвія 20:25—27). Апостоли, ймовірно, знали, якими гордими, честолюбними та егоїстичними можуть бути «правителі народів». Ісус показав, що його послідовники не повинні бути такими, як ці жадібні до влади тирани. Вони мають виявляти смирення. Чи апостоли взяли з цього урок?

17—19. а) Який незабутній урок смирення дав Ісус апостолам напередодні своєї смерті? б) Який найвеличніший урок смирення дав Ісус, будучи на землі?

¹⁷ Їм це було нелегко. Подібний урок Ісус давав їм не вперше і не востаннє. Ще раніше, коли учні сперечалися, хто з них найбільший, Ісус поставив серед них малу дитину і заохотив їх бути подібними до дітей. Діти, на відміну від дорослих, зазвичай не мають гордості, честолюбства, і для них не важливе соціальне становище (Матвія 18:1—4). Однак напередодні своєї смерті Ісус побачив, що його учні все ще борються з гордістю. Тоді він дав їм незабутній урок. Ісус підперезався рушником і зробив те, що, як правило, робили слуги для гостей свого пана. Він помив ноги кожному з апостолів, у тому числі Юді, який мав невдовзі його зрадити (Івана 13:1—11).

¹⁸ Для того щоб апостоли зрозуміли суть його вчинку, Ісус сказав: «Я дав вам приклад» (Івана 13:15). Чи вони зрештою засвоїли цей урок? Трохи пізніше того ж вечора між ними виникла ще одна суперечка про те, хто з них найбільший! (Луки 22:24—27). Але Ісус надалі був терпеливий до них і навчав їх зі смиренням. Потім він дав найвеличніший урок смирення: «він упокорився і залишався слухняним навіть до смерті — смерті на стовпі мук» (Філіппійців 2:8). Ісус добровільно прийняв ганебну смерть, бувши несправедливо засуджений як злочинець і богозневажник. Отже, Божий Син був надзвичайною особою, оскільки з-поміж усіх створінь Єгови лише він у повній мірі виявляв досконале смирення.

¹⁹ Можливо, саме цей останній урок смирення особливо торкнувся сердець його вірних апостолів. Адже Біблія розповідає, що ці чоловіки роками, навіть десятиліттями, смиренно служили Богові. А що сказати про нас?

Чи ти будеш наслідувати приклад Ісуса?

20. Що свідчитиме про нашу смиренність?

²⁰ Павло заохочує кожного з нас: «Майте такий самий склад розуму, як і в Христа Ісуса» (Філіппійців 2:5). Ми, як Ісус, повинні бути смиренними. А що свідчитиме про нашу смиренність? Павло нагадує нам: «Не робіть нічого через схильність до суперечок або пихатість. Натомість будьте смиренними і вважайте одне одного вищим від себе» (Філіппійців 2:3). Тож про наше смирення можна судити по тому, як ми ставимося до інших. Ми мусимо вважати їх за вищих і важливіших від себе. Чи ти застосовуєш цю пораду Павла?

21, 22. а) Чому християнським наглядачам потрібне смирення? б) Як ми покажемо, що одягнулися в смирення?

²¹ Навіть через багато років після смерті Ісуса апостол Петро не забув про важливість смирення. Він радив християнським наглядачам смиренно виконувати свої обов’язки та ніколи не панувати над вівцями Єгови (1 Петра 5:2, 3). Відповідальне становище не дає підстав пишатися. Навпаки, ті, кому багато доручено, потребують ще більше смирення (Луки 12:48). Звичайно, цю рису слід виявляти не лише наглядачам, але й кожному християнину.

²² Петро, безумовно, завжди пам’ятав той вечір, коли, попри його заперечення, Ісус помив йому ноги (Івана 13:6—10). Петро написав християнам: «Усі ж ви у стосунках одне з одним одягніться в смиренність» (1 Петра 5:5). Слово «одягніться» малює в уяві образ слуги, який для виконання чорної роботи вдягав фартух. Це слово пригадує нам ту ситуацію, коли Ісус, підперезавшись рушником, схилився, щоб обмити учням ноги. Якщо ми йдемо слідами Ісуса, то чи може будь-яке завдання, отримане від Бога, бути для нас принизливим? Усі повинні бачити наше смирення, немов ми одягнені в нього.

23, 24. а) Чому нам слід уникати пихатості? б) Який неправильний погляд на смирення буде спростовано в наступному розділі?

²³ Пихатість можна прирівняти до отрути. Вона призводить до згубних наслідків. Через пихатість навіть дуже обдарована людина стає непотрібною для Бога. З іншого боку, навіть маленька людина завдяки своєму смиренню — дуже цінна для Єгови. Тому, якщо ми смиренно йдемо слідами Христа і щодня розвиваємо цю рису, на нас чекає чудова нагорода. Петро писав: «Смиренно підкоріться під могутню руку Бога, щоб він у свій час вас звеличив» (1 Петра 5:6). Єгова звеличив Ісуса за те, що він цілковито упокорив себе. Так само Бог з радістю нагородить за смирення і тебе.

²⁴ На жаль, дехто вважає, що смирення — це ознака слабкості. Приклад Ісуса показує, наскільки помилковий такий погляд. Адже найсмиренніший чоловік був і найбільш сміливим. Саме про це йтиметься в наступному розділі.

1—3. Яка небезпека чекає на Ісуса і як він себе поводить?

ВЕЛИКА юрба з мечами та палицями вирушає на пошуки Ісуса. У ній можна побачити чимало воїнів. Схоже, ці люди замислили щось лихе. Натовп суне темними вулицями Єрусалима і переходить долину Кедрон в напрямку до Оливкової гори. На небі повний місяць, але вони несуть смолоскипи та світильники. Невже хмари заступають місяць і тому їм треба освітлювати собі шлях? А може, ці озброєні люди сподіваються знайти того, кого шукають, в якомусь темному закутку? Хоч би як там було, одна річ певна: ті, хто думає, що Ісус ховається, зовсім його не знають.

² Ісусу відомо про небезпеку, яка наближається. Все ж він стоїть і чекає. Підходить юрба на чолі з Юдою, його колишнім близьким другом. Юда лицемірно вітається з Ісусом і цілує його — так він зухвало зраджує свого Господа. Проте Ісус зберігає спокій. Він виходить до натовпу й запитує: «Кого ви шукаєте?» — у відповідь чує: «Ісуса назарянина».

³ Зазвичай людей у таких ситуаціях охоплює страх. Можливо, озброєні чоловіки сподіваються такої реакції від Ісуса. Проте Ісус не щулиться зі страху, не втікає і не вдається до брехні. Натомість він просто каже: «Це я». Ісус настільки спокійний і відважний, що люди з натовпу дуже вражені. Вони відсахуються і падають на землю (Івана 18:1—6; Матвія 26:45—50; Марка 14:41—46).

4—6. а) З ким порівнюється Божий Син і чому? б) За яких обставин Ісус виявляв сміливість?

⁴ Чому в такій небезпечній ситуації Ісус залишався абсолютно спокійним і стриманим? Тому що він був сміливий. Це одна з рис, особливо потрібних керівнику, і жодна людина не може виявляти такої сміливості, як Ісус. З попереднього розділу ми дізналися, наскільки лагідною і смиренною людиною він був. Його слушно названо Ягням (Івана 1:29). А втім, завдяки своїй сміливості він також названий зовсім по-іншому. У Біблії говориться про Божого Сина: «Ось Лев із племені Юди» (Об’явлення 5:5).

⁵ Образ лева часто пов’язується з такою рисою, як сміливість. Чи доводилось тобі колись стояти перед живим левом? Можливо, це було в зоопарку, і ти почувався безпечно, бо лев сидів у клітці. Але все одно стає моторошно, коли ця велетенська тварина хижо дивиться на тебе. Важко собі уявити, щоб щось могло налякати лева і змусити його тікати. У Божому Слові сказано, що «лев — наймогутніший звір, який ні перед ким не відступає» (Прислів’я 30:30). Христос є таким же сміливим, як лев.

⁶ Обговорімо, як Ісус, подібно до лева, виявляв сміливість, коли обороняв правду, коли обстоював справедливість і коли зносив переслідування. Ми дізна́ємось, як кожен з нас — сміливі ми від природи чи ні — може наслідувати Ісуса, виявляючи цю рису.

Він сміливо обороняв правду

7—9. а) Що сталося, коли Ісусу було 12 років, і чому, опинившись в подібній ситуації, дехто б почувався боязко? б) Як Ісус, спілкуючись з учителями в храмі, виявив сміливість?

⁷ У світі, яким править Сатана, «батько брехні», часто потрібна сміливість, щоб обороняти правду (Івана 8:44; 14:30). Ісус відважно стояв за правду вже з самого дитинства. Коли йому було 12 років, він після святкування Пасхи залишився в Єрусалимі без батьків. Протягом трьох днів Марія та Йосип розпачливо шукали сина. Зрештою вони знайшли його в храмі. Що він робив там? «Він сидів посеред учителів, слухав їх і ставив їм запитання» (Луки 2:41—50). Спробуймо уявити цю ситуацію.

⁸ Історики кажуть, що деякі відомі релігійні провідники мали звичай залишатися після свят і навчати народ на одному з просторих подвір’їв храму. Люди сідали біля їхніх ніг, щоб слухати і ставити запитання. Ці вчені чоловіки добре знали Мойсеїв закон та незліченні створені людьми закони й традиції, яких з роками ставало дедалі більше. Як би ти почувався серед таких вчителів? Тобі, мабуть, було б боязко, і це не дивно. А якби тобі було тільки 12 років? Чимало дітей дуже сором’язливі (Єремії 1:6). У школі вони не хочуть привертати увагу вчителів, бояться, щоб їх не запитали чи не викликали до дошки; вони переживають, що опиняться в незручному становищі чи стануть предметом насмішок.

⁹ А от Ісус сидить серед цих вчених чоловіків і не боїться ставити їм глибокі запитання. Мало того, у Біблії розповідається, що «усі... хто чув Ісуса, були просто вражені його відповідями й тим, як добре він усе розумів» (Луки 2:47). Боже Слово не повідомляє, що саме говорив тоді Ісус, але можна не сумніватись: він не підтримував фальшивих вчень, котрі поширювалися тими релігійними провідниками (1 Петра 2:22). Ісус обороняв біблійну правду, і присутні були здивовані тим, з якою проникливістю та сміливістю 12-річний хлопець висловлює свої думки.

10. Як сьогодні християнська молодь виявляє таку ж сміливість, як Ісус?

¹⁰ Сьогодні багато молодих християн наслідують Ісуса. Звичайно, на відміну від нього, вони недосконалі, але вже з юних літ обороняють правду. У школі чи в інших місцях вони тактовно ставлять людям запитання, уважно вислуховують їх і з повагою розповідають про правду (1 Петра 3:15). Ці юнаки й дівчата часто допомагають своїм однокласникам, вчителям і сусідам ставати послідовниками Христа. Як же така сміливість, мабуть, подобається Єгові! У Біблії ця молодь порівнюється до густої приємної свіжої роси (Псалом 110:3).

11, 12. Як Ісус в дорослому віці сміливо обороняв правду?

¹¹ У дорослому віці Ісус продовжував безстрашно обороняти правду. На самому початку свого служіння він зіткнувся з жахливим протистоянням. Ісус був звичайною людиною з плоті й крові, а не могутнім архангелом, проте він зазнав нападу Сатани, найсильнішого і найнебезпечнішого ворога Єгови. Ісус дав відсіч Сатані й відкинув його неправильне трактування натхнених Писань. Зрештою він сміливо наказав: «Відійди, Сатано!» (Матвія 4:2—11).

¹² Відважно захищаючи Слово свого Батька від перекручення та неправильного трактування, Ісус показав, чим він буде керуватись у своєму служінні. У той час, як і сьогодні, релігійні провідники навчали неправди. Тож Ісус сказав до них: «Ви своїми традиціями, які самі ж встановили, позбавляєте сили Боже слово» (Марка 7:13). Ці вчені чоловіки мали велику пошану серед людейa, але Ісус не боявся назвати їх сліпими провідниками й лицемірами (Матвія 23:13, 16). Як ми можемо виявляти таку ж сміливість, як Ісус?

13. Про що ми не повинні забувати, намагаючись, як Ісус, виявляти сміливість, і що нас робить щасливими?

¹³ Звичайно, ми, на відміну від Ісуса, не можемо бачити чийогось серця і не маємо влади судити інших. Однак ми можемо, як і він, сміливо обороняти правду. Наприклад, викриваючи брехню про Бога, його наміри і Слово, ми несемо світло у світ, що перебуває в мороці сатанинської пропаганди (Матвія 5:14; Об’явлення 12:9, 10). Ми допомагаємо людям вийти з-під гніту фальшивих вчень, які породжують у них хворобливий страх і не дозволяють розвивати добрі стосунки з Богом. Ми дуже щасливі, що бачимо сповнення Ісусових слів: «Правда зробить вас вільними» (Івана 8:32).

Він сміливо обстоював справедливість

14, 15. а) Яким чином Ісус роз’яснив, що таке справедливість? б) Яке упередження відкинув Ісус, коли завів розмову з самарянкою?

¹⁴ Біблійне пророцтво передрікало, що Месія «роз’яснить народам, що таке справедливість» (Матвія 12:18; Ісаї 42:1). Ісус почав сповняти це пророцтво ще тут, на землі. Він завжди справедливо й неупереджено поводився з іншими, а це теж вимагало сміливості. Скажімо, Ісус відкидав упередження та фанатизм, які були дуже поширені серед його сучасників.

¹⁵ Коли Ісус розмовляв з самарянкою біля колодязя в місті Сихар, його учні дуже цьому дивувались. Чому? У той час юдеї погорджували самарянами; такі стосунки склалися між ними ще задовго до приходу Ісуса (Ездри 4:4). Крім того, деякі рабини зневажливо ставились до жінок. Згідно з рабинськими правилами, які пізніше були викладені на письмі, чоловікам не радилося розмовляти з жінками. Ці правила навіть наводили на думку, ніби жінка не гідна, щоб її навчали Божого Закону. Зокрема нечистими вважались самарянки. Ісус відкинув усі ці безпідставні упередження і відкрито навчав самарянку, яка до того ж вела аморальний спосіб життя. Він навіть виявив їй, що є Месією (Івана 4:5—27).

16. Чому для того, щоб залишатись неупередженими, християни мають виявляти сміливість?

¹⁶ Чи ти колись був у товаристві людей, які виявляли упередження? Можливо, вони насміхалися з представників іншої раси чи національності, з презирством висловлювались про осіб протилежної статі або зневажали тих, хто має інше суспільне чи матеріальне становище. Учні Христа не підтримують таких поглядів і докладають зусиль, аби в їхніх серцях не залишилося й сліду упередження (Дії 10:34). А це вимагає від кожного з нас сміливості.

17. Що Ісус зробив у храмі й чому?

¹⁷ Сміливість також спонукувала Ісуса боротися за збереження чистоти Божого народу й за чистоту поклоніння. На початку свого служіння Ісус прийшов до храму в Єрусалимі, там він побачив людей, які займались торгівлею і розмінювали гроші. Ісуса це дуже вразило. Обурений, він повиганяв тих пожадливих чоловіків зі всім, що вони мали (Івана 2:13—17). Те саме він зробив наприкінці свого земного служіння (Марка 11:15—18). Безперечно, такими вчинками він нажив собі ворогів серед впливових людей, але це його не лякало. Чому? Ісус з дитинства називав храм домом свого Батька, і саме так він ставився до Божого храму (Луки 2:49). Бачачи, що опоганюється правдиве поклоніння, Ісус не міг змиритися з цією несправедливістю. Ревність додала йому сміливості, аби зробити необхідні кроки.

18. Як сучасні християни можуть виявляти сміливість, коли йдеться про чистоту збору?

¹⁸ Сьогодні послідовники Христа теж дбають про збереження чистоти Божого народу і про чистоту поклоніння. Коли вони дізнаю́ться, що хтось зі співхристиян вчинив серйозний гріх, то не затуляють на це очі і не мовчать (1 Коринфян 1:11). Також вони обов’язково повідомлять про вчинений гріх старійшинам збору. Старійшини можуть допомогти духовно хворим особам та захистити овець Єгови від нечистоти (Якова 5:14, 15).

19, 20. а) Яка несправедливість панувала у дні Ісуса і з яким випробуванням він зіткнувся? б) Чому послідовники Христа не втручаються в політику і не вдаються до насилля та яку нагороду вони мають за це?

¹⁹ Але чи можна сказати, що Ісус боровся проти соціальної несправедливості? Слід зазначити, що за його часу також панувала несправедливість. Його батьківщина перебувала під владою Риму. Римляни гнобили євреїв, застосовуючи могутню військову силу, обкладали їх високими податками і навіть втручалися в їхню систему поклоніння. Тож не дивно, що чимало людей хотіло, аби Ісус брав участь у політичних справах (Івана 6:14, 15). І в цій ситуації Ісус виявив сміливість.

²⁰ Ісус Христос пояснив, що його Царство не належить цьому світові. На власному прикладі він учив своїх послідовників, що не потрібно брати участь у політичних конфліктах. Ісус радив зосереджуватись на проповідуванні доброї новини про Боже Царство (Івана 17:16; 18:36). Він дав важливий урок стосовно християнського нейтралітету. Коли юрба прийшла арештувати Ісуса, Петро відразу вдався до дій: він імпульсивно вихопив меч і поранив одного з чоловіків. До певної міри його можна зрозуміти. Адже, на перший погляд, насилля було виправданим — тієї ночі хотіли схопити невинну людину, Божого Сина. Але Ісус промовив слова, які стали чітким керівництвом для всіх його послідовників на землі: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьметься за меча, від меча й загине» (Матвія 26:51—54). Щоб дотримуватись цього принципу миролюбності, християнам завжди була потрібна сміливість. У наш час, коли люди гинуть від насилля в численних війнах, голокостах чи заколотах, Божий народ завдяки позиції християнського нейтралітету нічим не заплямував своєї репутації. Таке добре ім’я — це чудова нагорода за їхню мужність.

Він сміливо зносив переслідування

21, 22. а) Яку допомогу отримав Ісус перед найважчим у своєму житті випробуванням? б) Як Ісус виявляв сміливість до самої смерті?

²¹ Син Бога Єгови знав заздалегідь, що на землі йому доведеться зносити суворі переслідування (Ісаї 50:4—7). Його життя не раз було під загрозою. На початку цього розділу описується ситуація, коли він востаннє опинився перед лицем смерті. Як Ісусу вдавалось попри небезпеку залишатись настільки сміливим? Пригадаймо, що́ Ісус робив перед тим, як юрба арештувала його. Він палко молився до Єгови. Чи Бог відповів на його молитву? Так, у Біблії розповідається, що Ісус був «прихильно вислуханий» (Євреїв 5:7). Єгова послав з неба ангела, щоб зміцнити свого відважного Сина (Луки 22:42, 43).

²² Зміцнившись, Ісус звернувся до апостолів: «Вставайте, ходімо» (Матвія 26:46). Скільки сміливості в цих словах! Христос сказав: «Ходімо», хоча знав, що попросить юрбу відпустити апостолів і вони полишать його та втечуть, а йому доведеться самому зносити найважче випробування. Він був сам, коли його несправедливо й незаконно судили, висміювали та катували, і сам терпів страшні передсмертні муки. І попри все це він залишався сміливим.

23. Чи Ісус повівся необачно, коли йому загрожувала смертельна небезпека? Поясни.

²³ Чи Ісус поводився необачно? Ні. Необачність не має нічого спільного зі справжньою сміливістю. Ісус вчив своїх послідовників бути обережними й уникати зайвих небезпек, щоб вони і далі чинили Божу волю (Матвія 4:12; 10:16). Але коли Ісуса прийшли арештовувати, він розумів, що цієї небезпеки не уникнути. Адже він добре знав, у чому полягала воля Бога. Ісус був рішуче настроєний зберігати непорочність, тому, не вагаючись, прийняв випробування.

24. Чому ми впевнені, що зможемо відважно вистояти будь-яке випробування?

²⁴ Послідовники Ісуса часто виявляють таку ж сміливість, як їхній Господь. Вони відважно зносять насмішки, переслідування, арешти, ув’язнення, тортури і навіть смерть. Звідки в недосконалих людей така сміливість? Вони її не розвивають просто самі, а, подібно до Ісуса, отримують допомогу від Бога (Філіппійців 4:13). Отож, ніколи не бійся за своє майбутнє. Будь рішуче настроєний зберігати непорочність, і Єгова дасть тобі сміливості. І далі черпай силу з прикладу нашого Провідника, Ісуса Христа, який сказав: «Будьте відважні: я світ переміг!» (Івана 16:33).

1—3. За яких обставин Ісус виголошує свою проповідь одного весняного дня 31 року н. е. і чому його слова справляють сильне враження на тих, хто його слухає?

ВЕСНЯНИЙ день 31 року н. е. Ісус Христос перебуває поблизу Капернаума, метушливого міста на північно-західному узбережжі Галілейського моря. Цілу ніч Ісус, усамітнившись, молився на горі. З настанням ранку він кличе своїх учнів, вибирає з-посеред них дванадцятьох і називає їх апостолами. Тим часом великий натовп людей, дехто з яких ішов за Ісусом здалеку, зібрався на пологому схилі гори. Вони хочуть почути, що він скаже, а також зцілитися від хвороб. Ісус виправдовує їхні сподівання (Луки 6:12—19).

² Наблизившись до натовпу, Ісус зціляє хворих. Коли не залишається вже нікого, кому б дошкуляли серйозні недуги, він сідає і починає навчатиa. Слова Ісуса, мабуть, справляють глибоке враження на тих, хто його слухає. Ці люди ще ніколи не чули, щоб хтось так навчав. Промовляючи, він не спирається ні на усні традиції, ні на висловлювання відомих юдейських рабинів. Він знову й знову цитує натхнені Єврейські Писання. Ісус говорить прямо, його слова прості й зрозумілі. Коли він закінчує навчати, люди вражені тим, як він навчав. І це природно. Адже вони слухали наймудрішу людину всіх часів (Матвія 7:28, 29).

³ Ця проповідь записана в Божому Слові. У ньому міститься і чимало інших висловлювань Ісуса, а також розповідається про його вчинки. Отже, нам варто глибоко досліджувати, що́ Біблія говорить про Ісуса, оскільки в ньому заховані «всі скарби мудрості» (Колоссян 2:3). Звідки в нього така мудрість — здатність застосовувати на практиці знання і розуміння? Як він виявляв мудрість і як ми можемо наслідувати його приклад?

«Звідки в цього чоловіка така мудрість?»

4. Яке запитання виникло в людей, котрі слухали Ісуса в Назареті, і чому?

⁴ Під час однієї проповідницької подорожі Ісус прийшов до Назарета, міста, де він виріс. Там він почав навчати в синагозі. Багато людей, які слухали його, дивувались і казали: «Звідки в цього чоловіка така мудрість?» Вони знали його сім’ю — його батьків, братів і сестер, знали, як ті скромно жили (Матвія 13:54—56; Марка 6:1—3). І, безумовно, їм було відомо, що цей красномовний тесля не навчався в престижних рабинських школах (Івана 7:15). Тож зрозуміло, чому в них виникло таке запитання.

5. З якого джерела, за словами Ісуса, походила його мудрість?

⁵ Ісус виявляв таку мудрість не тому, що мав досконалий розум. Пізніше, відкрито навчаючи в храмі, Ісус пояснив, що його мудрість походить з набагато вищого джерела. Він сказав: «Те, чого я навчаю, походить не від мене, а від того, хто мене послав» (Івана 7:16). Отже, справжнім джерелом Ісусової мудрості був Батько, який послав його на землю (Івана 12:49). Але яким чином Ісус отримав мудрість від Єгови?

6, 7. Яким чином Ісус отримав мудрість від свого Батька?

⁶ Святий дух Єгови впливав на Ісусове серце й розум. Про Ісуса, обіцяного Месію, Ісая передрік: «На нього зійде дух Єгови, дух мудрості та розуміння, дух поради й могутності, дух знання і страху перед Єговою» (Ісаї 11:2). Так, дух Єгови керував думками й рішеннями Ісуса. Тож немає нічого дивного, що Ісусові слова і вчинки відображали неперевершену мудрість.

⁷ Ісус міг і по-іншому здобувати мудрість від свого Батька. Як розповідається в 2-му розділі, Божий Син, перш ніж стати людиною, незліченні віки перебував з Батьком і мав можливість переймати його спосіб мислення. Навіть важко собі уявити, наскільки велику мудрість набув Син від свого Батька, будучи в нього «майстром» під час творення всього живого й неживого. Доречно, що Ісуса до приходу на землю зображено в Біблії як уособлення мудрості (Прислів’я 8:22—31; Колоссян 1:15, 16). Протягом земного служіння Ісус використовував мудрість, яку отримав, перебуваючи зі своїм Батьком у небіb (Івана 8:26, 28, 38). Саме тому Ісусові слова відображали глибокі знання і розуміння, а кожен вчинок свідчив про розсудливість.

8. Як ми, будучи послідовниками Ісуса Христа, можемо здобувати мудрість?

⁸ Нам, як послідовникам Ісуса, також слід шукати мудрості в Єгови (Прислів’я 2:6). Єгова не наділяє людей мудрістю в якийсь надприродний спосіб. А втім, коли ми в молитві благаємо Бога про мудрість, він дає нам її, щоб успішно справлятися з життєвими труднощами (Якова 1:5). І ми мусимо докладати зусиль, аби отримати таку мудрість. Її треба шукати, «мов схованих скарбів» (Прислів’я 2:1—6). Тому ми повинні й далі глибоко досліджувати Боже Слово, в якому Бог виявляє свою мудрість, а також застосовувати ці знання в житті. До того ж здобувати мудрість нам особливо допоможе приклад Сина Єгови. Розгляньмо кілька галузей життя, в яких Ісус виявляв мудрість, і дізнаймося, як ми можемо наслідувати його приклад.

Слова мудрості

9. У чому виявлялась мудрість Ісусових вчень?

⁹ Біля Ісуса збиралися великі натовпи людей, які хотіли його послухати (Марка 6:31—34; Луки 5:1—3). І це не дивно, адже від Ісуса Христа завжди можна було почути слова неперевершеної мудрості. Його вчення відображали глибоке знання Божого Слова і незрівнянну проникливість. Вони не підвладні часу й подобаються людям в усіх куточках землі. Розгляньмо кілька прикладів, які виявляють мудрість слів Ісуса, передреченого «Чудового порадника» (Ісаї 9:6).

10. Які позитивні риси Ісус заохочував розвивати і чому?

¹⁰ Нагірна проповідь, про яку згадувалось на початку,— це найбільша збірка вчень Ісуса, які не перериваються оповідями чи словами інших. У цій проповіді Ісус не просто дає поради стосовно того, якою має бути наша мова й поведінка. Знаючи, що до слів і вчинків спонукують думки й почуття, Ісус заохочує нас розвивати позитивні риси, як-от лагідність, прагнення до праведності, милосердя, миролюбність та любов до інших (Матвія 5:5—9, 43—48). Розвиваючи такі риси, ми будемо розважливими в мові та поведінці, а це не лише подобається Єгові, але й сприяє добрим взаєминам з іншими (Матвія 5:16).

11. Як Ісус, даючи поради про те, яким чином уникати грішної поведінки, вказує на корінь проблеми?

¹¹ Коли Ісус радить, як уникати грішної поведінки, то вказує на корінь проблеми. Він не просто каже стримуватись від насилля, а радше застерігає не давати місця гніву в нашому серці (Матвія 5:21, 22; 1 Івана 3:15). Він не тільки забороняє перелюб, але наголошує, що до перелюбу призводить пристрасть, яка зароджується в серці. Ісус радить не дивитися на те, що збуджує неправильні бажання (Матвія 5:27—30). Він говорить про причини, а не лише про наслідки. Він розкриває, який умонастрій і які бажання породжують грішні вчинки (Псалом 7:14).

12. Як послідовники Ісуса ставляться до його порад і чому?

¹² Яку ж мудрість містять Ісусові слова! Природно, що «люди були вражені тим, як він навчав» (Матвія 7:28). Для нас, послідовників Христа, його мудрі поради є дороговказом у житті. Слухаючись Ісуса, ми прагнемо розвивати добрі риси, серед яких милосердя, миролюбність та любов. Завдяки таким рисам ми зможемо догоджати Богові своєю поведінкою. А для того щоб уникати гріха, ми намагаємось викорінювати з наших сердець негативні почуття й бажання, наприклад гнів та неморальні прагнення (Якова 1:14, 15).

Життя, кероване мудрістю

13, 14. Чому можна сказати, що Ісус виявив розсудливість у виборі життєвого шляху?

¹³ Ісус виявляв мудрість не лише на словах, але й на ділі. Його рішення, думка про самого себе, ставлення до інших — усе його життя показувало різні грані мудрості. Ось деякі приклади того, що Ісус керувався мудрістю і вмінням мислити (Прислів’я 3:21).

¹⁴ Однією з граней мудрості є розсудливість. Ісус виявив розсудливість у виборі життєвого шляху. Чи ти можеш уявити, яке життя міг би мати Ісус? Він міг би збудувати чудовий дім, зайнятися власною справою та досягти видатного становища в суспільстві. Але Ісус знав, що присвятити життя таким цілям — це «марнота і гонитва за вітром» (Екклезіаста 4:4; 5:10). Такий вибір свідчив би про брак мудрості. Ісус вирішив вести просте життя. Він не прагнув заробляти гроші та нагромаджувати матеріальні багатства (Матвія 8:20). Відповідно до того, про що Ісус навчав, він зосереджувався на виконанні Божої волі (Матвія 6:22). Христос виявляв мудрість тим, що присвячував увесь свій час та сили справам Царства, які значно важливіші і приносять більше користі, ніж матеріальні речі (Матвія 6:19—21). Так Ісус залишив чудовий приклад для наслідування.

15. Як послідовники Ісуса показують, що зосереджуються на справах Царства, і чому це мудро?

¹⁵ Сьогодні послідовники Христа бачать, наскільки мудро зосереджуватися на справах Царства. Тому вони не обтяжують себе зайвими боргами чи буденними клопотами, які вимагають надто багато уваги й зусиль (1 Тимофія 6:9, 10). Чимало християн спростило своє життя, щоб присвячувати більше часу служінню, скажімо бути повночасними вісниками Царства. Такий вибір життєвого шляху наймудріший, адже, якщо ми відводимо справам Царства належне місце, це приноситиме нам найбільше щастя та радість (Матвія 6:33).

16, 17. а) Як Ісус показав, що він скромний і знає, що йому під силу? б) Як ми покажемо, що є скромними і розуміємо, що нам під силу?

¹⁶ У Біблії мудрість пов’язується зі скромністю, тобто усвідомленням меж своїх можливостей (Прислів’я 11:2). Ісус був скромний і знав, що йому під силу. Він розумів, що не наверне всіх, хто слухає його звістку (Матвія 10:32—39). Також Ісус усвідомлював, що не зможе особисто донести цю звістку всім. Тому він виявив мудрість, довіривши працю підготовки учнів своїм послідовникам (Матвія 28:18—20). Ісус Христос скромно визнав, що його учні виконуватимуть «навіть більші» діла, ніж він, оскільки вони будуть проповідувати більшій кількості людей, на більшій території та протягом довшого періоду (Івана 14:12). Крім того, Ісус визнавав, що потребує підтримки, та охоче її приймав. Наприклад, під час його перебування в пустелі ним опікувались ангели, також ангел зміцнив його в Гефсиманії. Коли Божому Сину було найважче, він волав про допомогу (Матвія 4:11; Луки 22:43; Євреїв 5:7).

¹⁷ Ми теж маємо бути скромними і розуміти, що нам під силу. Кожному з нас потрібно з усіх сил і від усієї душі брати участь у праці проповідування й підготовки учнів (Луки 13:24; Колоссян 3:23). Разом з тим пам’ятаймо: Єгова не порівнює нас з іншими, тож не робімо цього й ми (Галатів 6:4). Мудрість допоможе нам ставити перед собою реалістичні цілі, беручи до уваги свої можливості та обставини. А ті, хто має у зборі відповідальне становище, визнаватимуть, керуючись мудрістю, що їхні можливості обмежені і що вони теж час від часу потребують допомоги й підтримки. Завдяки скромності вони з вдячністю прийматимуть допомогу, розуміючи, що Єгова може спонукати когось зі співвіруючих стати для них «джерелом великої потіхи» (Колоссян 4:11).

18, 19. а) З чого видно, що Ісус був поміркований і намагався бачити у своїх учнях щось добре? б) Чому слід бути поміркованими в стосунках один з одним та бачити в інших щось добре і що для цього можна робити?

¹⁸ У Якова 3:17 сказано: «Мудрість, що згори... поміркована». Ісус був поміркований і намагався бачити у своїх учнях щось добре. Він знав їхні недоліки, та все ж шукав у них позитивні риси (Івана 1:47). Ісусові було відомо, що учні полишать його у вечір арешту, але він не сумнівався в їхній відданості (Матвія 26:31—35; Луки 22:28—30). Петро навіть тричі заперечував, що знає Ісуса. Однак Ісус молився за Петра і висловив впевненість у його вірності (Луки 22:31—34). Коли в останню ніч земного життя Ісус молився до Батька, він не згадував помилок своїх учнів. Навпаки, він з похвалою говорив про них: «Вони виконують твоє слово» (Івана 17:6). Попри їхню недосконалість, Ісус доручив їм проповідувати про Царство й навчати майбутніх послідовників (Матвія 28:19, 20). Така довіра, безперечно, зміцнила учнів, так що вони могли виконувати доручену ним працю.

¹⁹ Послідовники Ісуса мають підставу наслідувати його приклад у цьому. Якщо досконалий Божий Син був терпеливий до своїх недосконалих учнів, то наскільки ж більше нам, грішним людям, потрібно виявляти поміркованість у стосунках один з одним! (Філіппійців 4:5). Замість того щоб зосереджуватись на недоліках наших співвіруючих, треба шукати в них добрі риси. Мудро пам’ятати, що їх привів Єгова (Івана 6:44). Він, безумовно, помітив у них щось добре, тому і ми повинні дивитись на них так само позитивно. Такий погляд допоможе нам не зважати на їхні помилки і шукати те добре, за що їх можна похвалити (Прислів’я 19:11). Виражаючи впевненість у наших християнських братах і сестрах, ми допомагаємо їм від усього серця служити Єгові й отримувати від цього радість (1 Фессалонікійців 5:11).

20. Як нам отримувати користь з безцінної мудрості, котра міститься в Євангеліях, і які це принесе результати?

²⁰ Розповіді про життя і служіння Ісуса, які містяться в Євангеліях,— це справжнє джерело мудрості! Як нам отримувати користь з цього безцінного дару? Наприкінці Нагірної проповіді Ісус заохотив присутніх не лише слухати його мудрі слова, але й виконувати їх (Матвія 7:24—27). Якщо наші думки, спонуки та дії узгоджуватимуться з мудрими словами й вчинками Ісуса, то вже сьогодні ми зможемо бути найщасливішими людьми і йти дорогою до вічного життя (Матвія 7:13, 14). Адже немає мудрішого й кращого життєвого шляху!

1, 2. Чому турботливий батько радіє, коли син слухається його, і яким чином почуття такого батька відображають почуття Єгови?

БАТЬКО дивиться через вікно, як його маленький син грається на подвір’ї з друзями. Раптом їхній м’яч вилітає на дорогу. Хлопчик розгублено зупиняється. Один з друзів каже йому вибігти на дорогу і принести м’яч. Але він не погоджується, кажучи, що йому не можна виходити на дорогу. На обличчі батька з’являється задоволена усмішка.

² Чому батько так зрадів? Він не раз говорив синові, що не можна самому виходити на дорогу. Тепер син виявив послух, хоч і не знав, що тато за ним спостерігає. Так батько побачив, що його син вчиться бути слухняним, а отже, існує менша ймовірність, що він потрапить у біду. Щось подібне відчуває наш небесний Батько, Єгова. Бог хоче, щоб ми навчились йому довіряти та слухатись його, адже тільки тоді ми зможемо залишатись вірними й дочекатись чудового майбутнього, яке він приготував для нас (Прислів’я 3:5, 6). Щоб допомогти нам у цьому, Бог послав найкращого вчителя.

3, 4. Як Ісус «навчився слухняності» і як його було «приведено до досконалості»? Поясни на прикладі.

³ У Біблії сказано про Ісуса щось незвичайне: «Він, хоча й був сином, навчився слухняності зі своїх страждань. Після того як його було приведено до досконалості, він став відповідальним за вічне спасіння всіх слухняних йому» (Євреїв 5:8, 9). Божий Син протягом незліченних віків жив у небі. Цей первонароджений Син бачив, як Сатана та інші бунтівні ангели виявили непослух, але він не приєднався до них. Ось що про цього Сина говорить натхнене Богом пророцтво: «Я не бунтувався» (Ісаї 50:5). Тож як слова «він... навчився слухняності» стосуються досконало слухняного Божого Сина? Як можна було привести до досконалості того, хто й так був досконалим?

⁴ Розгляньмо приклад. Воїн має майстерно виготовлений та гарний на вигляд залізний меч. Але він ще ніколи не користувався ним у бою. Воїн вирішив поміняти його на інший меч, з міцнішої, загартованої сталі. Цей новий меч був не раз випробуваний у бою. Як же мудро зробив цей воїн! Щось подібне можна сказати про слухняність Ісуса, яку він виявляв у небі,— вона була досконалою. Але після життя на землі його слухняність стала, так би мовити, зовсім іншої якості. Вона була перевірена, загартована у випробуваннях, які ніколи б не довелося зносити Ісусу в небі.

5. Чому слухняність Ісуса мала таке важливе значення і що ми розглядатимемо в цьому розділі?

⁵ Слухняність Ісуса мала важливе значення для виконання місії, заради якої його було послано на землю. Ісус, як «останній Адам», прийшов зробити те, чого не зробив наш прабатько,— він залишився слухняним Богу Єгові навіть попри випробування (1 Коринфян 15:45). Ісус не виявляв слухняність механічно. Він слухався усім своїм розумом, серцем та душею і робив це з радістю. Виконання волі Батька мало для Ісуса важливіше значення, ніж буквальна їжа (Івана 4:34). Що допоможе нам наслідувати слухняність Ісуса? Спершу розгляньмо його спонуки. Розвиваючи такі ж спонуки, як в Ісуса, ми зможемо протистояти спокусам і виконувати Божу волю. Потім ми обговоримо, які благословення принесе те, що ми будемо виявляти таку слухняність, як Христос.

Чому Ісус виявляв слухняність

6, 7. Що спонукувало Ісуса виявляти слухняність?

⁶ Слухняність Ісуса походила з серця. Як ми розглядали в 3-му розділі, Христос мав смиренне серце. Зухвалість та гордість не дозволяють людям виявляти послух, тимчасом як смирення допомагає нам охоче слухатися Єгову (Вихід 5:1, 2; 1 Петра 5:5, 6). Слухняність Ісуса ґрунтувалась на тому, що він любив і що ненавидів.

⁷ Понад усе Ісус любив свого небесного Батька, Єгову. Про цю любов більш детально розповідатиметься в 13-му розділі. Така любов спонукала Ісуса розвивати страх перед Богом. Ісус відчував настільки сильну любов до Єгови і благоговіння перед ним, що боявся його засмутити. Молитви Ісуса були прихильно вислухані саме за його побожний страх (Євреїв 5:7). Навіть будучи Месіанським Царем, Ісус має страх перед Єговою (Ісаї 11:3).

8, 9. Як Ісус, згідно з пророчими словами, ставився до праведності і зла і в чому це виявлялось?

⁸ Любити Єгову означає ненавидіти те, що ненавидить він. Ось які пророчі слова звернені до Месіанського Царя: «Ти полюбив праведність і зненавидів зло, тому Бог, твій Бог, помазав тебе олією радості більше, ніж твоїх товаришів» (Псалом 45:7). «Товаришами» Ісуса названо інших царів з роду Давида. Порівняно з ними Ісус має більше підстав для радості з приводу помазання на царя. Чому? Його нагорода значно більша від їхньої, а його правління принесе небувалі благословення. Ісус отримав нагороду за любов до праведності й за ненависть до зла, які спонукували його в усьому слухатися Бога.

⁹ Як Ісус виявляв своє ставлення до праведності і зла? Пригадаймо, що відчував Ісус, коли учні, послухавшись його вказівок, досягли успіхів у проповідницькій праці. Він надзвичайно зрадів (Луки 10:1, 17, 21). А як Ісус почувався, коли жителі Єрусалима знову й знову виявляли непокору і відкидали його спроби допомогти їм? Він заплакав через бунтівний дух, який панував у цьому місті (Луки 19:41, 42). Ісус ніколи не був байдужим ні до добра, ні до зла.

10. Які почуття нам слід розвивати до правильної й неправильної поведінки і що нам допоможе в цьому?

¹⁰ Роздуми про Ісуса допоможуть нам перевірити, з яких спонук ми слухаємось Єгову. Хоча ми недосконалі, все ж можемо розвивати щиру любов до правильної поведінки та сильну ненависть до неправильної. Нам слід молитися до Єгови і просити його, щоб він допоміг нам розвивати такі ж почуття, як у нього і в його Сина (Псалом 51:10). Водночас потрібно уникати всього, що може зруйнувати ці почуття. Необхідно бути розбірливими у виборі розваг і товариства (Прислів’я 13:20; Філіппійців 4:8). Якщо ми розвиваємо такі спонуки, як у Христа, то наша слухняність не буде простою формальністю. Ми будемо поводитися правильно тому, що це нам подобається, й уникатимемо неправильних вчинків з ненависті до зла, а не через страх перед покаранням.

«Він не вчинив жодного гріха»

11, 12. а) Що сталося з Ісусом на початку його служіння? б) Як Сатана почав спокушати Ісуса і до якої підступної тактики він вдався?

¹¹ Ісусова ненависть до гріха була випробувана ще на початку його служіння. Після хрещення він провів без їжі 40 днів і ночей у пустелі. На закінчення цього періоду його став спокушувати Сатана. Диявол вдався до підступної тактики (Матвія 4:1—11).

¹² Спочатку Сатана сказав: «Якщо ти Божий син, то накажи цьому камінню стати хлібом» (Матвія 4:3). Як Ісус почувався після такого тривалого посту? У Біблії говориться, що він зголоднів (Матвія 4:2). Тож Сатана чекав, доки Ісус не ослабне фізично, щоб використати його природне почуття голоду. Сатана також ущипливо сказав: «Якщо ти Божий син», хоча добре знав, що Ісус «народжений першим з усього створіння» (Колоссян 1:15). Але Ісус не дозволив, щоб Сатана підштовхнув його до непослуху. Ісус розумів, що не повинен використовувати свою силу в егоїстичних цілях, адже це суперечило б волі Бога. Він відкинув пропозицію Сатани і показав цим, що смиренно покладається на підтримку й керівництво Єгови (Матвія 4:4).

13—15. а) Як Сатана вдруге і втретє випробовував Ісуса і як реагував Ісус? б) Звідки ми знаємо, що Ісус завжди пильнував, аби не піддатися спокусам Сатани?

¹³ Коли Сатана вдруге спокушав Ісуса, він поставив його на високому мурі, що оточував храм. Хитро перекрутивши Боже Слово, Сатана спонукував Ісуса на очах у всіх кинутися додолу, щоб ангели врятували його. Якби люди біля храму побачили таке чудо, то хіба хтось би сумнівався в тому, що Ісус — обіцяний Месія? І якби люди прийняли Ісуса як Месію на підставі побаченого ними, то хіба Ісус не уникнув би багатьох труднощів і випробувань? Невідомо. Проте Ісус знав, що, згідно з волею Єгови, Месія має виконувати свою працю смиренно і не використовувати видовищ для того, щоб спонукати людей повірити в нього (Ісаї 42:1, 2). І знову Ісус залишився слухняним Єгові. Слава не приваблювала Божого Сина.

¹⁴ А чи приваблювала його влада? Коли Сатана втретє спокушував Ісуса, то пообіцяв дати йому всі царства світу, якщо Ісус лише раз поклониться йому. Чи ця пропозиція зацікавила Ісуса? «Відійди, Сатано! — відповів він і додав: — Бо написано: “Поклоняйся лише Єгові, Богу твоєму, і тільки йому служи”» (Матвія 4:10). Ніщо не могло змусити Ісуса поклонятися іншому богові. Жодна влада чи становище в цьому світі не могли схилити Ісуса до непослуху.

¹⁵ Чи Сатана перестав спокушати Божого Сина? За наказом Ісуса він відійшов. Однак, як сказано в Євангелії від Луки, Диявол «відійшов від нього і став чекати іншої зручної нагоди» (Луки 4:13). Справді, Сатана ще не раз випробовував і спокушав Ісуса аж до самого кінця. У Біблії говориться, що Ісус «був випробуваний у всьому» (Євреїв 4:15). Тож Ісус ніколи не втрачав пильності. Так само не повинні втрачати пильності й ми.

16. Як Сатана спокушує Божих служителів сьогодні і як ми можемо відкидати його спроби схилити нас до гріха?

¹⁶ Сатана продовжує спокушувати Божих служителів і сьогодні. На жаль, через нашу недосконалість ми часто буваємо відкритими перед його нападами. Сатана хитро використовує наші егоїстичні прагнення, гордість і жадібність до влади. Приваблюючи людей можливістю матеріального збагачення, він може використовувати навіть всі ці слабкості водночас. Тому важливо, аби ми час від часу робили чесну самоперевірку. Добре було б подумати над словами з 1 Івана 2:15—17. Можемо запитати себе: чи нашу любов до небесного Батька не послаблюють характерні для цього світу плотські бажання, а також прагнення збагачуватись і справляти враження на інших? Ми повинні пам’ятати, що цьому світу та його правителю, Сатані, залишилось існувати вже недовго. Тому відкидаймо підступні спроби Сатани схилити нас до гріха! Берімо приклад з нашого Господа, оскільки він «не вчинив жодного гріха» (1 Петра 2:22).

«Я завжди роблю те, що йому до вподоби»

17. Як Ісус виявляв слухняність своєму Батькові і що з цього приводу дехто може говорити?

¹⁷ Виявляти послух — це не лише стримуватись від гріха. Христос охоче виконував накази свого Батька. Він сказав: «Я завжди роблю те, що йому до вподоби» (Івана 8:29). Така слухняність приносила Ісусу велику радість. Звичайно, дехто може стверджувати, що Ісусові було неважко виявляти послух. Мовляв, він мав підкорятися Єгові, який є досконалим, тимчасом як ми мусимо слухатись наділених владою недосконалих людей. Але річ у тім, що Ісус слухався і недосконалих людей.

18. Який приклад слухняності подав Ісус у дитинстві?

¹⁸ Виростаючи, Ісус мусив підкорятися недосконалим батькам, Йосипу і Марії. Ймовірно, він, як жодна інша дитина, бачив їхні недоліки. Чи Ісус був непокірний, чи нехтував Божою вимогою слухатись батьків, чи вказував їм, як вирішувати сімейні справи? Про 12-літнього Ісуса в Луки 2:51 сказано, що він «і далі корився їм». Своєю слухняністю Ісус подав чудовий приклад для християнських дітей, які прагнуть слухатися і поважати своїх батьків (Ефесян 6:1, 2).

19, 20. а) З яким випробуванням зіткнувся Ісус, виявляючи послух недосконалим людям? б) Чому правдиві християни повинні сьогодні слухатися тих, хто бере провід у зборі?

¹⁹ Ісус, виявляючи послух недосконалим людям, зіткнувся з випробуванням, якого ніколи не доведеться зносити сучасним правдивим християнам. Подумай, в який особливий час жив Ісус. Протягом довгого періоду Єгова підтримував єврейську релігійну систему з її храмом в Єрусалимі та священством, але тепер він мав на меті її відкинути, замінивши християнським збором (Матвія 23:33—38). Тим часом багато релігійних провідників навчали людей брехні, спираючись на грецьку філософію. У храмі настільки поширилось зіпсуття, що Ісус назвав його «печерою розбійників» (Марка 11:17). Чи Ісус через це перестав ходити до храму і синагог? Ні! Адже Єгова все ще послуговувався тією релігійною системою. Поки Бог не втрутився і не впровадив змін, Ісус слухняно ходив до синагоги і на свята до храму (Луки 4:16; Івана 5:1).

²⁰ Якщо Ісус виявляв послух за таких обставин, то тим більше сьогодні християнам потрібно залишатись слухняними. Ми живемо зовсім в інший час — час відновлення чистого поклоніння, який вже давно передрікався в Біблії. Бог запевняє, що він ніколи не дозволить Сатані зіпсувати свій відновлений народ (Ісаї 2:1, 2; 54:17). Звичайно, в християнському зборі ми стикаємося з гріхом і недосконалістю. Але чи недоліки інших можуть бути підставою для того, щоб не слухатися Єгову, наприклад щоб перестати відвідувати християнські зібрання або почати нарікати на старійшин? Зрозуміло, що ні. Навпаки, нам слід з усього серця підтримувати тих, хто бере провід у зборі. Ми виявляємо слухняність, якщо відвідуємо християнські зібрання й конгреси та застосовуємо почуті там біблійні поради (Євреїв 10:24, 25; 13:17).

21. Як Ісус поводився, коли люди спонукували його не слухатися Бога, і який приклад він подав цим для нас?

²¹ Ісус ніколи не дозволяв, щоб люди — навіть доброзичливі друзі — заважали йому слухатися Єгову. Наприклад, апостол Петро намагався переконати свого Господа в тому, що немає потреби страждати й помирати,— він радив Ісусу змилосердитися над собою. І, хоча ця порада давалася з добрих спонук, Ісус рішуче відкинув її, бо вона була неправильною (Матвія 16:21—23). Сьогодні послідовники Христа часто стикаються з тим, що їхні родичі, маючи добрі спонуки, заохочують їх не слухатися Божих законів і принципів. Так само як учні Ісуса в І столітті, ми переконані, що «повинні підкорятися передусім владі Бога, а не людей» (Дії 5:29).

Благословення, які приносить слухняність

22. На яке запитання Ісус дав відповідь і як?

²² Коли Ісус опинився перед лицем смерті, його слухняність була випробувана востаннє. У той страшний день він у найбільшій мірі «навчився слухняності». Ісус виконував волю Батька, а не свою власну (Луки 22:42). Своїм життям він залишив досконалий приклад непорочності (1 Тимофія 3:16). Життя Ісуса стало відповіддю на вже давно поставлене запитання: чи може досконала людина залишатись слухняною Єгові навіть під час випробувань? Адам і Єва виявили непослух. А Ісус, будучи найвеличнішим створінням Єгови, прийшов на землю, жив тут, помер і дав найпереконливішу відповідь на це запитання. Христос виявляв слухняність, навіть коли треба було йти на великі жертви.

23—25. а) Який зв’язок має слухняність з непорочністю? Поясни на прикладі. б) Що обговорюватиметься в наступному розділі?

²³ Непорочність, або щиросердна відданість Єгові, виявляється в слухняності. Оскільки Ісус слухався Бога, він зберіг непорочність, і з цього отримало користь усе людство (Римлян 5:19). Єгова щедро благословив Ісуса. Якщо ми будемо слухатись нашого Господа, Христа, Єгова благословлятиме і нас. Послух Ісусу Христу приведе до «вічного спасіння» (Євреїв 5:9).

²⁴ Крім того, сама непорочність приносить добрі результати. У Прислів’я 10:9 сказано: «Хто ходить у непорочності, буде безпечний». Якщо непорочність прирівняти до великого будинку, збудованого з хорошої цегли, то кожен вияв слухняності — це наче окрема цеглина. Хоч одна цеглина може здаватися зовсім не значною, проте кожна з них займає своє місце в будівлі і є важливою. А коли класти цеглину до цеглини, можна звести чудовий будинок. Якщо день у день, з року в рік складати разом окремі вияви слухняності, то можна звести величну будівлю непорочності.

²⁵ Слухняність, яка виявляється протягом довгого часу, пов’язана з іншою рисою — витривалістю. Ця риса Ісуса обговорюватиметься в наступному розділі.

1—3. а) Наскільки сильні муки відчуває Ісус, перебуваючи в Гефсиманському саду, і чому? б) Що можна сказати про приклад витривалості Ісуса і які у зв’язку з цим виникають запитання?

ІСУС ще ніколи не зазнавав таких сильних емоційних мук. Він вкрай напружений. Спливають останні години його життя на землі. Разом з учнями він приходить до місця, де вони не раз бували,— до Гефсиманського саду. Але цього вечора Ісус хоче трохи побути на самоті. Він залишає апостолів, іде вглиб саду, падає на коліна і починає молитись. Ісус молиться настільки палко і відчуває такі нестерпні муки, що його піт стає «немов краплі крові», які падають на землю (Луки 22:39—44).

² Чому Ісус такий схвильований? Звичайно, він знає, що невдовзі йому доведеться зносити невимовні фізичні страждання, але він стривожений не через це. Ісуса турбує щось набагато важливіше. Він думає про Боже ім’я. Також він розуміє, що майбутнє всього людства залежить від того, чи залишиться він вірним. Ісус усвідомлює, наскільки важливо виявляти витривалість. Якщо йому це не вдасться, то на ім’я Єгови буде стягнуто докір. Але цього не стається, Ісус зберігає вірність. Пізніше, за мить до смерті, Божий Син, який подав найвеличніший приклад витривалості, вигукує: «Здійснилось!» (Івана 19:30).

³ Біблія заохочує нас глибоко роздумувати про витривалість Ісуса (Євреїв 12:3). У зв’язку з цим виникає кілька важливих запитань: які випробування довелося знести Ісусові? Завдяки чому він залишався витривалим? Як ми можемо наслідувати його приклад? Перш ніж відповісти на ці запитання, розгляньмо, що таке витривалість.

Що таке витривалість?

4, 5. а) Що означає слово «витривалість»? б) Чому виявляти витривалість — це не просто переживати випробування, якого неможливо уникнути? Поясни на прикладі.

⁴ Мабуть, кожному з нас не раз доводилось «засмутитися через різні випробування» (1 Петра 1:6). Чи той факт, що ми зазнаємо́ випробування, означає, що ми виявляємо витривалість? Ні. Грецький іменник «витривалість» означає «здатність витримувати чи залишатися непохитним перед лицем труднощів». Стосовно витривалості, про яку згадується в Біблії, один науковець написав: «Це той дух, який може зносити труднощі не просто з покірністю, але з палкою надією... Це та риса, яка втримує на ногах людину, що стоїть лицем до вітру. Це та чеснота, яка може перетворити найважче випробування у славу, тому що за стражданнями бачить ціль».

⁵ Отже, виявляти витривалість — це не просто переживати випробування, якого неможливо уникнути. У біблійному контексті витривалість включає в себе стійкість, вміння зберігати правильний склад розуму та оптимізм за важких обставин. Ось приклад. Двоє чоловіків сидять у в’язниці в однакових умовах, але з абсолютно різних причин. Один з них — злочинець; змирившись з ситуацією, він відбуває свій термін з сумом і невдоволенням. Другий — християнин; ув’язнений за вірність Богові, він залишається непохитним і має позитивний склад розуму, тому що розглядає ув’язнення як нагоду виявити свою віру. Навряд чи злочинця можна назвати взірцем витривалості, проте вірний християнин подає чудовий приклад у виявленні цієї риси (Якова 1:2—4).

6. Як ми можемо розвивати витривалість?

⁶ Витривалість необхідна для того, щоб отримати спасіння (Матвія 24:13). Проте ми не народжуємося з цією рисою. Її потрібно розвивати. Як? У Римлян 5:3 сказано: «Коли зносимо лиха... вони допомагають розвивати витривалість». Тому, якщо ми хочемо розвивати витривалість, ми не повинні через страх ухилятися від усіх випробувань віри. Навпаки, потрібно сміливо їх приймати. Коли день за днем ми долаємо як незначні труднощі, так і великі випробування, то стаємо витривалими. Зносячи одне випробування, ми зміцнюємось, щоб витримати наступне. Звичайно, ми не розвиваємо витривалості самотужки, а покладаємося «на силу від Бога» (1 Петра 4:11). Аби допомогти нам залишатися непохитними, Єгова дав найкращу допомогу — приклад свого Сина. Тож розгляньмо, як Ісус виявляв бездоганну витривалість.

Випробування, які зносив Ісус

7, 8. Що довелося знести Ісусу під кінець свого земного життя?

⁷ Під кінець свого земного життя Ісус зазнав вкрай жорстокого ставлення з боку інших. В останній вечір перед смертю Ісус страждав не лише від надзвичайного емоційного напруження. Яке ж розчарування він, мабуть, відчував та яке приниження зносив тоді! Один з учнів зрадив Ісуса, найближчі друзі покинули його, члени найвищого релігійного суду несправедливо судили його, насміхались над ним, плювали йому в обличчя і били кулаками. Але все це він гідно й мужньо витерпів (Матвія 26:46—49, 56, 59—68).

⁸ У ті останні години Ісус зносив ще й страшні фізичні муки. Його висікли бичем. Згідно з одним медичним журналом, через таке покарання людина страждала від «глибоких рваних ран й значної крововтрати». Зрештою Ісуса прибили до стовпа. Під час такої страти людина «помирала повільно, зазнаючи невимовного болю й страждань». Які нестерпні муки відчував Ісус, коли йому в руки і ступні ніг вбивали великі цвяхи! (Івана 19:1, 16—18). Який жахливий біль проймав його, коли піднімали стовп, коли він зсувався по стовпі пошматованою спиною, коли його тіло всією вагою повисло на цвяхах! Та Ісус витримав усі ці нелюдські фізичні муки, а також емоційні страждання, про які згадувалося на початку цього розділу.

9. Що означає взяти свій «стовп мук» і йти за Ісусом?

⁹ А що нам, як послідовникам Христа, можливо, доведеться знести? Ісус сказав: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай... візьме свій стовп мук і постійно йде за мною» (Матвія 16:24). Вираз «стовп мук» вживається тут у переносному значенні і символізує страждання, ганьбу чи навіть смерть. Іти за Христом нелегко. Ми відрізняємось від інших тим, що дотримуємося християнських норм. Світ ненавидить нас, бо ми не належимо йому (Івана 15:18—20; 1 Петра 4:4). Проте ми охоче взяли свій стовп мук. Так, ми готові йти за Христом, нашим взірцем, навіть якщо доведеться страждати чи померти (2 Тимофія 3:12).

10—12. а) Чому недосконалість тих, хто оточував Ісуса, випробовувала його витривалість? б) Які нелегкі ситуації доводилось зносити Ісусу?

¹⁰ Під час свого служіння Ісус стикався і з іншими випробуваннями, які виникали через недосконалість тих, хто його оточував. Пригадаймо, що Ісус був «майстром», котрим Єгова послуговувався, щоб створити землю й усе живе на ній (Прислів’я 8:22—31). Ісус добре знав намір Єгови щодо людей; він знав, що вони мали відображати риси Бога і втішатися життям, будучи досконало здоровими (Буття 1:26—28). Коли Ісус прийшов на землю, він побачив трагічні наслідки гріха зовсім з іншої позиції — з позиції людини, котра мала такі ж почуття та емоції, як ми. Як же йому, мабуть, було боляче бачити, наскільки недосконалими стали люди у порівнянні з досконалими Адамом і Євою! Це також випробувало витривалість Ісуса. Чи він знеохотився і здався, вважаючи грішних людей пропащими? Подивімося.

¹¹ Черствість євреїв так засмутила Ісуса, що він прилюдно плакав. Але чи він дозволив, щоб їхня байдужість послабила його ревність або змусила припинити проповідування? Навпаки, «він продовжував щоденно навчати у храмі» (Луки 19:41—44, 47). Ісус «глибоко засмутився» через черствість сердець фарисеїв, які пильно стежили, чи Ісус зцілить хворого чоловіка в суботу. Чи вдалось тим самовдоволеним противникам залякати Ісуса? Ні. Він залишився непохитним і посеред синагоги зцілив того чоловіка (Марка 3:1—5).

¹² Також Ісусу, мабуть, було нелегко зносити й інше випробування, тобто слабкості апостолів. Як ми дізналися з 3-го розділу, вони постійно прагнули видатного становища (Матвія 20:20—24; Луки 9:46). Ісус неодноразово радив їм виявляти смирення (Матвія 18:1—6; 20:25—28). Однак вони не відразу застосовували ці поради. Згадаймо, як в останній вечір з Ісусом між ними виникла «гостра суперечка» про те, хто з них найбільший (Луки 22:24). Чи Ісус безнадійно махнув на них рукою? Ні. Як завжди спокійний, Ісус не розчарувався і бачив у них позитивне. Він знав, що їхні серця сповнені любові до Єгови і що вони щиро прагнуть чинити Його волю (Луки 22:25—27).

13. З якими випробуваннями, подібними до Ісусових, ми можемо стикатися?

¹³ Ми можемо стикатись з такими ж випробуваннями, які мав Ісус. Наприклад, люди, котрим ми проповідуємо, часто не відгукуються на звістку про Царство або навіть противляться їй. Чи така негативна реакція знеохотить нас, чи все-таки ми будемо й далі проповідувати з ревністю? (Тита 2:14). Недосконалість наших християнських братів теж іноді стає для нас випробуванням. Вони можуть образити нас необачним словом чи вчинком (Прислів’я 12:18). Чи ми будемо розчаровуватись у співхристиянах через їхні недоліки чи, навпаки, будемо і далі терпеливо зносити їх і шукати в них позитивні риси? (Колоссян 3:13).

Завдяки чому Ісус залишався витривалим

14. Які два чинники допомагали Ісусу залишатись непохитним?

¹⁴ Що допомагало Ісусові залишатись непохитним та зберігати непорочність попри розчарування, страждання і зневагу з боку інших? По-перше, він завжди звертався до «Бога, джерела витривалості» (Римлян 15:5). По-друге, Ісус дивився вперед, зосереджуючись на тому, що принесе його витривалість. Розгляньмо детальніше кожен з цих чинників.

15, 16. а) З чого видно, що Ісус не покладався на власні сили? б) У чому Ісус був цілковито впевненим і на підставі чого?

¹⁵ Хоч Ісус був досконалим Божим Сином, все ж він не покладався на власні сили. Щоб залишатися витривалим, він звертався до свого небесного Батька і молився до нього про допомогу. Апостол Павло написав: «Христос із сильним голосінням та слізьми звертався з палкими молитвами й проханнями до того, хто міг врятувати його від смерті» (Євреїв 5:7). Як бачимо, Ісус звертався до Бога не лише з проханнями, але й з палкими молитвами. Вислів «палка молитва» стосується особливо щирого, ревного благання про допомогу. А те, що цей вислів вжито у множині, показує, що Ісус звертався до Єгови неодноразово. Отже, в Гефсиманському саду Ісус знову й знову палко молився до Бога (Матвія 26:36—44).

¹⁶ Ісус мав цілковиту впевненість, що Єгова вислухає його благання, оскільки знав, що його Батько вислуховує молитви (Псалом 65:2). Ще до приходу на землю первонароджений Син бачив, як його Батько відповідає на молитви своїх відданих поклонників. Приміром, цей Син був свідком того, як Єгова у відповідь на щиру молитву пророка Даниїла послав до нього ангела, навіть перед тим як він закінчив молитися (Даниїла 9:20, 21). То як же Батько міг не відповісти, коли його єдинородний Син виливав своє серце з «сильним голосінням та слізьми»? Єгова відповів на благання свого Сина і послав ангела, який зміцнив його в час важкого випробування (Луки 22:43).

17. Чому для того, щоб залишатися витривалими, треба звертатися до Бога і як це можна робити?

¹⁷ Для того щоб бути витривалими, нам теж треба звертатися до Бога, який нас зміцнює (Філіппійців 4:13). Якщо досконалий Божий Син відчував потребу палко молитися до Єгови про допомогу, тим більше це маємо робити ми! Можливо, нам доведеться звертатися до Бога знову й знову, подібно як Ісус (Матвія 7:7). Хоча сьогодні ми не сподіваємось побачити ангела, все ж можемо бути впевнені: турботливий Бог виконає прохання вірних християн, які день і ніч перебувають в благаннях і молитвах (1 Тимофія 5:5). Хоч би які випробування нам випали — хвороби, смерть близької людини чи переслідування, Єгова відповідатиме на наші щирі молитви про мудрість, сміливість та силу, необхідні для того, щоб усе витримати (2 Коринфян 4:7—11; Якова 1:5).

18. Чому можна сказати, що Ісус дивився вперед, не зосереджуючись на своїх стражданнях?

¹⁸ Ісус залишався витривалим і завдяки тому, що не зосереджувався на своїх стражданнях, а дивився вперед, у майбутнє. Про нього в Біблії сказано: «Заради радості, яка очікувала його, він зніс смерть на стовпі мук» (Євреїв 12:2). Приклад Божого Сина показує, як пов’язані між собою надія, радість і витривалість. Надія сприяє радості, а радість — витривалості (Римлян 15:13; Колоссян 1:11). На Ісуса чекало чудове майбутнє. Він знав, що завдяки його вірності буде освячено ім’я його Батька і людство буде викуплене від гріха та смерті. Ісус також мав надію стати Царем і Первосвящеником, щоб злити на слухняне людство чимало інших благословень (Матвія 20:28; Євреїв 7:23—26). Ісус, зосереджуючись на тому, що його чекало попереду, відчував безмежну радість, а радість сприяла витривалості.

19. Як надія, радість та витривалість допоможуть у час випробування віри?

¹⁹ Ми, так само як Ісус, повинні мати надію, радість та витривалість, бо всі ці риси принесуть нам велику користь. Апостол Павло радив: «Тіштесь надією. У час лиха будьте стійкими» (Римлян 12:12). Чи ти зараз зносиш якесь суворе випробування віри? Тоді з усіх сил намагайся дивитись вперед. Не забувай, що твоя витривалість принесе славу імені Єгови. Зосереджуйся на чудовій надії на Царство. Уявляй себе в прийдешньому новому світі та роздумуй про ті благословення, які матимеш в Раю. Ім’я Єгови буде освячене. З лиця землі буде знищене зло, а також хвороби і смерть. Надія на виконання таких чудових обітниць сповнить твоє серце радістю, а радість допоможе стійко знести будь-яке випробування. Якщо роздумувати про те, що принесе Боже Царство, страждання в цій системі здаватимуться «короткочасними й легкими» (2 Коринфян 4:17).

Точно йдіть його слідами

20, 21. Чого Єгова сподівається від нас, якщо говорити про витривалість, і що нам слід постановити?

²⁰ Ісус знав, що його послідовники зазнаватимуть труднощів, а отже, їм буде потрібна витривалість (Івана 15:20). Ісус був готовий стати для них провідником, щоб зміцняти їх своїм прикладом (Івана 16:33). Звичайно, Ісус подав досконалий приклад витривалості, проте ми далеко не досконалі. А чого Єгова сподівається від нас? Петро пояснює: «Христос постраждав за вас, залишивши приклад, щоб ви точно йшли його слідами» (1 Петра 2:21). Ісус показав, як справлятися з випробуваннями; він залишив нам приклад, який потрібно наслідуватиa. Кожен вияв його витривалості можна прирівняти до сліду, або відбитка ноги. Ми не в стані досконало наслідувати Ісуса, але з усіх сил намагаймося точно йти його слідами.

²¹ Тож постановімо завжди наслідувати приклад Ісуса. Ніколи не забуваймо: чим точніше ми йдемо Ісусовими слідами, тим легше нам буде витримати «до кінця» — до кінця цього старого світу або до кінця свого життя. Ми не знаємо, що настане скоріше, і все ж ми впевнені: Єгова цілу вічність буде винагороджувати нас за витривалість (Матвія 24:13).

1—4. а) Як Ісус вміло навчає самарянку і які це приносить результати? б) Як реагують апостоли?

ІСУС з апостолами подорожують вже багато годин. Вони прямують на північ, з Юдеї в Галілею. Найкоротший шлях, який пролягає через Самарію, займає коло трьох днів. Приблизно опівдні вони підходять до самарійського містечка Сихар. Тут Ісус з апостолами зупиняються, щоб перепочити.

² Апостоли йдуть купити харчів, а Ісус відпочиває біля колодязя за містом. До колодязя приходить по воду одна жінка. Ісус міг не звернути на неї уваги, адже він був «втомлений дорогою» (Івана 4:6). Не було б нічого дивного, якби він просто заплющив очі і не заводив з нею розмови. Як ми вже дізналися з 4-го розділу, ця жінка могла сподіватися від єврея зневажливого ставлення до себе. Але Ісус починає говорити до неї.

³ У перших словах Ісус наводить приклад з її буденного життя. Самарянка прийшла сюди набрати води, тож Ісус говорить про життєдайну воду, яка може втамувати її духовну спрагу. Кілька разів вона зачіпає питання, які можуть бути предметом суперечкиa. Проте Ісус тактовно уникає цих питань, тримаючись розпочатої ним теми. Він говорить про духовне — про чисте поклоніння та про Бога Єгову. Згодом самарянка розповідає про Ісуса мешканцям Сихара, і вони теж хочуть його послухати. Тож слова Ісуса впливають не лише на самарянку, але й на інших (Івана 4:3—42).

⁴ А як реагують апостоли, коли, повернувшись, бачать, що Ісус свідчить самарянці? Вони явно не в захопленні від цього. Їх дивує те, що Ісус взагалі говорить з цією жінкою, і вони, очевидно, не приєднуються до розмови. Коли жінка йде, учні просять Ісуса поїсти того, що вони принесли. Але у відповідь Ісус каже: «Я маю їжу, про яку ви не знаєте». Розгубившись, апостоли спершу сприймають його слова буквально. Та потім він пояснює їм: «Моя їжа — виконувати волю того, хто мене послав, і завершити його працю» (Івана 4:32, 34). Таким чином Ісус вчить їх, що праця всього його життя значно важливіша для нього, ніж їжа. Він хоче, щоб і його учні мали таке саме ставлення до цієї праці. Що це за праця?

5. Яка праця займала найважливіше місце в Ісусовому житті і що ми розглянемо в цьому розділі?

⁵ Одного разу Ісус сказав: «Я повинен звіщати добру новину про Боже Царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Ісус був посланий на землю проповідувати і навчати людей доброї новини про Боже Царствоb. Таку ж працю доручено і сьогоднішнім послідовникам Ісуса. Тому важливо розглянути, чому Ісус проповідував, що́ він проповідував і як ставився до цього призначення.

Чому Ісус проповідував

6, 7. Як, за словами Ісуса, «кожен наставник» має ставитися до можливості ділитися доброю новиною з іншими? Поясни на прикладі.

⁶ Спочатку розгляньмо, як Ісус ставився до істин, яких навчав. А потім обговорімо, які почуття він мав до людей, котрим доносив правду. Ісус вжив яскравий приклад, щоб показати, що для нього означає можливість розповідати про істини, які йому відкрив Єгова. Він сказав: «Кожен наставник, навчений про небесне Царство, подібний до господаря дому, котрий дістає зі своєї скарбниці нове і старе» (Матвія 13:52). Чому господар дому в цьому прикладі дістає щось зі своєї скарбниці?

⁷ Цей господар не просто хизується своїм майном, як це свого часу зробив цар Єзекія, стягнувши на себе лихо (2 Царів 20:13—20). Для чого ж тоді згаданий Ісусом господар дістає речі зі скарбниці? Ось приклад. Ти приходиш до свого улюбленого вчителя. Він висуває шухляду і дістає два листи: один старий і пожовклий, а другий новіший. Ці листи вчитель отримав від свого батька — перший десятки років тому, коли ще був хлопцем, а другий зовсім недавно. Обличчя вчителя сяє радістю, коли він розповідає, наскільки ці листи цінні для нього і як поради з них змінили його життя. Він упевнений, що ці поради можуть допомогти й тобі. Видно, що вчитель дорожить цими листами, наче скарбом (Луки 6:45). Він показує їх не задля того, щоб похизуватися перед тобою, чи задля якоїсь вигоди. Радше він хоче, щоб ти їх належно оцінив і отримав з них користь.

8. Чому ми маємо вагомі підстави вважати істини з Божого Слова скарбами?

⁸ Те саме спонукувало Ісуса, Великого Вчителя, ділитися Божими істинами з людьми. Для нього ці істини були безцінними скарбами. Він любив їх і охоче розповідав про них іншим. Ісус хотів, щоб кожен його послідовник, «кожен наставник», наслідував його в цьому. Чи наслідуємо й ми його приклад? У нас є вагомі підстави любити кожну істину з Божого Слова. Ми однаково цінуємо всі вчення: і ті, які знаємо вже багато років, і ті, які були точніше пояснені лише недавно. Якщо ми зберігаємо любов до того, чого нас вчить Єгова, і з запалом розповідаємо про це людям, то за прикладом Ісуса будемо допомагати їм розвинути таку ж любов.

9. а) Які Ісус мав почуття до людей, котрих навчав? б) Як послідовники Христа можуть наслідувати його ставлення до людей?

⁹ Ісус також любив людей, яких навчав. Про це детальніше йтиметься в 3-й частині. В одному пророцтві передрікалося, що Месія «зжалиться над нужденним та вбогим» (Псалом 72:13). Ісус справді дбав про людей. Він брав до уваги їхні думки й погляди, цікавився тим, що їх гнітить і що їм заважає зрозуміти правду (Матвія 11:28; 16:13; 23:13, 15). Згадаймо, наприклад, розмову з самарянкою. Без сумніву, на неї справило велике враження те, що Ісус поцікавився нею. Він розумів її обставини, і це спонукало самарянку прийняти його як пророка і розповісти про нього іншим (Івана 4:16—19, 39). Звичайно, послідовники Христа не бачать, що́ в серці людини, котрій вони проповідують. Але вони можуть, як Ісус, щиро цікавитися людьми, дбати про них і, спілкуючись з ними, брати до уваги їхні інтереси, труднощі та потреби.

Що Ісус проповідував

10, 11. а) Що Ісус проповідував? б) Як постала потреба в Божому Царстві?

¹⁰ Що проповідував Ісус? Якби ти шукав відповідь на це запитання, досліджуючи вчення численних церков, які називають себе християнськими, то, можливо, дійшов би висновку, що він пропагував християнські принципи для вирішення соціальних проблем. Або ж ти міг би подумати, що він обстоював політичні реформи чи наголошував, наскільки важливо дбати передусім про своє власне спасіння. Але, як уже згадувалося раніше, Ісус сказав: «Я повинен звіщати добру новину про Боже Царство». Що він мав на увазі?

¹¹ Згадаймо, що Ісус був у небі, коли Сатана очорнив святе ім’я Єгови і заявив, що Бог погано править над людьми. Наскільки боляче, мабуть, було Ісусу бачити, як його праведного Батька звинуватили в тому, що він несправедливий Правитель, який приховує щось добре від своїх створінь! Як же, напевно, засмутився Божий Син, коли Адам і Єва, майбутні прабатьки всього людства, повірили обману Сатани! Божий Син бачив, що внаслідок їхнього бунту гріх і смерть, немов хвороба, передалися цілому людському роду (Римлян 5:12). Але як же він, мабуть, зрадів, дізнавшись, що у визначений час його Батько все виправить!

12, 13. Що саме виправить Боже Царство і як Ісус засвідчив, що проголошення Божого Царства є найголовнішим у його служінні?

¹² А що насамперед необхідно було виправити? Треба було освятити ім’я Єгови, очистити його від ганьби, яку стягнув на нього Сатана та його прибічники. Під ім’ям Єгови мається на увазі у тому числі його репутація як правителя. Тож потрібно було довести, що його правління йде людям на добро. Ісус усвідомлював цю потребу ліпше, ніж будь-яка людина. У зразковій молитві він учив своїх послідовників найперше молитися про освячення Божого імені, потім про прихід Божого Царства, а тоді про те, щоб воля його Батька виконувалась тут на землі (Матвія 6:9, 10). Невдовзі Боже Царство на чолі з його Правителем Ісусом Христом зітре з лиця землі зіпсований світ Сатани і навіки встановить Боже праведне правління (Даниїла 2:44).

¹³ Саме це Царство було основною темою Ісусового служіння. З його слів і вчинків можна було зрозуміти, що́ це за Царство і яку роль воно відіграє в намірі Єгови. Ісус не дозволяв, аби щось відвертало його увагу від головного — проповідування доброї новини про Боже Царство. У той час було чимало наболілих соціальних питань, панувала несправедливість, але Ісус зосереджувався на проголошенні своєї звістки та виконанні свого служіння. Чи такий підхід означає, що Ісус був зацикленим лише на одному, нечулим і нудним? Зовсім ні!

14, 15. а) Як Ісус показав, що він «більший від Соломона»? б) Як ми можемо наслідувати Ісуса в проповідуванні?

¹⁴ Як ми побачимо в цій частині, навчання Ісуса було живим і цікавим. Він торкався серця людей. Пригадаймо мудрого царя Соломона, який підбирав гарні вислови і точні слова правди для того, щоб записувати натхнені Богом думки (Екклезіаста 12:10). Єгова дав цьому недосконалому чоловіку «надзвичайно проникливе серце», завдяки чому він міг говорити на багато різних тем: і про звірів, і про птахів, і про риб, і про дерева. Люди приїжджали здалека, аби послухати Соломона (1 Царів 4:29—34). Однак Ісус був «більший від Соломона» (Матвія 12:42). Він перевершував Соломона як мудрістю, так і проникливістю. Навчаючи людей, Ісус використовував не лише свої досконалі знання з Божого Слова, але й знання про птахів, тварин, риб, сільське господарство, природні явища, поточні події, історію та суспільний устрій. Водночас Ісус ніколи не хизувався своїми знаннями. Його звістка була простою і зрозумілою. Тому не дивно, що люди з захопленням слухали Ісуса (Марка 12:37; Луки 19:48).

¹⁵ Християни сьогодні намагаються наслідувати приклад Ісуса. Ми не маємо такої мудрості і знань, як в Ісуса, але кожен з нас володіє певними знаннями і досвідом, які можна використовувати, розмовляючи з іншими про істини з Божого Слова. Наприклад, батьки, які мають досвід у вихованні дітей, можуть скористатися ним, щоб доступно пояснити, як Єгова любить своїх дітей. Також дехто може наводити приклади, знайомі йому з роботи чи зі школи, або ж послуговуватись своїм знанням людської природи чи поточних подій. Водночас слід уважати, щоб нічим не відвертати уваги від нашої звістки — доброї новини про Боже Царство (1 Тимофія 4:16).

Ставлення Ісуса до служіння

16, 17. а) Як Ісус ставився до служіння? б) Як Ісус показав, що все його життя зосереджувалось на служінні?

¹⁶ Ісус Христос вважав служіння дорогоцінним скарбом. Він з радістю допомагав людям побачити справжню особистість його небесного Батька, не затьмарену заплутаними людськими доктринами чи традиціями. Ісус прагнув допомогти іншим розвинути близькі взаємини з Єговою та набути надію на вічне життя. Йому подобалося, звіщаючи добру новину, приносити людям потіху і радість. З чого видно, що Ісус саме так ставився до свого служіння? Розгляньмо три докази цього.

¹⁷ По-перше, Ісус зосереджував усе своє життя на служінні. Проповідування звістки про Царство було його основним заняттям, працею всього життя. Саме тому, як ми згадували в 5-му розділі, Ісус, виявляючи мудрість, провадив просте життя. Він не лише радив іншим зосереджувати своє око на тому, що найважливіше, але й сам керувався цим принципом. Він не нагромаджував матеріальних речей, за які треба було платити, які вимагали постійного догляду і ремонту або які з часом необхідно було міняти. Він жив просто, не дозволяючи, аби щось відривало його від служіння (Матвія 6:22; 8:20).

18. Як Ісус цілковито віддавався служінню?

¹⁸ По-друге, Ісус цілковито віддавався служінню. Подорожуючи Палестиною, він пройшов буквально сотні кілометрів у пошуках людей, які б слухали добру новину. А це вимагало неабияких зусиль. Він розмовляв з людьми всюди: у їхніх домах, на площах, на ринках. Ісус спілкувався з людьми навіть тоді, коли збирався відпочити, поїсти, попити чи трохи побути в колі найближчих друзів. Навіть вмираючи, він продовжував розповідати про Боже Царство! (Луки 23:39—43).

19, 20. Який приклад навів Ісус, щоб показати невідкладність проповідницької праці?

¹⁹ По-третє, Ісус вважав своє служіння невідкладним. Пригадаймо розмову Ісуса з самарянкою біля колодязя в місті Сихар. Апостоли Ісуса, очевидно, не вважали за потрібне проповідувати в тій ситуації. Але Ісус сказав їм: «Хіба ви не говорите, що до жнив залишилося ще чотири місяці? Тож, кажу вам, підведіть свої очі й погляньте на поля — вони побіліли й готові до жнив» (Івана 4:35).

²⁰ Ісус навів цей приклад, беручи до уваги тодішню пору року. Ймовірно, це був місяць кіслев (листопад / грудень). Жнива ячменю мали початися лише через чотири місяці, приблизно в час Пасхи, 14 нісана. Тому в той час рільники не вважали жнива невідкладною працею, адже до них ще залишалося багато часу. А що сказати про символічні жнива? Тоді багато людей були готові слухати Ісуса, навчатися в нього, ставати його учнями та здобувати чудову надію, яку перед ними відкривав Єгова. Ісус, образно кажучи, дивився на ці символічні поля і бачив, як вітер легко хитає стигле жовте колосся, яке вже можна збиратиc. Настали жнива, пора невідкладної праці. Тому, коли мешканці одного міста просили Ісуса залишитись у них, він відповів: «Ще й іншим містам я повинен звіщати добру новину про Боже Царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43).

21. Як ми можемо наслідувати приклад Ісуса?

²¹ Розглянувши, як Ісус ставився до служіння, ми можемо наслідувати його приклад. Для цього необхідно завжди ставити християнське служіння на перше місце в нашому житті! Навіть якщо ми маємо дбати про сім’ю чи на нас лежать інші обов’язки, нам треба, подібно до Ісуса, регулярно брати участь у служінні, виявляючи в цьому ревність. Так ми покажемо, що служіння є найважливішим у нашому житті (Матвія 6:33; 1 Тимофія 5:8). Ми можемо охоче присвячувати служінню свій час, сили та засоби (Луки 13:24). А також нам слід пам’ятати про невідкладність проповідницької праці (2 Тимофія 4:2). Потрібно використовувати кожну нагоду для проповідування.

22. Про що йтиметься в наступному розділі?

²² Ісус Христос подбав про те, щоб ця праця виконувалась і після його смерті. Цим він показав, наскільки вона важлива. Ісус доручив працю проповідування і навчання своїм послідовникам. Про це доручення йтиметься в наступному розділі.

1—3. а) Що робить фермер, коли врожай дуже рясний і йому не під силу зібрати його самому? б) З якою трудністю Ісус стикається навесні 33 року н. е. і як він долає її?

ФЕРМЕР зіткнувся з трудністю. Кілька місяців тому він зорав свої поля і засіяв їх. Він з нетерпінням очікував, поки зазеленіють сходи, і дуже радів, коли вони стали рости та дозрівати. І ось його важка праця винагороджується: настає час жнив. Однак трудність полягає в тому, що врожай дуже рясний і йому не під силу зібрати його самому. Тож фермер приймає рішення — наймає робітників, щоб працювати на його полях. Наскільки ж це мудро, адже час збору цінного врожаю обмежений.

² Навесні 33 року н. е. воскреслий Ісус стикається з такою ж трудністю. Під час служіння тут на землі він посіяв насіння правди. Тепер час жнив, і врожай дуже рясний. Необхідно збирати людей, які відгукуються на звістку Ісуса, тобто робити їх учнями (Івана 4:35—38). Як Ісус долає цю трудність? На горі в Галілеї Ісус перед вознесінням на небо дає своїм учням доручення йти і шукати більше робітників: «Ідіть та робіть учнями людей з усіх народів, хрестячи їх... навчаючи їх дотримуватися всього того, що я вам наказав» (Матвія 28:19, 20).

³ Не можна бути правдивим послідовником Христа, якщо не сповняти цього доручення. З огляду на це обговорімо три питання: чому Ісус дав своїм учням доручення шукати більше робітників? Як він готував їх до цього? І як це доручення стосується нас?

Чому було потрібно більше робітників

4, 5. Чому Ісус не міг закінчити працю, яку розпочав, і хто мав продовжити цю працю після його повернення до неба?

⁴ Коли Ісус у 29 році н. е. розпочав своє служіння, то знав, що не закінчить цю працю сам. Ісус мав небагато часу, тож він проповідував звістку про Царство на порівняно невеликій території та обмеженій кількості людей. Він звіщав добру новину переважно євреям і прозелітам, «загубленим вівцям з народу Ізраїля» (Матвія 15:24). Однак ці «загублені вівці» були розкидані по всьому Ізраїлі — країні, площа якої становила тисячі квадратних кілометрів. Крім того, добру новину треба було донести до всіх куточків землі (Матвія 13:38; 24:14).

⁵ Ісус усвідомлював, що після його смерті залишиться ще багато роботи. Він звернувся до своїх 11 вірних апостолів: «Щиру правду кажу вам: хто вірить у мене, той виконуватиме такі самі діла, як я, і навіть більші, бо я йду до Батька» (Івана 14:12). Оскільки Божий Син повертався до неба, його послідовники — не лише апостоли, але й майбутні учні — мали продовжити працю проповідування і навчання (Івана 17:20). Ісус смиренно визнав, що їхні діла будуть більші, ніж його. Розгляньмо, у чому саме.

6, 7. а) У чому діла Ісусових послідовників мали бути більші, ніж його? б) Як ми можемо довести, що Ісус небезпідставно виявив довір’я до своїх учнів?

⁶ По-перше, Ісусові послідовники мали охопити більшу територію. Сьогодні вони доносять добру звістку до найвіддаленіших куточків землі — далеко за межі того краю, де проповідував Ісус. По-друге, вони мали ділитися звісткою про Царство з більшою кількістю людей. Ісус залишив по собі невелику групу послідовників, до якої приєднались тисячі й тисячі нових учнів (Дії 2:41; 4:4). Нині їх уже кілька мільйонів, і щороку охрещуються ще сотні тисяч. А по-третє, послідовники Христа мали проповідувати довший час — аж дотепер, коли пройшло майже 2000 років після Ісусового служіння, яке тривало три з половиною роки.

⁷ Коли Ісус сказав своїм послідовникам, що вони виконуватимуть більші діла, ніж він, то цим виявив до них довір’я. Він доручив їм найважливішу для нього працю — працю проповідування і навчання «доброї новини про Боже Царство» (Луки 4:43). Ісус був переконаний, що вони вірно сповнятимуть його доручення. Що це означає для нас сьогодні? Коли ми ревно і з усього серця виконуємо своє служіння, то доводимо, що Ісус небезпідставно виявив довір’я до своїх учнів. Звичайно, для нас це велика честь (Луки 13:24).

Навчені свідчити

8, 9. Який приклад залишив Ісус щодо служіння і як ми можемо наслідувати його?

⁸ Ісус дав своїм учням найкраще навчання, яке підготувало їх до служіння. Але він залишив для них і досконалий приклад (Луки 6:40). У попередньому розділі ми розглянули, як Ісус ставився до служіння. Подумаймо про учнів, які подорожували разом з Ісусом, коли він проповідував. Вони бачили, що їхній вчитель проповідував усюди, де можна зустріти людей,— на березі озера, на гірських схилах, у містах, на ринках і по домах (Матвія 5:1, 2; Луки 5:1—3; 8:1; 19:5, 6). Вони бачили, наскільки Ісус був працьовитим: він вставав рано-вранці і проповідував аж до пізнього вечора. Служіння не було для нього справою, якою він займався лише принагідно (Луки 21:37, 38; Івана 5:17). Учні також відчували, що Ісус мав глибоку любов до людей. Вони, мабуть, бачили на його обличчі щире співчуття до інших (Марка 6:34). Як Ісусів приклад впливав на його учнів? А як він впливав би на тебе?

⁹ Ми є послідовниками Христа, тому в служінні наслідуємо його приклад. Ми з усіх сил намагаємось при кожній нагоді давати «ґрунтовне свідчення» (Дії 10:42). Так само як Ісус, ми проповідуємо людям від дому до дому (Дії 5:42). Якщо необхідно, ми змінюємо свої плани для того, щоб застати людей вдома. Також, коли доречно, ми проповідуємо в громадських місцях, як-от на вулицях, у парках, в магазинах або на робочому місці. «Ми наполегливо працюємо і докладаємо всіх зусиль» у служінні, адже вважаємо цю працю вкрай важливою (1 Тимофія 4:10). Щира глибока любов до людей спонукує нас шукати нагод, щоб завжди і всюди проповідувати добру новину (1 Фессалонікійців 2:8).

10—12. Які важливі уроки дав Ісус своїм учням, перш ніж послати їх проповідувати?

¹⁰ Також Ісус ґрунтовно навчав своїх учнів, як виконувати служіння. Перш ніж послати проповідувати 12 апостолів, а згодом і 70 учнів, Ісус дав їм детальні вказівки, як це робити (Матвія 10:1—15; Луки 10:1—12). З Луки 10:17 видно, що таке навчання принесло добрі результати: «Повернулися ті 70... радіючи». Розгляньмо два важливих уроки, які дав Ісус. При цьому візьмімо до уваги юдейські традиції біблійних часів.

¹¹ Ісус вчив своїх учнів покладатись на Єгову. Він сказав їм: «Не складайте собі в пояси ні золота, ні срібла, ні міді і не беріть у дорогу ні торби, ні одягу на заміну, ні сандалій, ні палиці, бо робітник вартий своєї поживи» (Матвія 10:9, 10). У той час мандрівники брали в дорогу пояс, торбу й додаткову пару сандалійa. Порадивши своїм учням не турбуватися про все це, Ісус фактично сказав: «Повністю покладайтесь на Єгову, він подбає про всі ваші потреби». Як Бог піклувався про них? Він спонукував людей, котрі приймали добру новину, виявляти до них гостинність, яка була притаманна ізраїльтянам (Луки 22:35).

¹² Крім того, Ісус вчив своїх послідовників уникати зайвих відволікань. Він сказав: «Не вітайте нікого в дорозі» (Луки 10:4). Чи це означало, що вони мали бути непривітними й холодними? Зовсім ні. У біблійні часи віталися не тільки словами. Традиційне привітання включало певні формальності та довгу розмову. Один біблеїст пояснює: «Жителі Сходу віталися не так, як ми,— легким кивком голови чи потиском руки; вони багато разів обіймали одне одного, кланялися і навіть падали на землю. Все це вимагало багато часу». Коли Ісус радив учням не вітатися, він, по суті, казав: «Ви мусите якнайкраще використовувати час, адже зі звісткою, яку ви несете, не можна зволікати»b.

13. Як ми покажемо, що зважаємо на вказівки, які Ісус дав своїм послідовникам у І столітті?

¹³ Сьогодні ми теж зважаємо на вказівки, які Ісус дав своїм послідовникам у І столітті. Виконуючи своє служіння, ми цілковито покладаємось на Єгову (Прислів’я 3:5, 6). Ми переконані, що нам ніколи не бракуватиме найнеобхіднішого, якщо шукаємо «найперше Царства» (Матвія 6:33). Повночасні проповідники Царства в будь-якому куточку землі можуть засвідчити, що навіть у найважчі часи Єгова завжди в стані допомогти (Псалом 37:25). Також ми добре розуміємо, що слід уникати відволікань. Якщо ми втратимо пильність, цей світ може легко відвернути нашу увагу від головного (Луки 21:34—36). Тепер не час відволікатись. Проголошення звістки є невідкладним, адже від неї залежить життя людей (Римлян 10:13—15). Пам’ятаючи про нагальність цієї праці, ми не допустимо, щоб світ забирав у нас час та сили, які ми могли б присвятити служінню. Не забуваймо: часу залишилося мало, а жниво велике (Матвія 9:37, 38).

Доручення, яке стосується нас

14. Чому можна сказати, що слова, записані в Матвія 28:18—20, стосуються всіх послідовників Христа? (Дивись також примітку.)

¹⁴ Коли воскреслий Ісус сказав: «Ідіть та робіть учнями людей», він поклав на своїх послідовників велику відповідальність. Він мав на увазі не лише учнів, які тоді були з ним на горі в Галілеїc. Ця праця мала виконуватись серед «людей з усіх народів» і тривати «аж до закінчення цього віку». Зрозуміло, що доручення Ісуса стосується всіх його послідовників, у тому числі й нас. Розгляньмо детальніше Ісусові слова, записані в Матвія 28:18—20.

15. Чому мудро слухатися Ісусового наказу робити людей учнями?

¹⁵ Перш ніж дати це доручення, Ісус сказав: «Дана мені вся влада на небі і на землі» (вірш 18). Чи справді Ісус посідає таку велику владу? Безперечно. Він є архангелом, який керує міріадами міріад ангелів (1 Фессалонікійців 4:16; Об’явлення 12:7). Будучи «головою збору», Ісус має владу над своїми послідовниками на землі (Ефесян 5:23). З 1914 року він править як Месіанський Цар у небі (Об’явлення 11:15). Його влада поширюється навіть на мертвих, адже він має силу їх воскресити (Івана 5:26—28). Тож, згадавши спершу про свою владу, Ісус показує, що його наступні слова — це не пропозиція, а наказ. Було б мудро слухатися його, оскільки Ісус не присвоїв цю владу, а отримав її від самого Бога (1 Коринфян 15:27).

16. До чого закликає нас Ісус, кажучи «ідіть», і як ми виконуємо це доручення?

¹⁶ Ісусове доручення починається словом «ідіть» (вірш 19). Таким чином Ісус закликає нас з готовністю нести іншим звістку про Царство. Виконувати цей наказ ми можемо по-різному. Дуже хороші результати приносить проповідування від дому до дому, оскільки при цьому ми маємо можливість особисто розмовляти з людьми (Дії 20:20). Також ми шукаємо нагод свідчити неформально. Навіть займаючись буденними справами, ми готові заводити розмови про добру новину. Методи проповідування можуть різнитися залежно від місцевості та обставин. Але так чи інакше ми виконуємо Ісусове доручення — йдемо і шукаємо достойних людей (Матвія 10:11).

17. Яким чином ми робимо людей учнями?

¹⁷ Далі Ісус пояснює мету свого доручення: «Робіть учнями людей з усіх народів» (вірш 19). Яким чином ми робимо учнями людей? Учнем називають того, кого навчають. Але робити людей учнями — це не просто передавати їм знання. Коли ми вивчаємо Біблію з зацікавленими, наша мета допомогти їм стати послідовниками Христа. Ми завжди наголошуємо на необхідності наслідувати приклад Ісуса. Він має стати для наших зацікавлених Учителем і Зразком. Їм треба навчитися жити так, як жив він, і виконувати ту працю, яку виконував він (Івана 13:15).

18. Чому хрещення є визначною подією в житті учня?

¹⁸ Важлива частина доручення міститься в словах: «Хрестячи їх в ім’я Батька, і Сина, і святого духу» (вірш 19). Хрещення є визначною подією в житті учня, оскільки воно символізує його щиросерде присвячення Богові. Цей крок необхідний для спасіння (1 Петра 3:21). Якщо охрещений учень робитиме в служінні Єгові все, що може, то в прийдешньому новому світі він отримає нескінченні благословення. Чи ти допоміг вже комусь стати охрещеним учнем Ісуса? Для християнського служителя це незрівнянна радість (3 Івана 4).

19. Чого ми навчаємо учнів і чому їхнє навчання може продовжуватись і після хрещення?

¹⁹ Наступна частина Ісусового доручення звучить так: «Навчаючи їх дотримуватися всього того, що я вам наказав» (вірш 20). Ми вчимо зацікавлених дотримуватись наказів Ісуса, у тому числі наказів любити Бога, любити ближнього і робити людей учнями (Матвія 22:37—39). Крок за кроком ми навчаємо їх пояснювати біблійні істини та обстоювати свою віру, в якій вони зростають. Коли вони відповідають вимогам, щоб бути вісниками доброї новини, ми співпрацюємо з ними. За допомогою порад і власним прикладом ми вчимо їх ефективно виконувати проповідницьку працю. Навчання учнів може продовжуватися і після хрещення. Новоохрещені іноді потребують додаткового навчання, щоб успішно долати труднощі, які можуть виникати у послідовників Христа (Луки 9:23, 24).

«Я буду з вами всі дні»

20, 21. а) Чому, виконуючи доручення Ісуса, ми не відчуваємо страху? б) Чому тепер не час сповільнятись і що ми повинні постановити?

²⁰ Дуже підбадьорюють останні слова Ісусового доручення: «Я буду з вами всі дні аж до закінчення цього віку» (Матвія 28:20). Ісус розумів, наскільки складним є завдання, яке він довірив своїм послідовникам. Він також знав, що, сповняючи його, вони іноді будуть стикатися з ворожістю (Луки 21:12). А втім, немає причин для страху. Наш Провідник не очікує, що ми виконуватимемо це завдання самі, без жодної допомоги. У виконанні цього доручення нас підтримує той, хто має «всю владу на небі і на землі». Яку ж потіху це дає нам!

²¹ Ісус запевнив своїх учнів, що він буде з ними в служінні протягом століть «аж до закінчення цього віку». Ми повинні виконувати Ісусове доручення, поки не прийде кінець. Тепер не час сповільнятися, адже духовні жнива у самому розпалі. Сьогодні на добру новину відгукується ще багато людей. Тому, як послідовники Христа, постановімо сповняти це важливе завдання, яке він довірив нам. Присвячуймо свій час, сили та засоби виконанню Христового наказу: «Ідіть та робіть учнями людей».

1—3. Яку важливу істину Ісус хоче допомогти зрозуміти людям і до яких доказів він вдається?

ІСУС ХРИСТОС починає своє служіння. Він повертається до рідного міста, Назарета. Його мета — допомогти людям зрозуміти важливу істину: він Месія, прихід якого вже давно був передречений! Чим Ісус це доводить?

² Багато людей, безсумнівно, сподівалися побачити якесь чудо. Вони чули про чудеса Ісуса. Однак цього разу він нічого такого не робить. За своїм звичаєм Ісус іде до синагоги. Коли він підводиться, щоб читати, йому подають сувій Ісаї. Ісус обережно перемотує цей довгий сувій з однієї палиці на другу, шукаючи потрібний уривок. Знайшовши, він зачитує слова, які сьогодні записані в Ісаї 61:1—3 (Луки 4:16—19).

³ Немає сумніву, присутні добре знають ці слова. Ісус зачитує пророцтво про Месію. Погляди всіх звернені на нього. Ніхто не порушує тиші. Ісус починає пояснювати пророцтво, можливо, досить детально: «Сьогодні виконалися слова Писання, які ви щойно почули». Присутні дивуються його приємним словам, але багато хто й далі очікує чуда. Проте Ісус сміливо використовує біблійний приклад, яким показує, що присутнім бракує віри. Незабаром мешканці Назарета намагаються вбити його (Луки 4:20—30).

4. На що Ісус покладався протягом усього свого служіння і що ми розглядатимемо в цьому розділі?

⁴ Як видно з вищеописаної ситуації, Ісус повністю покладався на натхнене Боже Слово. І робив він це протягом усього свого служіння. Безперечно, його чудеса відігравали важливу роль, адже засвідчували, що з ним Божий дух. Проте найважливішим для Ісуса було Святе Письмо. Тож обговорімо, який приклад він у цьому подав. Ми розглянемо, як наш Господь цитував Боже Слово, обстоював його і пояснював.

Ісус цитував Боже Слово

5. Що Ісус хотів пояснити людям і як він доводив правдивість своїх слів?

⁵ Ісус Христос хотів, щоб люди знали, звідки походить його звістка. Якось він сказав: «Те, чого я навчаю, походить не від мене, а від того, хто мене послав» (Івана 7:16). Іншого разу він промовив: «Я нічого не роблю від себе, а говорю все так, як навчив мене Батько» (Івана 8:28). Також Ісус говорив: «Те, що я вам кажу, кажу не від себе; це Батько, який перебуває в єдності зі мною, виконує свої діла» (Івана 14:10). Чим він доводив правдивість своїх слів? Тим, що знову й знову цитував Боже Слово.

6, 7. а) Як часто Ісус цитував Єврейські Писання і що в цьому особливого? б) Чим навчання Ісуса відрізнялося від навчання книжників?

⁶ Якщо ретельно дослідити записані в Біблії висловлювання Ісуса, то можна побачити, що він прямо або непрямо посилався на більш ніж половину книг єврейського канону. На перший погляд, в цьому немає нічого особливого. Можливо, у тебе виникає запитання: чому за три з половиною роки, протягом яких Ісус навчав і проповідував, він не цитував вірші з усіх натхнених книг, котрі були доступні на той час? Річ у тім, що Ісус міг цитувати всі книги. Але пам’ятай, що в Біблії описана лише незначна частина того, про що Ісус навчав і що робив (Івана 21:25). Фактично всі слова Ісуса, записані у Святому Письмі, можна прочитати вголос за лічені години. Уяви собі, що Ісус, говорячи про Бога і його Царство лише протягом кількох годин, зміг прямо і непрямо процитувати більш ніж половину книг Єврейських Писань. До того ж у більшості випадків Ісус не мав при собі писаних рукописів. Виголошуючи свою відому Нагірну проповідь, Ісус просто з пам’яті навів чимало цитат з Єврейських Писань.

⁷ Те, що Ісус цитував Боже Слово, показує, наскільки велику повагу він мав до нього. Ісусові слухачі «були вражені тим, як він навчав, бо він робив це не як книжники, а як людина, котра має владу» (Марка 1:22). Коли навчали книжники, вони любили посилатись на так званий усний закон, цитуючи рабинів минулих часів. Ісус ніколи не ґрунтував свої твердження на усному законі чи рабинських висловлюваннях. Для нього найбільшим авторитетом було Боже Слово. Раз у раз він казав: «Написано». Навчаючи своїх послідовників і виправляючи неправильні погляди, він неодноразово вживав це слово або говорив щось подібне.

8, 9. а) Як Ісус послався на авторитет Божого Слова, коли очистив храм? б) Яким чином релігійні провідники у храмі виявляли цілковиту зневагу до Божого Слова?

⁸ Очистивши храм у Єрусалимі, Ісус сказав: «Написано: “Мій дім називатиметься домом молитви”, ви ж робите з нього печеру розбійників» (Матвія 21:12, 13; Ісаї 56:7; Єремії 7:11). За день до цього Ісус здійснив у храмі багато чудес. Хлопчики, які були там, під враженням стали його вихваляти. Однак обурені релігійні провідники запитали Ісуса, чи він чує, що говорять ці діти. А Ісус їм відповів: «Чую... А хіба ви ніколи не читали: “Словами з уст дітей і немовлят ти учинив хвалу”?» (Матвія 21:16; Псалом 8:2). Ісус хотів показати цим людям, що все побачене ними підтверджується Божим Словом.

⁹ Згодом ці релігійні провідники зійшлися і запитали Ісуса: «Якою владою ти чиниш все це?» (Матвія 21:23). Ісус чітко пояснив, звідки в нього така влада. Він не вигадував і не впроваджував якихось нових вчень. Він просто застосовував те, що було записано в натхненому Слові його Батька. Отож ці священики й книжники виявляли цілковиту зневагу до самого Єгови і його Слова. Ісус викрив їхні злі наміри; вони дійсно заслуговували Ісусового осуду (Матвія 21:23—46).

10. Як ми можемо використовувати Боже Слово, подібно до Ісуса, і які в нас є допоміжні засоби, котрих не було в нього?

¹⁰ Правдиві християни, подібно до Ісуса, покладаються у служінні на Боже Слово. Свідки Єгови знані по всьому світі за те, що з охочістю розповідають іншим біблійну звістку. У наших публікаціях міститься багато цитат з Біблії і посилань на неї. Крім того, розмовляючи з людьми в служінні, ми також намагаємось завжди звертати увагу на Святе Письмо (2 Тимофія 3:16). Як же приємно зачитувати людям вірші з Божого Слова, пояснювати їм біблійні істини та їхню цінність! Ми, звичайно, не маємо такої досконалої пам’яті, як в Ісуса, але в нас є багато допоміжних засобів, котрих не було в нього. Сьогодні ми маємо не лише повну Біблію, яка видається чимраз більшою кількістю мов, але й чимало біблійних посібників, що допомагають нам відшукувати необхідні біблійні вірші. Тому й далі цитуймо Біблію і при кожній нагоді звертаймо на неї увагу людей.

Ісус обстоював Боже Слово

11. Чому Ісусу часто доводилось обстоювати Боже Слово?

¹¹ За часів Ісуса Боже Слово часто перекручували, але це, безсумнівно, не дивувало його. У молитві до свого Батька він сказав: «Твоє слово — це правда» (Івана 17:17). Божий Син добре знав, що «правитель цього світу», Сатана,— «брехун і батько брехні» (Івана 8:44; 14:30). Відкидаючи спокуси Сатани, Ісус тричі цитував Святе Письмо. Сатана навів один вірш з книги Псалмів і навмисно неправильно пояснив його. Але Ісус, обстоюючи Боже Слово, спростував це неправильне тлумачення (Матвія 4:6, 7).

12—14. а) Як релігійні провідники виявляли неповагу до Мойсеєвого закону? б) Як Ісус обстоював Боже Слово?

¹² Ісус часто обстоював Святе Письмо, коли хтось перекручував його чи представляв у неправильному світлі. Релігійні вчителі того часу спотворювали Боже Слово. Вони робили великий наголос на дотриманні найменших дрібниць Мойсеєвого закону і водночас забували про важливість застосування принципів, на яких базувався цей Закон. Саме через цих вчителів поклоніння Богові стало показним: значно більше уваги приділялось різним формальностям, ніж таким важливим речам, як справедливість, милосердя і вірність (Матвія 23:23). Як Ісус обстоював Божий Закон?

¹³ У своїй Нагірній проповіді Ісус неодноразово повторював: «Ви чули, що було сказано» — і після цього цитував Мойсеїв закон. Далі він говорив: «А я вам кажу» — і тоді пояснював певний принцип, котрий торкався самої суті Закону, а не лише його формального дотримання. Чи Ісус суперечив Мойсеєвому закону? Ні, він його обстоював. Наприклад, люди добре знали закон: «Не вбивай». Але Ісус пояснив, що той, хто ненавидить свого ближнього, зневажає дух цього закону. Так само особа, яка розпалюється пристрастю до когось, окрім шлюбного партнера, порушує принцип, що лежить в основі Божого закону про перелюб (Матвія 5:17, 18, 21, 22, 27—39).

¹⁴ На закінчення Ісус промовив: «Ви чули, що сказано: “Люби свого ближнього і ненавидь свого ворога”. А я вам кажу: не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів» (Матвія 5:43, 44). Чи наказ ненавидіти свого ворога походив з Божого Слова? Ні, його вигадали релігійні провідники. Впроваджуючи людські ідеї, вони позбавляли сили досконалий Закон Бога. Ісус безстрашно захищав Боже Слово від згубного впливу людських традицій (Марка 7:9—13).

15. Як Ісус показав, що Божий Закон не є надто суворим і жорстоким?

¹⁵ Релігійні провідники часто представляли Божий Закон у неправильному світлі, і в людей складалось враження, що цей Закон дуже суворий, навіть жорстокий. Коли учні Ісуса, переходячи нивами, зірвали кілька колосків, фарисеї дорікнули Ісусу, що його учні не дотримуються суботи. Ісус же навів приклад зі Святого Письма і цим не дав фарисеям спотворити Боже Слово. Він нагадав їм ситуацію, коли Давид і ті, хто був з ним, зголоднівши, їли хліби представлення. Це був єдиний випадок, коли хліби представлення їли поза межами святині. Таким чином Ісус показав фарисеям, що вони не беруть до уваги милосердя та співчуття Єгови (Марка 2:23—27).

16. Як релігійні провідники перекрутили Мойсеїв наказ щодо розлучення і як на це зреагував Ісус?

¹⁶ Релігійні провідники також шукали, як можна обійти Божий Закон, і таким чином послаблювали його силу. Наприклад, Закон дозволяв чоловіку розлучитися з дружиною, якщо він «побачить в її поведінці щось варте осуду» (Повторення Закону 24:1). Очевидно, йшлося про серйозну проблему, котра б стягувала ганьбу на його дім. Проте за днів Ісуса релігійні провідники використовували цей дозвіл, щоб виправдовувати розлучення з будь-якої причини — навіть якщо в дружини підгорів обід!a Ісус показав, що вони повністю перекрутили Мойсеєві натхнені слова. А тоді наголосив, що, згідно з початковим наміром Єгови, нормою для сімейного устрою має бути одношлюбність і що єдиною вагомою підставою для розлучення є статева розпуста (Матвія 19:3—12).

17. Як багато християн сьогодні, подібно до Ісуса, обстоюють Боже Слово?

¹⁷ Сьогодні послідовники Христа теж готові обстоювати Святе Письмо. Коли релігійні провідники представляють моральні норми з Божого Слова як застарілі, вони фактично виступають проти Біблії. Крім того, Біблію перекручують. Це роблять релігії, які навчають людей фальшивих доктрин, заявляючи, що ці доктрини ґрунтуються на Божому Слові. Для нас велика честь обстоювати Боже чисте Слово правди. Наприклад, ми пояснюємо людям, що Бог не є частиною Трійці (Повторення Закону 4:39). Але, захищаючи правду з Божого Слова, ми робимо це тактовно, з лагідністю та глибокою повагою (1 Петра 3:15).

Ісус пояснював Боже Слово

18, 19. Які приклади показують, що Ісус умів добре пояснювати Боже Слово?

¹⁸ У час створення Єврейських Писань Ісус жив на небі. Як же він, мабуть, зрадів, коли в нього з’явилась нагода зійти на землю, щоб пояснювати людям Боже Слово! Пороздумуймо про той незабутній день, коли воскреслий Ісус зустрівся з двома своїми учнями на дорозі до Еммауса. Не впізнавши Ісуса, учні розповіли, наскільки вони засмучені і збентежені через смерть свого любого Вчителя. Що на це сказав Ісус? «Почавши від Мойсея та всіх пророків, він пояснював їм те, що говорилося про нього в усіх Писаннях». Як його слова вплинули на них? Пізніше вони сказали один одному: «Хіба наші серця не палали, коли він дорогою розмовляв з нами та докладно пояснював Писання?» (Луки 24:15—32).

¹⁹ Того самого дня Ісус зустрівся з апостолами та іншими учнями й «повністю відкрив їм розум, щоб вони могли зрозуміти Писання» (Луки 24:45). Тоді вони, безсумнівно, згадали, як Ісус багато разів пояснював Писання їм та іншим, хто його слухав. Ісус часто цитував і пояснював добре знані уривки, і це мало чудовий вплив на його слухачів, адже вони здобували нове й глибше розуміння Божого Слова.

20, 21. Як Ісус пояснив слова, котрі Єгова промовив до Мойсея біля палаючого куща?

²⁰ Одного разу Ісус розмовляв із садукеями. Це була секта юдаїзму, пов’язана зі священством. Садукеї не вірили у воскресіння. Ісус сказав до них: «Якщо ж ідеться про воскресіння мертвих, то хіба ви не читали, що Бог сказав: “Я Бог Авраама, Бог Ісака і Бог Якова”? Він Бог не мертвих, а живих» (Матвія 22:31, 32). Він згадав добре знані їм слова, записані Мойсеєм — чоловіком, якого садукеї дуже поважали. Чому Ісусове пояснення було переконливим?

²¹ Мойсей розмовляв з Єговою біля палаючого куща приблизно 1514 року до н. е. (Вихід 3:2, 6). Тоді вже пройшло 329 років з часу, як помер Авраам, 224 роки після смерті Ісака і 197 років після смерті Якова. Та все ж Єгова сказав, що він і далі є їхнім Богом. Садукеї знали, що Єгова не подібний до міфічних богів, які правлять над мертвими в потойбічному світі. Навпаки, він, за словами Ісуса, Бог живих. Що це означало? Ісус зробив незаперечний висновок: «Для нього всі вони живі» (Луки 20:38). Вірні служителі Єгови, які вже померли, залишаються у його безмежній пам’яті. Намір Бога воскресити таких людей настільки певний, що про них можна говорити як про живих (Римлян 4:16, 17). Хіба ж це не чудове пояснення Божого Слова? Немає нічого дивного, що «люди були вражені його навчанням» (Матвія 22:33).

22, 23. а) Як ми можемо пояснювати Боже Слово за прикладом Ісуса? б) Що обговорюватиметься в наступному розділі?

²² Сучасні християни мають честь пояснювати Боже Слово так, як це робив Ісус. Безумовно, на відміну від Ісуса, в нас немає досконалого розуму. Але ми часто можемо цитувати біблійні вірші, знайомі нашим слухачам, і пояснювати їм думки, на які вони ніколи не звертали уваги. Наприклад, люди протягом усього свого життя повторюють слова «нехай святиться Ім’я Твоє» або «нехай прийде Царство Твоє», не знаючи, яке в Бога ім’я і що таке його Царство (Матвія 6:9, 10, переклад І. Огієнка). Ми завжди радіємо, коли випадає нагода дати людям чітке і зрозуміле пояснення цих біблійних істин.

²³ Коли ми цитуємо Боже Слово, обстоюємо його і пояснюємо, то наслідуємо Ісуса Христа, який таким чином ділився правдою з іншими. У наступному розділі ми розглянемо, які методи використовував Ісус, щоб досягати біблійними істинами серця своїх слухачів.

1, 2. а) Чому охоронці, яких послали схопити Ісуса, не виконали свого завдання? б) Що робило Ісуса неперевершеним вчителем?

ФАРИСЕЇ обурені. Ісус навчає у храмі про свого Батька. Люди, які слухають його, реагують по-різному: багато хто вірить в Ісуса, інші ж хочуть його заарештувати. Розлючені релігійні провідники посилають охоронців схопити Ісуса. Однак ті повертаються самі. Старші священики і фарисеї вимагають пояснення: «Чому ви його не привели?» На це охоронці відповідають: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він». Вони були настільки вражені навчанням Ісуса, що не захотіли його арештовуватиa (Івана 7:45, 46).

² Навчання Ісуса справило враження не лише на охоронців. Люди збиралися величезними натовпами для того, щоб його послухати (Марка 3:7, 9; 4:1; Луки 5:1—3). Що робило Ісуса таким неперевершеним вчителем? Як зазначалось у 8-му розділі, він любив Божі істини і людей, яких навчав. Крім того, він майстерно послуговувався різними навчальними методами. Обговорімо три ефективні методи, які застосовував Ісус, а також те, як ми можемо наслідувати в цьому його приклад.

Проста мова

3, 4. а) Чому Ісус навчав простою мовою? б) Як Нагірна проповідь засвідчує, що Ісус навчав з простотою?

³ Уявімо собі, якою вишуканою мовою міг розмовляти Ісус. А втім, навчаючи, він не вживав витіюватих слів, яких не розуміли б слухачі. Здебільшого ці люди були «неосвічені й прості» (Дії 4:13). Ісус пам’ятав про їхні обмежені можливості й ніколи не переобтяжував їх великим обсягом інформації (Івана 16:12). Він викладав дуже глибокі істини простими словами.

⁴ Згадаймо Нагірну проповідь, записану в Матвія 5:3—7:27. У ній Ісус дав поради, які спонукували до роздумів і прямо вказували на корінь проблеми. У цій проповіді немає важких для розуміння думок чи мудруватих висловів. Ісуса могли зрозуміти навіть малі діти! Тож не дивно, що, коли він закінчив говорити, люди, серед яких, напевно, було багато рільників, пастухів та рибалок, «були вражені тим, як він навчав» (Матвія 7:28).

5. Наведи деякі висловлювання Ісуса, котрі були простими, але мали глибокий зміст.

⁵ Хоч Ісус часто вживав прості й короткі висловлювання, вони мали глибокий зміст. Завдяки цьому в той час, коли ще не було друкованих книжок, Ісусові слова міцно закарбовувались у розумах та серцях його слухачів. Ось деякі приклади: «Перестаньте судити, щоб і вас не судили». «Здоровим лікар не потрібний, а хворим потрібний». «Дух бадьорий, але плоть слабка». «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові». «Більше щастя в тому, щоб давати, а не брати»b (Матвія 7:1; 9:12; 26:41; Марка 12:17; Дії 20:35). Хоча ці слова були промовлені майже 2000 років тому, їх пам’ятають і досі.

6, 7. а) Чому, навчаючи, важливо розмовляти простою мовою? б) Як не переобтяжувати зацікавленого інформацією?

⁶ Як ми можемо навчати просто? Важливо розмовляти простою мовою, яку розуміє більшість людей. Основні істини з Божого Слова нескладні. Єгова виявляє свої наміри тим, хто має щире і смиренне серце (1 Коринфян 1:26—28). Якщо передавати істини з Божого Слова простими і добре підібраними словами, це принесе хороші результати.

⁷ Крім того, щоб навчати з простотою, ми мусимо старатися не переобтяжувати зацікавленого інформацією. Наприклад, немає потреби під час вивчення пояснювати учню кожну подробицю. Також не слід розглядати інформацію поспіхом, адже важливо пристосувати темп вивчення до потреб і здібностей зацікавленого, а не просто пройти певний обсяг матеріалу. Наша мета — допомогти зацікавленому стати учнем Христа і поклонником Єгови. Тому на вивчення потрібно виділити достатньо часу, щоб зацікавлений зміг добре зрозуміти матеріал. Тільки тоді біблійна правда зворушить його серце та спонукає його до дій (Римлян 12:2).

Доречні запитання

8, 9. а) Для чого Ісус використовував запитання? б) Яким чином Ісус допоміг Петру дійти правильного висновку стосовно сплачування храмового податку?

⁸ Ісус дуже часто використовував запитання, хоч іноді йому легше було прямо висловити свою думку. Тож навіщо Ісус ставив запитання? Іноді він використовував проникливі запитання, щоб виявити спонуки своїх противників і змусити їх замовкнути (Матвія 21:23—27; 22:41—46). Але в багатьох випадках за допомогою запитань Ісус дізнавався, що думають його учні, і вчив їх мислити. Він не раз запитував: «Як ви думаєте?» або «Віриш у це?» (Матвія 18:12; Івана 11:26). Таким чином Ісус зворушував своїх учнів. Розгляньмо приклад.

⁹ Одного разу люди, які збирали податок, запитали Петра, чи сплачує Ісус храмовий податокc. Петро, не задумуючись, відповів ствердно. Згодом Ісус заохотив Петра поміркувати: «Як ти вважаєш, Симоне, від кого земні царі беруть мито чи подушний податок: від своїх синів чи від чужих людей?» Петро відповів «Від чужих людей». Ісус сказав: «Отже, сини звільнені від податку» (Матвія 17:24—27). Суть запитання була для Петра цілком зрозумілою, адже він знав, що члени царських сімей не платять податку. Тому Ісус, як єдинородний Син небесного Царя, якому поклонялись у храмі, не повинен був платити податок. Слід зазначити, що Ісус не став відразу виправляти Петра, а використав тактовні запитання, щоб допомогти йому дійти правильного висновку. Можливо, завдяки цьому Петро також зрозумів, що, перш ніж відповідати на якісь запитання, слід добре подумати.

10. Як ефективно використовувати запитання, проповідуючи від дому до дому?

¹⁰ А як ми можемо в служінні використовувати запитання? Проповідуючи від дому до дому, ми ставимо запитання для того, щоб ви́кликати у людей зацікавлення і розповісти їм про добру новину. Наприклад, якщо відкриває двері літня особа, ми можемо з повагою запитати її: «Наскільки змінився світ протягом вашого життя?» Після того як людина відповість, можна поставити ще одне запитання: «Як ви думаєте, що треба зробити, щоб цей світ став кращим?» (Матвія 6:9, 10). Якщо відкриває двері мама з малими дітьми, ми могли б запитати: «Чи ви задумувались, яким буде цей світ, коли виростуть ваші діти?» (Псалом 37:10, 11). Будучи спостережливими, ми підбиратимемо запитання, які викликатимуть інтерес у мешканців нашої території.

11. Як ставити влучні запитання під час біблійного вивчення?

¹¹ А як ставити влучні запитання під час біблійного вивчення? Добре продуманими запитаннями можна заохотити зацікавленого висловлювати свої почуття (Прислів’я 20:5). Наприклад, ми розглядаємо 43-й урок «Як християнам ставитись до алкоголю?» у книжці «Будьте щасливі тепер і завжди!»d. У цьому уроці показано, як Бог ставиться до надмірного вживання алкоголю і пияцтва. З відповідей зацікавленого видно, що він розуміє біблійний погляд, але чи він погоджується з ним? Ми можемо запитати його: «Чи розсудливий, на вашу думку, погляд Єгови на ці проблеми? Як ви можете застосувати цю інформацію у власному житті?» Разом з тим завжди потрібно ввічливо поводитися з зацікавленим та виявляти до нього повагу. Не слід ставити йому такі запитання, від котрих він почувався б ніяково (Прислів’я 12:18).

Логічна аргументація

12—14. а) З якою метою Ісус вдавався до логічної аргументації? б) Які незаперечні доводи навів Ісус, коли фарисеї стверджували, ніби його сила походить від Сатани?

¹² Маючи досконалий розум, Ісус уміло послуговувався логічною аргументацією. Іноді він робив це, аби спростувати фальшиві закиди противників. У багатьох випадках Ісус наводив переконливі докази, щоб дати важливий урок своїм учням. Розгляньмо кілька прикладів.

¹³ Після того як Ісус зцілив одержимого демоном чоловіка, який був сліпим та німим, фарисеї звинуватили його в тому, що він «виганяє демонів не інакше, як з допомогою Вельзевула [Сатани], правителя демонів». Таким чином фарисеї мимоволі визнали, що для вигнання демонів потрібно надлюдської сили. Однак вони стверджували, ніби Ісус отримав цю силу від Сатани. Таке обвинувачення було не тільки фальшиве, але й нелогічне. Ісус вказав на помилковість їхньої думки: «Кожне царство, в якому виникає поділення, буде зруйноване, і кожне місто чи дім, в якому виникає поділення, не встоїть. Так само якщо Сатана виганяє Сатану, то він поділився сам у собі. Як же тоді встоїть його царство?» (Матвія 12:22—26). Це, по суті, означало: «Якби я був слугою Сатани і водночас руйнував його діла, то Сатана діяв би всупереч власним інтересам і незабаром втратив би свою владу». Хіба можна було спростувати такі незаперечні доводи?

¹⁴ А втім, Ісус ще не закінчив своєї аргументації. Знаючи, що деякі учні фарисеїв теж виганяли демонів, Ісус поставив просте і логічне запитання: «Якщо я виганяю демонів з допомогою Вельзевула, то з чиєю допомогою виганяють їх ваші сини [тобто учні]?» (Матвія 12:27). Фактично Ісусова аргументація була такою: «Якщо я виганяю демонів силою Сатани, то виходить, що ваші учні роблять це тією самою силою». Що фарисеї могли відповісти на це? Вони нізащо не визнали б, що їхні учні отримують силу від Сатани. Отже, Ісус використав хибну логіку фарисеїв, аби змусити їх визнати те, що їм дуже не подобалось. Як же вміло він вів розмову з фарисеями! Неможливо читати про це без захоплення. А уявімо, що відчували люди, які слухали тоді Ісуса, адже сама його присутність і тон голосу, безсумнівно, додавали сили його словам.

15—17. Наведи приклади того, як Ісус вживав вислів «тим більше», навчаючи людей істин про свого Батька.

¹⁵ Ісус також використовував переконливу, логічну аргументацію для того, щоб навчати людей зворушливих істин про свого Батька. Він часто вживав вислів «тим більше». Це була аргументація, яка допомагала слухачам глибше переконатись у добре відомих їм істинах. Такий вид аргументації, що базується на протиставленні, може сильно вплинути на слухача. Розгляньмо два приклади.

¹⁶ Якось учні попросили Ісуса навчити їх молитися. У відповідь Ісус сказав, що недосконалі батьки готові «давати своїм дітям добрі дари», а тоді продовжив: «Отже, якщо ви, хоча й грішні, знаєте, як давати своїм дітям добрі дари, то тим більше небесний Батько дасть святий дух тим, хто просить у нього!» (Луки 11:1—13). Ісус обґрунтовує свою думку за допомогою протиставлення. Якщо недосконалі людські батьки дбають про потреби своїх дітей, то тим більше наш досконалий і праведний небесний Батько даватиме святого духу своїм відданим поклонникам, котрі смиренно моляться до нього!

¹⁷ Подібний хід думок Ісус використав, даючи мудру пораду про те, щоб не тривожитись. Він сказав: «Подивіться на круків: вони не сіють, не жнуть, не мають ні стодоли, ні комори, але Бог їх годує. Хіба ж ви не набагато цінніші за птахів? Подивіться, як ростуть лілії: вони не трудяться і не прядуть... Отже, якщо Бог так одягає рослинку в полі, яка сьогодні є, а завтра буде вкинена в піч, то тим більше він одягне вас, маловіри!» (Луки 12:24, 27, 28). Справді, якщо Єгова дбає про птахів та квіти, наскільки ж більше він дбатиме про людей, які люблять його і поклоняються йому! Без сумніву, такі доводи глибоко зворушили серця Ісусових слухачів.

18, 19. Які доводи ми можемо навести тому, хто не вірить у Бога, оскільки не бачить його?

¹⁸ У служінні ми теж хочемо послуговуватись логічною аргументацією для того, щоб спростовувати фальшиві вчення та навчати людей зворушливих істин про Єгову (Дії 19:8; 28:23, 24). Чи це означає, що нам слід наводити якісь хитромудрі аргументи? Зовсім ні! З прикладу Ісуса ми вчимося, що найбільший вплив мають прості, логічні доводи.

¹⁹ Наприклад, що можна сказати тому, хто не вірить у Бога, оскільки не бачить його? Ми можемо послатися на закон причини і наслідку. Бачачи наслідок, ми усвідомлюємо, що має бути причина. Можна сказати співрозмовнику: «Уявіть, що у безлюдній місцевості ви натрапили на добротний будинок, у котрому повно харчів (наслідок). Хіба ви не визнали б, що його хтось (причина) побудував? Щось подібне можна сказати про нашу планету: все на Землі свідчить про мудрий задум, її “комори” переповнені харчами (наслідок). Хіба не розумно дійти висновку, що її Хтось (Причина) створив? Цей аргумент у Біблії викладено так: “Кожен дім хтось збудував, а той, хто збудував усе,— Бог”» (Євреїв 3:4). А втім, хоч би якими логічними були наші доводи, ми не зможемо переконати всіх (2 Фессалонікійців 3:2).

20, 21. а) Як ми можемо розповідати про риси та спосіб дій Єгови, послуговуючись висловом «тим більше» чи іншими подібними висловами? б) Про що піде мова в наступному розділі?

²⁰ Коли ми навчаємо у зборі або коли проповідуємо, розповідаючи про риси і спосіб дій Єгови, то можемо використовувати подібну аргументацію, вживаючи вислів «тим більше». Наприклад, аби показати, що вчення про вічні муки у пеклі знеславлює Єгову, ми могли б сказати: «Жоден люблячий батько не карав би своєї дитини, тримаючи її руку у вогні. Тим більше нашому люблячому небесному Батькові огидна вже сама думка про пекельний вогонь» (Єремії 7:31). А щоб запевнити пригніченого співхристиянина, що Єгова любить його, можна сказати: «Якщо Єгова цінує навіть маленького горобця, то наскільки ж більшу любов і турботу він виявляє до кожного свого поклонника, у тому числі й до тебе» (Матвія 10:29—31). Така аргументація допомагає торкнутися серця людини.

²¹ Розглянувши лише три навчальні методи, якими послуговувався Ісус, ми можемо зрозуміти, що охоронці не перебільшували, коли сказали: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він». Але найвідоміший навчальний метод Ісуса — це використання прикладів. І саме про нього піде мова в наступному розділі.

1—3. а) Яку унікальну нагоду мають учні, котрі подорожують з Ісусом, і що робить Ісус, аби учням було легше запам’ятовувати його слова? б) Чому вдалі приклади пам’ятаються довго?

УЧНІ, які подорожують з Ісусом, мають унікальну нагоду: вони можуть вчитися від Великого Вчителя. Вони чують, як він пояснює Боже Слово і відкриває захопливі істини. Учні мусять зберігати ці безцінні думки у своїх розумах і серцях, адже ще не настав час записувати те, що Ісус говоритьa. А втім, Ісус навчає так, що їм легко запам’ятовувати його слова. Він майстерно використовує приклади.

² Справді, вдалі приклади пам’ятаються довго. Один письменник зазначив, що приклади «перетворюють вуха на очі» і «дають слухачам можливість образно мислити». Здебільшого нам легше зрозуміти те, що ми можемо собі уявити. Саме тому приклади допомагають ліпше засвоювати навіть абстрактні поняття. Приклади оживляють сказане і закарбовують інформацію в нашій пам’яті.

³ З усіх учителів на землі наймайстерніше застосовував приклади Ісус Христос. Його приклади добре знані й сьогодні. Чому ж Ісус так часто використовував саме цей метод навчання? Завдяки чому його приклади були такими дієвими? Як нам навчитись ефективно використовувати цей метод?

Чому Ісус навчав за допомогою прикладів

4, 5. Чому Ісус вживав приклади?

⁴ Біблія наводить дві вагомі причини, з яких Ісус використовував приклади. По-перше, цим він сповняв пророцтво. У Матвія 13:34, 35 ми читаємо: «Усе це Ісус розповідав натовпам за допомогою прикладів. І без прикладів він до них не говорив, щоб сповнити сказане через пророка: “Розкрию уста свої, наведу приклади”». Згадані Матвієм слова пророка записані в Псалмі 78:2. Цей пророк написав їх під натхненням Божого духу за багато сторіч до Ісусового народження. Як бачимо, вже за сотні років наперед Єгова визначив, що Месія навчатиме за допомогою прикладів. Отже, Єгова, безперечно, надає важливого значення цьому навчальному методу.

⁵ По-друге, Ісус сам сказав, що вживає приклади, аби відсіяти тих, у кого «серце... огрубіло» (Матвія 13:10—15; Ісаї 6:9, 10). А як Ісусові приклади викривали спонуки людей? Іноді Ісус хотів, щоб слухачі, прагнучи ліпше зрозуміти значення його слів, просили додаткових пояснень. Смиренні люди охоче ставили йому запитання, тимчасом як горді чи байдужі не робили цього (Матвія 13:36; Марка 4:34). Тож Ісусові приклади відкривали правду тим, чиє серце прагнуло її, і водночас ховали її від людей з гордим серцем.

6. З яких ще причин Ісус використовував приклади?

⁶ Ісус використовував у навчанні приклади і з інших причин. Вони викликали в людей зацікавлення і спонукували їх слухати. Завдяки їм в уяві поставали певні о́брази, які допомагали добре розуміти сказане. Як згадувалось на початку, приклади також полегшували запам’ятовування Ісусових слів. Нагірна проповідь, записана в Матвія 5:3—7:27, показує, наскільки часто Ісус використовував приклади. Підраховано, що в цьому уривку більш ніж 50 разів вживається образна мова. Якщо взяти до уваги, що цю проповідь можна прочитати вголос приблизно за 20 хвилин, то словесні о́брази з’являються в ній майже кожних 20 секунд! Очевидно, Ісус розумів неабияку цінність прикладів.

7. Чому нам, подібно до Ісуса, потрібно послуговуватись прикладами?

⁷ Ми, як послідовники Христа, хочемо послуговуватись його навчальними методами, у тому числі прикладами. Як завдяки приправам страви стають апетитнішими, так завдяки ефективним прикладам наше навчання більш приваблює людей. Добре продумані приклади допомагають їм легше зрозуміти важливі біблійні істини. Обговорімо, чому Ісусові приклади були такими дієвими і як ми можемо вміло застосовувати цей цінний навчальний метод.

Прості порівняння

8, 9. Як Ісус використовував прості порівняння і чому вони були такими дієвими?

⁸ У навчанні Ісус часто використовував прості й короткі порівняння. Завдяки таким простим порівнянням в уяві його слухачів поставали яскраві образи і їм було легко засвоювати важливі духовні істини. Наприклад, коли Ісус заохочував своїх учнів не тривожитися про щоденні потреби, він згадав «птахів небесних» і «польові лілії». Птахи не сіють і не жнуть, а лілії не трудяться і не прядуть. Та все ж Бог дбає про них. Неважко зробити правильний висновок: якщо Бог дбає про птахів і квіти, він, безсумнівно, попіклується і про людей, які продовжують шукати «найперше Царства» (Матвія 6:26, 28—33).

⁹ Крім того, Ісус використовував багато метафор, які є ще більш дієвими порівняннями. Метафора — це мовний засіб, що ґрунтується на перенесенні ознак або властивостей одного предмета на інший. Ісусові порівняння було нескладно збагнути. Одного разу він сказав учням: «Ви — світло для світу». Цю метафору учні чітко зрозуміли — через їхні слова і вчинки світло духовних істин сяятиме і допомагатиме іншим прославляти Бога (Матвія 5:14—16). Ісус також сказав: «Ви — сіль землі», «Я — виноградна лоза, а ви — гілки» (Матвія 5:13; Івана 15:5). Такі образні вислови дуже лаконічні і водночас справляють могутній вплив на слухача.

10. Як на практиці можна використовувати приклади?

¹⁰ А як ми в навчанні можемо послуговуватись прикладами? Не потрібно вигадувати якісь складні, довгі історії. Краще наводити прості порівняння. Приміром, ми обговорюємо тему воскресіння і хочемо показати, що для Єгови зовсім не важко воскресити померлих. Яке порівняння навести? У Біблії смерть порівнюється до сну. Можна сказати: «Богу так само легко воскресити мертвих, як нам розбудити людину, що спить» (Івана 11:11—14). Або який приклад навести, пояснюючи, що діти для нормального розвитку потребують любові й ласки? У Біблії сказано, що діти — «мов оливкові пагони» (Псалом 128:3). Тому можна пояснити, що любов і ласка такі ж важливі для дітей, як сонце і вода для дерева. Чим простіше порівняння, тим легше слухачу зрозуміти його суть.

Приклади з повсякденного життя

11. Як Ісус у своїх прикладах змальовував те, що бачив, виростаючи в Галілеї?

¹¹ Ісус наводив дуже влучні приклади, пов’язані з повсякденним життям людей. У багатьох своїх прикладах він змальовував те, що бачив, виростаючи в Галілеї. Поміркуймо на хвилю про ті роки його життя. Він, напевно, часто спостерігав, як його мати молола зерно на муку, замішувала тісто, запалювала світильник чи підмітала дім (Матвія 13:33; 24:41; Луки 15:8). Крім того, Ісус, мабуть, не раз бачив, як рибалки закидали невід у води Галілейського моря (Матвія 13:47). А скільки разів він спостерігав за іграми дітей на ринковій площі (Матвія 11:16). Ісус бачив також інші буденні речі, що згадуються в його прикладах: працю сіяча, радісні весілля, а також лани пшениці, яка достигала у променях сонця (Матвія 13:3—8; 25:1—12; Марка 4:26—29).

12, 13. Чому в притчі про милосердного самарянина Ісус згадав дорогу «з Єрусалима до Єрихона»?

¹² У прикладах Ісус згадував добре знані його слухачам подробиці. Скажімо, він почав притчу про милосердного самарянина такими словами: «Один чоловік спускався дорогою з Єрусалима до Єрихона і став жертвою розбійників. Вони відібрали в нього все, побили його і пішли, залишивши його ледь живим» (Луки 10:30). Слід звернути увагу, що Ісус згадує дорогу «з Єрусалима до Єрихона». Цю притчу він розповідав у Юдеї, неподалік Єрусалима, тому його слухачі добре розуміли, про яку дорогу він говорить. Усі знали, що та дорога небезпечна, особливо для самотніх подорожніх. Вона проходила безлюдною місцевістю, де могли ховатися розбійники.

¹³ Ісус наводить й інші подробиці стосовно дороги «з Єрусалима до Єрихона». Як говорить притча, тією дорогою спочатку проходив священик, а потім левіт, однак жоден не зупинився, аби допомогти пораненому (Луки 10:31, 32). Священики служили в Єрусалимському храмі, а левіти допомагали їм. Багато священиків та левітів жили в Єрихоні; звідти до Єрусалима був лише 21 кілометр. Тому їх можна було побачити на тій дорозі. Звернімо увагу, що подорожній спускався дорогою з Єрусалима. Ця деталь мала значення для Ісусових слухачів. Єрусалим лежав вище Єрихона. Отож, ідучи з Єрусалима, подорожній справді спускавсяb. Безсумнівно, Ісус думав про своїх слухачів.

14. Що потрібно брати до уваги, коли ми використовуємо приклади?

¹⁴ Коли ми використовуємо приклади, нам теж не слід забувати про слухачів. Що потрібно брати до уваги, підбираючи приклади? Треба зважати на вік слухачів, їхню культуру, сім’ю, в якій вони виховувались, а також на те, чим вони займаються. Скажімо, приклад, пов’язаний з працею на землі, швидше зрозуміють люди в сільській місцевості, ніж у великому місті. Все, що стосується повсякденного життя і занять наших слухачів: діти, дім, хобі, їжа — можна використати у влучних прикладах.

Приклади з природи

15. Чому немає нічого дивного в тому, що Ісус дуже добре знав довколишній світ?

¹⁵ Чимало Ісусових прикладів свідчать про те, що він мав добрі знання про природу: про рослини, тварин та погодні явища (Матвія 16:2, 3; Луки 12:24, 27). Звідки у нього були такі знання? Виростаючи в Галілеї, Ісус, безсумнівно, мав можливість спостерігати за творивом. А що важливіше, Ісус був «народжений першим з усього створіння» і Єгова використовував його як майстра під час творення (Колоссян 1:15, 16; Прислів’я 8:30, 31). Тож немає нічого дивного в тому, що Ісус дуже добре знав довколишній світ. Розгляньмо, як він вправно послуговувався цими знаннями.

16, 17. а) З чого видно, що Ісусові були добре знайомі повадки овець? б) Який приклад показує, що вівці справді слухаються голосу свого пастуха?

¹⁶ Як уже згадувалось, Ісус назвав себе «пастирем добрим», а своїх послідовників «вівцями». Ісусові слова показують, що йому були добре знайомі повадки овець. Він знав, що між пастухом і вівцями існує особливий зв’язок. Ісус помічав, що ці довірливі створіння охоче підкоряються своєму пастуху і вірно йдуть за ним. Чому вівці йдуть слідом за своїм пастирем? «[Вони] знають його голос»,— пояснив Ісус (Івана 10:2—4, 11). Чи вівці справді знають голос свого пастуха?

¹⁷ Ось що на підставі власних спостережень написав про це Джордж Сміт у книжці «Історична географія Святої землі» (англ.): «Іноді ми відпочивали опівдні біля однієї з юдейських криниць, куди приходили з отарами троє, а то й четверо пастухів. Отари змішувались, і нам було цікаво, як пастухам вдасться позбирати своїх овець. Давши вівцям досхочу напитися і побрикатися, пастухи по черзі розходились у різні боки долини й кожен подавав свій особливий клич. Кожна вівця бігла до свого пастуха, і отари залишали місце водопою так само організовано, як і прийшли». Який же влучний приклад підібрав Ісус! З нього видно, що ми відчуваємо опіку «доброго пастиря» лише тоді, коли приймаємо його вчення і дотримуємось їх, а також підкоряємось його керівництву.

18. Де знайти інформацію про твориво Єгови?

¹⁸ А як нам навчитися використовувати приклади, взяті з природи? Знаючи повадки різних тварин, ми можемо придумувати прості, але влучні порівняння. Де знайти інформацію про твориво Єгови? У Біблії багато розповідається про різних тварин, іноді характерні особливості певних тварин згадуються в біблійних прикладах. Боже Слово говорить про швидкість газелі чи леопарда, про обережність змії та невинність голубаc (1 Хронік 12:8; Авакума 1:8; Матвія 10:16). Також цінна інформація міститься в журналах «Вартова башта» і «Пробудись!» та у статтях і відео з рубрики «Задум чи випадок?» на сайті jw.org. Можна багато навчитися, дослідивши, як у цих публікаціях і відео наводяться прості порівняння, взяті з унікального творива Єгови.

Приклади на основі реальних подій

19, 20. а) Як Ісус, пригадавши одну з реальних подій, спростував неправильне уявлення? б) Як ми можемо використовувати реальні події чи випадки, коли навчаємо інших?

¹⁹ Дуже дієвими є приклади на основі реальних подій. Одного разу Ісус згадав таку подію для того, щоб спростувати неправильне уявлення, ніби нещастя стаються з тими, хто їх заслуговує. Він сказав: «Може, думаєте, що вина тих 18, на яких впала вежа в Сілоамі та вбила їх, була більшою, ніж вина інших мешканців Єрусалима?» (Луки 13:4). Згадані Ісусом люди загинули не через те, що Бог покарав їх за гріхи. Трагедія сталася тому, що «на... усіх має вплив час і випадок» (Екклезіаста 9:11). Тож, згадавши подію, відому його слухачам, Ісус спростував неправильне уявлення.

²⁰ А як ми можемо використовувати реальні події чи випадки з життя, коли навчаємо інших? Скажімо, ми розглядаємо, як сповняється Ісусове пророцтво про ознаку його присутності (Матвія 24:3—14). На доказ його сповнення можна згадати останні новини про війни, голод і землетруси. Або ми хочемо пояснити, які зміни роблять люди, одягаючись в нову особистість (Ефесян 4:20—24). Який приклад використати в цьому випадку? Можна згадати історію нашого брата чи сестри, яких ми знаємо особисто або про яких розповідалося в публікаціях Свідків Єгови. Також багато історій життя є у рубриці «Біблія змінює життя» на сайті jw.org.

21. Які благословення отримують вмілі вчителі Божого Слова?

²¹ Безперечно, Ісус був майстерним Учителем. Як ми побачили в цій частині, навчання та проповідування доброї новини було працею його життя (Матвія 4:23). Для нас це теж найголовніша праця в житті. Умілі вчителі Божого Слова отримують рясні благословення. Навчаючи, ми відчуваємо щастя від того, що даємо іншим (Дії 20:35). Ми почуваємось щасливими і радісними тому, що ділимося істинами про Єгову, адже вони мають справжню тривалу цінність. Також ми дуже щасливі, бо наслідуємо приклад Ісуса Христа, найбільшого Вчителя на землі.

1, 2. Що Іван пише про останній вечір, який Ісус провів з апостолами?

ЗА СТОЛОМ сидить літній чоловік з пером в руках, він поринув у спогади. Це Іван, останній живий апостол Ісуса Христа. Іван, якому тепер приблизно сто років, роздумує про найбільш пам’ятний вечір, коли Ісус востаннє перед своєю смертю зустрівся з апостолами. З того часу минуло майже 70 років. Під натхненням Божого святого духу Іван пригадує цю подію і описує її в найменших подробицях.

² Того вечора Ісус чітко пояснив, що невдовзі він має померти. Лише Іван вказує причину, з якої Ісус смиренно йде на мученицьку смерть: «Щоб світ зрозумів, що я люблю Батька, я роблю все так, як Батько наказав мені. Вставайте, ходімо звідси» (Івана 14:31).

3. Як Ісус показав, що любить свого Батька?

³ «Я люблю Батька». Це почуття було найважливішим для Ісуса. Але він не повторював ці слова безперестанку. Лише в Івана 14:31 описано ситуацію, коли Ісус прямо сказав про свою любов до Батька. Правдивість цих слів Ісус доводив своїм життям. Його щоденні вчинки свідчили про щиру любов до Єгови. Своєю сміливістю, слухняністю і витривалістю Ісус показував, що дійсно любить Бога. Саме ця любов була в основі всього його служіння.

4, 5. Про яку любов здебільшого говориться в Біблії і що можна сказати про Ісусову любов до Єгови?

⁴ Сьогодні деякі люди вважають, що почуття любові є виявом слабкості. Любов для них асоціюється з віршами і піснями про кохання, можливо, навіть з легковажністю, яку іноді виявляють закохані. У Біблії кохання описується як високе почуття, зовсім не так, як його представляють у сьогоднішньому світі (Прислів’я 5:15—21). А втім, Боже Слово значно більше уваги приділяє іншому виду любові. Така любов — це не пристрасть чи порив почуттів і не філософське поняття. Ця любов походить як з серця, так і з розуму людини — з самого її єства. Вона ґрунтується на високих принципах і спонукує чинити добро. Така любов, безперечно, не є легковажною. У Божому Слові сказано: «Любов ніколи не згасає» (1 Коринфян 13:8).

⁵ Серед усіх людей Ісус мав найбільшу любов до Єгови. Згідно з його словами, найважливішою з Божих заповідей була заповідь: «Люби Єгову, Бога свого, всім своїм серцем, всією своєю душею, всім своїм розумом та всією своєю силою» (Марка 12:30). Тільки Ісус досконало дотримувався цієї заповіді. Як він зміг розвинути таку любов до Бога? Як йому вдавалося зберігати цю любов під час перебування тут на землі? І як ми можемо наслідувати його приклад?

Здавна пов’язані найміцнішими узами любові

6, 7. Звідки ми знаємо, що опис з Прислів’я 8:22—31 стосується Божого Сина, а не буквальної мудрості?

⁶ Можливо, колись ти з другом виконував якусь працю і після цього ваша дружба ще більше зміцнилася. Пригадавши це, ти ліпше зрозумієш, яка любов розвинулась між Єговою та його єдинородним Сином. Ми вже не раз згадували вірш з Прислів’я 8:30. Але розгляньмо цей вірш детальніше, беручи до уваги контекст. У віршах 22—31 під Божим натхненням описано уособлену мудрість. Звідки ми знаємо, що цей опис стосується Божого Сина?

⁷ У 22-му вірші записано слова, які промовляє мудрість: «Сам Єгова мене створив, я початок його творчої дороги, найперше з його прадавніх діл». Очевидно, що тут ідеться не про буквальну мудрість, оскільки ця риса не була створена. Мудрість не мала початку, адже Єгова існує завжди і він завжди мав мудрість (Псалом 90:2). Однак Божий Син є «народжений першим з усього створіння». Він був найпершим творивом Єгови (Колоссян 1:15). Як описано в книзі Прислів’я, Син вже існував до створення землі і неба. Ісус, як Слово, тобто Божий Речник, був досконалим відображенням мудрості Єгови (Івана 1:1).

8. Чим займався Син перед тим, як прийти на землю, і про що було б добре пам’ятати, захоплюючись дивовижним творивом?

⁸ Чим займався Син протягом незліченної кількості років перед тим, як прийти на землю? У 30-му вірші сказано, що він був у Бога майстром. Що це означає? У Колоссян 1:16 пояснюється: «Через нього було створене все інше на небі і на землі... Усе інше створене через нього й для нього». Тож Єгова, Творець, використовував свого Сина, Майстра, аби створити усе: духовні створіння у небесній сфері існування, неосяжний матеріальний Всесвіт, землю з вражаючим розмаїттям рослинного і тваринного світу, а також вінець усього земного творива — людину. Співпрацю між Батьком і Сином в дечому можна прирівняти до співпраці між архітектором та будівельником, який втілює в життя архітекторські задуми. Захоплюючись дивовижним творивом, ми віддаємо славу Найвеличнішому Архітектору (Псалом 19:1). Але разом з тим не забуваймо і про довгу та приємну співпрацю Творця і його Майстра.

9, 10. а) Завдяки чому зміцнювалися взаємини між Єговою і Сином? б) Що допоможе нам зміцнити свої взаємини з небесним Батьком?

⁹ Коли тісно співпрацюють двоє недосконалих людей, їм буває важко ладити один з одним. Але цього не скажеш про співпрацю Єгови з Сином. Син працював з Батьком безліч років, «радіючи перед ним повсякчас» (Прислів’я 8:30). Йому подобалось перебувати з Батьком, і це почуття було взаємним. Син ставав дедалі більше схожим на Батька, навчаючись наслідувати його риси. Не дивно, що між Батьком і Сином розвинулися настільки міцні взаємини! Отже, доречно сказати, що Батько і Син здавна пов’язані найміцнішими у всесвіті узами любові.

¹⁰ Про що це нам говорить? Може здаватися, що ми не в стані розвинути такі взаємини з Єговою. Ясна річ, ніхто з людей не займає настільки високого становища, як Божий Син. Проте ми маємо чудову нагоду. Яку? Ісус наблизився до свого Батька, співпрацюючи з ним. Єгова з любов’ю дає і нам нагоду бути його співпрацівниками (1 Коринфян 3:9). Тож, наслідуючи в служінні приклад Ісуса, завжди пам’ятаймо, що ми — Божі співпрацівники. Саме завдяки цьому узи любові між Єговою і нами міцнішатимуть. Яка ж це велика честь!

Як Ісус зберігав свою любов до Єгови

11—13. а) Чим любов подібна до квітки і як Ісус у дитинстві зберігав свою любов до Єгови? б) Як Божий Син охоче вчився від Єгови протягом життя в небі і під час перебування на землі?

¹¹ Уявімо, що наша любов — це чудова квітка. Подібно до квітки, її треба підживлювати та доглядати; тільки тоді вона буде рости і квітнути. Занедбана, вона зів’яне і зрештою загине. Ісус дуже дорожив своєю любов’ю до Єгови. Він плекав її і не давав їй згаснути протягом усього свого земного життя. Як саме?

¹² Ми знаємо, що сказав Ісус, коли в дитинстві відвідав Єрусалимський храм. Він запитав своїх стривожених батьків: «Чому ви шукали мене? Хіба ви не знали, що я маю бути в домі свого Батька?» (Луки 2:49). Очевидно, у тому віці Ісус ще не пам’ятав свого життя в небі. Та все ж він мав сильну любов до небесного Батька, Єгови. Він знав, що така любов виявляється у поклонінні Богові. Тому для Ісуса найулюбленішим місцем на землі був храм. Йому подобалося перебувати в цьому місці чистого поклоніння, і він не хотів покидати його. Там Ісус не був пасивним спостерігачем. Він охоче навчався про Єгову і ділився з іншими своїми знаннями. Такі почуття не з’явились у нього спонтанно в 12 років і не пропали згодом.

¹³ Коли Божий Син ще до приходу на землю жив у небі, він з радістю вчився від свого Батька. З пророцтва, записаного в Ісаї 50:4—6, видно, що Син отримав від свого Батька особливе навчання. Єгова пояснив Синові, яку роль він відіграватиме як Месія. Божий Син дізнався про труднощі, які він зноситиме, коли буде Помазанцем Єгови. Незважаючи на це, він охоче вчився. Згодом, коли Ісус прийшов на землю і став дорослим, він з великим бажанням відвідував дім свого Батька, Єгови, поклонявся йому і навчав того, що було вгодне Богові. Тому в Біблії розповідається, як Ісус сумлінно відвідував храм і синагогу (Луки 4:16; 19:47). Для того щоб наша любов до Єгови не вгасала, а щоразу міцнішала, нам теж потрібно регулярно відвідувати християнські зібрання, на яких ми поклоняємось Богові, отримуємо знання про нього та поглиблюємо свою вдячність йому.

14, 15. а) Чому Ісус усамітнювався? б) Як молитви Ісуса показують, що він мав близькі взаємини з Батьком і виявляв до нього повагу?

¹⁴ Також Ісус зміцняв свою любов до Бога завдяки тому, що регулярно молився до нього. Хоч Ісус був товариською людиною, він час від часу усамітнювався. В Луки 5:16 сказано: «Він часто ходив у віддалену місцевість молитися». Подібні слова записано в Матвія 14:23: «Розпустивши натовпи, він пішов на гору, щоб помолитися на самоті. Коли звечоріло, він залишався там один». Ісус усамітнювався не тому, що був відлюдником чи не любив проводити час з іншими. Він хотів побути наодинці зі своїм Батьком та спокійно поспілкуватися з ним у молитві.

¹⁵ Молячись, Ісус іноді вживав вислів «Авва, Батьку» (Марка 14:36). За днів Ісуса слово «авва» було пестливою формою звертання дитини до батька і вказувало на ніжні почуття між ними. Це одне з перших слів, які вчилось вимовляти дитя. Водночас така форма звертання була шанобливою. Те, що Ісус вживав це слово, показує, наскільки він був близьким з Єговою, своїм любим Батьком, і наскільки глибоку повагу мав до його батьківської влади. Усі молитви Ісуса, записані в Біблії, підтверджують, що він справді був близький з Єговою і виявляв до нього пошану. Наприклад, в 17-му розділі Євангелія від Івана записана довга та щиросердна молитва Ісуса, з якою він звернувся до свого Батька в останній вечір перед смертю. Ця молитва дуже зворушлива. Добре було б уважно її розглянути, адже ми можемо багато чого навчитися з неї. Звичайно, ми не будемо просто повторювати слова Ісуса, але намагатимемось, подібно до нього, якомога частіше виливати своє серце в молитві до Єгови. Завдяки цьому ми збережемо й зміцнимо нашу любов до Бога.

16, 17. а) Як зі слів Ісуса було видно, що він любить свого Батька? б) Як Ісус показав, що Бог є щедрим?

¹⁶ Як уже згадувалось раніше, Ісус не повторював безперестанку: «Я люблю Батька». Але часто в Ісусових словах виявлялася любов до нього. Як саме? Одного разу він сказав: «Батьку, Господи неба і землі, славлю тебе перед усіма» (Матвія 11:25). Вивчаючи 2-гу частину цієї книжки, ми побачили, що Ісус дуже любив славити Бога. Він робив це, допомагаючи людям пізнавати його. Наприклад, Ісус порівняв Єгову до батька, який був готовий пробачити свого блудного сина. Батько чекав повернення розкаяного сина, він ще здалека побачив його та побіг і кинувся йому на шию (Луки 15:20). Як же зворушливо Ісус зобразив у цій притчі любов Єгови та його вміння прощати!

¹⁷ Ісус часто славив Бога за його щедрість. Він навів приклад недосконалих батьків для того, щоб запевнити нас, що небесний Батько щедро даватиме нам свій святий дух (Луки 11:13). Ісус також говорив про те, що Єгова дарує людям надію. Він розповів про свою надію повернутися до життя в небі, де він буде поряд з Батьком (Івана 14:28; 17:5). Крім того, Ісус описав надію, яку Бог дав Христовій «малій отарі»: жити і правити в небі разом з Месіанським Царем (Луки 12:32; Івана 14:2). Також він розповів злочинцю, який вмирав на стовпі, про надію на життя в Раю (Луки 23:43). Те, що Ісус говорив про надзвичайну щедрість Єгови, безумовно, допомагало йому зберігати свою любов до нього. Послідовники Христа сьогодні теж розмовляють з іншими про Єгову та про надію, яку він дає всім, хто любить його. Вони бачать, що завдяки цьому дуже зміцняється їхня любов до Бога і віра в нього.

Чи ти готовий наслідувати любов Ісуса до Єгови?

18. Чого насамперед нам потрібно навчитися від Ісуса і чому?

¹⁸ Нам потрібно наслідувати приклад Ісуса у різних сферах нашого життя. Але найважливіше — навчитися від нього любити Єгову всім серцем, всією душею, всім розумом і всією силою (Луки 10:27). Глибина нашої любові виявляється не лише в почуттях. Передусім вона виявляється у вчинках. Ісус не просто відчував любов до Батька чи тільки казав: «Я люблю Батька». Одного разу він пояснив: «Щоб світ зрозумів, що я люблю Батька, я роблю все так, як Батько наказав мені» (Івана 14:31). Сатана заявив, що жодна людина не служитиме Богу з безкорисливої любові (Йова 2:4, 5). Для того щоб цілковито спростувати злий наклеп Сатани, Ісус безстрашно виконував своє призначення і показав усьому світові, наскільки сильно він любить Батька. Він залишився слухняним Богові, навіть коли довелося віддати своє життя. Чи ти готовий іти слідами Ісуса? Чи покажеш ти світові, що справді любиш Бога Єгову?

19, 20. а) З яких важливих причин нам потрібно регулярно відвідувати християнські зібрання? б) Як нам ставитись до особистого вивчення, роздумів та молитви?

¹⁹ Одною з основних духовних потреб є потреба виявляти любов до Бога. Щоб наша любов до нього не згасала, а постійно зміцнювалась, Єгова передбачив певні заходи для поклоніння йому. Відвідуючи християнські зібрання, пам’ятаймо, що на них ми поклоняємось Богові. Ми поклоняємося йому, коли спільно молимось, співаємо пісні хвали, уважно слухаємо на зібраннях і беремо в них участь. Крім того, на таких зібраннях ми маємо багато нагод підбадьорювати співхристиян (Євреїв 10:24, 25). Якщо ми регулярно поклоняємося Єгові на християнських зібраннях, то наша любов до нього постійно зростає.

²⁰ Також наша любов зростає, якщо ми маємо особисте вивчення Біблії, роздумуємо над тим, про що дізнаємось, і молимося до Бога. Нам потрібно ставитися до всього цього як до можливості побути наодинці з Єговою. Коли ми вивчаємо Боже Слово і роздумуємо над ним, то таким чином Єгова ділиться з нами своїми думками. Через молитву ми відкриваємо йому своє серце. Не забуваймо, що молитися — це не лише чогось просити в Бога. Молитва є чудовою нагодою дякувати Єгові за всі благословення, які він зливає на нас, і хвалити його за величні діла (Псалом 146:1). А найліпший спосіб виявляти свою вдячність і любов до Бога — це прилюдно славити його з запалом та радістю.

21. Наскільки важлива любов до Бога і про що йтиметься в подальших розділах?

²¹ Любов до Бога є ключем до вічного щастя. Саме така любов була потрібна Адаму і Єві, але вони не розвинули її. Тільки маючи любов до Бога, ти зможеш зносити будь-які випробування віри, відкидати спокуси та виявляти витривалість. Без любові до Єгови неможливо бути послідовником Ісуса. А любов до Бога тісно пов’язана з любов’ю до ближнього (1 Івана 4:20). У подальших розділах ми розглянемо, як Ісус виявляв любов до людей. З наступного розділу ми дізнаємося, чому для багатьох людей Ісус був такий приступний.

1—3. Що сталося, коли батьки почали приходити до Ісуса зі своїми дітьми, і що ця розповідь виявляє нам про нього?

ІСУС знає, що наближається кінець його земного життя. У нього залишилося всього кілька тижнів, а ще стільки треба зробити! Він проповідує з апостолами в Переї — області, що лежить на схід від річки Йордан. Вони йдуть на південь до Єрусалима і дорогою проповідують. В Єрусалимі Ісус востаннє у своєму житті справить Пасху.

² Після розмови Ісуса з релігійними провідниками зчиняється незначне сум’яття. До Ісуса починають підходити батьки зі своїми дітьми. Очевидно, це діти різного віку, бо Марко, описуючи цей епізод, вживає таке ж слово, яким раніше назвав 12-річну дитину. А Лука вживає слово, що може бути перекладене як «немовлята» (Луки 18:15; Марка 5:41, 42; 10:13). Звичайно, там, де є діти, часто зчиняється неабиякий галас і метушня. Ісусові учні докоряють батькам. Можливо, на їхню думку, Ісус надто зайнятий, щоб приділяти увагу дітям. А як на це реагує Ісус?

³ Побачивши, що відбувається, Ісус обурюється. На кого? На дітей? Чи, може, на батьків? Ні, він обурюється на своїх учнів. Ісус каже: «Пустіть діток до мене, не перешкоджайте їм, бо саме таким належить Боже Царство. Правду кажу вам: якщо хтось не прийме Боже Царство так, як дитя, то нізащо в нього не ввійде». Потім Ісус пригортає дітей і благословляє їх (Марка 10:13—16). Зі слів Марка можна зробити висновок, що Ісус з любов’ю обіймає діток, можливо, навіть «бере на руки» немовлят і гойдає їх. Саме так передав цю думку один перекладач. Безсумнівно, Ісус любив дітей. Але з цієї розповіді ми дізнаємося про ще щось стосовно Ісуса — він був приступним.

4, 5. а) З чого видно, що Ісус був приступним? б) Що обговорюватиметься в цьому розділі?

⁴ Якби Ісус був суворим, холодним чи гордим чоловіком, то ні дітям, ні їхнім батькам не хотілося б підійти до нього. Можна собі уявити, яке щастя випромінювали обличчя батьків, коли вони спостерігали, як цей добрий чоловік виявляв ніжні почуття до їхніх дітей, благословляв їх і казав, що вони цінні в Божих очах. Хоч на Ісуса була покладена надзвичайно велика відповідальність, все ж він залишався найприступнішим з усіх людей.

⁵ Для кого ще Ісус був приступний? Завдяки чому Ісус був таким? І як ми можемо наслідувати його в цьому? Подивімося.

Для кого Ісус був приступний?

6—8. З ким часто спілкувався Ісус і як його ставлення до простих людей відрізнялось від ставлення релігійних провідників?

⁶ Коли читаєш Євангелія, то просто вражаєшся, наскільки багато людей приходило до Ісуса. «За ним ішли численні натовпи людей з Галілеї». «До нього зійшлися... численні натовпи». «Почали приходити до нього численні натовпи людей». «З ним ішли численні натовпи людей» (Матвія 4:25; 13:2; 15:30; Луки 14:25). Це лише кілька прикладів, які показують, що люди часто юрмилися біля Ісуса.

⁷ Здебільшого це були прості люди. Релігійні провідники ставились до них з презирством, називаючи їх «люди землі». Якось фарисеї та священики прямо сказали: «Ці люди взагалі не знають Закону, вони прокляті» (Івана 7:49). Такий погляд відображався і в пізніших рабинських писаннях. Чимало релігійних провідників вважало простих людей нікчемними. Вони не їли з ними, нічого в них не купували і не спілкувалися з ними. Дехто навіть стверджував, що для цих людей немає надії на воскресіння, оскільки вони не знають усного закону. Ці бідні люди, імовірно, уникали таких релігійних провідників, не наважуючись попросити в них поради чи допомоги. Але Ісус був зовсім іншим.

⁸ Ісус охоче спілкувався з простими людьми. Він їв з ними, зціляв та навчав їх і дарував їм надію. Звичайно, Ісус розумів, що більшість не захоче служити Єгові (Матвія 7:13, 14). Проте він проповідував кожній людині, надіючись, що вона відгукнеться на його звістку. Ісус бачив, що багато хто схильний чинити правильне. Наскільки ж він відрізнявся від тих безсердечних священиків і фарисеїв! Але, як не дивно, навіть священики і фарисеї приходили до Ісуса, і чимало з них змінилися й стали його учнями (Дії 6:7; 15:5). Деякі заможні і впливові особи також вважали Ісуса приступним (Марка 10:17, 22).

9. Чому жінки не боялись приходити до Ісуса?

⁹ Жінки теж не боялись приходити до Ісуса. У той час з боку релігійних провідників вони, мабуть, нерідко зазнавали сильної зневаги. Як правило, рабини з осудом ставились до навчання жінок. Крім того, жінкам не дозволялось давати свідчення в судах, їх вважали ненадійними свідками. Рабини навіть в молитві дякували Богу за те, що вони не народились жінками. Однак з боку Ісуса жінки не відчували такого ставлення до себе. Багато жінок приходило до нього з великим бажанням вчитися. Наприклад, Марія, сестра Лазаря, сиділа біля ніг Господа і слухала його, тимчасом як її сестра Марта бігала і клопоталась, щоб приготувати їжу. Ісус похвалив Марію за те, що вона вибрала важливіше (Луки 10:39—42).

10. Як ставлення Ісуса до хворих відрізнялося від ставлення до них релігійних провідників?

¹⁰ Крім того, до Ісуса приходило багато хворих людей, хоча релігійні провідники часто ставились до них як до відщепенців. Згідно з Мойсеєвим законом, прокажених піддавали карантину, аби захистити здорових від зараження (Левіт, розділ 13). Але це не означало, що до таких хворих треба було ставитись жорстоко. Однак у пізніших рабинських правилах зазначалось, що прокажені були такими ж огидними, як екскременти. Деякі релігійні провідники навіть кидали у прокажених каміння, аби вони трималися від них подалі. Важко собі уявити, щоб ті зневажені люди могли насмілитися підійти до якогось вчителя. Та все ж прокажені підходили до Ісуса. Один з них сказав добре відомі нам слова, що засвідчували його віру: «Господи, якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити» (Луки 5:12). У наступному розділі ми детально розглянемо, як на це зреагував Ісус. Але вже зараз можна сказати: те, як повівся Ісус, чітко показує, що він справді був приступний.

11. Який приклад показує, що люди, обтяжені почуттям вини, тягнулися до Ісуса, і чому це важливо для нас?

¹¹ Люди, обтяжені почуттям вини, теж тягнулися до Ісуса. Наприклад, згадаймо ситуацію, коли Ісус обідав у домі фарисея. Туди прийшла жінка, відома як грішниця. Вона присіла біля ніг Ісуса і, почуваючись винною, стала плакати. Жінка зрошувала його стопи слізьми і витирала їх своїм волоссям. Господар дому відсахнувся від неї, а Ісуса осудив за те, що він дозволив цій жінці наблизитися до нього. Ісус лагідно похвалив жінку за щире каяття і запевнив її, що Єгова простив їй гріхи (Луки 7:36—50). Сьогодні людям, які обтяжені почуттям вини, теж вкрай потрібно відновити свої взаємини з Богом. Ті, хто може допомогти їм у цьому, повинні бути приступними. Завдяки чому Ісус був таким приступним?

Завдяки чому Ісус був таким приступним?

12. Чому не дивно, що Ісус був приступний?

¹² Пам’ятаймо, що Ісус досконало наслідував свого небесного Батька (Івана 14:9). У Біблії сказано, що Єгова «недалеко від кожного з нас» (Дії 17:27). Єгова — той, хто вислуховує молитви,— завжди доступний для своїх вірних служителів і для всіх людей, котрі прагнуть знайти його і служити йому (Псалом 65:2). Тільки подумати: наймогутніша і найбільша Особа у всесвіті водночас є найбільш приступною! Ісус, як і його Батько, любить людей. У подальших розділах ми поговоримо про глибоку любов, яка була в Ісусовому серці. Люди тягнулися до Ісуса насамперед тому, що бачили цю любов. Обговорімо, у чому вона виявлялась.

13. Як батьки можуть наслідувати Ісуса?

¹³ Люди відчували, що Ісус особисто цікавиться ними. Навіть за складних обставин Ісус не переставав цікавитися людьми. Ми вже розглядали ситуацію, коли батьки стали підходити до Ісуса зі своїми дітьми. Хоч Ісус був зайнятий і мав чимало важливих справ, все ж він залишався приступним. Який же чудовий приклад для батьків! У сьогоднішньому світі виховувати дітей доволі непросто. Однак важливо, щоб батьки були для дітей приступними. Якщо у тебе є дитина, то ти знаєш, що іноді через брак часу тобі не вдається приділити їй необхідну увагу. Чи можеш ти запевнити її в тому, що обов’язково виділиш їй час трохи згодом? Якщо ти дотримаєш слова, дитина зрозуміє, що терпеливість винагороджується. Також вона знатиме, що ти радо приймеш її, коли вона захоче поділитися з тобою своїми проблемами або переживаннями.

14—16. а) За яких обставин Ісус здійснив своє перше чудо і чому це справді було чудо? б) Що розповідає нам про Ісуса випадок у Кані і який урок можуть взяти з нього батьки?

¹⁴ Ісус давав людям зрозуміти, що він не байдужий до їхніх турбот. Наприклад, пригадаймо перше чудо, яке вчинив Ісус. Він був на весіллі в галілейському місті Кані. Під час бенкету виникла проблема — закінчилося вино. Ісусові повідомила про це його мати, Марія. І що зробив Ісус? Він сказав людям, які прислуговували, наповнити шість великих кам’яних посудин водою. Коли розпорядникові бенкету дали покуштувати те, що було в посудинах, він здивувався, звідки взялось таке добре вино! Чи це був якийсь спритний прийом? Ні, вода «перетворилась на вино» (Івана 2:1—11). Люди здавна мріяли навчитися перетворювати одну річ на іншу. Століттями алхіміки намагались перетворити свинець на золото. Але їм це ніколи не вдавалось, хоча свинець і золото надзвичайно схожі елементиa. А що сказати про воду і вино? Вода — це проста речовина, утворена внаслідок поєднання двох основних хімічних елементів. А вино містить приблизно тисячу компонентів, багато з яких є складними сполуками. Хіба брак вина на весіллі — це щось настільки особливе, що Ісусові треба було чинити таке чудо?

¹⁵ Так, для наречених це була справді неабияка проблема. У країнах стародавнього Близького Сходу багато уваги приділялось гостинності. Брак вина на весільному бенкеті міг завдати молодятам сорому, зіпсувати їм свято і затьмарити спогади про нього на роки. Тому це непокоїло молодих, а також непокоїло Ісуса. Тож він вирішив допомогти. Тепер ти, мабуть, розумієш, чому люди охоче підходили до Ісуса зі своїми проблемами?

¹⁶ З цього батьки також можуть взяти цінний урок. Уявіть, що ваша дитина підходить до вас з якоюсь своєю проблемою. Можливо, вам хочеться сказати їй, що ця проблема дріб’язкова, або вам навіть хочеться розсміятись. Проблеми дитини в порівнянні з вашими можуть видаватися зовсім не значними. Але пам’ятайте: для дитини вони дуже важливі! Якщо це має значення для того, кого ви так любите, то хіба це не повинне мати значення і для вас? Якщо ваша дитина бачитиме, що ви переймаєтесь її проблемами, вона вільно звертатиметься до вас.

17. Як Ісус подав приклад у виявленні лагідності і чому ця риса свідчить про силу?

¹⁷ Як ми вже обговорювали в 3-му розділі, Ісус був лагідний і смиренний (Матвія 11:29). Лагідність — чудова риса, яка показує, що людина має смиренне серце. Вона є частиною плоду Божого святого духу і тісно пов’язана з побожною мудрістю (Галатів 5:22, 23; Якова 3:13). Навіть у найбільш напружених ситуаціях Ісус зберігав самовладання. Лагідність, яку виявляв Ісус, безумовно, не була слабкістю. Один біблієзнавець написав про цю рису: «За м’якістю стоїть міцність сталі». Справді, для того щоб зберігати самовладання і з лагідністю ставитись до інших, часто необхідна неабияка сила. Але з допомогою Єгови ми зможемо, подібно до Ісуса, виявляти лагідність, а отже, будемо більш приступними для інших.

18. Яка ситуація показує, що Ісус був поміркований, і чому ця риса притягує людей?

¹⁸ Ісус був поміркований. У місті Тир до нього підійшла жінка. Вона просила зцілити її доньку, яка була «опанована демоном». Ісус трьома способами дав їй зрозуміти, що не збирається виконувати її прохання. Спершу він промовчав, потім сказав, чому не повинен робити те, що вона просить, а тоді чітко пояснив це за допомогою прикладу. Але чи був Ісус холодний і непоступливий? Чи він дав зрозуміти тій жінці, ніби небезпечно сперечатися з такою великою людиною, як він? Ні, жінка явно не боялася говорити з ним. Вона не лише попросила про допомогу, але й не відступалася, навіть коли Ісус відмовив їй. Наполегливість жінки вказувала на її міцну віру, і тому Ісус зцілив її доньку (Матвія 15:22—28). Ісусова поміркованість та його готовність слухати і, коли доречно, йти на поступки дуже притягували людей.

Чи ти приступний?

19. Як нам дізнатися, чи ми справді приступні?

¹⁹ Люди схильні вважати себе приступними. Наприклад, ті, хто при владі, інколи кажуть, що є відкритими для інших і що їхні підлеглі можуть у будь-який момент звернутися до них. Однак варто прислухатися до біблійного застереження: «Багато людей говорять про свою віддану любов, але хто знайде вірну людину?» (Прислів’я 20:6). Легко казати, що ми приступні, але чи ми дійсно вірно віддзеркалюємо цю грань Ісусової любові? Правдиву відповідь на це запитання можуть дати інші, а не ми самі. Павло написав: «Нехай про вашу поміркованість знають усі» (Філіппійців 4:5). Добре було б запитати себе: «Як мене сприймають інші? Яка в мене репутація?»

20. а) Чому для християнських старійшин важливо бути приступними? б) Чому нам слід бути поміркованими у своїх сподіваннях щодо цих вірних чоловіків?

²⁰ Християнські старійшини особливо стараються бути приступними. Вони прагнуть поводитися відповідно до слів, записаних в Ісаї 32:1, 2: «Кожен з них буде як укриття від вітру і сховок від зливи, як водні потоки в безводному краї, як тінь великої скелі на пересохлій землі». Якщо старійшина буде приступним, він зможе надавати такий захист, підбадьорення і потіху. Звичайно, старійшинам буває нелегко це робити, адже вони мають чимало обов’язків у теперішні важкі часи. Та все ж старійшини з усіх сил намагаються завжди знаходити час, щоб дбати про овець Єгови (1 Петра 5:2). Інші у зборі, виявляючи дух смирення і співпраці, стараються бути поміркованими у своїх сподіваннях щодо цих вірних чоловіків (Євреїв 13:17).

21. Як батьки можуть залишатися приступними для своїх дітей і що обговорюватиметься в наступному розділі?

²¹ Батьки докладають зусиль, щоб завжди бути приступними для своїх дітей. Це вкрай важливо, адже вони хочуть, щоб їхні діти довіряли їм. Тому християнські батьки стараються бути лагідними і поміркованими, щоб не реагувати занадто гостро, коли дитина зізнається у помилці або висловлює якісь неправильні думки. Терпеливо виховуючи своїх дітей, вони намагаються підтримувати відвертий обмін думками. Можна сказати, що кожен з нас прагне залишатися приступним, подібно до Ісуса. У наступному розділі обговорюватиметься Ісусове щире співчуття — одна з основних рис, завдяки яким він був таким приступним.

1—3. а) Як реагує Ісус, коли двоє сліпих жебраків благають його про допомогу? б) Що означає вислів «пройнятися жалем»? (Дивись примітку.)

ДВОЄ сліпих чоловіків сидять при дорозі неподалік Єрихона. Сьогодні з ними станеться щось незвичайне — подія, яка змінить усе їхнє життя. Вони щодня приходять туди і, сівши у людному місці, просять милостиню.

² Раптом жебраки чують шум. Вони не бачать, що відбувається, і один з них запитує, чому такий гамір. Йому відповідають: «Це йде Ісус назарянин!» Ісус збирається востаннє відвідати Єрусалим. Але він не один, за ним іде великий натовп людей. Жебраки, дізнавшись, хто проходить поряд, починають кричати: «Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів!» Люди з натовпу роздратовані, вони наказують жебракам мовчати, але сліпі чоловіки у розпачі. Вони не хочуть мовчати.

³ Попри шум натовпу до Ісуса долинає їхній крик. Що він зробить? Ісуса обтяжують різні переживання. Йому залишається жити на землі близько тижня. Він знає, що в Єрусалимі його чекають страждання і мученицька смерть. І все ж Ісус не ігнорує настійного крику жебраків. Він зупиняється і просить привести їх. «Господи, нехай розкриються наші очі»,— благають сліпі. «Пройнявшись жалем», Ісус доторкається до їхніх очей, і вони відразу прозріваютьa. Не зволікаючи, ці чоловіки йдуть за Ісусом (Луки 18:35—43; Матвія 20:29—34).

4. Як сповнилось пророцтво, в котрому передрікалось, що Ісус «зжалиться над нужденним»?

⁴ Ісус не тільки в тій ситуації, але й у багатьох інших виявляв співчуття. У біблійному пророцтві передрікалось, що він «зжалиться над нужденним» (Псалом 72:13). І справді, Ісус переймався почуттями інших і пропонував їм допомогу. Співчуття спонукувало його проповідувати. Розгляньмо, що говорять Євангелія про те, як Ісус виявляв співчуття і словом, і ділом. Також обговорімо, як ми, подібно до Ісуса, можемо виявляти цю рису.

Уважність до почуттів інших

5, 6. Які приклади показують, що Ісус був дуже чуйною людиною?

⁵ Ісус був дуже чуйною людиною. Він розумів тих, хто страждає, і співчував їм. Ісус не стикався зі всім тим, чого зазнавали ці люди, проте відчував їхній біль у своєму серці (Євреїв 4:15). Коли Ісус зціляв жінку, яка 12 років мала кровотечу, то назвав її недугу «тяжкою хворобою». Отже, він розумів, наскільки сильних страждань хвороба завдавала тій жінці (Марка 5:25—34). Також, коли Ісус побачив, як Лазаря оплакувала Марія і юдеї, котрі були з нею, він настільки перейнявся їхнім горем, що став дуже схвильованим. З його очей покотилися сльози, хоча він і знав, що воскресить Лазаря (Івана 11:33, 35).

⁶ В іншій ситуації до Ісуса підійшов прокажений і став благати: «Якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити». Як повівся Ісус, досконалий чоловік, котрий ніколи не хворів? Від усього серця він пройнявся жалем до прокаженого (Марка 1:40—42). Потім Ісус зробив щось незвичайне. Він добре знав, що прокажені, згідно з Мойсеєвим законом, вважались нечистими і їм заборонялося бути серед людей (Левіт 13:45, 46). Ісус, безумовно, міг зцілити цього чоловіка, навіть не торкаючись його (Матвія 8:5—13). Проте він простягнув руку і доторкнувся до нього, сказавши: «Хочу! Будь чистим». Проказа тут же зійшла. Яке ж ніжне співчуття виявив Ісус!

7. Що допоможе нам бути чуйнішими і як можна виражати співчуття?

⁷ Християнам слід за прикладом Ісуса виявляти співчуття. Біблія заохочує нас бути чуйнимиb (1 Петра 3:8). Можливо, нелегко зрозуміти почуття того, хто страждає від якоїсь хронічної хвороби чи від депресії, особливо якщо ми самі не зазнавали таких страждань. Але пам’ятаймо: для того щоб співчувати комусь, не обов’язково бути в таких же обставинах. Ісус співчував хворим, хоча сам ніколи не хворів. Що може допомогти бути чуйнішими? Нам треба навчитися терпеливо слухати, коли хтось відкриває перед нами своє серце і розповідає про свої почуття. Можна запитати себе: «Як би я почувався в подібній ситуації?» (1 Коринфян 12:26). Чим чуйніше ми будемо ставитись до почуттів інших, тим ліпше зможемо «втішати пригнічених» (1 Фессалонікійців 5:14). Співчувати можна не лише словами. Інколи поспівчувати означає ще й поплакати разом з тим, кому важко. У Римлян 12:15 сказано: «Плачте з тими, хто плаче».

8, 9. Як Ісус брав до уваги почуття людей?

⁸ Ісус брав до уваги почуття людей, і це виражалось у його вчинках. Пригадаймо ситуацію, коли до Ісуса привели глухого чоловіка, який мав ваду мови. Очевидно, Ісус помітив його зніяковілість, тож він зробив щось незвичне — «відвів того чоловіка вбік, подалі від натовпу». Ісус зцілив цього чоловіка наодинці, а не на очах у всіх. Раніше Ісус не робив чогось подібного (Марка 7:31—35).

⁹ Таку ж чуйність Ісус виявив, коли люди привели до нього сліпого і благали зцілити його. Ісус «взяв сліпого за руку і вивів за село». Він зцілив його поступово. Можливо, завдяки цьому мозок і очі чоловіка потрохи звикали до яскравого сонячного світла та розмаїття довколишнього світу (Марка 8:22—26). Наскільки ж уважним був Ісус!

10. Як ми можемо зважати на почуття людей?

¹⁰ Послідовникам Христа теж треба брати до уваги почуття людей. Тому ми зважаємо на свої слова, адже ними можна бездумно завдати комусь болю (Прислів’я 12:18; 18:21). Християни, будучи уважними до почуттів людей, уникають різких слів, зневажливих та уїдливих зауважень (Ефесян 4:31). Старійшини, як ви можете показати, що берете до уваги почуття інших? Коли даєте пораду, намагайтесь робити це з добротою, щоб не ображати почуття власної гідності брата чи сестри (Галатів 6:1). А як ви, батьки, можете думати про почуття своїх дітей? Будьте обережні, щоб ваше покарання не викликало в дитини непотрібного збентеження (Колоссян 3:21).

Готовність допомагати іншим

11, 12. Як Біблія показує, що Ісуса не треба було просити виявляти співчуття?

¹¹ Ісус виявляв співчуття не тільки тоді, коли його просили. Адже співчуття спонукує робити добро. Тому не дивно, що ніжне співчуття спонукувало Ісуса з готовністю допомагати людям. Наприклад, коли тисячі людей були з Ісусом три дні і не мали що їсти, ніхто не казав Ісусові, що вони голодні, і не просив його щось робити. Ось як це описано в Біблії: «Ісус же покликав до себе учнів і сказав: “Шкода мені цих людей, бо вони вже три дні зі мною і не мають що їсти. Я не хочу відправити їх голодними, щоб вони не ослабнули в дорозі”». І тоді з власної волі Ісус чудом нагодував усіх цих людей (Матвія 15:32—38).

¹² Розгляньмо іншу ситуацію. У 31  році н. е. біля міста Наїна Ісус побачив сумне видовище. Поховальна процесія виходила з міста і, очевидно, прямувала до поблизького кладовища. Хоронили «єдиного сина у матері, яка до того ж була вдовою». Який же біль сповнював серце матері! Ця жінка ховала єдиного сина, і в неї не було чоловіка, з яким вона могла б розділити своє горе. Серед процесії Ісус побачив цю вдову. Її вигляд зворушив Ісуса, і він «пройнявся жалем». Його не треба було просити. Співчуття спонукало Ісуса допомогти. Тож він «підійшов до нош» і «торкнувся їх», а тоді повернув хлопця до життя. Що сталося далі? Ісус не попросив юнака приєднатися до людей, які йшли за ним, а «віддав його матері», щоб було кому дбати про неї (Луки 7:11—15).

13. Як можна, подібно до Ісуса, з готовністю допомагати тим, хто цього потребує?

¹³ А як ми можемо наслідувати в цьому Ісуса? Звичайно, ми не в стані чудом нагодувати голодних чи повернути до життя когось з померлих. Однак ми, подібно до Ісуса, можемо з готовністю надавати іншим допомогу. Можливо, хтось зі співвіруючих опинився у матеріальній скруті або втратив роботу (1 Івана 3:17). А може, вдові треба відремонтувати дім (Якова 1:27). Можливо, сім’я, яка пережила важку втрату, потребує потіхи чи підтримки (1 Фессалонікійців 5:11). Якщо ми знаємо таких людей, не варто чекати, поки нас попросять про допомогу (Прислів’я 3:27). Співчуття спонукуватиме нас охоче допомагати іншим, наскільки дозволяють наші обставини. Пам’ятаймо: звичайний добрий вчинок чи кілька щирих слів потіхи свідчитимуть про наше глибоке співчуття (Колоссян 3:12).

Співчуття спонукувало його проповідувати

14. Чому проповідування доброї новини було на першому місці в Ісусовому житті?

¹⁴ Як ми побачили в 2-й частині цієї книжки, Ісус подав чудовий приклад щодо проповідування доброї новини. Він сказав: «Я повинен звіщати добру новину про Боже Царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Чому ця праця була в Ісуса на першому місці в житті? Головним чином тому, що він любив Бога. Але Ісус мав ще й іншу спонуку. Він дбав про духовні потреби людей, оскільки щиро їм співчував. Те, що Ісус задовольняв їхній духовний голод, було найбільшим виявом його співчуття. Розгляньмо два приклади, що показують Ісусове ставлення до людей, котрим він проповідував. Обговорення цих прикладів допоможе нам проаналізувати свої спонуки, з яких ми проповідуємо.

15, 16. Наведи два приклади, які показують Ісусове ставлення до людей, котрим він проповідував.

¹⁵ Провівши вже близько двох років у ревному служінні, Ісус у 31 році н. е. «вирушив у подорож по всіх містах та селах» Галілеї. Побачене зворушило його. Апостол Матвій пише: «Дивлячись на натовпи людей, він проймався до них жалем, бо вони були нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха» (Матвія 9:35, 36). Ісус співчував простим людям. Його непокоїв їхній жалюгідний духовний стан. Він знав, що релігійні провідники, які мали бути їхніми пастирями, погано обходилися з ними і нехтували їхніми потребами. Маючи глибоке співчуття до людей, Ісус з усіх сил намагався донести їм звістку надії. Більш за все вони потребували доброї новини про Боже Царство.

¹⁶ Щось подібне відбулося через кілька місяців, приблизно в час святкування Пасхи 32 року н. е. Ісус та його учні вирушили човном по Галілейському морю в безлюдне місце, щоб відпочити. Але натовп людей побіг берегом і випередив їх. Як на це зреагував Ісус? «Вийшовши, Ісус побачив численний натовп людей і пройнявся до них жалем, адже вони були як вівці без пастуха. І він почав їх багато чого навчати» (Марка 6:31—34). Ісус знову пройнявся до людей жалем, побачивши їхній убогий духовний стан. «Як вівці без пастуха», вони були виснажені духовним голодом і полишені напризволяще. Ісус проповідував не просто з почуття обов’язку, а тому, що співчував людям.

17, 18. а) Що спонукує нас брати участь у служінні? б) Як ми можемо розвивати співчуття до людей?

¹⁷ Що спонукує нас, Ісусових послідовників, брати участь у служінні? Як ми побачили в 9-му розділі, на нас покладено відповідальність проповідувати і робити людей учнями (Матвія 28:19, 20; 1 Коринфян 9:16). Але до цього нас має спонукувати не лише почуття обов’язку. Ми проповідуємо добру новину про Боже Царство передусім з любові до Єгови. Крім того, ми робимо це тому, що співчуваємо людям, які не поділяють наших вірувань (Марка 12:28—31). Як можна розвивати співчуття до інших?

¹⁸ Подібно до Ісуса, нам потрібно розуміти, що ці люди «нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха». Уявімо собі, що ми знайшли ягня, котре заблукало. Без пастуха це бідне створіння помирає з голоду і спраги, адже немає кому водити його на пасовище і до водопою. Хіба ми не відчуватимемо жалю до цього ягняти? Хіба не дамо йому поїсти й попити? Чимало людей, які ще не знають доброї новини, дуже схожі на таке ягня. Вони виснажені духовним голодом та спрагою і не мають справжньої надії на майбутнє, оскільки фальшиві релігійні пастирі не дбають про них. У нас є те, чого вони потребують,— поживна духовна їжа і відсвіжна вода правди з Божого Слова (Ісаї 55:1, 2). Коли ми розмірковуємо про духовні потреби людей, серед яких живемо, то проймаємося до них жалем. Так само як Ісус, ми глибоко співчуваємо їм і тому з усіх сил намагаємось ділитися з ними надією на Царство.

19. Як ми можемо заохотити людину, яка вивчає Біблію, брати участь у проповідницькій праці?

¹⁹ Як можна допомагати іншим наслідувати приклад Ісуса? Скажімо, ми хочемо заохотити людину, яка вивчає Біблію, брати участь у проповідницькій праці. Або ж ми хочемо допомогти неактивному брату чи сестрі знову почати проповідувати. Як це зробити? Потрібно говорити до них так, щоб торкнутись їхнього серця. Згадаймо, що Ісус навчав інших, пройнявшись до них жалем (Марка 6:34). Отже, якщо ми допоможемо тому, хто вивчає Біблію, чи неактивному одновірцю розвинути співчуття, то серце може спонукати його наслідувати приклад Ісуса і ділитися доброю новиною з іншими. Можна було б запитати його: «Як звістка про Царство змінила твоє життя на краще? А подумай про тих, хто ще не чув цієї звістки. Хіба їм не потрібна добра новина? Як ти можеш допомогти таким людям?» Звичайно, до участі в служінні нас у першу чергу спонукує любов до Бога і бажання служити йому.

20. а) Кого можна назвати послідовником Ісуса? б) Що розглядатиметься в наступному розділі?

²⁰ Щоб бути послідовником Ісуса, не достатньо повторювати його слова та копіювати його вчинки. Важливо розвивати такий самий склад розуму, як у Христа (Філіппійців 2:5). Ми можемо бути вдячними, що Біблія розкриває нам думки й почуття, які лежали в основі Ісусових слів і вчинків. Коли ми пізнаватимемо «розум Христів», нам буде легше розвивати чуйність і сердечне співчуття. Завдяки цьому ми зможемо ставитися до людей так, як ставився Ісус Христос (1 Коринфян 2:16). У наступному розділі ми розглянемо, як Ісус виявляв любов зокрема до своїх учнів.

1, 2. Як Ісус проводить свій останній вечір з апостолами і чому ця зустріч з ними така важлива для нього?

ІСУС збирає своїх апостолів у горішній кімнаті одного з будинків у Єрусалимі. Він знає, що це його останній вечір з ними. Підходить час, коли він повернеться до Батька. Лише за кілька годин Ісуса арештують, і він зіткнеться з найважчим у своєму житті випробуванням віри. І, хоча на нього чекає смерть, він усе одно думає про потреби апостолів.

² Ісус уже попереджав апостолів про свій відхід. Тепер він хоче підготувати їх до того, що на них чекає попереду. Тож протягом цих останніх годин він дає своїм учням цінні настанови, які допоможуть їм залишатися вірними. Ще ніколи він не говорив з ними так сердечно і зворушливо. Чому ж Ісус більше турбується про апостолів, ніж про себе самого? Чому ця остання зустріч з ними настільки важлива для Ісуса? Тому що він дуже сильно їх любить.

3. Звідки ми знаємо, що Ісус виявляв любов до своїх послідовників не лише у вечір перед своєю смертю?

³ Через кілька десятиліть апостол Іван, згадуючи під натхненням події того вечора, написав: «Ісус знав ще перед Пасхою, що надійшла його година залишити цей світ і піти до Батька, і оскільки він любив своїх, які були у світі, то продовжував любити їх до кінця» (Івана 13:1). Ісус виявляв любов до «своїх» не лише в той вечір. Він протягом усього служіння на землі по-різному засвідчував свою любов до апостолів. Ми отримаємо велику користь, розглянувши, як Ісус виявляв любов. Адже якщо ми будемо наслідувати Ісуса в цьому, то покажемо, що ми його правдиві послідовники.

Він виявляв терпіння

4, 5. а) Чому Ісусу треба було виявляти терпіння у стосунках з учнями? б) Як зреагував Ісус, коли троє апостолів виявили брак пильності в Гефсиманському саду?

⁴ Любов і терпеливість тісно пов’язані між собою. У 1 Коринфян 13:4 сказано, що «любов терпелива». Терпеливість допоможе не сердитися на інших та не дратуватися через їхні помилки. Чи Ісусу треба було виявляти терпіння у стосунках з учнями? Авжеж. Як ми побачили в 3-му розділі, апостоли не відразу навчилися смирення. Вони неодноразово зчиняли суперечки стосовно того, хто з них найбільший. Як на це реагував Ісус? Чи він сердився, дратувався та обурювався? Ні, Ісус терпеливо наставляв апостолів, навіть в останній вечір, коли між ними знову зчинилася «гостра суперечка» про те, хто з них найбільший (Луки 22:24—30; Матвія 20:20—28; Марка 9:33—37).

⁵ Згодом, того ж вечора, коли Ісус разом з одинадцятьма вірними апостолами пішов у Гефсиманський сад, його терпіння було ще раз випробуване. Взявши з собою тільки Петра, Якова та Івана, Ісус пройшов далі в сад. Він сказав їм: «Я дуже засмучений, аж до смерті. Залишайтеся тут і пильнуйте зі мною». Ісус трохи відійшов і став палко молитись. Після довгої молитви він повернувся до трьох апостолів. І що він побачив? У цю найважчу для Ісуса годину вони спали! Чи він насварив їх за брак пильності? Ні, він був терпеливим і підбадьорив їх. Ісусові лагідні слова свідчили, що він розуміє їхні слабкості та переживанняa. Він сказав: «Звичайно, дух бадьорий, але плоть слабка». Ісус і далі виявляв терпіння, навіть коли, повернувшись ще двічі, знову побачив, що учні сплять (Матвія 26:36—46).

6. Як можна наслідувати Ісуса в стосунках з іншими?

⁶ Як же приємно, що Ісус не розчаровувався у своїх апостолах. Його терпеливість не була даремною, адже ці вірні чоловіки зрештою зрозуміли, наскільки важливо бути смиренними та пильнувати (1 Петра 3:8; 4:7). А як ми можемо наслідувати терпеливість Ісуса в стосунках з іншими? Особливо ця риса потрібна старійшинам. Співвіруючі можуть звертатися до старійшини зі своїми проблемами тоді, коли він сам чимось стривожений або втомлений. Або ж ті, хто потребує допомоги, не відразу приймають певну пораду. Все ж терпеливі старійшини наставлятимуть їх з лагідністю та «будуть ніжно ставитися до отари» (2 Тимофія 2:24, 25; Дії 20:28, 29). Батькам також потрібно бути терплячими, адже діти не завжди швидко відгукуються на пораду чи виховні заходи. Любов і терпіння допоможуть батькам не опускати рук і не переставати наполегливо виховувати своїх дітей. Така терпеливість буде щедро винагороджена (Псалом 127:3).

Він дбав про їхні потреби

7. Як Ісус дбав про фізичні й матеріальні потреби своїх учнів?

⁷ Про любов свідчать безкорисливі вчинки (1 Івана 3:17, 18). Любов «не шукає власної вигоди» (1 Коринфян 13:5). Саме з любові Ісус дбав про фізичні й матеріальні потреби апостолів. Часто Ісус задовольняв потреби апостолів, перш ніж вони розповідали про них. Коли він побачив, що учні втомлені, то сказав їм: «Ходіть зі мною у віддалене місце і трохи відпочиньте» (Марка 6:31). Коли Ісус зрозумів, що вони голодні, то відразу нагодував їх, а також тисячі інших людей, які прийшли послухати його (Матвія 14:19, 20; 15:35—37).

8, 9. а) З чого видно, що Ісус знав про духовні потреби своїх учнів і намагався задовольнити ці потреби? б) Як Ісус, умираючи на стовпі мук, подбав про свою матір?

⁸ Ісус знав, які духовні потреби мають його учні, і намагався задовольнити ці потреби (Матвія 4:4; 5:3). Навчаючи людей, він часто приділяв своїм учням особливу увагу. Наприклад, Нагірна проповідь була виголошена передусім для них (Матвія 5:1, 2, 13—16). Коли Ісус використовував приклади, то пізніше «своїм учням пояснював усе на самоті» (Марка 4:34). До того ж Ісус передрік, що призначить «вірного і розсудливого раба», який протягом останніх днів буде забезпечувати послідовників Ісуса духовною поживою. Цим вірним рабом є невелика група помазаних духом братів Ісуса на землі. З 1919 року вірний і розсудливий раб підготовляє і своєчасно дає духовну поживу (Матвія 24:45).

⁹ У день своєї смерті Ісус показав, наскільки він переймається духовним благополуччям дорогих йому людей. Уявімо собі, що́ відчував Ісус, коли висів на стовпі. Його тіло проймав нестерпний біль. Для того щоб вдихнути повітря, він, очевидно, мусив припіднятися, відштовхуючись ногами. Це, безсумнівно, завдавало йому сильних мук, адже під вагою тіла рани на ступнях ще більше розривались і знівечена спина терлася об стовп. А коли Ісус говорив, дихати було ще важче, ще болісніше. Однак перед самою смертю Ісус промовив слова, які виявляли глибоку любов до його матері, Марії. Побачивши Марію та апостола Івана, які стояли поряд, Ісус звернувся досить гучним голосом до своєї матері: «Жінко, ось твій син!» Потім він сказав Івану: «Ось твоя мати!» (Івана 19:26, 27). Ісус знав, що цей вірний апостол дбатиме не лише про фізичні й матеріальні потреби Марії, але й про її духовний станb.

10. Як батьки, наслідуючи Ісуса, дбають про потреби своїх дітей?

¹⁰ Дбайливі батьки можуть отримати багато користі, роздумуючи над прикладом Ісуса. Батько, який по-справжньому любить свою сім’ю, піклується про неї матеріально (1 Тимофія 5:8). Помірковані турботливі голови сімей також планують час на спільний відпочинок. А передусім християнські батьки дбають про духовні потреби своїх дітей. Яким чином? Вони регулярно проводять сімейне вивчення Біблії та докладають зусиль, щоб такі вивчення були підбадьорливими й цікавими для дітей (Повторення Закону 6:6, 7). І словом, і власним прикладом батьки вчать своїх дітей, що християнське служіння дуже важливе і що необхідно завжди ретельно готуватися до зібрань та відвідувати їх (Євреїв 10:24, 25).

Він охоче прощав

11. Що Ісус говорив своїм учням про важливість прощення?

¹¹ Прощення — одна з граней любові (Колоссян 3:13, 14). Любов «не веде лічби обра́зам» (1 Коринфян 13:5). Ісус не раз вчив своїх учнів, наскільки важливо прощати. Він заохочував їх пробачати інших «не до 7, а до 77 разів», тобто взагалі не рахувати образ (Матвія 18:21, 22). Ісус пояснив, що грішника треба вибачити, якщо він прийняв докір і виявив каяття (Луки 17:3, 4). На відміну від лицемірних фарисеїв, Ісус вчив не лише словами, але й власним прикладом (Матвія 23:2—4). Розгляньмо, як він виявив готовність пробачати, навіть коли його зрадив близький друг.

12, 13. а) Як Петро зрадив Ісуса у вечір його арешту? б) Як Ісус після воскресіння показав власним прикладом, що потрібно прощати?

¹² Ісус мав близькі взаємини з апостолом Петром. Петро був сердечною, але часом імпульсивною людиною. Ісус бачив сильні сторони Петра і виявляв до нього особливу прихильність. Петро разом з Яковом та Іваном став свідком чудес, яких не бачили інші апостоли (Матвія 17:1, 2; Луки 8:49—55). Також, як згадувалося раніше, Петро був одним з учнів, котрі залишилися наодинці з Ісусом в Гефсиманському саду у вечір його арешту. Проте того ж вечора Петро та інші апостоли покинули Ісуса і втекли. Згодом Петро виявив сміливість, прийшовши на подвір’я до того місця, де Ісуса незаконно судили. Та все ж Петро злякався і вчинив велику помилку — він тричі заперечив, що знає Ісуса! (Матвія 26:69—75). Як Ісус зреагував на це? А як повівся б ти, якби твій близький друг так само зрадив тебе?

¹³ Ісус був готовий пробачити Петра. Він знав, що Петро пригнічений через скоєний гріх. Розкаявшись, цей апостол «не витримав і почав плакати» (Марка 14:72). Ісус з’явився Петрові в день свого воскресіння. Мабуть, він хотів потішити та заспокоїти його (Луки 24:34; 1 Коринфян 15:5). Менш ніж через два місяці Ісус виявив Петрові честь, дозволивши саме йому в день П’ятидесятниці дати свідчення перед великою кількістю людей в Єрусалимі (Дії 2:14—40). Також не забуваймо, що Ісус не таїв образи і на решту апостолів, які покинули його. Навпаки, після воскресіння він і далі називав їх своїми братами (Матвія 28:10). Справді, Ісус власним прикладом показав, що потрібно прощати.

14. Чому ми повинні вчитися пробачати інших і що нам допоможе з готовністю прощати?

¹⁴ Як послідовникам Христа, нам теж треба вчитися пробачати інших. Чому це так важливо? На відміну від Ісуса, ми такі ж недосконалі, як і ті, хто грішить проти нас. Тож час від часу ми всі спотикаємось у словах і вчинках (Римлян 3:23; Якова 3:2). Якщо ми, маючи підставу для милосердя, будемо прощати інших, то Бог прощатиме і наші гріхи (Марка 11:25). А що нам допоможе з готовністю прощати тих, хто грішить проти нас? У багатьох ситуаціях любов допомагає не звертати уваги на незначні гріхи та недоліки інших (1 Петра 4:8). Якщо хтось скривдив нас і, подібно до Петра, щиро кається, то ми, безсумнівно, як і Христос, охоче пробачимо цю людину. Мудро не затаювати образ, а з готовністю прощати (Ефесян 4:32). Завдяки цьому ми будемо мати внутрішній спокій та зберігатимемо мир у зборі (1 Петра 3:11).

Він виявляв до них довір’я

15. Чому Ісус довіряв своїм учням попри їхні недоліки?

¹⁵ Також любов тісно пов’язана з довір’ям. Любов «в усе вірить»c (1 Коринфян 13:7). З любові Ісус довіряв апостолам, хоча вони були недосконалі. Він був упевнений в них і вірив, що вони щиро люблять Єгову і прагнуть виконувати Божу волю. Навіть коли учні помилялися, Ісус не ставив під сумнів їхні спонуки. Наприклад, коли Іван і Яків, очевидно через свою матір, попросили Ісуса посадити їх поряд з собою в Царстві, він не засумнівався в їхній відданості й не позбавив їх апостольства (Матвія 20:20—28).

16, 17. Які обов’язки Ісус доручив своїм учням?

¹⁶ Ісус доручав своїм учням різні обов’язки, і це теж свідчило про його довір’я. У двох випадках, коли Ісус чудом нагодував тисячі людей, він просив учнів роздавати їжу (Матвія 14:19; 15:36). Напередодні своєї останньої Пасхи Ісус доручив Петру та Івану піти до Єрусалима і приготувати все до пасхальної вечері: ягня, вино, прісний хліб, гіркі трави та інше. Це не було якесь дріб’язкове завдання. Мойсеїв закон вимагав святкувати Пасху гідним чином, й Ісус дотримувався його. Крім того, трохи пізніше в той вечір Ісус, започатковуючи Спомин своєї смерті, використав вино й прісний хліб як важливі символи (Матвія 26:17—19; Луки 22:8, 13).

¹⁷ Ісус довіряв своїм учням і значно важливіші завдання. Як уже згадувалось, Ісус дав своїм учням важливе доручення — проповідувати і робити людей учнями (Матвія 28:18—20). Він також говорив, що в майбутньому невелика група його помазаних духом послідовників на землі буде роздавати духовний харч (Луки 12:42—44). Навіть у наш час Ісус, який є невидимим і править з неба, довірив свій збір на землі в опіку духовно зрілим чоловікам, які в Біблії названі дарами (Ефесян 4:8, 11, 12).

18—20. а) Як виявляти до співвіруючих довір’я? б) Як ми можемо з такою ж готовністю, як Ісус, ділитися своїми обов’язками з іншими? в) Що розглядатиметься в наступному розділі?

¹⁸ Як ми в стосунках з іншими можемо наслідувати приклад Ісуса? Якщо ми виявляємо довіру до співхристиян, то це свідчить про нашу любов до них. Пам’ятаймо: любов спонукує шукати в інших добрі риси, а не вади й недоліки. Час від часу кожного з нас може хтось ображати, однак любов допоможе не приписувати цим людям погані спонуки (Матвія 7:1, 2). Якщо ми маємо позитивний погляд на співвіруючих, то своїм ставленням до них будемо зміцняти їх, а не руйнувати (1 Фессалонікійців 5:11).

¹⁹ А чи можемо ми з такою ж готовністю, як Ісус, ділитися обов’язками з іншими? Дуже добре, коли ті, хто має відповідальне становище у зборі, доручають іншим членам збору завдання та не сумніваються, що вони виконають їх якнайкраще. Таким чином досвідчені старійшини надають цінне навчання іншим чоловікам, які відповідають певним вимогам і прагнуть допомагати у зборі (1 Тимофія 3:1; 2 Тимофія 2:2). Це навчання є вкрай важливим. Єгова сприяє тому, щоб праця Царства набувала чимраз більших масштабів. Тож потрібно навчати християнських чоловіків, аби згодом вони могли піклуватися про Божий народ, який постійно зростає (Ісаї 60:22).

²⁰ Ісус показав нам, як любити інших. З його прикладу можна навчитися багато чого, але найважливіше для нас наслідувати його любов. У наступному розділі ми розглянемо найбільший вияв Ісусової любові — готовність віддати за людей життя.

1—4. а) Що відбувається, коли Ісуса виводять до розлюченого натовпу перед палацом Пилата? б) Як Ісус поводиться, коли його принижують і завдають йому страждань, і які важливі запитання виникають з огляду на це?

«ПОДИВІТЬСЯ, оце чоловік!» Такі слова промовляє римський намісник Понтій Пилат, коли Ісуса виводять до розлюченого натовпу, що зібрався біля палацу намісника у свято Пасхи 33 року н. е. (Івана 19:5). Лише за кілька днів перед цим, коли Ісус тріумфально в’їжджав у Єрусалим, натовп людей вітав його як призначеного Богом Царя. Однак сьогодні розгнівана юрба по-іншому ставиться до нього.

² Ісуса нарядили в пурпурне вбрання, наче царя, а на голову йому надягли вінок. Це зробили для того, щоб посміятися над його царським становищем. Шати прикривають його пошматовану спину, а терновий вінок впивається колючками у скривавлену голову. Народ, підбурений старшими священиками, виступив проти цього побитого чоловіка. Священики кричать: «На стовп його! На стовп!» Люди, прагнучи смерті Ісуса, викрикують: «Він повинен померти» (Івана 19:1—7).

³ Не нарікаючи, Ісус гідно й сміливо зносить ці страждання і приниженняa. Він готовий померти. Трохи пізніше того ж дня він смиренно йде на страдницьку смерть, яку приймає на стовпі мук (Івана 19:17, 18, 30).

⁴ Віддавши своє життя, Ісус довів, що є справжнім другом для своїх послідовників. Він сказав: «Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя» (Івана 15:13). З огляду на це виникають деякі важливі запитання: чи справді Ісусові було необхідно пройти через такі страждання і смерть? Чому він був готовий прийняти все це? Як ми, друзі й послідовники Ісуса, можемо наслідувати його приклад?

Чому Ісусові було необхідно страждати і померти?

5. Звідки Ісус знав, які випробування йому доведеться знести?

⁵ Ісус, обіцяний Месія, усвідомлював, що́ на нього чекає. Він добре знав численні пророцтва з Єврейських Писань, котрі в подробицях описували, як Месія страждатиме і як помре (Ісаї 53:3—7, 12; Даниїла 9:26). Ісус не раз підготовляв своїх учнів до випробувань, які мав знести (Марка 8:31; 9:31). Коли Ісус і апостоли йшли до Єрусалима відзначати свою останню Пасху, він розповів їм: «Син людський буде відданий у руки старших священиків та книжників. Вони засудять його на смерть і віддадуть людям з інших народів. З нього будуть насміхатися, на нього будуть плювати, його бичуватимуть, а потім вб’ють» (Марка 10:33, 34). Це не були пусті слова. Як ми побачили, з Ісуса справді насміхались, на нього плювали, його бичували і зрештою вбили.

6. Чому Ісусові було необхідно страждати і померти?

⁶ Тож чому Ісусові було необхідно страждати і померти? З кількох вагомих причин. По-перше, Ісус, зберігши вірність Богові, мав довести свою непорочність та освятити ім’я Єгови. Пригадаймо, що Сатана заявляв, ніби люди служать Богу лише з користі (Йова 2:1—5). Залишившись вірним «навіть до смерті... на стовпі мук», Ісус цілковито спростував безпідставний закид Сатани (Філіппійців 2:8; Прислів’я 27:11). По-друге, страждання та смерть Месії мали звільнити людей від гріха (Ісаї 53:5, 10; Даниїла 9:24). Ісус віддав «своє життя як викуп за багатьох», і завдяки цьому ми можемо мати близькі взаємини з Богом та його схвалення (Матвія 20:28). По-третє, зносячи різні труднощі й страждання, Ісус, «подібно до нас був випробуваний у всьому». Тому він є чуйним Первосвящеником, котрий може «співчувати нашим слабкостям» (Євреїв 2:17, 18; 4:15).

Чому Ісус був готовий віддати своє життя?

7. Що Ісус охоче залишив, прийшовши на землю?

⁷ Щоб ліпше зрозуміти, на що Ісус був готовий, слід задуматись над таким запитанням: чи хтось з людей погодився б залишити свою родину й дім та переїхати до іншої країни, якби знав, що більшість тамтешніх мешканців поставиться до нього вороже, його будуть принижувати, над ним знущатимуться і зрештою вб’ють? А тепер розгляньмо, на що пішов Ісус. Перед тим як прийти на землю, Божий Син мав унікальне становище в небі, біля свого Батька. Все ж він охоче залишив свій небесний дім і прийшов на землю як людина. Він погодився на це, знаючи, що більшість людей поставиться до нього вороже, його будуть жорстоко принижувати, мучити та зрештою заподіють йому страшну смерть (Філіппійців 2:5—7). Що спонукало Ісуса піти на такі жертви?

8, 9. Що спонукало Ісуса віддати своє життя?

⁸ Ісус був готовий прийняти страждання і смерть перш за все тому, що сильно любив свого Батька. Доказом цієї любові була його витривалість. Саме з любові до Єгови Ісус дбав про його прославлення і про освячення його імені (Матвія 6:9; Івана 17:1—6, 26). Понад усе Ісус прагнув зняти докір, який було стягнуто на ім’я Бога. Тому Ісус вважав за честь постраждати заради праведності, знаючи, що його вірність посприяє освяченню величного імені Єгови (1 Хронік 29:13).

⁹ Ісус віддав своє життя ще з однієї причини — він любив людей. Ця любов у нього розвинулася ще на зорі людської історії. У Біблії описано, що відчував Ісус задовго до приходу на землю: «Я... найбільше раді[в] людськими синами» (Прислів’я 8:30, 31). Протягом Ісусового перебування на землі можна було чітко побачити, наскільки сильна його любов. У трьох попередніх розділах цієї книжки ми вже розглянули, як Ісус виявляв любов до всіх людей і зокрема до своїх послідовників. А 14 нісана 33 року н. е. він з готовністю віддав за нас своє життя (Івана 10:11). Немає сумніву, що це найбільший вияв любові до нас. Чи повинні ми наслідувати в цьому приклад Ісуса? Безперечно. Ми отримали наказ виявляти таку ж любов.

«Як я люблю вас, так любіть одне одного і ви»

10, 11. Яку нову заповідь Ісус дав своїм послідовникам, що вона означає і чому важливо дотримуватись її?

¹⁰ У вечір перед своєю смертю Ісус сказав своїм найближчим учням: «Даю вам нову заповідь: любіть одне одного. Як я люблю вас, так любіть одне одного і ви. Якщо між вами буде любов, по цьому всі розпізнають, що ви мої учні» (Івана 13:34, 35). Але чому наказ любити один одного названо «новою заповіддю»? Уже в Мойсеєвому законі говорилося: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Левіт 19:18). Але нова заповідь вимагає більшої любові — любові, яка б спонукувала нас навіть віддати своє життя за інших. Ісус пояснив: «Даю вам заповідь: любіть одне одного, як я люблю вас. Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя» (Івана 15:12, 13). Отже, у новій заповіді фактично говориться: «Люби інших не так, як себе, а більше, ніж себе». Своїм життям і смертю Ісус показав, у чому виявляється така любов.

¹¹ Чому нам важливо слухатися цієї нової заповіді? Ісус сказав: «По цьому [по саможертовній любові] всі розпізнають, що ви мої учні». Отже, правдиві християни розпізнаються по саможертовній любові. Цю любов можна порівняти до плакетки. Делегати, які відвідують щорічні регіональні конгреси Свідків Єгови, носять плакетки. На плакетці вказано ім’я делегата і збір, до якого він належить. Таким чином по ній можна легко розпізнати делегата конгресу. Саможертовна любов є теж свого роду плакеткою, по якій розпізнають правдивих християн. Інакше кажучи, любов між нами мусить бути помітною, немов розпізнавальний знак, або плакетка, і має показувати всім, що ми правдиві послідовники Христа. Тому кожному з нас важливо запитати себе: «Чи моя саможертовна любов помітна для всіх, немов плакетка?»

Що таке саможертовна любов?

12, 13. а) На які жертви ми повинні охоче йти з любові до інших? б) Що означає бути саможертовним?

¹² Будучи послідовниками Ісуса, ми маємо любити один одного так, як він любив людей. Це означає, що нам слід охоче йти на жертви заради співвіруючих. На які саме жертви? У Біблії сказано: «Ми зрозуміли, якою насправді є любов, завдяки тому, що він віддав за нас своє життя. Тож і на нас лежить обов’язок віддавати своє життя за братів» (1 Івана 3:16). Подібно до Ісуса, нам треба бути готовими, якщо необхідно, віддати життя за брата чи сестру. У часи переслідувань ми швидше пожертвуємо власним життям, ніж зрадимо наших християнських братів, стягнувши на них небезпеку. У країнах, де відбуваються расові чи етнічні конфлікти, ми будемо готові ризикувати своїм життям, щоб захистити співвіруючих, незалежно від їхнього расового чи етнічного походження. Коли спалахує війна, ми ніколи не беремо в руки зброю і не йдемо вбивати співхристиян чи будь-яких інших людей навіть під загрозою ув’язнення чи смерті (Івана 17:14, 16; 1 Івана 3:10—12).

¹³ Але саможертовна любов виявляється не лише в готовності віддати життя за братів. Зрештою, більшості з нас навряд чи доведеться йти на такі великі жертви. Якщо ж ми з любові до братів готові померти за них, то хіба ця любов не спонукуватиме нас іти на менші жертви і вже сьогодні допомагати їм? Бути саможертовним означає поступатися своїми інтересами заради інших. Ми ставимо благополуччя і потреби інших вище, ніж власні, навіть тоді, коли нам це не зовсім зручно (1 Коринфян 10:24). А як ми можемо виявляти саможертовну любов у повсякденному житті?

У зборі та в сім’ї

14. а) На які жертви йдуть старійшини? б) Що ти думаєш про старанну працю старійшин у твоєму зборі?

¹⁴ Старійшини збору йдуть на численні жертви, щоб пасти доручену їм отару (1 Петра 5:2, 3). Вони не лише дбають про свої сім’ї, але й виділяють час вечорами або у вихідні для справ збору: готують програму зібрань, роблять пастирські візити та надають допомогу тим, хто вчинив серйозний гріх. Багато старійшин йдуть на додаткові жертви. Вони беруть участь в організації регіональних і районних конгресів, служать в комітетах зв’язку з лікарнями чи групах відвідування пацієнтів. Дехто зі старійшин допомагає місцевим відділам проектування та будівництва. Старійшини, ніколи не забувайте, що коли ви служите з охочим духом — присвячуєте свій час, сили та засоби пастирській праці, то цим виявляєте саможертовну любов (2 Коринфян 12:15). Вашу несамолюбну працю цінує не лише Єгова, але й збір, у якому ви служите (Філіппійців 2:29; Євреїв 6:10).

15. а) На які жертви йдуть дружини старійшин? б) Що ти думаєш про дружин, які дають можливість своїм чоловікам дбати про збір?

¹⁵ А що сказати про дружин старійшин? Вони підтримують своїх чоловіків, даючи їм можливість дбати про отару. Хіба це не вияв саможертовності? Безсумнівно, дружини старійшин ідуть на жертви, коли їхні чоловіки присвячують збору той час, який могли б провести з сім’єю. Подумаймо також про дружин районних наглядачів. Вони теж ідуть на жертви, коли супроводжують своїх чоловіків у роз’їзній праці. Відмовившись від можливості мати власний дім, вони часто змушені щотижня спати на новому місці. Дружини, котрі охоче ставлять інтереси братів і сестер вище власних, заслуговують похвали за свою саможертовну любов (Філіппійців 2:3, 4).

16. На які жертви йдуть християнські батьки заради своїх дітей?

¹⁶ А як виявляти саможертовну любов у колі сім’ї? Батьки, ви багато чим жертвуєте, щоб дбати про своїх дітей і виховувати їх, «повчаючи і наставляючи згідно з волею Єгови» (Ефесян 6:4). Можливо, вам доводиться багато й важко працювати, щоб ваші діти мали їжу, одяг і дах над головою. Ви навіть готові обмежувати себе в чомусь, аби лиш дітям не бракувало необхідного. Крім того, ви докладаєте чимало зусиль, щоб проводити вивчення зі своїми дітьми, ходити з ними на християнські зібрання і в проповідницьке служіння (Повторення Закону 6:6, 7). Своєю саможертовною любов’ю ви приносите радість Засновнику сімейного устрою і сприяєте тому, щоб ваші діти отримали вічне життя (Прислів’я 22:6; Ефесян 3:14, 15).

17. Як християнські чоловіки можуть наслідувати безкорисливість Ісуса?

¹⁷ Чоловіки, як ви можете наслідувати Ісусову саможертовну любов? Біблія відповідає: «Чоловіки, не переставайте любити своїх дружин, подібно як і Христос полюбив збір і віддав себе за нього» (Ефесян 5:25). Як ми вже обговорювали, Ісус настільки любив своїх послідовників, що помер за них. Християнський чоловік наслідує безкорисливість Ісуса, який «не догоджав собі» (Римлян 15:3). Такий чоловік готовий ставити інтереси і потреби дружини вище від власних. Він не наполягає тільки на своєму, а охоче поступається, коли не порушуються біблійні принципи. Виявляючи саможертовну любов, чоловік здобуває схвалення Єгови, а також любов і повагу своєї дружини й дітей.

Що ти робитимеш?

18. Що нас спонукує дотримуватися нової заповіді любити один одного?

¹⁸ Дотримуватися нової заповіді любити один одного нелегко. Але що нас спонукує виявляти таку любов? Апостол Павло написав: «Нас спонукує Христова любов, бо ми дійшли такого висновку... один помер за всіх... А помер він за всіх, щоб усі, хто живе, жили вже не для себе, а для того, хто за них помер і воскрес» (2 Коринфян 5:14, 15). Оскільки Ісус помер за нас, то хіба ми не відчуваємо спонуки жити для нього? Ми покажемо, що живемо для Ісуса, якщо будемо наслідувати його приклад саможертовної любові.

19, 20. Який дорогоцінний дар нам дав Єгова і як ми покажемо, що приймаємо його?

¹⁹ Ісус не перебільшував, коли сказав такі слова: «Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя» (Івана 15:13). Ісусова готовність віддати за нас своє життя була найбільшим виявом його любові. А втім, є Особа, яка виявила ще більшу любов. Ісус пояснив: «Бог настільки любить світ, що віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не загинув, а отримав вічне життя» (Івана 3:16). Єгова настільки сильно любить нас, що віддав свого Сина як викуп, який уможливлює звільнення від гріха й смерті (Ефесян 1:7). Цей викуп є дорогоцінним даром від Бога, але Бог нікого не змушує приймати його.

²⁰ Ми з власної волі приймаємо цей дар від Єгови. Як саме? Тим, що виявляємо віру в його Сина. Однак про нашу віру свідчать не тільки слова. Доказом цієї віри є вчинки та спосіб життя (Якова 2:26). Ми доводимо свою віру в Ісуса Христа, коли день за днем ідемо його слідами. І, як ми побачимо з наступного розділу, це приноситиме нам рясні благословення і сьогодні, і в майбутньому.

1—3. а) Як Ісус залишив апостолів і чому це прощання не було сумним? б) Чому нам треба знати, чим займається Ісус після повернення на небо?

НА ГОРІ стоїть одинадцять чоловіків. З великим захопленням і любов’ю вони дивляться на воскреслого Ісуса. Зовні він виглядає як людина. Але насправді Ісус — знову наймогутніший з духовних синів Єгови. Тут, на Оливковій горі, він востаннє зустрічається з апостолами.

² Оливкова гора є частиною пасма вапнякових горбів, відділеного від Єрусалима долиною Кедрон. З цією горою в Ісуса пов’язано багато спогадів. На її схилах лежить Віфанія, де Ісус воскресив Лазаря. З поблизької Вітфагії Ісус лише кілька тижнів тому почав свій тріумфальний в’їзд у Єрусалим. На Оливковій горі, ймовірно, розташований Гефсиманський сад, в якому Ісус провів останні тяжкі години перед своїм арештом. Тепер на цій горі Ісус збирається залишити своїх найближчих друзів і послідовників. Він звертається до них з теплими прощальними словами. І от він починає підноситися над землею. Апостоли непорушно стоять, пильно вдивляючись, як їхній любий Господь піднімається в небо. Зрештою хмара закриває Ісуса і вони його більше не бачать (Дії 1:6—12).

³ Чи ця сцена прощання здається сумною? Ні. Як нагадують апостолам двоє ангелів, оповідь про Ісуса ще не завершена (Дії 1:10, 11). Можна сказати, що його вознесіння на небо є тільки початком. Боже Слово проливає світло на подальші події, пов’язані з Ісусом. Важливо знати, чим займається Ісус після повернення на небо. Чому? Пригадаймо, що Ісус сказав Петрові: «І далі будь моїм учнем» (Івана 21:19, 22). Нам усім потрібно слухатись цього наказу не лише якийсь обмежений час, але протягом цілого життя. А для цього треба розуміти, що́ наш Господь робить тепер і які завдання йому довірено в небі.

Життя Ісуса після повернення на небо

4. Що, згідно з Біблією, мало відбуватися в небі невдовзі після Ісусового повернення?

⁴ У Святому Письмі не говориться про те, як Ісуса прийняли в небі й наскільки радісною була його зустріч з Батьком. Однак у Біблії передрікалось, що́ мало відбуватися в небі невдовзі після Ісусового повернення. Понад 15 століть юдейський народ був свідком того, як раз на рік у День примирення первосвященик заходив у Найсвятіше храму і кропив перед ковчегом угоди кров’ю жертовних тварин. Того дня первосвященик був прообразом Месії. Ця церемонія мала пророче значення, і коли Ісус повернувся в небо, то сповнив раз і назавжди те, що вона представляла. Він ввійшов до найсвятішого місця у всесвіті — місця величної присутності Єгови в небі — і передав йому своє право на досконале земне життя, право, яке символізувала його пролита кров (Євреїв 9:11, 12, 24). Чи Єгова прийняв його жертву?

5, 6. а) З чого видно, що Єгова прийняв Христову викупну жертву? б) Хто отримує користь від викупу Ісуса і яким чином?

⁵ Для того щоб відповісти на це запитання, розгляньмо, що сталося через кілька днів після Ісусового вознесіння на небо. Невелика група приблизно зі 120 християн зібралася в Єрусалимі у горішній кімнаті одного з будинків. Несподівано там зчинився шум, неначе від сильного пориву вітру, і наповнив увесь дім. Над головами цих християн з’явилися немовби вогняні язики. Присутні сповнилися святого духу та заговорили різними мовами (Дії 2:1—4). Вищеописана подія ознаменувала народження нового народу, духовного Ізраїля. Цей новий «рід вибраний», «священство царське», мав виконувати Божу волю на землі (1 Петра 2:9). Тож зрозуміло, що Бог Єгова прийняв і схвалив Христову викупну жертву. І вилиття святого духу стало одним з перших благословень, які уможливила ця жертва.

⁶ Відтоді з викупу Христа отримують користь усі його послідовники по цілому світі. Чи ми належимо до помазаної «малої отари», яка правитиме з Христом у небі, чи до «інших овець», котрі житимуть під його правлінням на землі,— усім нам приносить великий пожиток ця жертва (Луки 12:32; Івана 10:16). Вона є підставою для прощення наших гріхів і дарує нам надію. Якщо ми продовжуємо виявляти, що віримо у викупну жертву Ісуса, і далі постійно йдемо за ним, то можемо мати чисте сумління і прекрасну надію на майбутнє (Івана 3:16).

7. Яку владу було дано Ісусові після повернення на небо і як ти можеш підкорятися йому?

⁷ А що Ісус робить у небі з того часу, коли повернувся туди? Ісусові дана велика влада (Матвія 28:18). Єгова призначив його головою християнського збору, і він виконує це призначення, керуючись любов’ю та справедливістю (Колоссян 1:13). Як було передречено, Ісус дав відповідальних чоловіків, котрі дбають про потреби отари (Ефесян 4:8). Наприклад, він призначив Павла «апостолом для інших народів» і послав його всюди проповідувати добру новину (Римлян 11:13; 1 Тимофія 2:7). Наприкінці І століття Ісус звернувся до семи зборів у римській провінції Азія. Він хвалив їх, давав їм поради і при потребі докоряв (Об’явлення, розділи 2, 3). Чи ти визнаєш Ісуса головою християнського збору? (Ефесян 5:23). Якщо ти прагнеш і далі йти за Христом, то підтримуй дух співпраці й послуху в зборі, до якого належиш.

8, 9. Яку владу отримав Ісус у 1914 році і як це має впливати на наші рішення?

⁸ У 1914 році Ісусові була дана ще більша влада. Того року Єгова призначив його Царем свого Месіанського Царства. Коли почалося правління Ісуса, «вибухнула на небі війна». Які наслідки цієї війни? Сатана і його демони були скинені на землю, після чого на ній настав період горя. Сьогодні людство страждає через часті війни, поширення злочинності, тероризму, хвороб, землетрусів та голоду. Усе це нагадує нам, що Ісус саме тепер править у небі. Щоправда, правителем цього світу й досі є Сатана, але «йому залишилось мало часу» (Об’явлення 12:7—12; Івана 12:31; Матвія 24:3—7; Луки 21:11). Однак Ісус дає можливість людям по всьому світі підкоритися його правлінню.

⁹ Для нас дуже важливо стати на бік Месіанського Царя. Щодня, приймаючи будь-які рішення, ми повинні прагнути його схвалення, а не прихильності цього зіпсованого світу. Коли «Цар над царями і Пан над панами» дивиться на людство, його праведне серце переповнюється гнівом та радістю водночас (Об’явлення 19:16). Чому?

Гнів та радість Месіанського Царя

10. Яким є наш Господь Ісус Христос і через що він відчуває праведний гнів?

¹⁰ Наш Господь Ісус Христос, так само як і його Батько, є щасливим (1 Тимофія 1:11). Під час свого земного служіння Ісус не був ані критичним, ані занадто вимогливим до інших. Але багато з того, що відбувається на землі сьогодні, напевно, викликає у нього праведний гнів. Ісус, безсумнівно, розгніваний на всі ті релігійні організації, які облудно називають себе його представниками. Він передрік: «Не кожен, хто каже до мене: “Господи, Господи”, увійде в Царство небесне, а тільки той, хто чинить волю мого Батька, який на небі. Багато хто скаже мені того дня: “Господи, Господи, хіба не твоїм ім’ям ми пророкували і не твоїм ім’ям виганяли демонів? Хіба не твоїм ім’ям здійснювали багато могутніх діл?” Тоді я скажу їм: “Я ніколи не знав вас! Відійдіть від мене, ті, хто чинить беззаконня!”» (Матвія 7:21—23).

11—13. Чому декого може спантеличити те, наскільки суворо Ісус звертається до людей, котрі в його ім’я здійснюють «багато могутніх діл», і яка причина Ісусового гніву? Наведи приклад.

¹¹ Ці слова можуть спантеличити багатьох, хто називає себе християнами. Чому Ісус так суворо звертається до людей, які в його ім’я здійснюють «багато могутніх діл»? Адже церкви християнського світу займаються благодійністю, допомагають бідним, будують лікарні та школи, а також здійснюють багато інших діл. Для того щоб зрозуміти причину Ісусового гніву, розгляньмо приклад.

¹² Батьки збираються у подорож. Вони не можуть взяти з собою дітей, тому наймають няню. Батьки доручають їй дбати про дітей, щоб вони були нагодовані, чисті і щоб з ними не трапилося нічого поганого. Коли батьки повертаються, то бачать страшну картину: діти брудні і виснажені голодом, вони виглядають хворими та нещасними. Намагаючись привернути увагу няні, дітлахи голосно плачуть, але вона не зважає на них. Чому? Вона на драбинці миє вікна. Розгнівані батьки вимагають пояснень. Няня каже: «Подивіться, скільки я зробила! Невже ви не бачите, які чисті вікна? Я навіть зробила ремонт у будинку. Я для вас старалась!» Чи батькам від цього стане легше? Навряд. Вони ж не просили няню робити все це, а лише хотіли, щоб вона попіклувалась про їхніх дітей. Батьків розлютило те, що вона не виконала їхнього доручення.

¹³ Християнський світ поводиться так, як ця няня. Ісус доручив своїм представникам годувати людей духовно, навчаючи їх правди з Божого Слова і допомагаючи їм залишатись духовно чистими (Івана 21:15—17). Однак християнський світ не слухається Ісусового наказу, і через це люди духовно голодні, спантеличені фальшивими вченнями та не знають основних біблійних істин (Ісаї 65:13; Амоса 8:11). Навіть намагання загальновизнаного християнства покращити цей світ не можуть виправдати його свідомого непослуху. Тим більше, що сьогоднішній світ можна порівняти до будинку, який підлягає знесенню. Адже Боже Слово чітко показує, що світ Сатани буде невдовзі знищений (1 Івана 2:15—17).

14. Яка праця приносить радість Ісусові й чому?

¹⁴ З іншого боку, Ісус, безперечно, дуже радіє, коли бачить з неба, як мільйони його послідовників виконують доручення робити людей учнями, котре він дав, перш ніж залишити землю (Матвія 28:19, 20). Яка ж честь приносити радість Месіанському Цареві! Постановімо завжди підтримувати «вірного і розсудливого раба» (Матвія 24:45). На відміну від духівництва християнського світу, ця невелика група помазаних братів покірно бере провід у проповідницькій праці і сумлінно годує овець Христа.

15, 16. а) Що відчуває Ісус через брак любові на землі і звідки ми це знаємо? б) Чому християнський світ викликає в Ісуса гнів?

¹⁵ Цар, безсумнівно, відчуває гнів через брак любові на землі. Пригадаймо, як фарисеї критикували Ісуса, коли він зціляв людей в суботу. Вони були настільки безсердечні та вперті, що не брали до уваги нічого, крім власного вузького розуміння Мойсеєвого закону й усного закону. Ісус своїми чудесами допомагав людям. Він приносив їм полегшення і радість, зміцняв їхню віру, але для фарисеїв все це не мало значення. Які почуття викликала в Ісуса така безсердечність фарисеїв? «Подивившись на них з обуренням, Ісус глибоко засмутився через черствість їхніх сердець» (Марка 3:5).

¹⁶ Сьогодні Ісус бачить ще більше того, що його глибоко засмучує. Провідники християнського світу засліплені традиціями і доктринами, які суперечать біблійним вченням. Їх доводить до люті праця проповідування доброї новини про Царство. У багатьох країнах духівництво розпалює безжалісне переслідування проти християн, які щиро намагаються проповідувати звістку, що її проголошував Ісус (Івана 16:2; Об’явлення 18:4, 24). Водночас священики заохочують своїх одновірців іти на війну і вбивати інших людей, начебто це подобається Ісусу Христу.

17. Як правдиві послідовники Ісуса тішать його серце?

¹⁷ Натомість правдиві послідовники Ісуса стараються виявляти любов до своїх ближніх. Так само як Ісус Христос, вони розповідають добру новину «усіляким людям», незважаючи на опір (1 Тимофія 2:4). Між ними панує особлива любов, більш того, вона є їхнім розпізнавальним знаком (Івана 13:34, 35). Ці християни ставляться до співвіруючих з любов’ю і повагою. Таким чином вони показують, що справді йдуть за Ісусом, Месіанським Царем, і тішать його серце.

18. Що засмучує нашого Господа і що приносить йому радість?

¹⁸ Також не забуваймо: наш Господь засмучується, коли хтось з його послідовників перестає виявляти витривалість, втрачає любов до Єгови і припиняє служіння (Об’явлення 2:4, 5). Однак ті, хто витримує до кінця, приносять Ісусові радість (Матвія 24:13). Потрібно завжди пам’ятати наказ Христа: «І далі будь моїм учнем» (Івана 21:19). Обговорімо деякі благословення, котрі Месіанський Цар зливатиме на тих, хто витримає до кінця.

Благословення для вірних служителів Царя

19, 20. а) Які благословення вже сьогодні отримують всі, хто йде за Ісусом? б) В якому розумінні Ісус може стати нашим «Вічним батьком»?

¹⁹ Уже сьогодні життя всіх, хто йде за Ісусом, сповнене благословень. Якщо ми приймемо Христа як нашого Господа, підкоримося його керівництву і станемо наслідувати його приклад, то знайдемо скарби, яких марно шукають люди в цьому світі. У нас буде чисте сумління, душевний мир та праця, яка зробить наше життя змістовним, а також ми належатимемо до духовної родини, об’єднаної щирою любов’ю. Тоді ми будемо щасливими і задоволеними життям. І це ще не все.

²⁰ Згідно з наміром Єгови, Ісус є «Вічним батьком» для тих, хто надіється жити вічно на землі. Адам, прабатько всіх людей, стягнув страждання на своїх нащадків, а Ісус, зайнявши його місце, відкрив їм шлях до благословень (Ісаї 9:6, 7). Якщо ми будемо визнавати Ісуса своїм «Вічним батьком», виявляючи віру в нього, то матимемо міцну надію на вічне життя. Також завдяки цьому ми наблизимося до Бога Єгови. Як ми вже дізналися, нам треба постійно брати приклад з Ісуса, оскільки це найліпша можливість слухатися Божого наказу: «Наслідуйте Бога, бо ви його улюблені діти» (Ефесян 5:1).

21. Як послідовники Христа віддзеркалюють світло у вкритому темрявою світі?

²¹ Наслідуючи Ісуса і його Батька, Єгову, ми маємо унікальну честь. Ми можемо віддзеркалювати яскраве світло. У світі, вкритому темрявою, мільярди зведених Сатаною людей відображають його риси. А ми, йдучи за Христом, відбиваємо найяскравіше світло — світло біблійних істин, світло чудової християнської особистості, світло справжньої радості, справжнього миру і справжньої любові. Водночас ми наближаємось до Єгови, а це найвища мета усіх розумних створінь.

22, 23. а) Які благословення чекають у майбутньому на тих, хто й далі віддано йде за Ісусом? б) Що нам потрібно постановити?

²² Подумай також над тим, що́ Єгова хоче зробити для тебе в майбутньому через Месіанського Царя. Незабаром Месіанський Цар розпочне праведну війну проти злого світу Сатани. Він обов’язково здобуде перемогу! (Об’явлення 19:11—15). Після цього почнеться Тисячолітнє царювання Христа над землею. Завдяки тому що Ісус віддав своє життя як викуп, його небесний уряд приведе усіх вірних Богу людей до досконалості. Уяви собі: ти молодий, здоровий і повний сил, радісно працюєш з об’єднаною духовною родиною, перетворюючи землю на рай! Наприкінці Тисячолітнього царювання Ісус передасть владу своєму Батькові (1 Коринфян 15:24). Якщо ти будеш і далі вірно йти за Христом, то отримаєш надзвичайне благословення — «славну свободу дітей Божих» (Римлян 8:21). Так, люди матимуть благословення, які втратили Адам і Єва. Ставши земними синами і дочками Єгови, ми назавжди звільнимося від тавра Адамового гріха. І тоді «вже не буде... смерті» (Об’явлення 21:4).

²³ Пригадай багатого молодого начальника, про якого йшлося в 1-му розділі. Він не відгукнувся на запрошення Ісуса: «Приходь та будь моїм учнем» (Марка 10:17—22). Не зроби такої ж помилки ти! З радістю приймай Ісусове запрошення. Постанови бути витривалим і далі йти за Добрим Пастирем день за днем, рік за роком, і ти побачиш славетне сповнення усіх намірів Єгови!

Ісус Христос жив на землі приблизно 2000 років тому, але й сьогодні кожен з нас може відгукнутися на слова: «Ходи і сам подивись» на Божого Сина (Івана 1:46). Адже Євангелія яскраво змальовують його особистість, погляди і те, як він поводився. У цій частині розглядатимуться чудові риси Ісуса.

Тесля. Чудотворець. Зцілитель. Цей перелік можна продовжувати, і все це стосувалося Ісуса. Проте люди не так звертались до Христа. Вони називали його Вчителем. І справді, усе своє життя він навчав людей і проповідував добру новину (Матвія 4:23). Як послідовники Ісуса, ми повинні робити те саме. У цій частині ми розглянемо приклад Христа, щоб ліпше зрозуміти, як нам виконувати працю проповідування.

Що спонукує нас іти слідами Христа? Апостол Павло відповідає: «Нас спонукує Христова любов» (2 Коринфян 5:14). У цій частині ми обговоримо, яку любов Ісус має до Єгови, до людства і до нас особисто. Розгляд цієї теми зворушує нас і спонукує діяти — у всьому якомога точніше наслідувати приклад нашого Господа.