• Республіка Конго (Браззавіль)
    Щорічник Свідків Єгови 2004

    • Життя місіонерів у 1960-х роках

      У лютому 1963 року з Гаїті приїхали Фред Лукус і Макс Данилейко. Згодом Фред одружився і почав служити районним наглядачем. Розпочавши відвідувати збори, він зіткнувся з певною трудністю: йому було важко збагнути, хто є членами тої чи іншої сім’ї. Фред пригадує: «Я не знав, котрі сестри є дружинами старійшин або котрі діти є їхніми дітьми. Брати дотримувалися поширеного у Центральній Африці звичаю, що жінки після одруження не переходять на прізвища чоловіків, а діти носять прізвища родичів або друзів сім’ї.

      У перший вечір відвідин збору ми бачили, що в Залі Царства брати сиділи тихенько і ніби соромилися нас. Почалося зібрання, і ми звернули увагу на одну дивну річ: брати і старші хлопці сиділи з одного боку залу, малі діти й сестри — з другого боку. На початку зібрання братів було багато, а сестер мало. Під час зібрання поступово приходило щораз більше сестер з діточками. На головах сестри граціозно несли Біблії та книжки».

      Брат Лукус продовжує: «Я вийшов на сцену, щоб привітатися зі збором, назвав себе та представив свою дружину. Після цього зробив паузу, перевів погляд на чоловічу частину залу і сказав: «Брати, маєте десять хвилин, щоб знайти своїх дружин і дітей. Віднині сідайте, будь ласка, разом, сім’ями, як це роблять усі Свідки Єгови по цілому світі». І брати з радістю послухалися».

      Були теж проблеми з громадським транспортом. Дружина брата Лукуса, Лія, пригадує: «Ми возили з собою невеличкі розкладачки, сітку від комарів, відро для води, портативні водяні фільтри, одяг, книжки, журнали і фільми Товариства. Щоб демонструвати фільми, потрібно було брати зі собою також електрокабелі, лампочки, рулони з кіноплівкою, тексти до фільмів, невеликий генератор і каністру бензину. Усе це потрібно було завантажити в машину. А щоб мати місця в кабіні, треба було прийти до вантажівки о 2 годині ночі, інакше довелося б сидіти в кузові — на сонці, з тваринами, багажем і серед багатьох інших пасажирів.

      Якось після годинної ходьби в спеку ми повернулися до невеличкого, винайнятого нами дому і побачили, що тут побували бродячі мурашки. Вони вилізли на відро з водою, своїми тілами побудували «живий» міст і дотяглися до бляшанки з маргарином. Маргарин щез. Тож на вечерю у нас були пісні грінки і банка сардин. Втомлені і трохи засмучені ми полягали спати, а брати залишились сидіти надворі довкола багаття і тихенько співали пісень Царства. Як же приємно було засинати під той чудовий спів».

      Вірні місіонери і місцеві старійшини

      З 1956 до 1977 року в Конго (Браззавіль) служило понад 20 місіонерів. Не завше легко їм тут жилося, але кожен з них дуже посприяв праці проповідування про Царство. Для прикладу: всі брати, котрих призначали служителями філіалу, приїхали сюди як місіонери. Коли брат Сеньобос 1962 року повернувся до Франції, замість нього наглядати за проповідницькою працею в Конго призначили Ларрі Голмса. У 1965 році Ларрі з дружиною Одрі припинили місіонерське служіння і служителем філіалу став брат Лукус.