Хто уклав канон?

Дехто стверджує, що канон Християнських Грецьких Писань був укладений через кілька століть після їх написання і що це зробила церква, яка отримала владу за днів правління імператора Константина. А втім, факти свідчать про інше.

Наприклад, професор Оскар Скарсуне, який вивчає історію церкви, зауважує: «Ані церковний собор, ані якась окрема людина не вирішували, які писання увійдуть до Нового Завіту... Критерії були досить прості і логічні: писання з I століття, створені апостолами та іншими християнами, вважали достовірними. Усі писання, листи чи так звані євангелія, що з’явилися пізніше, до канону не зараховували... Процес укладення канону був завершений ще до того, як Константин наділив церкву владою. Новий Завіт нам подарувала не ця панівна церква, а церква переслідуваних мучеників».

Ось що каже доцент Кен Бердінг, який займається науковим дослідженням Християнських Грецьких Писань: «Церква не укладала канону, вона радше визнала книги, які для християн завжди були Словом Бога».

Однак ті скромні християни I століття не визначали, котрі книги мали увійти до канону. Як видно з Біблії, на це вплинув інший чинник — більш важливий і могутній.

Біблія розповідає, що у перші десятиліття після заснування християнського збору учні Христа отримували дари духу. Одним з них була «здатність розпізнавати, які слова справді натхнені» (1 Коринфян 12:4, 10). Отже дехто з християн мав надприродну здатність розуміти, які вислови походили від Бога, а які ні. Тож сьогодні ми можемо бути впевнені, що до Біблії увійшли лише натхнені Богом Писання.

Безумовно, канон був укладений під дією Божого святого духу і затверджений у той ранній період християнства. З другої половини II століття н. е. певні автори почали писати про канонічність біблійних книг. Однак вони не укладали канону, а лише посилались на нього як на збірку книг, яку Бог затвердив через обраних представників за допомогою свого духу.

Канонічність Грецьких Писань також засвідчують давні рукописи. Існує понад 5000 манускриптів мовою оригіналу, і деякі з них датуються II—III століттями н. е. На початку нашої ери саме ці писання, а не апокрифи, вважали достовірними, тому їх часто переписували і широко розповсюджували.

Проте найважливішим доказом є внутрішня гармонія самої Біблії. Будь-яка канонічна книга має узгоджуватись із «взірцем здорових слів», записаних у решті Святого Письма (2 Тимофія 1:13). Вона має заохочувати читачів любити Єгову, служити і поклонятись йому. Канонічні писання повинні застерігати від забобонів, контакту з демонами і поклоніння твориву, а не Творцю. Вони мають бути історично точними, містити правдиві пророцтва та спонукувати читачів любити ближніх. Саме такими є Християнські Грецькі Писання. А що сказати про апокрифи?