Сторінка 2

ЩО ВАМ спадає на думку, коли дізнаєтесь, що люди сплять по лавках у парках та пішоходах, щулюються в паперових картонах або під пластичними простиралами? Це жалюгідне становище оголошується інформаційними засобами з яким то становищем мешканці міст є дуже ознайомлені. Але проблема цих так званих вуличних жителів, хоч дуже турбуюча, є тільки малою частиною загальної всесвітньої проблеми забезпечення людей житлом і бездомності. Яке ж серйозне є дійсне становище?

Безпритульні — яка серйозна проблема?

КРУГОМ світу люди живуть у приміщеннях нижчих від установленого стандарту. Згідно з виданням Будування для безпритульних (англ.) через ООН, то по містах країн що розвиваються, «близько 50 процентів людей — а по де-котрих містах так багато як 80 процентів — живуть у брудних нетрях або оселяються незаконно на незайнятій землі»,— не мають відповідної води, освітлення, санітації, ні засобів для позбуття відходів. Кореспонденти до журналу Пробудись! пишуть наступні рапорти про місцеві обставини.

Бомбей, Індія — У централі Бомбея, люди знемагають від літньої спеки. На пішоході під повзучим баньяновим деревом сплять чоловік, жінка, і немовлятко. Недостатні постільні речі, кілька посуду для готування їжі, залишки від вогню — доказ на те, що хтось уже вибрав собі те місце за тимчасове житло. Для таких людей іншого притулку немає. Прохожі покупці й комерсанти не звертають уваги на родину. Та ж у місті є десятки тисяч бездомних людей. У країні, в якій підраховують бракує близько 24,7 мільйонів житлових приміщень, по всіх місцевостях можна бачити безпритульних людей.

На приблизних невеликих незайнятих ділянках, і поруч дороги та залізниці, виникають сяк-так споруджені намети. Багато людей споруджують житлові приміщення з уживаних міхів джутової тканини й старого лахміття складені одні верх других для безлічі людей. Якщо місцева влада не розвалить такі притулки, то на їхньому місці появляться стислі, безвіконні хатини із збираних матеріалів. Жителі тих хатин щоденно шукають води. Залізничні колії й купи покидьків стають їм відкритими туалетами. У порівнянні з цими хатинами стоять «постійні» будівлі встановлених нетрів, в яких є принаймні кілька водопровідних кранів і відхожих місць.

Йоганнесбург, Південна Африка — Для білого населення Південної Африки, забезпечення житлом не є великою проблемою, якщо людина має змогу оплачувати все збільшуючі кошти. Проте, так як було сказано в офіційному урядовому річнику Південна Африка 1986 р., «чорному міському населенню Південної Африки не вистачає житла». Тому що тисячі людей чекають на доми, то деколи три родини мешкають разом у чотирикімнатному домі або одна сім’я з трьох або чотирьох членів у одній кімнаті. Коли син одружиться, то його ім’я заносять до списку, у надії, що до двох або трьох років він матиме свій власний дім. Тимчасом, новоодружені живуть у тому самому домі з батьками або на подвір’ї будують хатину з рифленого заліза — якщо є подвір’я.

По декотрих місцевостях власники будують хатини, а тоді вимагають надмірні ціни за квартирну плату. Міська влада дозволяє таку практику, тому що не може здолати вимог за приміщення. З цього бувають нетрі й виникає злочин і хвороба. По радіо було сказано, що вмирає 136 з кожних 1000 немовлят, тому що родяться серед негігієнічних обставин — без водопровідної системи, з можливо одним туалетом для чотирьох або п’ятьох родин. Ці обставини також впливають на старших дітей. Вони вчаться красти й брати наркотики за дуже молодого віку. Пияцтво теж поширюється між молодими людьми.

Шанхай, Китай — У цьому найгустіше населеному місті найгустіше населеної країни, забезпечити 12 мільйонів мешканців відповідним житлом, справді є значною задачею. Незважаючи на те, що уряд старається як може будувати нові житлові масиви, то більшість людей ще до цих пір живуть у маленьких домах, побудованих у 30 і 40 роки, подібних до іграшкових хатин. Ці хатини втискуються у великі міські квартали, будучи доступні тільки тим, що мешканці Шанхая називають алеї (прохід до будинку). У багатьох цих домах водопровідних систем немає, ані внутрішніх кухонь, туалетів,— вони навіть зимою не огрівані, коли температура знижується нижче замерзання. У більших будинках колишніх французьких і британських районів, одна родина живе в одній кімнаті й ділиться однією кухнею та вмивальницею. Часто три генерації живуть разом у такій кімнаті.

Краще житло для людей має перевагу між міськими діячами. Підраховують, що кожна особа має від 43 до 58 квадратних футів (4 до 5,4 кв. м) площі на якій жити. Це є менше ніж 64 квадратних футів (6 кв. м), що є державною нормою для кожної особи. Рапорти виявляють, що в Шанхаї в 1985 р. побудували 6000 нових приміщень, а в 1986 р. витратили так багато як 135 мільйонів доларів (США) на будівлю. Незважаючи на все це, то більше як сто тисяч людей є внесено до списку, чекаючи на житло, і ніхто не знає скільки інших людей також шукають приміщення.

Сан-Паулу, Бразілія — Дуже багато людей живуть у брудних селищах малих хатин по цілому місті. Розпачливо, безпритульні оселяються на приватному майні й малих незаселених ділянках у сяк-так збудованих бляшаних хатинах, деколи поруч величавих домів і новомодних багатоквартирних будинків. Багато традиційних домів перебудовуються у тимчасові однокімнатні приміщення, і часто так багато як 50 людей діляться однією вмивальницею.

Виникла загрозлива ситуація, коли минулого року, мобілізували військову поліцію виселяти незаконно оселених людей не на своїй землі в передмісті Сан-Паулу. У газеті Естадо де С.-Паулу було сказано, що старших людей били, жінок виволікали за волосся, а дітей збивали з ніг. Багато людей захворіли на дихальні хвороби через сльозоточивий газ, якого закидали до їхніх хатин.

Тим, що ще не переживали такої нужди, позбавлення і розпачі, трудно уявити собі життя в нетрях та підлих хатинах. Однак, для соток мільйонів людей, ці обставини стали дійсністю щоденного життя.

Безпритульні — світова проблема

ПРОБЛЕМА забезпечувати безпритульних людей відповідним житлом поширюється по всіх країнах і не обмежується тільки до вбогих країн що розвиваються. Великі столиці й міста розвиненого світу, без винятку, мають розбійницькі райони й нетрі. Поруч блискучих хмарочосів і новомодних високих будинків існують нетрі й розпадаючіся райони. Як люди живуть по таких районах?

Пишучи про дослідження проведене у Чікаго, у журналі Сайєнс говорить про безпритульних у тому місті й каже, що «дуже вбогі живуть відокремлені й діють ненормально. Чотирьох з кожних п’ятьох осіб уже засилали до тюрем, лікарень для психічно хворих, або до закладів на знешкодження наркотику».

У більшості містах США діють публічні засоби для безпритульних. Наприклад у місті Нью-Йорку, є публічні притулки для неодружених, а готелі оплачені громадською допомогою для родин. Гадають, що зимою 12 200 неодружених і 20 500 родин будуть шукати допомоги, і діячі надіються, що якимсь чином пошукають їм якогось приміщення.

Життя в таких притулках — це зовсім інакша справа. У місті Нью-Йорку перебудовують гімнастичні зали або воєнні заводи на притулки для переночування. Сотні людей сплять у ліжках складених рядами в одній великій кімнаті. Декотрі безпритульні не хочуть ночувати в таких притулках. «Притулки небезпечні, і часто кишать блощицями або вошами»,— сказав один з нещасних. «Під час сну небезпечно зажмурювати очі». Таке життя, а головно для дітей, дуже трудне. «Розміщені в баракоподібних притулках і тісних готелях, до яких місто зрештою засилає їх, дітей піддають безлічу проблем — хворобам, ненормальним діям, зловживанню наркотиками, злочину й розпачеві»,— було сказано в Нью-Йорк Дейлі ньюс. «Такі діти є в небезпеці стати загубленим поколінням».

Тому що безпритульні дуже часто переселяються, то трудно точно полічити їх. Народне об’єднання для безпритульних заявляє, що в Сполучених Штатах Америки є від два до три мільйони безпритульних людей. Департамент житлового будівництва й міського розвитку в США каже, що «досяжні дані виявляють від 250 000 до 350 000 безпритульних людей». Скільки б там їх не було, то всі безперечно погоджуються, що число збільшується.

«Лихо нашого часу»

У країнах Європейського економічного товариства також є серйозна проблема забезпечувати людей відповідним житлом. У лондонському журналі Таймс було сказано, що в Сполученому Королівстві «число людей живучих у готельних притулках збільшилось від 49 000 до 160 000 в 1979—84 рр. До списку занесено один і чверть мільйона людей чекаючих житла. А один мільйон домів було офіційно класифіковано непридатними для замешкання людиною».

На другому боці Ла-Маншу, «в Парижі, приватні групи заявляють, що принаймні 10 000 людей живуть по вулицях»,— було сказано в статті часопису Нью-Йорк таймс під заголовком «Безпритульні в Європі: Лихо нашого часу». Уряд Італії підраховує, що близько 20 процентів новоодружених «мусять мешкати з родичами, навіть коли їм народиться перша дитина». Між приблизно 20 000 безпритульних датчан (жителі Данії), «число безпритульних, молодших 30 років віку, дуже збільшилось з 1980 р.».

Іронія ситуації в тім, що все це відбувається саме тоді, коли так як сказав Пітер Сутерленд, Верховний комісар громадських справ комісії Європейського Товариства, «нації почали вірити, що [вони] вже назавжди усунули лихо убогості й безпритульності».

Тривожний напрям

У недавні роки влада маюча справу з безпритульними зауважила новий напрям. Часопис Нью-Йорк таймс цитував члена Коаліції для безпритульних у Чікаго, який сказав: «Перед нашими очима бачимо, як напрям потреб змінюється від „убогих“ до „середнього класу, який несподівано бідніє“. Люди цього класу загубляють роботу, кредитові картки, і доми в заставу. Бездомними не є тільки стереотипні п’яниці».

Подібно цьому, директор соціальної служби в Коннектікут сказав: «На нещастя поширюється неправильне уявлення про тих хто безпритульні є. Бездомні не тільки лахмітники, які мандрують від одного міста до другого. Безпритульні, це дійсні родини, які не мають спроможності платити високої квартирної плати за приміщення, які не можуть пошукати роботу, і які розлучуються». Згідно з рапортом виданий на Конференції мерів у США травня 1987 р., з обслідування 29 великих міст виявилось, що сім’ї з дітьми складали більш одної третини безпритульних, а це було 31 процент побільшення від попереднього року.

Бентежучі питання

Незважаючи на те, що серйозність житлової проблеми різниться від одної країни до другої, а навіть від одної місцевості до другої, то таки можна сказати, що дуже мало людей сьогодні зовсім не усвідомлюють її, або що вона не впливає на них. Ще більш бентежучим є те, що незважаючи скільки зусиль і грошей уряди витрачають на житло, то немає жодного доказу на зменшення проблеми. Чому? Звідкіля ж походять усі ті безпритульні люди? А, головним чином, яка ж надія на розв’язання проблеми забезпечувати людей відповідним житлом?

Безпритульні — які причини?

ЗИМОВА ніч була дуже холодна. Пронизливий крик пробудив Луїзу й її дітей. Сусідню квартиру охопила пожежа. Жорстокі зимові вітри підвівали полум’я й пожежа охопила ввесь шостиповерховий будинок. Вдавшись у паніку, і через замішання, мати Луїзи, рятуючись з квартири на п’ятому поверсі, впала додолу із запасного виходу (на випадок пожежі) і вбилась. Кілька хвилин пізніше, полум’я охопило будинок і всі приміщення погоріли.

Для Луїзи, яка за одну ніч загубила свій дім і матір, це було велике лихо. На щастя, родичі й друзі взяли родину до своїх домів аж поки Луїза не постачила собі приміщення. Соціологи називають таку благодійність сіткою суспільної допомоги, яка протягом генерацій була сіткою безпеки в часі несподіваного випадку.

Чому ж у кожному місті є безпритульні й притулки для них? Чому ж так багато людей оселяються незаконно на незайнятій землі. Чому ж нетрі й селища сяк-так збудованих хатин? Дійсно, яка ж причина такого поганого становища з житлом і проблеми безпритульності?

Коли сітка безпеки розривається

Під нормальними обставинами сітка родичів і друзів постачатиме потрібну допомогу під час особистої кризи. Але, ця сітка слабка. Що, коли виникає велика, або дуже коштовна потреба й сітка друзів не може задовольнити потребам? Або що, коли б велике суспільне зрушення розірвало сітку? Коли сітка безпеки порветься, то люди попадають у скрутне становище.

Так то буває в багатьох розвинених країнах. Наприклад, в Індії, у кількох минулих роках не було досить дощу. Влітку 1987 р., одному з кожних трьох індійців не вистачало води для пиття. Врожаї не росли, а худоба гинула. Через поганий врожай робітники не мали роботи й не могли утримувати свою сім’ю. Не було жодного вибору, хіба залишати села й вибиратись до міста, де ще можна було пошукати роботу.

Така міграція людей дуже обтяжувала міста, яких уже мучив скорий ріст населення. Без грошей й не маючи роботи, ці мігруючі робітники не можуть платити квартирну плату, навіть за малу кімнату в нетрях. І через переселення в цілком чуже оточення, мало бездомних мають знайомих, щоб звернутись до них по допомогу. Такі то обставини примушують їх приєднуватись до незчисленних інших безпритульних, і криза приміщення погіршується.

Інші розвинені країни страждають від подібних проблем. «У 1950 р. в Африці було тільки одно місто з населенням понад один мільйон: Каїр,— каже в книжці Криза в Африці (англ.).— У 1980 р. було 19 міст з населенням понад один мільйон. До року 2000 сподіваються, що буде понад 60 таких міст». Люди сільських місцевостей товпляться до міст у надії пошукати кращих засобів для існування. З такої ситуації виникають нетрі і ще гірші обставини від тих під якими вони колись жили.

Збільшуючі кошти й зменшаючі запаси

У багатіших або розвинених країнах причини безпритульності зовсім інакші. Оборонці безпритульних часто кажуть, що економіка є головною причиною. Наприклад, у Канаді, «тоді як через збільшуючі кошти будівництва протягом минулих двох десятиліть, доми дуже подорожчали,— каже канадський новинковий журнал Меклейнс (англ.),— то через те що чоловік і дружина обоє мусять працювати, доми ще більше подорожчали — так багато як 50 процентів тільки минулого року в декотрих місцевостях».

Житлові кошти також збільшуються через те що називають джентрифікація, тобто все більше й більше старих, некоштовних домів у центрі міст перебудовуються на коштовні житла з сучасними вигодами догоджати вимогам новозаможних або молодих професіоналів, які воліють жити в центрі міста ніж у передмісті. Це не тільки збільшує кошт домів, але також дуже зменшує кількість некоштовних домів для родин низького або середнього доходу.

Наприклад, у місті Нью-Йорку недавнє дослідження виявило, що родина мусить заробляти 58 000 доларів на рік, щоб платити квартирну плату за звичайну квартиру з однією кімнатою для спання. Народне дослідження виявляє, що плата за житло є найвища в Манхаттані (частина міста Нью-Йорка). За квартиру з двома кімнатами для спання, 1400 квадратних футів (130 кв. м) площі, треба в середньому платити 2555 доларів на місяць, і родина мусила б заробляти близько 73 000 доларів на рік, щоб оплачувати її, припускаючи, що буде готова витрачати більше як 40 процентів свого доходу тільки на житло.

Житлові кошти в інших містах можуть бути менші, але по тих містах робітники менше заробляють. Тому що житлові кошти дуже високі, то яка-небудь фінансова зміна може легко стати великим тягарем. Так то сталось із Джоном, який кілька років тому вибрався з родиною з п’ятьох членів з Чікаго, Іллінойс, до Х’юстона, Техасу, шукаючи роботи. На якийсь час він утримував родину з комісійного продажу екіпажів для розваг. Але через застій в торгівлі, до двох місяців він не продав ані одного екіпажа. Не мігши платити 595 доларів на місяць за квартиру, власник вигнав його з родиною. Не мавши нікого, щоб звернутись до них по допомогу, вони переселились до притулку для бездомних родин. Хоч Джон мав оселю, то таки журився, як йому пошукати роботу, тому що мало роботодавців будуть наймати когось у якого постійної адреси немає.

Тоді як більшість людей по великих містах не є бездомні, то живуть у дуже жалюгідних умовах. В одному дослідженні виявилось, що навіть у таких новомодних містах як Нью-Йорк, 10 процентів домів є так звані «квартири давніх норм», тобто доми непридатні для життя ще на початку століття через погане провітрювання, освітлення й санітацію. Інших 30 процентів є «квартири сучасних норм», дещо кращі, однак старомодні навіть за нормою в 1929 р. Кожного року так багато як 30 000 людей є примушені покидати свої доми через розпад, які то доми влада зрештою визнає непридатними для життя, або люди самі покидають їх.

Психічний фактор

Щоб ще більше заплутати справу, багато вчених вірять, що економія є тільки один бік проблеми безпритульних. Вони кажуть, що багато людей стають безпритульними, через психічну недугу і вже не можуть доглядати себе.

З середини 1960 рр., багато державних установ для психічно хворих засвоїли так званий громадський приступ до проблеми психічного захворювання. Психічно хворих лікують деякими новими психоактивними наркотиками а тоді випускають. Теоретизують так: Тому що наркотиком контролюються більш серйозні симптоми, то пацієнти будуть реабілітуватися життям у суспільстві й суспільство буде утримувати їх. Результатом такого приступу до цієї проблеми, наприклад у Канаді, кількість ліжок в установах для психічно хворих зменшилась від 47 600 у 1960 р. до менше як 10 000, і в лікарнях для психічно хворих у Сполучених Штатах Америки тепер є менше як чверть 559 000 пацієнтів ніж було в 1955 р.

«Але користі виписання психічно хворих до значної міри руйнуються, тому що провінції не забезпечують їх відповідною громадською допомогою або відповідним житлом»,— було сказано в журналі Меклейнс. Багато тих пацієнтів мусять мешкати в занепалих притулках або жалюгідно мебльованих кімнатах. Інші, не мігши володіти собою, живуть у притулках або по вулицях. Діячі соціальної допомоги багатьох канадських міст заявляють, що близько третина безпритульних страждають від якогось психічного розладу. Дослідження проведене Елленою Бассукою з Гарвардської медичної школи відкрило, що «90 процентів — серед жителів типічного притулку для бездомних у Бостоні,— були психічно хворі».

Ситуація безпритульних родин живучих у громадських готелях і цьому подібно не є краща. Незважаючи на те, що багато цих жителів не хворіли психічно, то життя під тісними й несанітарними умовами, як також нудота та безнадійність, часто доводять до родинного насильства й емоційної тривоги, а головно для дітей.

Трагедія в шуканні розв’язання

Незважаючи на те, що досвідчені не можуть погодитись над причинами безпритульності — економічний застій, високий житловий кошт, психічні проблеми, чи щось інше — то деякі точки цієї проблеми дуже тривожать. По-перше, неможливо заперечити, що проблема забезпечувати людей відповідним житлом поширюється по цілому світі. По-друге, все більше й більше, не тільки неодружених, але також родин стають безпритульними. Ці трагічні фактори вимагають розв’язання. Що тепер робиться, щоб розв’язати цю проблему? Які ж корисні є їхні заходи? І чи колись всі люди будуть забезпечені відповідним житлом?

[Ілюстрація на сторінці 9]

Сяк-так збудовані притулки на фоні розкішних.

[Відомості про джерело]

Mark Edwards/UNCHS

Безпритульні — чи є якась надія?

«ПРИТУЛОК є така важлива потреба для людей, як харчі й вода, а дім потрібна умова цивілізованого життя. Коли будемо усвідомлювати ці правди, тоді визнаватимемо безпритульність тим чим вона дійсно є: образа людської гідності й заперечення основних прав людини» (Лорд Скармен, президент Ради Об’єднаного Королівства для Міжнародного року у справі притулку для бездомних).

З таких то промов стає відомо, що діячі, як також уряди, усвідомлюють потребу більшого й кращого житла, і роблять зусилля, щоб задовольнити ту потребу. Проте, заходить це питання: Які ж ефективні є їхні зусилля? Розгляньмо ж кілька прикладів.

Дослідження теперішніх зусиль

Щоб задовольнити потреби зростаючого населення міста Бомбея, каже газета Таймс оф Індія, то треба будувати 125 житлових одиниць кожного дня. Хоч на перший погляд це здається небагато, то все ж таки виходить на 45 000 домів на рік, щоб тільки подбати про ріст населення. Що ж сказати про понад 85 000 несанітарних хатин нижче установленого стандарту в тому місті? Щоб до 20 років заступити їх новими, то щоденно треба будувати ще 110 більше одиниць — а це виходить понад 800 000 домів кожного року. Щоб задовольнити цю потребу, то необхідно «почетверити будування домів»,— каже рапорт. Подібно цьому, від 1961—1981 рр. у місті Нью-Делі, столиці Індії, досягли менше як одну десяту своєї мети побудувати 450 000 житлових одиниць.

В Африці, тому що дуже багато людей сільських місцевостей товпляться до міст, то виникає криза, яка доводить уряди до скрутного становища. У декотрих країнах, «безробітних жителів міста засилають до сільських місцевостей»,— каже газета Стар з Йоганнесбурга, Південної Африки. По інших містах тільки довгопоселеним мешканцям дозволяють працювати. Незважаючи на міжнародне нарікання, що це дискримінація, а головно коли до справи входять расові фактори, то чи примусове виселення людей до сільських місцевостей мало успіх? «Багато країн Африки не можуть постачати роботу й житло сільським біженцям — а також по всіх слаборозвинених країнах,— каже рапорт.— Передсказують занепад суспільних і освітніх систем, як також водопровідного, електричного обслуговування й каналізації великих міст Африки».

У Великобританії забезпечення вбогих людей житлом і ремонтування старих або будування нових домів є головними проблемами на яких необхідно звернути негайної уваги. «Однак, саме тоді, коли нам кажуть, що не вистачає грошей подбати про ці страшенні проблеми, то грошовому асигнуванню людям купуючим нові доми обмеження немає»,— було сказано в англійському виданні Католицький гералд. Тому що призначають менше капіталу для будування некоштовних домів, то будівництво зменшилось одну п’яту колишньої норми десять років тому. Крім того, «ремонтувати публічні й приватні житла коштує нас близько 50 мільйонів фунтів стерлінгів»,— було сказано в рапорті. Ніхто не знає, як уряд буде оплачувати ці кошти.

«Проблема безпритульності в Америці не є тільки проблемою постачати житло безнадійним і безпорадним»,— було сказано в редакторській статті журналу Нью-Йорк пост. Наприклад, забезпечити одну родину житлом у громадському готелі коштує в середньому 1800 доларів на місяць, тобто уряд витрачає 125 мільйонів доларів на рік за цю послугу. Крім того, щороку уряд витрачає 250 мільйонів доларів на підтримування 28 публічних притулків. Однак, число безпритульних у тому місті постійно збільшується. Чому? «Ніхто не знає, як найкраще допомогти безпритульним,— був висновок у спеціальній статті про безпритульних у Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт.— Забезпечення кращим житлом, більше робіт і продовольчі марки не допоможуть психічно хворим або наркоманам чи п’яницям».

Лікуючи симптоми

Ясно, що розв’язати проблему приміщення й зустріти завтрішні потреби доказується завеликою задачею для світових урядів. Чому? Тому що брак відповідного житла й безпритульність не є відокремленою проблемою. Вона близько пов’язана з іншими, також великими проблемами — перенаселеність, убогість, безробіття, і інфляція. Якщо уряди перше не розв’яжуть ці проблеми, то немає надії на розв’язання проблем забезпечувати людей житлом. Але чи ж у світі сьогодні є якийсь уряд зовсім вільний від вищезгаданих проблем? Дійсно, чи є який уряд, щоб уже успішно розв’язував ці проблеми? Ні, такого уряду немає.

У світлі вищезгаданого, то зусилля, щоб розв’язати проблеми безпритульних можна порівнювати до зусиль підправляти тріщини й протікання розпадаючогося дому. Незважаючи на почесність таких намірів, то таки лікується тільки симптоми. Необхідно зовсім розвалити старий дім й на його місці побудувати новий.

Така думка не є нічого нового. Її вже навчалось 19 століть тому і вона сягала так далеко в майбутнє, що традицією-зв’язані провідники того часу не могли повірити цьому. «До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового,— бо збіжиться воно, і дірка стане ще гірша»,— сказав Ісус Христос (Матвія 9:16). Що Ісус мав на думці?

Довгочасне розв’язання

Замість виліковувати симптоми, Ісус повівся з суттю справи. Він навчив Своїх учнів покладати надію на Боже Царство, що воно постійно розв’яже, не тільки житлові проблеми, але також всі злигодні, які сьогодні мучать людство. Ісус заохочував учнів молитись так: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:10). Те Царство виконає Божу волю на землі. Воно не тільки полатає теперішню розпадаючуся систему. Воно заступить її зовсім новою.

Що все це значитиме для вас? Послухайте, що стародавній єврейський пророк Ісая написав під натхненням: «Збудують доми й будуть в них жити, насадять виноградники, й плоди їхні будуть їсти. Не будуть більше будувати, щоб інший там жив, не будуть більше садити, щоб їв хтось. Бо як вік дерева буде вік мого народу, і вибрані мої трудом рук своїх будуть користуватися» (Ісаї 65:21, 22, Переклад Хоменка).

Чи зауважили, там не говорить тільки про будування більше домів. Краще, пророцтво говорить про справедливість, рівноправність і правосуддя. Чи ж ви не прагнете життя під таким урядом? Ви не тільки будете мати свій власний дім, якого декотрі люди сьогодні навіть не мають надії здобути, але теж будете жити в мирному оточенні, маючи вдосталь харчів, чистого повітря й води, і добрих сусідів. Усе це, і ще більше, постачить людям праведна адміністрація Божого Царства.

Слухаючись Ісусового наказу, Свідки Єгови сьогодні розказують всім людям «добру новину Царства» (Матвія 24:14, НС). У цьому журналі, як також у Вартовій Башті, а також особистими візитами, вони стараються звернути вам увагу на чудесні можливості саме в майбутньому. Заохочуємо всіх зробити час і навчитись що необхідно робити, щоб бути між тими, які житимуть під тим праведним урядом, який відновить цілу землю на вічний Райський дім людства.

[Вставка на сторінці 12]

«Збудують доми й будуть в них жити» (Ісаї 65:21).