Але ці щедрі юдеї пізніше збідніли. Біблія не пояснює, через що саме вони опинилися в такому стані. Деякі дослідники кажуть, що причиною міг бути голод, про який згадується в Дії 11:28, 29. Так чи інакше, юдейські християни опинилися в скрутному становищі, і Павло хотів попіклуватися про їхні потреби. Як він це зробив?

Збір коштів для нужденних

Павло залучив збори у таких віддалених місцевостях, як Македонія, і влаштував збір грошей для збіднілих християн в Юдеї. Він писав коринтянам: «Ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому»a (1 Коринтян 16:1, 2).

Павло мав намір швидко передати ці кошти братам в Єрусалимі, але коринтяни зволікали і не відгукувалися на його заклик. Чому? Чи їм було байдуже, в якому становищі опинилися їхні юдейські брати? Ні, Павло знав, що коринтяни були «багаті всім: вірою і словом, і пізнанням, і всіляким старанням» (2 Коринтян 8:7, Дерк.). Очевидно, вони були дуже зайняті іншими важливими справами, про які Павло писав у своєму першому посланні до них. Але тепер ситуація в Єрусалимі вимагала невідкладних дій. Тому Павло згадав про неї в Другому посланні до коринтян.

Заклик до щедрості

Спершу Павло розповів християнам про македонян, які зразково відгукнулися на заклик допомогти. «Серед великого випробовування в скорботах,— писав Павло,— вони мають достаток радості; і їхня глибока убогість збагатилася багатством їхньої щедрості». Македонян не треба було підганяти. Навпаки, Павло сказав, що «вони наполегливо просили нас прийняти дар». Щедрість, яку македоняни виявили з радістю, ще більше вражає, якщо врахувати, що вони самі були в ‘глибокому убозтві’ (2 Коринтян 8:2—4, Дерк.).

Чи Павло, хвалячи македонян, намагався викликати у коринтян дух суперництва? Зовсім ні; він розумів, що це була б неправильна мотивація (Галатів 6:4). До того ж він знав, що коринтян не потрібно було присоромлювати, спонукуючи до правильного вчинку. Швидше, він був упевнений, що коринтяни справді люблять своїх юдейських братів і бажають зробити пожертву для них. Він сказав їм: «[Ви] не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого року» (2 Коринтян 8:10). Справді, у деяких аспектах цього заходу допомоги коринтяни самі були зразковими. «Відаю вашу охоту, і нею хвалюся за вас македонянам,— сказав Павло і додав,— ваша ревність заохотила багатьох» (2 Коринтян 9:2). Але тепер коринтянам слід було виявити на ділі свою ревність й охочість.

Тому Павло сказав їм: «Нехай кожен дає, як серце йому призволяє [«постановляє в серці», Кул.],— не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Коринтян 9:7). Отже, апостол не мав на меті змушувати коринтян, бо під примусом людина навряд чи даватиме з радістю. Очевидно, Павло вважав, що правильну мотивацію брати́ вже мають, що кожен вже постановив дати. До того ж Павло сказав їм: «Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має» (2 Коринтян 8:12). Так, коли є охота,— коли людина дає з любові,— її пожертва буде приємна Богові, хоч би якою малою здавалася сума. (Порівняйте Луки 21:1—4).