Закон сумління. За словами Біблії, цей закон написаний у серцях людей. Ті, хто не перебуває під законом, який походить безпосередньо від Бога (таким був, наприклад, Мойсеїв закон), «є законом самі для себе», оскільки вони мають сумління і «їхні думки звинувачують їх або ж виправдовують» (Рм 2:14, 15). Багато справедливих законів у язичницьких суспільствах продиктовані голосом сумління, яким Бог наділив прабатька всього людства, Адама, і яке успадкував Ной та всі його нащадки. (Див. СУМЛІННЯ.)

У 1 Коринфян 8:7 апостол Павло каже, що через брак точного біблійного знання християнин може мати слабке сумління. Сумління буває або добрим, або поганим дороговказом, залежно від знань і досвіду людини (1Тм 1:5; Єв 5:14). Якщо чиєсь сумління опоганене, воно може ввести в оману (Тит 1:15). А в тих, хто постійно йде проти свого сумління, воно стає нечутливим, немов шрам на шкірі, і тому його небезпечно слухати (1Тм 4:1, 2).

Жодному народу Бог не дав такого детального закону, як ізраїльтянам. Однак він створив людину праведною і наділив її сумлінням. Хоча після гріхопадіння люди стали недосконалими й схильними до гріха, було і далі видно, що вони створені на Божий образ і подобу та мають сумління. Тому навіть серед інших народів існували деякі норми поведінки та судові постанови, які певною мірою віддзеркалювали праведні принципи Єгови.

Про це апостол Павло написав: «Всі, хто згрішив, не будучи під законом [тобто законом, який Бог дав своєму народу], загинуть без закону, а всі, хто згрішив під законом, за законом будуть суджені. І оскільки в Божих очах праведні не ті, хто слухає закон, а ті, хто його виконує, то саме вони будуть визнані праведними. Коли ж люди з інших народів, які не мають закону, з природи виконують те, чого вимагає закон, то вони, хоча й без закону, є законом самі для себе. Вони показують, що суть закону написана в їхніх серцях, і водночас їхнє сумління свідчить разом з ними, а їхні думки звинувачують їх або ж виправдовують» (Рм 2:12—15). Отже, хоча ті народи не перебували під законом Бога, це не означає, що вони були безгрішними. Вони «не влучали в ціль», оскільки порушували досконалі норми Єгови. (Пор. Рм 3:9.)