Відважні брати з Браззавіля, такі, як Луї-Ноель Мотула, Жан-Марі Любакі та Семфор’єн Бакеба, охоче зголосилися шукати пропалих братів і надавати допомогу тим, хто залишився в Браззавілі. Для цього їм доводилось на невеликих човнах долати сильну течію річки Конго, обшукуючи острівці та береги. А це значило заходити в зону воєнних дій у Браззавілі, де і далі чинилися жахливі звірства. Вони ризикували своїм життям заради братів.

Семфор’єн, який мав чималий досвід у плаванні по річці, під час того збройного конфлікту перетинав її багато разів. Інколи він плив спеціально, щоб підкріпити братів у Браззавілі. Якось Семфор’єн віз братам, котрі жили у трохи спокійнішому районі Браззавіля, десять мішків рису. Звісна річ, перетнути річку Конго — це нелегке завдання, але ще важче було довезти цей рис братам, оскільки дорогою можна було потрапити до рук мародерам. Серед пасажирів його човна був один поважний чоловік, який запитав у Семфор’єна, куди він везе рис. Брат пояснив, чим він займається, і використав цю нагоду, щоб поділитися з чоловіком біблійною надією на майбутнє. Коли човен причалив до берега, чоловік сказав, що він є урядовцем високого рангу. Він покликав двох солдатів і наказав охороняти мішки з рисом поки Семфор’єн знайде машину, аби завезти рис до братів.

Здебільшого Семфор’єн займався тим, що допомагав братам утікати з Браззавіля. Одну таку поїздку він ніколи не забуде. Ось його розповідь: «Хоча течія річки Конго дуже потужна, більшість власників човнів знає, як собі з нею радити, щоб їх не знесло вниз до підступних порогів. Якось я вирушив з Браззавіля, маючи в човні семеро братів та п’ятеро інших пасажирів. Десь посередині річки закінчилось пальне. Ми змогли прибитись до невеличкого острівка. На щастя, мимо пропливав інший човен, і його власник пообіцяв купити у Кіншасі палива та привезти його нам. Ми в неспокої чекали довгих півтори години».

[Ілюстрації на сторінці 158]

Луї-Ноель Мотула, Жан-Марі Любакі і Семфор’єн Бакеба.