Протягом цієї доби почало з’являтися багато письменників та мислителів, які вважали, що «християнські» вчення необхідно пояснювати, послуговуючись філософською термінологією. Аби догодити освіченим новонаверненим язичникам, такі релігійні письменники дуже часто посилалися на ранню грецьку та єврейську літературу. Починаючи від Юстина Мученика (100—165 роки н. е.), який писав грецькою, люди, що вважали себе християнами, чимраз більше стали переймати грецьку філософську спадщину.

Ця тенденція відбилася у творах грецького письменника з Александрії Орігена (приблизно 185—254 роки н. е.). Його твір «Про засади» являв собою першу спробу систематизованого викладу основних доктрин «християнської» теології, де він послуговувався термінами грецької філософії.

Нещодавно митрополит Грецької православної церкви Мефодій Пісідійський написав книжку «Елліністичні підвалини християнства», де показав, що грецька культура та філософія є фундаментом сучасної «християнської» думки. У цій праці він впевнено твердить: «Майже усі отці церкви вважали, що грецькі основи філософії — найефективніші. Вони запозичували їх у грецьких стародавніх класиків, використовуючи як засіб для розуміння та правильного вираження християнських істин».