ЇХ ВРЯТУВАЛА МОЛИТВА ДОНЕЧКИ

Того ж дня, коли загинули в авіакатастрофі президенти Руанди і Бурунді, шестеро солдатів урядових збройних сил прийшли до будинку Руакабубу. Їхні очі були налиті кров’ю, від них тхнуло алкоголем, а поведінка свідчила, що вони під впливом наркотиків. Солдати вимагали віддати зброю. Брат Руакабубу пояснив, що він і його сім’я є Свідками Єгови і в них немає зброї.

Військові дуже розлютилися, бо знали, що Свідки Єгови, дотримуючись нейтралітету, відмовлялися підтримувати уряд і не робили пожертв для армії. Хоча подружжя Руакабубу не були тутсі, їм загрожувала небезпека. Екстремісти-хуту з «інтерахамве» вбивали не лише тутсі, але й поміркованих хуту, особливо тих, хто прихильно ставився до тутсі або антиурядових військ.

Солдати почали бити палицями Гаспара і Мелані, а потім затягли їх разом з п’ятьма дітьми в спальню. Вони зірвали з ліжка простирадла і стали ними накривати свої жертви. Дехто з військових тримав у руках гранати, збираючись вбити всю сім’ю Руакабубу. Гаспар запитав: «Чи можемо ми помолитися?»

Спершу один солдат презирливо відмовив. А тоді, обговоривши щось між собою, вони неохоче погодились: «Ну, добре. Даємо вам дві хвилини на молитву».

Гаспар і Мелані молилися мовчки, а їхня шестилітня донечка Дебора стала молитися вголос: «Єгово, солдати хочуть нас вбити. Хто ж тоді зробить повторні відвідини до людей, яким я проповідувала з татком і залишила п’ять журналів? Ці люди чекають на нас, і їм так треба пізнати правду. Якщо нас пожаліють, я обіцяю стати вісником, охреститися і служити піонером! Єгово, врятуй нас!»

Почувши такі щирі слова, солдати були вражені. Зрештою один з них сказав: «Молитва цієї дівчинки врятувала вас. Якщо сюди прийдуть інші, скажіть, що ми вже тут були»b.