Бразиліа. Молоде, неповторне, динамічне місто

Від нашого кореспондента в Бразилії

В ЯКІЙ країні ви могли б зателефонувати проектувальнику, що креслив перші плани вашої столиці? Де ви могли б зустріти архітектора, який складав план перших урядових установ столиці й наглядав за їхнім будівництвом? І в якій країні ви могли б ходити по столиці й бути впевненим, що кожен зустрічний, кому вже за 40 років, народився не в тому місті? У Бразиліа, столиці Бразилії,— молодому, унікальному місті, з яким варто познайомитись ближчеa.

Довгий пролог

Від Сан-Паулу до Бразиліа потрібно летіти приблизно півтори години. А комфортабельні автобуси довезуть вас за 12 годин. Я вирішив поїхати автобусом. Тому у мене було багато часу, щоб прочитати дещо про історію цього міста.

Бажання побудувати нову столицю Бразилії існувало ще з часів першого організованого повстання проти португальського правління, що відбулося наприкінці XVIII століття. У 1822 році, невдовзі після здобуття незалежності, бразильський державний діяч Жозе Боніфасіо де Андрада е Сільва запропонував назвати майбутню столицю Бразиліа; цю назву укладачі карт використовували ще у XVII столітті для позначення всієї країни.

У 1891 році в країні було видано нову конституцію, яка постановила відгородити на Бразильському плоскогір’ї 14 000 квадратних кілометрів саван. Там, на тому плоскогір’ї, за 1000 кілометрів від узбережжя мали побудувати нову столицю. Політики міркували, що, коли перенести столицю з Ріо-де-Жанейро вглиб материка, це послужить поштовхом для розвитку величезної внутрішньої частини країни. Проте минуло ще 50 років без жодних зрушень. Зрештою у 1955 році завершився пролог історії міста Бразиліа, незабаром мав початися вступний розділ, сповнений багатьох подій.

Конкурс та план

У тому році кандидат на пост президента Жусиліну Кубічек присягнувся, що, коли його виберуть президентом, нова столиця стане реальністю ще до того, як закінчиться його п’ятирічний строк правління. У квітні 1956 року Кубічека було вибрано президентом.

Декілька місяців перед тим уряд країни оголосив конкурс: архітекторам, інженерам та проектувальникам міст було запропоновано скласти проект нової столиці. Через декілька місяців 26 кандидатів вислали варіанти проекту ідеальної столиці. У березні 1957 року міжнародне жюрі оголосило переможця: міського архітектора Лусіу Косту.

На відміну від праць інших кандидатів, робота Кости складалася з декількох ескізів та сторінок з текстом, написаним від руки нерозбірливим почерком,— у конверті з манільського обгорткового паперу поміщалося ціле місто! Він вибачився перед жюрі за те, що вислав таку стислу схему, але додав: «Якщо вона не підійде, то буде легше її позбутися, і я не марнуватиму свого й чужого часу». Проте жюрі сподобався його план; воно оголосило, що план був «зрозумілим, чітким і простим у своїй основі». Що пропонувалося в цьому плані і як він перетворився у місто з бетону?

«Літак» у поросі

Найліпший спосіб дізнатися — відвідати Музеу бібо да меморія канданґа (Діючий музей пам’яті канданґо). Оскільки цей музей розміщений у будинку, в якому колись була перша столична лікарня, він є буквальною колискою міста Бразиліа. Перші немовлята, народжені в Бразиліа 40 років тому, почали свій життєвий шлях саме тут. Однак сьогодні колишня лікарня розповідає історію народження та дитинства столиці. Один з написів того музею говорить, що це історія «пороху, брезенту та бетону».

Працівниця музею Лауреті Машаду спочатку показує мені період «пороху». Вона зупиняється перед фотографією 1957 року, на якій зображено дві багнисті дороги в савані, що пересікаються невідомо де. «На цій фотографії,— говорить вона,— зафіксовано найперший крок, зроблений у будівництві міста». Потім з ескізів Кости ми бачимо, як цей архітектор зігнув одну з тих доріг так, що, коли робітники, яких називали канданґусамиb, проклали її в савані у вигляді арки, у поросі з’явились обриси літака.

Ці незвичайні обриси й досі залишаються в плані міста Бразиліа: «ніс» літака вказує на схід, а його «крила» простягаються у формі арки на північ та південь. Будинки, в яких працюють три гілки державної влади, розміщені в «носі», ділові райони міста — у «фюзеляжі», а житлові квартали утворюють «крила».

Від брезенту до бетону

Відділи музею, в яких демонструються періоди «брезенту» та «бетону», розповідають, як робітники по всій Бразилії продавали своє майно, щоб переїхати працювати на будові. «Мій батько купив вантажну машину, посадив усю нашу сім’ю — понад 20 чоловік — і вирушив у 19-денну подорож»,— пригадує робітник, який приїхав сюди у серпні 1957 року. Інші добиралися автобусами, возами, запряженими волами, або попутними автомобілями. Прибуло всього 60 000 чоловік.

Ця армія будівельників, що жили в брезентових наметах, була вкрай потрібна, оскільки дату урочистого відкриття призначили на 21 квітня 1960 року. Це означало, що інженери, техніки та будівельники мали здійснити подвиг — підняти столицю за 1000 днів! Проте працівники побили рекорд і закінчили будівництво раніше зазначеного часу. Наймолодша столиця світу піднялася з пороху савани.

Перша і єдина

У бразильському філіалі Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) й досі захоплюються містом і його будівничими. «Окрім плану Кости, не існує іншого прикладу плану міста, якого б так суворо дотримувалися,— говорить мені аташе ЮНЕСКО у справах культури д-р Брайані Е. Бікка.— Це одна з причин, чому Бразиліа — перше і єдине місто XX століття, занесене ЮНЕСКО до «Списку світової спадщини»c.

Бразиліа є також єдиним містом у цьому списку, будова якого ще не закінчилась. За словами д-ра Бікки, це завдає деяких труднощів. «Місто змінюється; як же нам зберегти його початковий план?» Коли архітектор Лусіу Коста був ще живий, хоча тоді йому вже минуло 90 років, він і далі боровся з цією проблемою: стежив за новобудовами, перевіряючи, щоб вони не порушили його проекту. Коли, наприклад, Коста дізнався про план побудови в столиці міської залізничної лінії, він наполіг на тому, щоб потяги їздили під землею.

Панорама міста

А тепер настав час зробити екскурсію по місту. Зорієнтуватися тут неважко навіть людині, яка прибула сюди вперше. У місті є дві головні авеню, і міська автобусна станція розміщена саме там, де вони перетинаються. Одна авеню простягається із заходу на схід (від «хвоста» літака до «носа»); з неї можна потрапити в готелі, театри, банки та магазини. Інша прокладена з півночі на південь (з кінця одного «крила» до другого); вздовж неї розташовані житлові квартали.

Найліпший вигляд розкривається з телебашти — 224-метрової споруди, розміщеної у «фюзеляжі» літака, одразу за крилами. Ви можете безплатно піднятись на висоту 75 метрів і оглянути панораму центру міста, що носить назву Плану Пілоту. З висоти ви бачите газони, що розкинулись по всьому місті. Вони широкі й відкриті, здається, наче небо торкається їх; від такої просторіні у вас аж захоплює подих. І це не дивно, бо проектувальник ландшафту Роберту Бурла-Маркс з великою щедрістю розмістив парки та газони Бразиліа; тут кажуть, що у місті на кожного мешканця припадає більше площі зелених насаджень, ніж у будь-якій іншій столиці світу.

На сході простягається смуга, вкрита травою, по обидва боки якої прокладено дороги. Вздовж доріг стоїть 17 однакових будинків. У кожній з тих будівель, що мають вигляд коробок, функціонують урядові департаменти. На кінці тієї смуги здіймаються споруди, що є символом міста Бразиліа,— це дві однакові чаші, збудовані біля двох 28-поверхових будинків Національного конгресу, який є законодавчим органом Бразилії; одна з тих чаш стоїть вертикально, а друга — ніби перевернута.

Своєю формою будинки Національного конгресу трохи нагадують штаб-квартиру Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку, і це не без причин. Одним з архітекторів, що брали участь у плануванні будинку ООН, був Оскар Німейєр — той самий бразильський архітектор, що спроектував будинки Національного конгресу і майже усі інші головні будівлі бразильської столиці. Декотрі споруди, побудовані за його чудовими проектами, наприклад будинок Міністерства закордонних справ (Паласіу Ітамараті) та Міністерство юстиції (Паласіу да Жустіса), стоять коло будинків-близнюків Національного конгресу.

Чому тут важко заблудитися?

Проте Бразиліа — це не лише місто-виставка архітектурних досягнень. Вона також стала затишною домівкою для тисяч людей. Разом з Паулу ми проїжджаємо житловим районом міста. Паулу — юрист, мешканець Бразиліа. Він говорить: «Більшість з тих, що переїхали до столиці, не можуть натішитись тут порядком після хаосу, пережитого в інших містах».

Мешканці Бразиліа живуть у багатоквартирних будинках. Група таких будинків, вистроєна довкола подвір’я, утворює житловий квартал. Ряди кварталів заповнюють північне та південне «крила». Адреси будинків дуже легко знайти. «N-102-L», наприклад, розміщений у північному крилі, квартал має номер 102, а будинок — літеру L. І якщо ви пам’ятатимете, що номери кварталів збільшуються у напрямку кінців «крил» (від 102-го до 116-го), то вам важко буде заблудитись.

Тут і затишно, і зручно, оскільки житлові будинки мають не більше, ніж шість поверхів. Завдяки цьому,— сказав пан Коста,— дитина, що грається на подвір’ї, добре чує, як її мама гукає з вікна квартири: «Мануель, вень ка!» («Мануель, ходи сюди!»).

Труднощі міста

Хоча Бразиліа гордиться тим, що вона побудована за планом, проектувальники не врахували будівельників цього міста. Припускалось, що після урочистого відкриття столиці робітники спакують свої молотки та кельми і повернуться туди, звідки приїхали. Але перспектива повернутися в місцевість, де немає лікарень, шкіл і роботи, очевидно, не дуже припадала до серця будівельникам. Вони хотіли залишитися в Бразиліа, але де?

Ці люди не мали достатньо грошей на дорогі квартири, які вони побудували, тому оселились довкола зеленого поясу столиці. Незабаром виросло декілька інших міст, більших від Бразиліа. Сьогодні у планованому місті нараховується лише 400 000 жителів, причому багато квартир залишаються порожніми; але коло 2 мільйонів чоловік оселилося у непланованих містах-супутниках. Незважаючи на те що люди, які проектували це місто, керувалися принципами рівноправності, через різницю в доходах населення живе у цілковито різних містах.

У свою чергу такі фактори, як непередбачений швидкий зріст населення та класові поділення, спричиняють злочинність та інші соціально-економічні проблеми, характерні для будь-якого великого міста. Молода столиця Бразилії переживає свої труднощі. Зрозуміло, для того щоб змінити поведінку людей та їхні спонуки, потрібно чогось більшого, ніж добре розпланованих вулиць та архітектури нового типу.

«Серце Бразилії»?

Афішні щити, що стоять вздовж кільцевої автодороги столиці, нагадують подорожнім, що вони наближаються до «Серця Бразилії». Таке гасло де в чому правильне: хоча Бразиліа не розміщена в географічному центрі країни, вона розташована майже на однаковій відстані від усіх головних міст. А яке ж глибше значення цього гасла? Чи Бразиліа й справді є серцем Бразилії? Думки щодо цього різняться. Тільки відвідавши те унікальне місто, ви зможете самі відповісти на це запитання. Але пам’ятайте, що не варто робити про Бразиліа поспішні висновки. Дайте місту час виявити себе, бо, як зауважив один її житель, «Бразиліа седус ґрадуалменте» (Бразиліа спокушає поступово).

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 15]

Історія «пороху, брезенту та бетону».

[Відомості про джерело]

Arquivo Público do Distrito Federal

[Ілюстрація на сторінці 15]

Парад «канданґусів».

[Відомості про джерело]

Arquivo Público do Distrito Federal

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Панорама міста Бразиліа.

1. Міністерства.

2. Адміністративні будинки Конгресу.

3. Верховний суд.

4. Площа Трьох властей.

5. Будинки, де працює уряд.

[Відомості про джерело]

Secretaria de Turismo, Brası́lia

[Ілюстрація на сторінці 18]

Чемпіон з-поміж столиць світу за площею зелених насаджень.