ЯК Єгова допоміг людям розпізнати обіцяного Месію? Приблизно через чотири століття після написання останньої книги Єврейських Писань у місті Назареті, в північній частині Галілеї, відбулась особлива подія. До дівчини на ім’я Марія прийшов незвичайний гість — перед нею з’явився ангел Гавриїл. Він повідомив, що на неї злине святий дух — Божа діюча сила — і ця незаймана дівчина зачне дитину. Її син стане обіцяним Царем, який правитиме вічно. Він був Божим Сином, чиє життя Бог переніс з неба в утробу Марії.

Марія покірно погодилась. Її наречений, тесля Йосип, одружився з нею після того, як Божий ангел пояснив йому причину Маріїної вагітності. А як виконалося пророцтво про те, що Месія народиться у Віфлеємі? (Михея 5:1). Адже це містечко лежало за 140 кілометрів від їхнього міста.

Римський правитель видав постанову про перепис населення. Люди мали реєструватися в містах, де народилися. Усе вказує на те, що родини Йосипа і Марії походили з Віфлеєма. Тому Йосип повіз свою вагітну жінку саме туди (Луки 2:3). Марія народила дитину в звичайній стайні та поклала її в ясла для худоби. Тоді Бог послав численних ангелів сповістити пастухам у полі про народження обіцяного Месії, тобто Христа.

Пізніше інші люди теж мали змогу переконатися, що Ісус є обіцяним Месією. Пророк Ісая передрік появу предтечі — того, хто приготує дорогу для Месії, який виконуватиме важливу працю (Ісаї 40:3). Ним був Іван Хреститель. Коли він побачив Ісуса, то вигукнув: «Дивіться, ось Агнець Божий, який покінчить з гріхом світу!» Дехто з Іванових учнів одразу пішов за Ісусом. Один з них сказав: «Ми знайшли Месію» (Івана 1:29, 36, 41).

Були ще й інші докази того, що Ісус є Месією. Коли Іван охрестив Ісуса, Єгова своїм святим духом показав, що Ісус став Месією. Також він промовив з неба: «Це Син мій улюблений, якого я схвалюю» (Матвія 3:16, 17). Так з’явився обіцяний від віків Месія! 

Коли відбулись ті події? У 29 році н. е. Саме тоді закінчився пророчий період з 483 років, про який писав Даниїл. Це стало незаперечним доказом того, що Ісус — Месія, тобто Христос. Про що він мав звіщати під час свого служіння на землі?

(Матвія, розділи 1—3; Марка, розділ 1; Луки, розділ 2; Івана, розділ 1)

ЧОМУ Ісус прийшов на землю? Він пояснив: «Я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Розгляньте, на чому зосереджувався Ісус, проповідуючи про Царство.

1. Ісус мав стати Царем. Ісус прямо сказав, що є передреченим Месією (Івана 4:25, 26). Він також показав, що буде Царем, якого бачив Даниїл у пророчому видінні. Ісус пояснив своїм апостолам, що в майбутньому сяде на «величний престол» і що вони також сидітимуть на престолах (Матвія 19:28). Він назвав цю групу правителів «малою отарою» і зазначив, що крім них він матиме «інших овець», які не входять у цю групу (Луки 12:32; Івана 10:16).

2. Боже Царство запровадить цілковиту справедливість. Ісус навчав, що Царство усуне найжахливішу несправедливість, до якої призвів бунт Сатани. Воно освятить ім’я Бога Єгови та очистить його від усієї ганьби, яку Диявол стягнув на нього ще в Едемі (Матвія 6:9, 10). Ісус щодня виявляв безсторонність, бо навчав чоловіків і жінок, багатих і вбогих. Передусім він мав проповідувати ізраїльтянам, та все ж старався розмовляти із самарянами та язичниками. На відміну від тогочасних релігійних провідників, він неупереджено ставився до інших і не обдаровував когось особливою прихильністю.

3. Боже Царство не належить цьому світові. Ісус жив за часу політичної нестабільності, бо його край перебував під владою іншої держави. Та коли люди хотіли втягнути його в політичні справи, він рішуче відмовився (Івана 6:14, 15). Він пояснив одному державному діячеві: «Моє царство не належить цьому світу» (Івана 18:36). А учням сказав: «Ви не належите світу» (Івана 15:19). Він заборонив їм використовувати зброю, навіть коли вони намагались захистити його (Матвія 26:51, 52).

4. В основі Христового правління лежить любов. Ісус пообіцяв відсвіжувати людей та полегшувати їхні тягарі (Матвія 11:28—30). І він робив це упродовж свого життя. Христос давав сердечні й мудрі поради, як долати тривоги, поліпшувати стосунки з іншими, не захоплюватися нагромадженням матеріальних речей і як знайти щастя (Матвія, розділи 5—7). Він щиро любив ближніх, тому до нього горнулися люди з усіх прошарків суспільства. До Ісуса приходили навіть дуже пригноблені, бо знали, що він добре до них поставиться і вшанує їхню гідність. Безперечно, усі ми хотіли б, щоб Ісус був нашим Правителем.

Ісус навчав про Боже Царство ще іншим способом. Він виконував багато чуд. Чому? Про це розповідається далі.

(Матвія, Марка, Луки та Івана)

БОГ наділив Ісуса здатністю виконувати те, що звичайним людям не під силу. Ісус робив досить багато чудес, іноді перед численними натовпами. Ці чудеса виявляють, що Ісус сильніший за ворогів і може долати перепони, більшість з яких є нездоланними для недосконалих людей. Ось кілька прикладів.

Голод. Біблія описує два випадки, коли Христос нагодував численні натовпи голодних людей усього-на-всього кількома хлібинами та рибами. В обидвох випадках їжі було стільки, що навіть дещо залишилось. Крім того, першим Ісусовим чудом стало перетворення води на вишукане вино.

Хвороби. Ісус зціляв людей від «усіляких хвороб і недуг» (Матвія 4:23). Лише одним дотиком він міг зцілити сліпого, глухого, прокаженого чи епілептика. Ісус зціляв кульгавих, паралізованих і покалічених. Не було таких хворих, яких він не зумів би зцілити.

Стихія. Коли Ісус з учнями плив Галілейським морем, знялася шалена буря. Учні дуже налякались. Але Ісус, побачивши бурю, сказав: «Ущухни! Заспокойся!» І настала велика тиша (Марка 4:37—39). Іншим разом він ішов по воді під час шторму (Матвія 14:24—33).

Злі духи. Злі духи значно сильніші за людей. Багато хто не може самотужки звільнитися з тенет цих запеклих ворогів Бога. Проте Ісус був у стані виганяти духів з людей, і він не раз робив це. Він не боявся тих духів. Це вони боялися його, бо знали, хто він.

Смерть. Біблія слушно називає смерть «останнім ворогом», адже її не може подолати жодна людина (1 Коринфян 15:26). Ісус же повертав до життя померлих. Він воскресив хлопця і віддав його овдовілій матері. Іншого разу він підняв до життя дівчинку, за якою побивалися батьки. Найвизначнішим чудом стало воскресіння Ісусового близького друга Лазаря. Ісус здійснив це чудо на очах у великого натовпу, хоча Лазар був мертвий уже приблизно чотири дні! Навіть найзапекліші вороги Ісуса визнали, що він вчинив це чудо (Івана 11:38—48; 12:9—11).

Чому Ісус виконував ці чудеса? Чи ж пізніше смерть не забрала всіх тих, кого він воскресив? Так. Але Ісусові чудеса мали глибокий зміст. Вони показали, що всі пророцтва щодо правління Месіанського Царя є обґрунтовані. Можна бути певним, що під пануванням призначеного Богом Царя не буде голоду, хвороб, стихійних лих, злих духів і навіть смерті. Ісус засвідчив, що Бог дав йому владу усунути все те, що завдає людям страждання.

(Матвія, Марка, Луки та Івана)

БІЛЯ Єрусалима є Оливкова гора, з якої відкривалася чудова панорама міста з його храмом. Якось, піднявшись на неї, чотири апостоли Ісуса запитали його наодинці про майбутні події. Перед тим Ісус сказав, що Єрусалимський храм буде знищений. А ще раніше він говорив їм про «закінчення цієї системи» (Матвія 13:40, 49). Тож апостоли запитали: «За якою ознакою можна буде побачити час твоєї присутності та закінчення цієї системи?» (Матвія 24:3).

Ісус розповів, що́ відбуватиметься перед знищенням Єрусалима. Але його слова стосувалися не лише цієї події. Його пророцтво мало виконатись у всесвітньому масштабі. Ісус пророкував про майбутній стан світу і численні події, які становитимуть ознаку певного часу. Вона позначить початок Ісусової присутності як Царя в небі. Іншими словами, ознака повинна вказувати, що Бог Єгова вже поставив Ісуса Царем обіцяного Месіанського Царства. Вона свідчитиме, що невдовзі Царство усуне все зло і принесе людям справжній мир. Ісусові слова стосувалися останніх днів цього старого світу — сучасних релігійних, політичних і суспільних систем — і початку нового світу.

Ісус розповідає про події, які відбуватимуться за часу його присутності. Він каже, що на всій планеті будуть війни між народами, голод, потужні землетруси, епідемії та зростатиме беззаконня. Крім того, правдиві учні Ісуса проповідуватимуть добру новину про Боже Царство по всій землі. Усе це завершиться небаченим раніше «великим лихом» (Матвія 24:21).

По чому Ісусові послідовники розпізнають, що велике лихо вже близько? Ісус сказав: «Візьміть для прикладу фігове дерево» (Матвія 24:32). Коли на ньому з’являється листя, це є ознакою того, що наближається літо. Так само, коли відбуватимуться всі передречені Ісусом події, люди знатимуть, що наблизився час кінця цього світу. Ісус сказав, що тільки небесний Батько знає точний день і годину, коли почнеться велике лихо. Тому він заохотив учнів: «Пильнуйте, бо не знаєте, коли настане визначений час» (Марка 13:33).

(Матвія, розділи 24 і 25; Марка, розділ 13; Луки, розділ 21)

ІСУС проповідує і навчає ось уже три з половиною роки. Він знає, що завершується його земне служіння. Юдейські релігійні провідники змовляються вбити його, але бояться народу, який вважає Ісуса пророком. Тим часом Сатана схиляє одного з дванадцятьох апостолів, Юду Іскаріотського, до зради. Релігійні провідники запропонували Юді за зраду Ісуса 30 срібняків.

Останнього вечора перед смертю Ісус разом з апостолами святкує Пасху. Відпустивши Юду, він започатковує Господню вечерю. Христос бере хліб, молиться, передає його 11 вірним апостолам і каже: «Це означає моє тіло, яке буде віддане за вас. Чиніть це на спомин про мене». Потім Ісус передає чашу та пояснює: «Ця чаша означає нову угоду, укладену на підставі моєї крові» (Луки 22:19, 20).

Того вечора Ісус багато навчає своїх апостолів. Він дає їм нову заповідь — безкорисливо любити одні одних. Тоді Ісус каже: «По тому всі розпізна́ють, що ви мої учні, коли між вами буде любов» (Івана 13:34, 35). Ісус заохотив їх не тривожитись сумними подіями, які ось-ось настануть. Він щиро молиться за них, а потім усі вони співають хвалу Богові та йдуть до Гефсиманського саду.

Там у нічній темряві Ісус падає навколішки і від усього серця молиться до Бога. Невдовзі з’являється озброєна юрба — воїни, священики та інші, щоб заарештувати Ісуса. До нього підходить Юда і цілує його, чим вказує, що саме цей чоловік є Ісусом. Побачивши, як воїни зв’язують їхнього вчителя, апостоли втікають.

І ось Ісус стоїть перед єврейським верховним судом. Тут він каже, що є Божим Сином. Суд визнає його винним у святотатстві та засуджує на смерть. Тоді Ісуса ведуть до римського намісника Понтія Пилата. Хоча Пилат вважає Ісуса невинним, він таки віддає його юрбі, яка домагається Ісусової смерті.

Ісуса відводять на Голгофу, де римські воїни прибивають його до стовпа. Посеред білого дня відбувається чудо — настає темрява. Пополудні Ісус помирає, і відразу стається сильний землетрус. Ісусове тіло кладуть до висіченої в скелі гробниці. Наступного дня священики опечатують гробницю і біля входу ставлять варту. Чи Ісус залишиться в гробниці? Ні, адже невдовзі має відбутися найбільше з усіх чудес.

(Матвія, розділи 26 і 27; Марка, розділи 14 і 15; Луки, розділи 22 і 23; Івана, розділи 12—19)

НА ТРЕТІЙ день після смерті Ісуса кілька його учениць підходять до гробниці, де він похований. Вони бачать, що камінь, яким прикрили вхід до гробниці, відкочений, а гробниця порожня.

Жінкам з’явились два ангели й один з них каже: «Ви шукаєте Ісуса назарянина, який був прибитий до стовпа. Він воскрес» (Марка 16:6). Жінки відразу побігли повідомити про це апостолів. По дорозі вони зустріли Ісуса. «Не бійтеся! — сказав він їм.— Підіть скажіть моїм братам, щоб вони йшли до Галілеї. Там вони побачать мене» (Матвія 28:10).

Того ж дня два учні йшли з Єрусалима до села Еммауса. До них підійшов незнайомець і запитав, про що вони розмовляють. Насправді то був воскреслий Ісус, проте учні не впізнали його. Із сумом на обличчях вони відповіли, що говорять про Ісуса. Незнайомець почав пояснювати, що́ розповідається про Месію у Писаннях і як Ісус сповнив пророцтва про Месію до найменших подробицьa. Коли учні впізнали в незнайомцеві Ісуса, котрий воскрес як духовна особа, він зник.

Ті два учні негайно повернулись до Єрусалима. Там вони знайшли апостолів, які зібрались у кімнаті за зачиненими дверима. Коли вони ще розповідали, що з ними сталося, з’явився Ісус. Присутні не могли повірити власним очам. Ісус запитав: «Чому у ваші серця закралися сумніви? Написано, що Христос зазна́є страждань та воскресне з мертвих на третій день» (Луки 24:38, 46).

Після воскресіння Ісус з’являвся своїм послідовникам упродовж 40 днів. Якось він з’явився аж понад 500 учням! Можливо, саме тоді він доручив їм важливе завдання: «Ідіть та робіть учнями людей з усіх народів... навчаючи їх дотримуватися всього того, що я вам наказав. І я буду з вами всі дні, аж до закінчення цієї системи» (Матвія 28:19, 20).

Під час останньої зустрічі з 11 вірними апостолами Ісус пообіцяв: «На вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками... навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Відтак Ісус почав підніматися, і його закрила хмара. Він вознісся в небо.

(Матвія, розділ 28; Марка, розділ 16; Луки, розділ 24; Івана, розділи 20 і 21; 1 Коринфян 15:5, 6)

ЧЕРЕЗ десять днів після Ісусового вознесіння на небо в одному єрусалимському домі зібралося приблизно 120 учнів. Це було на єврейське свято П’ятидесятниці 33 року н. е. Раптом увесь дім наповнив шум, наче від сильного вітру. Сталося чудо: учні почали розмовляти різними мовами, яких раніше не знали. Чому відбулась така дивовижна подія? Тому що Бог дав учням свій святий дух.

Надворі зібралося багато людей. Вони прийшли з різних країв на свято до Єрусалима. Люди були просто вражені, що Ісусові учні говорять до них їхньою рідною мовою. Петро пояснив значення цієї події. Він процитував пророцтво Йоіла про те, що Бог «виллє свій дух», який наділить учнів чудесними дарами (Йоіла 2:28, 29, НС). Цей яскравий вияв дії святого духу засвідчив, що тепер Бог схвалює новосформований християнський збір, а не буквальний Ізраїль. Отже, той, хто хоче служити Богові у прийнятний спосіб, повинен стати послідовником Христа.

Тоді ж почали посилюватися гоніння, і деяких учнів вкинули до в’язниці. Але вночі ангел Єгови відчинив в’язничні двері й сказав учням далі проповідувати. На світанку вони ввійшли в храм і знову звіщали добру новину про Ісуса. Релігійні противники розлютились і наказали їм замовкнути. На це апостоли відважно відповіли: «Ми повинні підкорятися Богові, а не людині» (Дії 5:28, 29).

Переслідування посилювалось. Деякі євреї звинуватили учня Степана у богозневазі та побили камінням на смерть. Молодий чоловік — Савл з Тарса — дивився, як вбивали Степана, і схвалював цей ганебний учинок. Пізніше він пішов у Дамаск, щоб заарештовувати Христових послідовників. Дорогою до Дамаска довкола нього спалахнуло світло з неба і пролунав голос: «Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш?» Осліплений світлом, Савл запитав: «Хто ти?» А голос відповів: «Я — Ісус» (Дії 9:3—5).

Через три дні Ісус послав учня на ім’я Ананій повернути Савлові зір. Савл охрестився і почав відважно проповідувати про Ісуса. Цей чоловік став знаним як апостол Павло. Він був ревним членом християнського збору.

На той час Ісусові учні звіщали добру новину про Боже Царство лише євреям та самарянам. Потім ангел з’явився побожному римському офіцерові Корнилію і наказав йому послати людей за апостолом Петром. Так Петро разом з іншими почав проповідувати Корнилію та його родині. Коли Петро ще говорив, на цих віруючих язичників зійшов святий дух. Тож Петро відразу наказав їм охреститися в Ісусове ім’я. Стало зрозумілим, що шлях до вічного життя відкрився для людей з усіх народів. Тепер збір був готовий звіщати добру новину по цілій землі.

(Дії 1:1—11:21)

ПІСЛЯ навернення Павло запопадливо проголошував добру новину про Боже Царство. Тепер колишній гонитель сам часто зазнавав жорстокого переслідування. Цей невтомний апостол здійснив кілька подорожей навіть до віддалених країв, поширюючи добру новину про Царство, яке виконає Божий початковий намір стосовно людства.

Під час першої подорожі Павло зцілив у місті Лістрі кривого від народження чоловіка. Люди з натовпу почали вигукувати, що Павло і його товариш, Варнава, є богами. Ці чоловіки ледь стримали натовп від того, щоб їм принесли жертви. Пізніше ті ж самі люди, підбурені ворогами Павла, побили його камінням. Вони виволокли апостола за місто, бо думали, що він уже мертвий. Але Павло вижив і пізніше повернувся в Лістру, щоб зміцнити учнів словами потіхи.

Деякі християни з євреїв доводили, що християни з інших народів мають дотримуватися певних вимог Мойсеєвого закону. Павло пішов з цим питанням до апостолів та старійшин в Єрусалим. Завдяки ретельному дослідженню Писань і Божому святому духові ті чоловіки дійшли висновку, що християнам треба утримуватися від ідолопоклонства, блуду, від споживання крові та незнекровленого м’яса. Про ці накази вони повідомили християнським зборам у листі. Але при цьому не ставилося вимоги дотримуватись Мойсеєвого закону (Дії 15:28, 29).

Під час другої подорожі Павло побував у грецькому місті Верії. Тамтешні євреї з за́палом прийняли його слово. Вони щодня ретельно досліджували Писання, щоб переконатися в правдивості того, чого він навчав. Через противників апостол був змушений піти також із цього міста. Тож Павло подався до Афін і там виголосив промову перед освіченими афінянами. Вона є чудовим зразком тактовності, розважності та красномовства.

Після третьої подорожі Павло прибув до Єрусалима. Коли він прийшов у храм, деякі євреї підняли бучу і навіть намагались убити його. Але римські воїни захистили його і повели на допит. Павло був римським громадянином, тому виступив на свій захист перед намісником Феліксом. Євреї не змогли довести своїх звинувачень проти нього. Павло побоювався, що Фест, інший римський намісник, віддасть його євреям. Тож він сказав Фестові: «Я подаю апеляцію до кесаря!» А той відповів: «Підеш до кесаря» (Дії 25:11, 12).

Тоді Павла посадили на корабель, який плив до Італії, де він мав стати перед судом. У дорозі корабель зазнав аварії, і Павло був змушений перезимувати на острові Мальта. Зрештою він прибув до Рима і там два роки мешкав у найнятому будинку. Хоча цей ревний апостол був під вартою, він не переставав розповідати про Боже Царство всім, хто до нього приходив.

(Дії 11:22—28:31)

НОВОСФОРМОВАНИЙ християнський збір мав відігравати важливу роль у виконанні наміру Єгови. Але християни першого сторіччя стикалися з жорстокою протидією. Як їм залишатись непохитними попри тяжкі переслідування? І як не піддатися підступним ідеям, що їх поширювали у християнському зборі фальшиві брати? Відповіді на ці запитання містяться в листах, які ввійшли до Християнських Грецьких Писань. В цих листах даються потрібні поради та підбадьорення.

Апостол Павло написав 14 листів, починаючи від Листа до римлян і закінчуючи Листом до євреїв. Ці листи названі відповідно до імен тих, кому вони адресовані — чи то окремим особам, чи то зборам. Розгляньте зміст деяких листів.

Вказівки щодо моралі та поведінки. Ті, хто чинить блуд, перелюб та інші грубі гріхи, «не успадкують Божого царства» (Галатів 5:19—21; 1 Коринфян 6:9—11). Між Божими служителями різних національностей повинна бути єдність (Римлян 2:11; Ефесян 4:1—6). Вони мають охоче і саможертовно допомагати нужденним одновірцям (2 Коринфян 9:7). «Безперестанку моліться»,— каже Павло. Отже, апостол заохочує християн відкривати своє серце в молитві до Єгови (1 Фессалонікійців 5:17; 2 Фессалонікійців 3:1; Филип’ян 4:6, 7). Бог слухає молитви тих людей, які мають справжню віру (Євреїв 11:6).

Що допоможе сім’ям бути щасливими? Чоловік має любити дружину так, як власне тіло. Дружина повинна глибоко поважати свого чоловіка. Діти мусять слухатися батьків, бо це подобається Богові. Батьки мають обов’язок з любов’ю виховувати і навчати своїх дітей на основі біблійних принципів (Ефесян 5:22—6:4; Колосян 3:18—21).

Пролиття світла на Божий намір. Чимало вказівок з Мойсеєвого закону служили ізраїльтянам захистом і дороговказом аж до часу, коли прийшов Христос (Галатів 3:24). Християнам уже не треба дотримуватися вимог Закону. У листі до єврейських християн Павло детально пояснює суть Закону і те, яку роль відіграв Ісус Христос у виконанні Божого наміру. Павло каже, що багато подробиць Закону мають пророче значення. Приміром, складання в жертву тварин було прообразом на Ісусову жертовну смерть, завдяки якій буде цілковито прощено людські гріхи (Євреїв 10:1—4). Ісусовою смертю Бог усунув Закон-угоду, бо вона вже стала непотрібною (Колосян 2:13—17; Євреїв 8:13).

Вказівки щодо діяльності збору. Чоловіки, охочі виконувати зборові обов’язки, повинні дотримуватися високих моральних норм і мати міцну духовність (1 Тимофія 3:1—10, 12, 13; Тита 1:5—9). Служителі Бога Єгови мають регулярно збиратися з одновірцями для взаємного підбадьорення (Євреїв 10:24, 25). На християнських зібраннях вони скріпляють свою віру та навчаються (1 Коринфян 14:26, 31).

Коли Павло писав другого листа до Тимофія, він був ув’язнений у Римі та чекав суду. Мало хто зважувався відвідувати його. Павло знав, що йому залишилося жити недовго. Він сказав: «Я вів добру боротьбу, пробіг шлях до кінця, віру зберіг» (2 Тимофія 4:7). Невдовзі після цього Павло помер, очевидно, мученицькою смертю. Але його листи аж донині дають правдивим християнам цінні вказівки.

(Римлян; 1 Коринфян; 2 Коринфян; Галатів; Ефесян; Филип’ян; Колосян; 1 Фессалонікійців; 2 Фессалонікійців; 1 Тимофія; 2 Тимофія; Тита; Филимона; Євреїв)

ЯКІВ і Юда були Ісусовими братами по матері. Петро та Іван були серед 12 апостолів. Ці чотири чоловіки загалом написали сім листів, які ввійшли у Християнські Грецькі Писання. Кожен лист названий ім’ям його письменника. Натхнені поради з цих листів мають допомагати християнам залишатися відданими Єгові та зберігати надію на Царство.

Віра спонукує до дій. Самих слів про віру замало, адже правдива віра виявляється в ділах. Яків пише: «Віра без учинків мертва» (Якова 2:26). У час випробувань віра, поєднана з учинками, зміцнює нашу витривалість. Аби залишитись непохитним, треба просити в Бога мудрості, не сумніваючись, що він дасть її. Витривалістю християнин здобуває Боже схвалення (Якова 1:2—6, 12). Бог Єгова прихильно ставиться до тих, хто зберігає віру і залишається відданим йому. «Наблизьтесь до Бога,— каже Яків,— і він наблизиться до вас» (Якова 4:8).

Віра християнина має бути такою міцною, щоб він міг протистояти спокусам та неморальності. Через повсюдний моральний занепад Юда заохочує одновірців «наполегливо боротися за віру» (Юди 3).

Добра поведінка. Єгова сподівається, що його служителі будуть святими, тобто чистими з усіх поглядів. Петро пише: «Будьте святі у всіх своїх діях, оскільки написано: “Будьте святі, бо я [Єгова] — святий”» (1 Петра 1:15, 16). Християни мають чудовий приклад, якою повинна бути їхня поведінка. «Христос постраждав за вас,— пояснює Петро,— залишивши приклад, щоб ви точно йшли його слідами» (1 Петра 2:21). Дотримуючись високих Божих норм, християни інколи страждають. Проте вони зберігають «чисте сумління» (1 Петра 3:16, 17). Петро заохочує християн триматися святої поведінки. Вони мають показувати своїм життям, що є побожними та чекають Божого дня суду й обіцяного нового світу, в якому «перебуватиме праведність» (2 Петра 3:11—13).

Справжня любов. «Бог є любов»,— пише Іван. Цей апостол вказує на те, що, пославши Ісуса як «жертву... за наші гріхи», Бог виявив свою безмежну любов. Як християни повинні ставитися до цього? Іван відповідає: «Любі, якщо Бог нас так полюбив, ми теж зобов’язані любити одні одних» (1 Івана 4:8—11). Таку любов можна виявляти зокрема своєю гостинністю до одновірців (3 Івана 5—8).

Як християни показують свою любов до Єгови? Іван пояснює: «Любов же до Бога полягає в тому, щоб ми виконували його заповіді, а ці заповіді не обтяжливі» (1 Івана 5:3; 2 Івана 6). Усі слухняні Богові люди можуть бути певними, що він і далі любитиме їх і дасть їм «вічне життя» (Юди 21).

(Якова; 1 Петра; 2 Петра; 1 Івана; 2 Івана; 3 Івана; Юди)

ОСТАННЯ книга Біблії, Об’явлення, містить чудову надію для всього людства. У цій книзі, котру написав апостол Іван, описані видіння того, як остаточно сповниться намір Єгови. 

У першому видінні воскреслий Ісус хвалить і виправляє християнські збори. Наступне видіння зображає небесний престол Єгови, біля якого духовні створіння несуть йому хвалу.

Далі у видінні зображено Агнця, Ісуса Христа, який отримує сувій із сімома печатками. Коли він знімає перші чотири печатки, з’являються чотири символічні вершники. Першим на білому коні їде коронований Цар, Ісус. Потім з’являються верхівці на конях різних мастей, які символізують війну, голод та епідемії. Усе це відбувається протягом останніх днів цього світу. Відтак знімається сьома печатка і починають сурмити сім символічних сурем, що вказує на проголошення Божих вироків. Відбуваються сім символічних кар, якими Бог виявляє свій гнів.

У небі встановлено Боже Царство, зображене новонародженим хлопчиком. Вибухає війна, під час якої Сатану з його злими ангелами скинено на землю. Лунає гучний голос: «Горе землі». Адже Диявол дуже розлютився, бо знає, що йому залишається мало часу (Об’явлення 12:12).

Іван бачить у небі Ісуса як агнця, а поряд з ним — 144 000 вибраних з-посеред людей. Вони царюватимуть з Ісусом. Отже, Об’явлення показує, що другорядна частина нащадка складається зі 144 000 осіб (Об’явлення 14:1; 20:6).

Земні правителі збираються на Армагеддон — «війну... у великий день Бога Всемогутнього». Вони воюють з тим, хто сидить на білому коні,— з Ісусом, який очолює небесні війська. Зрештою усі правителі цього світу знищені. Сатана зв’язаний, а Ісус зі 144 000 править над землею тисячу років. Після тисячі років Сатана знищений (Об’явлення 16:14; 20:4).

Що принесе слухняному людству Тисячолітнє правління Христа і його співцарів? Іван пише: «[Єгова] витре кожну сльозу з... очей. І вже не буде ані смерті, ані жалоби, ані голосіння, ані болю. Колишнє минуло» (Об’явлення 21:4). Земля стає раєм!

Так книга Об’явлення завершує біблійну розповідь про історію людства. Месіанське Царство освячує ім’я Єгови й остаточно підтверджує Його право володарювати цілу вічність.

(Книга Об’явлення)

24. бл. 2 рік до н. е. Народження Ісуса

25. 29 рік н. е. хрещення Ісуса; Ісус починає проповідувати про Боже Царство

26. 31 рік н. е. Ісус вибирає 12 апостолів, виголошує Нагірну проповідь

27. 32 рік н. е. Ісус воскрешає Лазаря

28. 14 нісана 33 року н. е. Ісуса прибито до стовпа (нісан припадає на кінець березня — початок квітня)

29. 16 нісана 33 року н. е. Ісусове воскресіння

30. 6 сівана 33 року н. е. П’ятидесятниця; вилиття святого духу (сіван припадає на кінець травня — початок червня)

31. 36 рік н. е. Корнилій стає християнином

32. прибл. 47—48 роки н. е. перша проповідницька подорож Павла

33. прибл. 49—52 роки н. е. друга проповідницька подорож Павла

34. прибл. 52—56 роки н. е. третя проповідницька подорож Павла

35. 61 рік н. е. Павло пише листи з в’язниці у Римі

36. до 62 року н. е. Яків, Ісусів брат по матері, пише листа

37. 66 рік н. е. євреї повстають проти Риму

38. 70 рік н. е. римляни руйнують Єрусалим та храм

39. прибл. 96 рік н. е. Іван пише Об’явлення

40. прибл. 100 рік н. е. смерть Івана, останнього апостола