Міста сховища — Божий прояв милосердя

«Ці шість міст будуть на сховища для Ізраїлевих синів, і для приходька та для осілого серед них, щоб утік туди кожен, хто заб’є кого невмисне» (ЧИСЛА 35:15).

1. Як Бог дивиться на життя й на вину крові?

БОГ ЄГОВА вважає людське життя священним. А життя є в крові (Левит 17:11, 14). Тому, коли перша народжена на землі людина, Каїн, вбила свого брата Авеля, на ній почала тяжіти вина крові. Через те Бог сказав Каїну: «Голос крови брата твого взиває до Мене з землі». Кров, яка заплямувала землю на місці вбивства, безмовно, але гучно свідчила про брутально знищене життя. Кров Авеля взивала до Бога за помстою (Буття 4:4—11).

2. Як після Потопу було підкреслено цінування Єговою життя?

² Боже цінування людського життя було підкреслено після того, як праведний Ной і його сім’я вийшли з ковчега, в якому пережили всесвітній Потоп. Тоді Єгова розширив людський раціон, включивши в нього тваринне м’ясо, але не кров. Він також постановив: «Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську. Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим» (Буття 9:5, 6). Єгова схвалив право найближчого родича жертви стратити вбивцю, коли зустрінеться з ним (Числа 35:19).

3. Якого значення надавав святості життя Мойсеїв Закон?

³ У Законі, даному ізраїльтянам через пророка Мойсея, неодноразово наголошувалося на святості життя. Наприклад, Бог наказав: «Не вбивай!» (Вихід 20:13). Пошана до життя також виявлялася в тому, що́ Мойсеїв Закон говорив про нещасний випадок, який міг трапитися з вагітною жінкою. Закон вказував, що, коли вона або її ненароджена дитина помре через нещасний випадок, до якого призвела бійка між двома чоловіками, судді мали зважити всі обставини й міру навмисності і як кару могли вимагати «душу за душу», тобто життя за життя (Вихід 21:22—25). Але чи міг ізраїльтянин-душогуб якось уникнути наслідків свого брутального вчинку?

Притулок для душогубів?

4. Які місця притулку існували в минулому за межами Ізраїлю?

⁴ В багатьох народах, крім ізраїльського, душогубам та іншим злочинцям надавався сховок або притулок. Це робилося в таких місцях, як, скажімо, у храмі богині Артеміди в старожитньому Ефесі. Про подібні місця повідомляється: «Декотрі святині були розплідниками злочинців, і нерідко треба було обмежувати кількість притулків. В Афінах законом були визнані притулками тільки окремі святині (наприклад, храм Тесея — для рабів); за часів Тіберія зборища головорізів у святинях стали настільки небезпечними, що залишилось лише декілька міст, які мали право надавати Притулок (у 22 році)» («Єврейська енциклопедія», англ., видання 1909 року, том 2, сторінка 256). Пізніше місцями притулку стали церкви загальновизнаного християнства, але це зумовило перехід влади від громадських органів до священства й заважало правильному чиненню правосуддя. Розтління зрештою призвело до усунення такого устрою.

5. Який є доказ того, що Закон не допускав, аби, коли хтось гинув, недбалість була виправданням для помилування?

⁵ Серед ізраїльтян умисним вбивцям не надавалося сховища у святині або в притулку. Навіть левит-священик, який служив при Божому жертовнику, мав бути страчений за підступне вбивство (Вихід 21:12—14). До того ж, коли хтось гинув, Закон не допускав, щоб виправданням для помилування була недбалість. Наприклад, господар повинен був зробити поруччя на горизонтальному даху свого нового будинку. У противному разі вина крові могла спасти на його дім, якби хтось вбився, зірвавшись з даху (Повторення Закону 22:8). Крім того, якщо власника битливого бика застерігалося пильнувати його, але він не слухав і бик когось вбив, то власник був винний у крові й міг поплатитися за це своїм життям (Вихід 21:28—32). Божу глибоку пошану до життя можна побачити ще й з того, що коли хтось заподіював смерть злодію вдень, то він був винний у крові, бо цього незваного гостя можна було побачити й розпізнати (Вихід 22:2, 3). Отже зрозуміло: Божі постанови, які перебувають у досконалій рівновазі, не допускали, щоб зловмисні вбивці уникали смертної кари.

6. Як у стародавньому Ізраїлі виконувався закон ‘життя за життя’?

⁶ Якщо вбивство ставалося в стародавньому Ізраїлі, потрібно було помститися за кров жертви. Закон ‘життя за життя’ виконувався тоді, коли «месник за кров» знищував убивцю (Числа 35:19). Месник був найближчим родичем убитого. А що можна сказати про того, хто невмисно вбив людину?

Прояв милосердя Єгови

7. Як Бог попіклувався тими, хто ненароком вбив людину?

⁷ Для тих, хто вбив когось випадково або ненароком, Бог з любові влаштував міста сховища. Про це Мойсеєві було сказано: «Промовляй до Ізраїлевих синів та й скажи їм: Коли ви перейдете Йордан до ханаанського Краю, то виберіть собі міста,— вони будуть на сховища для вас, і втече туди убійник, що заб’є душу невмисне. І будуть для вас ті міста на сховища перед месником, і не помре убійник, поки не стане на суд перед громадою. А ті міста, що дасте,— шість міст на сховища буде для вас. Три місті дасте по той бік Йордану, а три місті дасте в ханаанському Краї,— вони будуть міста на сховища... щоб утік туди кожен, хто заб’є кого невмисне» (Числа 35:9—15).

8. Де були розташовані міста сховища і яка допомога, щоб потрапити в ці міста, надавалася тим, хто невмисно вбив людину?

⁸ Коли ізраїльтяни ввійшли в Обітовану землю, вони слухняно заснували шість міст сховища. Троє із цих міст — Кедеш, Сихем і Хеврон — були розташовані на захід від річки Йордан. На схід від Йордану були міста сховища Ґолан, Рамот і Бецер. Шість міст сховища зручно лежали на шляхах та утримувалися в доброму стані. У відповідних місцях обабіч цих шляхів були знаки з написом «Сховище». Ці знаки вказували напрям до міста сховища, й той, хто невмисно вбив людину, втікав до найближчого з них, щоб врятувати своє життя. Там він міг знайти захист від месника за кров (Ісуса Навина 20:2—9).

9. Чому Єгова дав міста сховища й заради кого?

⁹ Чому Бог дав міста сховища? Вони були для того, щоб земля не занечищувалася невинною кров’ю і щоб на людях не тяжіла вина крові (Повторення Закону 19:10). Заради кого було влаштовано міста сховища? У Законі сказано: «Ці шість міст будуть на сховища для Ізраїлевих синів, і для приходька та для осілого серед них, щоб утік туди кожен, хто заб’є кого невмисне» (Числа 35:15). Отже, керуючись справедливістю й правосуддям, Єгова виявив милосердя, сказавши ізраїльтянам виділити міста сховища для людей, що невмисно стали вбивцями, які були: 1) корінними ізраїльтянами; 2) приходьками в Ізраїлі або 3) переселенцями, котрі жили серед них.

10. Чому можна сказати, що існування міст сховища було Божим проявом милосердя?

¹⁰ Вартим уваги є те, що навіть коли хтось невмисне вбив людину, його мали позбавити життя за такою Божою постановою: «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров». Отже, тільки завдяки милосердю Бога Єгови той, хто невмисно вбив людину, міг утекти до одного із міст сховища. Очевидно, люди здебільшого співчували тому, хто втікав від месника за кров, бо всі вони усвідомлювали, що можуть невмисне вчинити подібний злочин і потребуватимуть сховища й милосердя.

Втеча до сховища

11. Що мешканець стародавнього Ізраїлю міг зробити, коли він ненароком вбив свого товариша?

¹¹ Ви можете ліпше зрозуміти, чому Бог милосердно вжив заходів для сховку, завдяки наступному прикладу. Уявіть собі, що ви працюєте дроворубом у стародавньому Ізраїлі. Припустімо, у вас зненацька злітає сокира з держака й заподіює смерть вашому товаришу. Що вам робити? Закон враховував таку ситуацію. Безсумнівно, ви хочете скористатися такою даною Богом можливістю: «Оце справа убійника, що втече туди [до міста сховища] й буде жити: хто вб’є свого ближнього ненароком, а він не був ворогом його від учора й позавчора; або хто ввійде з своїм ближнім до лісу рубати дерева, і розмахнеться рука його з сокирою, щоб зрубати дерево, а залізо спаде з топорища й попаде в його ближнього, і той помре, то він утече до одного з тих міст, і буде жити» (Повторення Закону 19:4, 5). Усе-таки, навіть якщо ви й потрапляєте в місто сховища, з вас не знімається усієї відповідальності за скоєне.

12. Яка процедура виконувалася після того, як людина, що стала невмисно вбивцею, потрапляла в місто сховища?

¹² Хоча й вас гостинно приймають, ви маєте представити свою справу старшим біля брами міста сховища. Після входу в місто вас скеровують на розгляд справи до старших, які репрезентують збір Ізраїлю перед брамами міста, котре має юрисдикцію над областю, де трапилося вбивство. Там вам дається нагода довести свою невинність.

Коли вбивці проходили судовий розгляд

13, 14. Які деталі старші хочуть з’ясувати під час судового розгляду справи вбивці?

¹³ Під час судового розгляду перед старшими біля брами міста, що має юрисдикцію, ви напевно відчуваєте велику вдячність, побачивши, наскільки вагомою для них є ваша колишня поведінка. Старші надають великого значення тому, якими були ваші стосунки з жертвою. Чи ви ненавиділи цю людину і тому чигали на неї із засідки, а потім навмисне завдали смертоносного удару? Якщо так, тоді старші передадуть вас меснику за кров і ви загинете. Ці відповідальні чоловіки розуміють, що Закон вимагає ‘усувати кров неповинного [«провину за невинну кров», НС] з Ізраїля’ (Повторення Закону 19:11—13). Так само, розглядаючи якусь судову справу сьогодні, християнські старійшини повинні добре знати Святе Письмо і діяти згідно з ним, беручи до уваги колишній склад думок і колишню поведінку правопорушника.

¹⁴ Доброзичливо досліджуючи справу, старші міста хочуть дізнатись, чи ви не підкрадалися до жертви (Вихід 21:12, 13). Чи не напали на неї із засідки? (Повторення Закону 27:24). Чи ви не розгнівилися на цю людину так сильно, що аж розробили підступний план її вбивства? Якщо так, тоді ви заслуговуєте смерті (Вихід 21:14). Старші особливо хочуть знати, чи існувала між вами й жертвою ворожість, або ненависть (Повторення Закону 19:4, 6, 7; Ісуса Навина 20:5). Скажімо, що старші визнали вас невинним і відправили назад до міста сховища. Якими ж вдячними ви є за таке милосердя!

Життя в місті сховища

15. Які вимоги ставилися до того, хто невмисно вбив людину?

¹⁵ Той, хто невмисно вбив людину, мав залишатися в місті сховища або в радіусі 1000 ліктів (коло 450 метрів) поза його мурами (Числа 35:2—4). Якщо він переходив ці межі, то міг зіткнутися з месником за кров. За таких обставин месник міг безкарно заподіяти вбивці смерть. Але вбивця не був закутий у кайдани або поневолений. Як житель міста сховища, він мав вчитися якогось ремесла, працювати і бути придатним членом суспільства.

16. а) Як довго повинен був залишатися той, хто невмисно вбив людину, в місті сховища? б) Чому смерть первосвященика давала право вбивці покинути місто сховища?

¹⁶ Як довго повинен був залишатися в місті сховища той, хто невмисно вбив людину? Можливо, позосталі роки свого життя. У всякому разі, Закон говорив: «Він повинен сидіти в місті сховища свого аж до смерти найвищого священика. А по смерті найвищого священика вернеться убійник до землі володіння свого» (Числа 35:26—28). Чому після смерті первосвященика то́му, хто невмисно вбив людину, дозволялося покинути місто сховища? Первосвященик був одною з найвидатніших осіб у народі. Тому його смерть була такою значною подією, що це ставало відомим усім племенам Ізраїлю. Усі біженці в містах сховища тепер могли повертатися додому, і їм не загрожувала небезпека від рук месників за кров. Чому? Тому що в Божому Законі була постанова про те, що зі смертю первосвященика месник втрачав право знищити вбивцю, й про це всі знали. Якби хтось інший з родичів помстився після цього за смерть, він був би вбивцею і зрештою поплатився б за вбивство своїм життям.

Тривалі наслідки

17. Які наслідки могли приносити обмеження, накладені на того, хто невмисно вбив людину?

¹⁷ Які наслідки могли принести обмеження, накладені на того, хто невмисне вбив людину? Вони нагадували про те, що він заподіяв комусь смерть. Відтоді він, мабуть, завжди вважав людське життя священним. Також він не міг забути, що з ним обійшлися милосердно. Він, зрозуміло, тепер хотів теж виявляти милосердя іншим, бо колись йому самому було виявлено милосердя. Заходи щодо заснування міст сховища й обмежень у цих містах також добре впливали на людей у цілому. Яким чином? Це, звичайно, наголошувало їм на тому, що вони не повинні легковажно або байдуже ставитись до людського життя. Це також нагадує християнам уникати недбалості, яка може призвести до випадкової смерті. Божі милосердні заходи щодо влаштування міст сховища повинні спонукувати нас до милосердя, коли воно, звичайно, доречне (Якова 2:13).

18. Яким чином Божі заходи щодо міст сховища сприяли добру?

¹⁸ Те, що Бог Єгова подбав про міста сховища, ще й по-іншому приносило користь. Замість того щоб організовувати ще перед судовим розглядом карні загони для погоні за вбивцею, припускаючи його зловмисність, люди не вважали його зловмисником, а навіть допомагали йому втікати. До того ж заходи щодо міст сховища вкрай відрізнялися від сучасних заходів, в які входить поневолення вбивць у в’язницях і таборах, де вони утримуються за рахунок інших громадян і нерідко стають ще запеклішими злочинцями, бо мають близький контакт з іншими правопорушниками. Щодо міст сховища, то не було потреби будувати, ремонтувати й охороняти дорогı́ обмуровані, заґратовані в’язниці, мешканці яких часто намагаються втекти. По суті, вбивця сам розшукував «в’язницю» і перебував у ній визначений час. Він також мав працювати, роблячи таким чином щось корисне для людей.

19. Які запитання постають щодо міст сховища?

¹⁹ Яке ж милосердя виявлялося в тому, що Єгова влаштував в Ізраїлі міста сховища для захисту тих, хто невмисно вбив людину! Цей устрій напевно сприяв шануванню життя. А втім, чи давні міста сховища мають значення для людей, які живуть у XX сторіччі? Чи може бути, що ми винні в крові перед Богом Єговою і не усвідомлюємо потреби в його милосерді? Чи ізраїльські міста сховища мають значення для нас сьогодні?

[Карта на сторінці 12]

Ізраїльські міста сховища були досить зручно розташовані.

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КЕДЕШ ріка Йордан ҐОЛАН

СИХЕМ РАМОТ

ХЕВРОН БЕЦЕР

Залишайтеся в «місті сховища» і живіть!

«Він повинен сидіти в місті сховища свого аж до смерти найвищого священика» (ЧИСЛА 35:28).

1. Хто такий Месник за кров і що він незабаром розпочне?

МЕСНИК за кров, Ісус Христос, якого призначив Єгова, вже невдовзі візьметься за меч. Зі своїм ангельським військом цей Месник незабаром розпочне діяти проти всіх тих, хто винний у крові і не кається. Так, під час близької «великої скорботи» Ісус виступить як Божий Виконавець вироку (Матвія 24:21, 22; Ісаї 26:21). Тоді людство буде змушене визнати свою вину крові.

2. Що є єдиним сховком і на які запитання необхідно відповісти?

² Шлях до безпеки — це вийти на дорогу до міста, прообразом якого є місто сховища, і бігти, щоб вижити! Прийнятий у це місто біженець мав залишатися там, бо то було для нього єдине місце сховку. Проте ви, можливо, здивовано запитаєте: «Але ж більшість з нас ніколи не вбили людини, чи ми справді винні в крові? І чому Ісус є Месником за кров? Що є сучасним містом сховища? Чи може хтось безпечно вийти з нього?»

Чи ми справді винні в крові?

3. Яка особливість Мойсеєвого Закону допоможе нам зрозуміти те, що мільярди на землі поділяють вину крові?

³ Завдяки одній особливості Мойсеєвого Закону ми зможемо зрозуміти, що мільярди на землі поділяють вину крові. Бог наклав на ізраїльтян спільну відповідальність за кровопролиття. Коли знаходили вбитого, але було невідомо, хто його вбив, судді мали виміряти відстань до навколишніх міст, аби визначити найближче з них. Щоб зняти провину, старші цього підозрілого у вині за кров міста мали над потоком у необробленій долині зламати карк ялівці, якою ніхто не працював. Це робилося перед священиками-левитами, ‘бо Господь вибрав їх вирішувати всяку справу й усяку шкоду’. Старші міста мили руки над ялівкою й говорили: «Руки наші не проливали тієї крови, й очі наші не бачили нічого. Прости твоєму народові Ізраїлеві, що його ти, Господи, визволив, і не допусти, щоб безвинна кров зосталася посеред твого народу Ізраїля» (Повторення Закону 21:1—9, Хоменко). Бог Єгова не хотів, щоб Ізраїльський край занечищувався кров’ю або щоб його люди несли спільну вину крові.

4. Яка вина крові лежить на Вавилоні Великому?

⁴ Звісно, існує таке поняття, як спільна, тобто громадська вина крові. Візьміть до уваги тяжку вину крові, яка лежить на Вавилоні Великому, світовій імперії фальшивої релігії. Так, вона п’яна від крові слуг Єгови! (Об’явлення 17:5, 6; 18:24). Релігії загальновизнаного християнства твердять, що йдуть за Князем миру, але своїми війнами, релігійними інквізиціями та смертоносними хрестовими походами вони стягнули на себе вину крові перед Богом (Ісаї 9:5; Єремії 2:34). По суті, на фальшивій релігії лежить найбільша вина за смерть мільйонів, які загинули у двох світових війнах цього сторіччя. Тому її прихильники, а також прибічники й учасники війн винні в крові перед Богом.

5. Чи декотрі люди подібні до тих, хто невмисно вбив людину в Ізраїлі?

⁵ Декотрі люди заподіювали смерть іншим людям свідомо або через свою необережність. Інші брали участь у колективних убивствах, можливо, переконані релігійними провідниками, що це Божа воля. Ще інші переслідують і вбивають Божих слуг. Але навіть якщо ми не робили цього, то таки несемо громадську відповідальність за занапащене життя людей, бо ми не знали Божого закону і його волі. Ми подібні до тих, ‘котрі вбивали ненароком свого ближнього без попередньої ненависти до нього’ (Повторення Закону 19:4, Хом.). Такі особи повинні благати милосердя в Бога та втікати до міста, прообразом якого є місто сховища. У противному разі їх не мине зустріч з Месником за кров.

Ісусові важливі ролі

6. Чому можна сказати, що Ісус є найближчим родичем людей?

⁶ В Ізраїлі месником за кров був найближчий родич жертви. Щоб помститися за всіх убитих на землі й особливо за вбивство слуг Єгови, сучасний Месник за кров має бути родичем усього людства. Цій ролі відповідає Ісус Христос. Він народився досконалою людиною. Віддавши своє безгрішне життя як викупну жертву, Ісус після воскресіння до неба представив її цінність Богові заради грішних Адамових нащадків, які помирають. Таким чином Христос став Визволителем людства, нашим близьким родичем — законним Месником за кров (Римлян 5:12; 6:23; Євреїв 10:12). Ісуса названо братом його помазаних послідовників (Матвія 25:40, 45; Євреїв 2:11—17). Будучи небесним Царем, він стає ‘Отцем вічності’ для тих, кому принесе багато користі його жертва як його земним підданим. Вони житимуть вічно (Ісаї 9:5, 6). Тому Єгова відповідно призначив цього Родича людства Месником за кров.

7. Будучи величним Первосвящеником, що Ісус робить для людей?

⁷ Ісус також є безгрішним, випробуваним і співчутливим Первосвящеником (Євреїв 4:15). Займаючи це становище, він застосовує до людства цінність своєї жертви, яка загладжує гріхи. Міста сховища були дані «для Ізраїлевих синів, і для приходька та для осілого серед них» (Числа 35:15). Тому величний Первосвященик спочатку застосував цінність цієї жертви до своїх помазаних послідовників, «Ізраїлевих синів». Тепер ця жертва застосовується до ‘приходьків’ та ‘осілих’ у місті, прообразом якого є місто сховища. Ці «інші вівці» Господа Ісуса Христа мають надію жити вічно на землі (Івана 10:16; Псалом 37:29, 34).

Місто сховища сьогодні

8. Що таке місто, прообразом якого є місто сховища?

⁸ Що таке місто, прообразом якого є місто сховища? Його не знайдете на картах, як і Хеврон, одне із шістьох левитських міст сховища й місцепроживання первосвященика Ізраїлю. Сьогоднішнє місто сховища — це Божі заходи, щоб захистити нас від смерті за порушення його наказу про святість крові (Буття 9:6). Чи то навмисно, чи невмисно порушивши цей наказ, кожен порушник повинен прагнути, щоб Бог простив і скасував його гріх на основі віри в кров Первосвященика, Ісуса Христа. Помазані християни з небесною надією і «натовп великий» із земною скористалися з благ Ісусової жертви, що загладжує гріхи, і перебувають у місті, прообразом якого є місто сховища (Об’явлення 7:9, 14; 1 Івана 1:7; 2:1, 2).

9. Як Савл з Тарса порушував Божий наказ про кров і як він виявив зміну свого складу розуму?

⁹ Апостол Павло, перш ніж стати християнином, порушував наказ про кров. Будучи Савлом з Тарса, він переслідував Ісусових послідовників і навіть схвалював їхнє вбивство. Павло сказав: «Але був помилуваний, бо я те чинив нетямучий у невірстві» (1 Тимофія 1:13; Дії 9:1—19). Савл розкаявся в душі, про що пізніше засвідчили його вчинки віри. Але для того щоб увійти в сучасне місто, прообразом якого є місто сховища, вимагається чогось більшого, ніж тільки віри у викуп.

10. Як можна здобути чисте сумління і що потрібно робити, аби підтримувати його?

¹⁰ Той, хто невмисно вбив людину, залишався в одному з ізраїльських міст сховища лише тоді, коли міг довести, що має чисте сумління перед Богом стосовно кровопролиття. Аби здобути чисте сумління, ми повинні глибоко вірити в Ісусову жертву, покаятися у своїх гріхах і змінити свою поведінку. Нам потрібно просити чистого сумління у молитві присвячення Богові через Христа і символізувати це присвячення водним хрещенням (1 Петра 3:20, 21). Таке чисте сумління дозволяє нам здобути близькі стосунки з Єговою. Єдиний спосіб підтримувати чисте сумління — підкорятися Божим вимогам і виконувати призначену нам працю в місті, прообразом якого є місто сховища, так само як біженці в стародавніх містах сховища мали слухатися Закону й виконувати свою роботу. Головною працею народу Єгови сьогодні є проголошення звістки про Царство (Матвія 24:14; 28:19, 20). Виконання цієї праці зробить нас гідними жителями сучасного міста сховища.

11. Чого нам потрібно уникати, якщо ми хочемо залишатися у безпеці в сучасному місті сховища?

¹¹ Покинути сучасне місто сховища — це наразити себе на знищення, бо Месник за кров незабаром почне діяти проти всіх винних у крові. Тепер не час перебувати поза мурами цього захисного міста або в небезпечному районі поблизу меж його пасовищ. Ми могли б опинитися поза мурами міста, прообразом якого є місто сховища, якби втратили віру в жертву Первосвященика, котра загладжує гріхи (Євреїв 2:1; 6:4—6). Ми також не можемо почувати себе в безпеці, якщо засвоюємо світські погляди, стоїмо на краю організації Єгови або відхиляємось од праведних норм нашого небесного Отця (1 Коринтян 4:4).

Звільнені з міста сховища

12. Як довго ті, що були винні в крові, мусять залишатися в місті, прообразом якого є місто сховища?

¹² В Ізраїлі той, хто невмисно вбив людину, повинен був залишатися в місті сховища «до смерти найвищого священика» (Числа 35:28). Отже, як довго ті, що були винні в крові, мусять залишатися в місті, прообразом якого є місто сховища? Аж поки вони більше не потребуватимуть служіння Первосвященика, Ісуса Христа. «Може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить»,— сказав Павло (Євреїв 7:25). Доти, доки існує будь-який прояв гріха й вина крові, служіння Первосвященика є необхідним, аби недосконалі люди мали право стояти перед Богом.

13. Хто такі сучасні ‘Ізраїлеві сини’ і як довго вони повинні залишатися в ‘місті сховища’?

¹³ Пам’ятайте, що давні міста сховища були встановлені для «Ізраїлевих синів», приходьків та переселенців. ‘Ізраїлеві сини’ — це духовні ізраїльтяни (Галатів 6:16). Вони повинні залишатися в місті, прообразом якого є місто сховища, стільки, скільки живуть на землі. Чому? Тому що вони постійно перебувають у недосконалому тілі й через це мають потребу в служінні свого небесного Первосвященика, завдяки якому покутуються їхні гріхи. Але коли ці помазані християни помирають і воскресають до духовного життя на небі, вони вже не потребують служіння Первосвященика для спокутування, бо назавжди залишають тіла, а разом з ними й вину крові. Смерть Первосвященика стає стосовно таких воскреслих помазанців примиренням і захистом.

14. З якої іншої причини ті, хто має небесну надію, повинні залишатися в сучасному місті сховища?

¹⁴ Сама суть людської природи вимагає того, аби особи, що будуть ‘Христовими співспадкоємцями’, залишалися в місті, прообразом якого є місто сховища, аж поки вони не скінчать вірно свій земний шлях. Помираючи, вони назавжди жертвують свою людську природу (Римлян 8:17; Об’явлення 2:10). Ісусова жертва стосується лише тих, хто має людську природу. Тому для членів духовного Ізраїлю Первосвященик помирає тоді, коли вони воскресають як духовні істоти, що будуть вічно на небі «учасниками Божої природи» (2 Петра 1:4, Укр. Катол. Ун-т).

15. Хто такі сучасні ‘приходьки’ та ‘осілі’ і що величний Первосвященик зробить для них?

¹⁵ Коли ж Первосвященик «помре» стосовно сучасних ‘приходьків’ та ‘осілих’, що дозволить їм покинути місто, прообразом якого є місто сховища? Ці члени великого натовпу не зможуть вийти з цього міста сховища відразу ж після великої скорботи. Чому? Тому що вони все ще будуть у своїх недосконалих, грішних тілах і потребуватимуть охорони Первосвященика. Використовуючи служіння Ісуса, завдяки якому спокутуються гріхи, впродовж його тисячолітнього царювання і виконання ролі священика, вони здобувають людську досконалість. Тоді Ісус представить їх Богові, який проведе остаточне, вирішальне випробування їхньої бездоганності, випускаючи Сатану і його демонів на короткий час. Через те що вони пройдуть це випробування й отримають божественне схвалення, Єгова ви́знає їх праведними. Отже вони досягнуть цілковитої людської досконалості (1 Коринтян 15:28; Об’явлення 20:7—10)a.

16. Коли уцілілі у великій скорботі вже не потребуватимуть служіння Первосвященика для спокутування гріхів?

¹⁶ Отже уцілілі у великій скорботі повинні будуть зберігати чисте сумління й залишатись у місті, прообразом якого є місто сховища, аж до кінця Тисячолітнього правління Христа. Як удосконалені люди, вони більше не потребуватимуть служіння Первосвященика для спокутування гріхів і вийдуть з-під його охорони. Тоді Ісус помре стосовно них як Первосвященик, бо йому вже не буде потрібно виступати за них з очищувальною кров’ю своєї жертви. У цей час вони покинуть місто, прообразом якого є місто сховища.

17. Чому воскреслим під час Тисячолітнього правління Христа не буде потрібно входити до міста, прообразом якого є місто сховища, і залишатися в ньому?

¹⁷ Чи потрібно входити в місто, прообразом якого є місто сховища, і залишатися в ньому до самої смерті первосвященика воскреслим під час Тисячолітнього правління Христа? Ні, бо їхня смерть стала карою за гріховність (Римлян 6:7; Євреїв 9:27). Однак Первосвященик допоможе їм досягнути досконалості. Якщо вони успішно пройдуть остаточне випробування після Тисячоліття, Бог також ви́знає їх праведними, гарантуючи їм вічне життя на землі. Звичайно, усім тим людям, які не пройдуть остаточного випробування як особи, що тримаються бездоганності, непідкорення Божим вимогам принесе обвинувальний вирок і знищення.

18. Що людство вічно відчуватиме завдяки виконанню Ісусом його ролі Царя й Священика?

¹⁸ Усі ізраїльські первосвященики зрештою помирали. Але Ісус ‘став навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим’ (Євреїв 6:19, 20; 7:3). Тому те, що Ісус припинить свої функції Первосвященика-посередника стосовно людства, не означатиме, що на цьому закінчиться його життя. Людство вічно відчуватиме позитивні наслідки його служіння в ролі Царя і Первосвященика, і люди будуть у несплатному боргу перед ним за це служіння. Крім того, Ісус довічно братиме провід у чистому поклонінні Єгови (Филип’ян 2:5—11).

Цінні уроки для нас

19. Який урок стосовно ненависті й любові ми можемо взяти з того, що Бог влаштував міста сховища?

¹⁹ Ми можемо взяти багато уроків з того, що Бог призначив міста сховища. Приміром, жодному вбивці, сповненому душогубною ненавистю до своєї жертви, не дозволялося жити в місті сховища (Числа 35:20, 21). Отже, чи ж може хтось у місті, прообразом якого є місто сховища, допустити, аби ненависть до брата закоренилась у його серці? «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб,— написав апостол Іван.— А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б». Тому «любім один одного, бо від Бога любов» (1 Івана 3:15; 4:7).

20. Що мусять робити мешканці міста, прообразом якого є місто сховища, аби охоронитися від Месника за кров?

²⁰ Щоб охоронитися від месника за кров, той, хто невмисно вбив людину, мав залишатися в місті сховища й не виходити за межі його пасовищ. А що можна сказати про мешканців міста, прообразом якого є місто сховища? Вони не можуть виходити з цього міста, бо їм загрожує небезпека від величного Месника за кров. Авжеж, їм потрібно, так би мовити, не піддаватися спокусі виходити на край пасовищ. Вони мусять виявляти обачність, щоб в їхніх серцях не вкоренилася любов до світу Сатани. Для цього, можливо, їм потрібно багато молитися й докладати великих старань, проте від цього залежить їхнє життя (1 Івана 2:15—17; 5:19).

21. Якою радісною працею займаються мешканці сучасного міста сховища?

²¹ Ті, хто невмисно вбив людину, мали бути в стародавніх містах сховища продуктивними працівниками. Так само помазані ‘Ізраїлеві сини’ є гарним прикладом жниварів і вісників Царства (Матвія 9:37, 38; Марка 13:10). Як ‘приходьки’ та ‘осілі’ в сучасному місті сховища, християни із земною надією мають привілей виконувати цю рятувальну працю поряд з тими помазанцями, які все ще живуть на землі. І яку ж радість приносить ця праця! Ті, хто вірно працює в місті, прообразом якого є місто сховища, уникнуть вічної смерті від рук Месника за кров. Замість цього вони одержуватимуть вічні блага від його служіння Божим величним Первосвящеником. А чи ви залишитесь у місті сховища й житимете вічно?

[Примітка]