Наші одновірці можуть потребувати потіхи навіть після того, як їхнє випробування минає. Франсісb, в якої від раку спочатку помер батько, а через три місяці й мати, говорить: «Важкі випробування спричиняють біль, який довго не проходить. Я вдячна відданим друзям, котрі пам’ятають, що я досі страждаю, хоча після смерті батьків минуло вже багато часу».

6. До чого спонукує нас відданість?

⁶ Віддані друзі йдуть на жертви, щоб підтримати своїх братів і сестер. Наприклад, у Пітера виявили дуже тяжку смертельну хворобу. Його дружина Кетрін каже: «Одне подружжя з нашого збору підвезло нас на прийом до лікаря, де ми дізналися про хворобу Пітера. Вони відразу ж вирішили, що не полишать нас у цей важкий час, і вони завжди були поруч, коли ми цього потребували». Як же добре мати справжніх друзів, котрі допомагають зносити випробування! Це приносить велику потіху.

Коли ті, хто потребує допомоги, знають, що можуть на нас покластися, це їх дуже потішає. Чому? Ось що каже одна сестра: «Ти уникаєш зайвого стресу, бо не переживаєш, що людина, яка запропонувала допомогу, не прийде в потрібний час, щоб виконати свою обіцянку».

10. Згідно з Прислів’я 18:24, у кого може знайти потіху той, хто зносить випробування або зазнає розчарування?

¹⁰ Ті, хто зносить випробування або зазнає розчарування, часто знаходять потіху, звіряючись надійному другу. (Прочитайте Прислів’я 18:24.) Біджею було дуже прикро, коли його сина виключили зі збору. Біджей сказав: «Мені треба було розповісти про свої почуття тому, кому я довіряю». Карлос через неправильну поведінку втратив свої обов’язки в зборі. Він говорить: «Я шукав “пристановища”, щоб вилити душу, не боячись, що мене засудять». Таким «пристановищем» для Карлоса стали старійшини, які допомогли йому подолати його проблему. Він знав, що старійшини нікому не розкажуть про те, чим він з ними поділився, і це його потішало.

11. Як можна стати надійним другом, якому інші готові звірити своє серце?

¹¹ Щоб бути надійним другом, якому інші готові звірити своє серце, необхідно розвивати терпеливість. Коли Жанну покинув чоловік, вона знаходила потіху в тому, що розповідала про свої почуття близьким друзям. «Вони терпеливо мене вислуховували,— говорить Жанна,— хоча я, мабуть, весь час повторювала одне й те саме». Ви теж можете стати для людини хорошим другом, якщо будете уважно її вислуховувати.

14, 15. Чого ми вчимося з Матвія 7:12 про надання практичної допомоги іншим?

¹⁴ Прочитайте Матвія 7:12. Ми надзвичайно вдячні тим, хто допомагає нам у важкий для нас час. Раян, в якого несподівано загинув батько, говорить: «Коли ти страждаєш, чимало буденних справ, які були звичними для тебе, здаються непосильними. Практична допомога, навіть дуже незначна, має велике значення».

¹⁵ Якщо ми уважні й спостережливі, то зможемо практично допомагати іншим. Наприклад, одна сестра вирішила допомогти Пітеру і Кетрін, про яких уже згадувалося раніше. Ні Пітер, ні Кетрін тоді не могли водити машину. Тож сестра склала графік, за яким брати й сестри зі збору по черзі підвозили їх на всі прийоми до лікаря. Яким був результат? Кетрін каже: «У нас з плечей упав тягар». Ніколи не применшуйте цінності практичної допомоги, яку ви можете надати іншим, навіть якщо це буде щось дуже просте.

16. Як приклад Марка вчить нас потішати інших?

¹⁶ Учень Марко був дуже зайнятою людиною. Він виконував важливі теократичні обов’язки, а також написав одне з Євангелій. Однак Марко виділяв час на те, щоб потішати Павла, і Павло знав, що завжди може попросити в нього допомоги. Анджелі було важко пережити насильницьку смерть одного з членів сім’ї. Вона була дуже вдячна тим, хто з готовністю потішав її. «Коли друзі щиро хочуть допомогти, до них легко звернутися,— говорить Анджела.— Вони зроблять це охоче і без вагань». Ми могли б запитати себе: «Чи мене знають як людину, яка з готовністю потішає одновірців і надає їм практичну допомогу?»

18. а) Чому дехто може боятися потішати інших? б) Як ми можемо щиро потішати інших? Наведіть приклад.

¹⁸ Не бійтеся виявляти ініціативу. Ми можемо хвилюватися, бо не знаємо, що сказати людині, яка опинилася в складній ситуації, або що для неї зробити. Старійшина на ім’я Пол пригадує, як його намагалися потішити після смерті батька. «Я бачив, що людям було нелегко підійти до мене,— каже він.— Їм важко було підбирати слова. Але я все одно цінував їхнє бажання потішити мене і підтримати». А брат Таджон, який пережив сильний землетрус, сказав: «Чесно кажучи, я пам’ятаю не всі повідомлення, які мені надсилали люди у дні після землетрусу. Але я пам’ятаю, що цих людей справді турбувало, чи я не постраждав». Ми зможемо потішати інших, якщо будемо виявляти до них турботу.