Надзвичайні зусилля

Конгреси переважно проводяться у важкодоступних місцевостях, віддалених від головних доріг. Робінзон Шамулума добре пам’ятає конгрес 1959 року. «Наша група з 15 осіб виїхала на велосипедах до Кабве, що в Центральній провінції,— розповідає він.— З продуктів харчування ми везли з собою пшоно і в’ялену рибу. Ночували ми в буші. У Кабве ми сіли на поїзд і зрештою доїхали до місця проведення конгресу. Наша подорож тривала чотири дні».

Лемп Чісенґа пригадує, що один брат зі своїми шістьома дітьми подорожував 130 кілометрів пішки і на велосипедах, щоб побувати на конгресі. Він каже: «Для подорожі вони запаслися їжею: смаженим маніоком, арахісом і арахісовим маслом. Часто їм доводилося зупинятись на ніч в буші просто неба».

У період конгресів ми поїхали на північ країни. Там практично немає автомобільних доріг, лише биті шляхи. Від’їхавши кілька кілометрів від одного села, ми побачили людей, які йшли нам назустріч. Серед них був старий згорблений чоловік з палицею в руках. Свої черевики він ніс за спиною разом з невеликою торбою. Під’їхавши ближче, ми побачили, що всі в тій групі мали конгресові плакетки. Ми зупинилися і почали розпитувати, звідки вони йдуть. Літній брат трохи випрямився і сказав: «Ви нас уже забули. Ми ж разом були на конгресі в селі Чанса. Тепер ми вже близько дому».

— А коли ж ви вийшли? — запитали ми.

— У неділю, коли закінчилася програма.

— Але ж сьогодні вже середа пополудні. Чи ви йшли всі три дні?

— Так, і минулої ночі ми чули, як рикали леви.

— Вас треба похвалити за чудовий дух, який ви виявляєте, і за жертви, на які йдете, щоб відвідувати конгреси.

Літній брат узяв свої речі і почав йти далі. «Нічого особливого,— сказав він.— Подякуйте від нашого імені філіалу за те, що вони змінили місце проведення конгресу. Минулого року ми йшли на конгрес п’ять днів, а цього — лише три».

Багато хто пам’ятає посуху в Замбії 1992 року. Ми були тоді на конгресі, який проводився на березі Замбезі за 200 кілометрів уверх по течії від водоспаду Вікторія. Вечорами ми відвідували сім’ї братів, які зазвичай збиралися біля вогню перед своїми куренями. Одна група приблизно з 20 осіб співала пісні Царства. Ми довідалися, що вони йшли пішки вісім днів, щоб потрапити на конгрес. Брати не вважали, що зробили щось особливе. У дорогу вони брали свою худобу, на яку садили дітей, а також клали на неї вантаж з продуктами, кухарським приладдям та іншими необхідними речами. Ночували ж вони там, де їх заставала ніч.