Майбутність релігії беручи до уваги її минуле

Частина 9: від 551 р. до н. е. далі. Жителі сходу шукають правильного шляху

«Шлях правди є неначе широка дорога». Мен-цзи, китайський мудрець з 4-століття до н. е.

БАГАТО релігій заявляють бути дорогою правди, яка веде до спасіння. Конфуціанство, Даосизм, і Буддизм, наприклад, заявляють бути «три шляхи» Китаю. Японські, як також корейські, релігії користуються подібними висловами. Яка ж різниця між цими «шляхами», якщо є якась різниця?

Конфуціанство — шлях людини

Незважаючи на те, що Конфуцій є мало відомий, то один довідник каже, що його «слід порахувати між найбільш впливовими людьми світської історії». Будучи вчителем, філософом, і політичним теоретиком, Конфуцій народився 551 р. до н. е. а помер 479 р. Його ім’я Кун, пізніше змінили на Кун-цзи, що значить «пан Кун», або латинською мовою «Конфуцій».

Конфуцій не заснував нової релігії. Світова Біблія Вікінг портативної бібліотеки (англ.) пояснює, що він тільки «організував вже діючу релігію в країні його народження з незапам’ятних часів, надаючи церемонію її священним книгам і повагу її формалізмові, підкреслюючи її моральні правила». Він головно цікавився людською поведінкою, а не теологією. Навчання Конфуції займають суспільноетичні проблеми. Його намагання здобути політичного посту посилювались непереборним бажанням полегшити страждання його народу. Відповідно до цього, філософію цього філософа-ідеаліста — більш розстроєного політичного діяча ніж прагнучого релігійного провідника — називають «конфуціанський шлях людини».

Конфуцій не дуже цінив релігію його дня, кажучи, що багато догматів були тільки релігійні забобони. Коли його запитали чи він вірив у Бога, то за загальною думкою, він відповів так: «Я волів би не говорити про це». Але тому що він багато разів говорить про Тянь, тобто «Небо», то дехто розуміє з цього, що він вірив у щось більшого ніж тільки в якусь неособову вищу силу.

Конфуцій намагався зберігати сімейні цінності, пошану до влади, і суспільство соціальних потрясінь. Він звертав увагу на потребу освіти в розвитку здібностей, і щоб підкріпляти особисті риси потрібні для служіння іншим. Він ставив наголос на жень, тобто гуманність до людства взагалі, а зокрема шанобливість до синівства й братерньої пошани. Він заохочував поклоніння предкам.

Ці типічні риси конфуціанства ще до цих пір властиві жителям Азії виховані в конфуціанстві. Соціолог Уїльям Лю, з Іллінойського університету в Чікаго, каже, що «етика конфуціанства заганяє людей до праці, переважати, а тоді сплачувати заборгування їхнім батькам». Тому то, імігруючі з країн міц-ного конфуціанського впливу добиваються винятково високих стипендій в Сполучених Штатах.

Наріжний камінь конфуціанства є збірка, Ву Цзінь («П’ять класичних книг»). У 12 столітті додалось «Чотирикнижжя», або Сю шу, яких вважають дуже обов’язковими для конфуціанскьої думки. Ці стислі книги трудно зрозуміти.

До четвертого століття нашої ери філософію конфуціанства вже навчали в царстві Когуре північної Кореї. Конфуціанство поширилось на Японію на початку п’ятого століття нашої ери. Тимчасом, у Китаї виникав інший «шлях».

Даосизм — шлях природи

Дао, одне з найважливіших понять давньокитайської філософії, значить «шлях» або «дорога». Ця філософія визначає правильне виконування речей за природними операціями всесвіту. Традиція твердить, що засновник цієї філософії був сучасником Конфуції називаючись Лао-цзи, що значить «старик» або «давній (преподобний) філософ». Дехто заявляє, що його найменували Лао-цзи через те, що після чудесного зачаття й затяжної вагітності протягом кількох десятиліть, він народився сивий від віку. Інші кажуть, що йому дано цей титул на пошану його мудрого навчання.

Даосизм навчає що в час народження дитину обдаровано міркою «споконвічного подиху», або життєвої сили. Такими різними способами, як міркуванням, дієтою, контролем дихання й статевої діяльності можливо уникнути непотрібного виснаження цього «споконвічного подиху». Таким то чином, довговічність стає синонімом святості.

Людське тіло вважають бути всесвітом у мініатюрі, якого необхідно узгоджувати з природою. Це стосується того що китайці називають Йїн і Йянь, що буквально значить затінена й сонячна сторона пагорка. В основі китайської філософії, Йїн і Йянь протилежні, однак доповнюючі складники всього в природі. Енциклопедія релігій (англ.) каже: «Йїн запановує над усім темрявим, затіненим, холодним, вологим, зменшуючим, згинаючим, земським, жіночим, тоді як Йянь є світле, гаряче, сухе, збільшуюче, завзяте й агресивне, небесне, і мужеське». Цей принцип застосовується в Фень-шуей, китайське віщування називаючись геомантія (землевіщування). Цим віщуванням вишукують підхожі місцевості на будування сіл і домів, а зокрема могил. Зливання сил Йїн-Йянь якоїсь можливої місцевості з її мешканцями запевняє, так як заявляють, їхній добробут. Хелін Хардекер з Прінстонського університету пояснює, що «померлі користають з правильного злиття космічних сил і це поліпшує їхній прогрес у потойбічному світі».

Тоді як стараються зберігати сили Йїн-Йянь, то не змінюють їхнього природного становища. Гадають, що з такого злиття не бувають правильні результати, і з цього виникає пасивність. У 1986 р. старенький монах пояснив справу так: «Даосизм навчає замовчання й бездіяльність. Учинки полягають у бездіяльності». Тому то порівнюють вплив даосизму до води, з якої користають усі створіння незважаючи на її м’якість.

За звичаєм колись можна було розрізняти даосистську філософію (4/3 століття до н. е.) від даосистської релігії (2/3 століття н. е.). Ці розбіжності вже не дуже ясні, бо очевидно даосистська релігія виникла з попередніх даосистських філософій. Професор релігії Ганс-Йоахім Шепс каже, що як релігія «даосизм є тільки продовження давньої китайської народної релігії. В основі даосизм є спіритизм... [демони] всюди гніздяться й назавжди піддають небезпеці людське життя й здоров’я... У сьогоднішньому Китаї, даосизм зіпсувався, став формою релігійного забобона для мас людей».

Синто — шлях Камі

Японія є відома за її давньонародну релігію, злиття «політеїстичної природи з поклонінням предкам»,— каже один автор. Спершу ця етнічна релігія не мала назви. Але коли, протягом шостого століття н. е., упровадили буддизм на Японію, то одна з його назв була Бутсудо, «шлях Будди». Щоб установити різницю між цією релігією а народною, то стали називати її синто, «шлях камі».

Камі (різні боги або божества) стало центральним пунктом синтоїзму. Згодом камі стосувалось до якої-небудь надприродної сили або бога, богів у природі, видатних осіб, обожнених предків, а навіть «божества символізуючі абстрактну силу» (Енциклопедія релігій). Тоді як термін Яойорозу-но-камі буквально значить вісім мільйонів богів, то дійсно цим висловом користуються, коли йде про «багато богів», тому що кількість богів у синтоїзмі завжди наростає. Люди, будучи потомством камі, є основно божественної природи. Тому то заохочують жити в злагоді з камі, а вони (боги) будуть охороняти й схвалювати вас.

Тоді як у синто точної догматики або теології немає, то все ж таки синтоїзм дав японцям закон етики, сформував їхню поведінку, і вирішив напрям їхніх думок. Синто постачає своїм поклонникам каплиці, в яких вони можуть поклонятись так як виникає потреба.

У головних течіях синтоїзму існує співвідношення. Між капличним а народним синто є кілька значних різниць. З другого боку, секта-синто складається з 13 сект засновані протягом 19 століття в яких знаходяться різні відтінки конфуціанства, буддизму, і даосизму.

Буддизм дуже вплинув на синто. Це пояснює чому багато японців одночасно сповідують буддизм і синтоїзм. У звичайному японському домі є два вівтари,— синто, щоб шанувати камі, і буддійський на пошану предків. Кеїко, молода японка, пояснює це так: «Я зобов’язана шанувати моїх предків шляхом буддизму... Я японка, і тому виконую малозначний ритуал синтоїзму». Тоді вона додає: «Я гадала, що це гарно вийти заміж по-християнському. Правда це суперечність але немає значення».

Ч’ондогйо — корейська релігія небесного шляху

Буддизм, підсилений даосизмом і конфуціанство, є між головними нехристиянськими релігіями в Кореї. Після впровадження цих релігій з Китаю, на них вплинула корейська народна релігія, шаманство, і згідно з Енциклопедією релігій їх «вибрано, перемінено, і пристосовано до суспільних і інтелектуальних обставин корейського півострова»a.

Ще одна релігія в Кореї є ч’ондогйо, «релігія небесного шляху», яку то назву вона одержала з 1905 р. Будучи заснована в 1860 р. Чое Сууном (Че-у) оригінально вона називалась Тонхак, «східне вчення», у протилежності Согак, «західне вчення», назва християнства. Ч’ондогйо розвинулось, щоб протидіяти йому. Так як сказав німецький автор Гергард Белингер, ч’ондогйо намагається зливати «ідеали милості й правосуддя конфуціанства, пасивність даосизму, і буддійське співчуття», яке то злиття засновник мав на меті. У ч’ондогйо також поміщаються елементи шаманізму й римсько-католицизму. Незважаючи на його заяви поширювати релігійну єдність, то до 1935 р. з нього розмножилось принаймні 17 сект.

Центральною догматикою «релігії небесного шляху» є вчення про божественну суть людини, частину Бога. Саїнь йочон («поводьтеся з людиною як з Богом») стало головним моральним принципом, вимагаючи, щоб з людиною поводитись «з великої пошани, щирості, поваги, рівності, й правосуддя»,— пояснює Йонг-чунь Кім з університету Род-Айленд.

Намагаючись завести зміну в суспільному порядку з допомогою цих високих ідеалів завело засновника, Сууна в конфлікт з урядом. Через втручання в політичні справи стратили Сууна, як також його наступника. Це теж довело до сино-японської війни в 1894 р. По суті, політичні діяльності характеризують новітніші релігії в Кореї, з яких рух Тонхак був тільки першою. Часто націоналізм стає головною темою, в якому Кореї призначають майбутнє місце видатного становища.

Котрий «шлях» веде до життя?

Очевидно, багато жителів Азії вірять, що це не є важливим котрий релігійний «шлях» людина сповідує. Але Ісус Христос, Якого релігія ще в першому столітті також називалася «шлях», не погоджувався з думкою, що всі релігійні «шляхи» є прийнятні Богові. Він перестеріг: «Широка дорога що веде до погибелі,.. вузька та дорога, що веде до життя,— і мало таких, що знаходять її!» (Дії 9:2; 19:9; Матвія 7:13, 14; порівняйте Приповістей 16:25).

Звичайно, більшість євреїв у першому столітті ігнорували Ісусові слова. Вони не вірили, що Ісус був правдивим Месією або що Його релігія була правильним «шляхом». Сьогодні, 19 століть пізніше, їхні потомки ще чекають Месії. У наступному номері пояснемо чому.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 19]

Генерал Гуан Ю, бог війни китайської народної релігії й патрон військових і торговельних класів.

Від ліва на право, Хан Сіангзі, ЛуДонгбін, і Лі Тіагуаї — три з вісьмох безсмертних богів даосизму — і Шоулао, головний Бог довговічності.

[Відомості про джерело]

З ласки British Museum

[Ілюстрації на сторінці 21]

Різні статуї в загородженому місці біля синтоїстської каплиці, і гадають, що охоронець-собака на ліво відганяє демонів.

Студенти, з батьками, у Юшіма Тенджін синто каплиці, Токіо, моляться за успіх на екзаменах.