Вони були непохитними в «годину випробування»

КОЛИ в 1914 році розпочалася Перша світова війна, увага світу була прикута до Дослідників Біблії, які зайняли нейтральну позицію (Ісаї 2:2—4; Ів. 18:36; Еф. 6:12). З чим довелося зіткнутися Божим служителям у Великобританії?

Згідно з законом Великобританії про військову службу, прийнятим у 1916 році, неодружені чоловіки віком від 18 до 40 років підлягали обов’язковому призову. Але закон передбачав виняток для тих, хто відмовлявся від військової служби, керуючись щирими «релігійними чи моральними переконаннями». Уряд створив трибунали, які мали вирішувати, кому надавати таке право і в якій мірі.

Невдовзі до військових в’язниць посадили приблизно 40 Дослідників Біблії, а вісьмох відправили на фронт у Францію. У відповідь на таку несправедливість брати у Великобританії надіслали прем’єр-міністру Герберту Асквіту листа, в якому висловлювали протест проти ув’язнення, разом з проханням, яке підписало 5500 людей.

Пізніше стало відомо, що вісьмох братів, яких послали на фронт у Францію, було засуджено до розстрілу за відмову брати участь у військових діях. Коли вони вже стояли перед командою, спорядженою для розстрілу, їхній вирок замінили десятьма роками каторжних робіт. Цих братів повернули до Англії відбувати покарання у в’язниці.

Під час війни до війська почали призивати навіть одружених чоловіків. В одній справі, яку розглядали в Манчестері (Англія), підсудним був Дослідник Біблії Генрі Хадсон, що працював лікарем. Третього серпня 1916 року суд визнав його правопорушником, наклав на нього штраф і віддав під військовий трибунал. У той самий час в Единбурзі (Шотландія) слухалась інша справа. Джеймса Фредеріка Скотта, 25-річного колпортера, визнали невинним. Влада Великобританії подала апеляцію, але відмовилася від неї, зосередившись на іншій справі, яка велась у Лондоні. Цього разу брата Герберта Кіппса визнали винним, оштрафували та віддали під військовий трибунал.

У вересні 1916 року загалом 264 брати подали прохання про звільнення від військової служби. П’ятеро з них було звільнено, 154 отримали «роботу державного значення», 23 призначили в нестройові частини, 82 відправили до війська, а декого за невиконання наказів трибунал засудив до ув’язнення. Чимало людей виступило проти жорстокого покарання, яке отримали ці чоловіки, тож уряд перевів їх з військової в’язниці до виправно-трудових таборів.

Едгар Клей та Прайс Х’юз, які пізніше служили наглядачами філіалу у Великобританії, працювали на дамбі в Уельсі. Герберт Сініор, один з вісьмох братів, яких відправили з Франції, був переведений у Вейкфілдську в’язницю, що в Йоркширі. Інших вислали на каторгу, яку вони відбували в суворих умовах тюрми в Дартмурі. Там була найбільша кількість тих, хто відмовився від військової служби через своє сумління.

Дослідник Біблії Франк Платт, який погодився виконувати нестройову службу, зазнав жорстоких і тривалих переслідувань, коли його відправили на фронт. Аткінсон Паджетт пізнав правду невдовзі після того, як вступив до війська. Він теж зносив жорстоке ставлення з боку військових начальників через те, що відмовився приймати участь у бойових діях.

Незважаючи на те що майже століття тому наші брати не до кінця розуміли позицію християнського нейтралітету, вони хотіли догоджати Богу Єгові. Згадані вище брати подали чудовий приклад того, як зберігати нейтралітет в тяжку «годину випробування» (Об’яв. 3:10). (З нашого архіву у Великобританії).