Телебачення

ЩОЙНО людина навчилася транслювати звук, винахідники поставили перед собою нове завдання — передавати на відстань зображення. Ознайомившись з сучасним телебаченням, ви зрозумієте, наскільки нелегким було це завдання.

Спершу об’єктив телекамери проектує зображення на пристрій, який «читає» його, подібно як ми читаємо друкований текст. Однак замість рядочків літер він «зчитує» крихітні крапки (пікселі) зображення та перетворює його в електронний відеосигнал, який можна передати в інше місце. А приймач перетворює цей сигнал знову в зображення.

Вважається, що першу діючу модель телевізора продемонстрував світові шотландець Джон Лоджі Бейрд. Він працював інженером-електротехніком, але через погане здоров’я був змушений залишити роботу. Тоді Бейрд взявся за справу, яка захоплювала його ще з дитинства,— створення пристрою, що міг би транслювати зображення.

Його телевізійна камера мала диск (спершу це була коробка з-під капелюха) з 30 отворами, розміщеними по спіралі. Коли диск обертався, через отвори послідовно сканувалися рядки зображення і світло потрапляло на фотоелемент. Фотоелемент створював відеосигнал, який передавався на приймач. У приймачі сигнал підсилювався, щоб створити різну яскравість світла перед таким же диском, який відтворював зображення. Трудність полягала в тому, щоб синхронізувати ці два диски. Бейрд цілковито віддавався улюбленій справі, а на життя заробляв тим, що чистив взуття.

Другого жовтня 1925 року Бейрд зумів передати зображення з одного кінця свого горища до другого. Першим на телебаченні з’явився переляканий молодий службовець, який працював у конторі на першому поверсі. За це він отримав півкрони. А в 1928 році Джону Бейрду вдалося транслювати зображення через Атлантичний океан. Коли цей скромний шотландський винахідник приїхав до Нью-Йорка, то дуже зніяковів, побачивши, що його вітають музиканти з волинками. Джон Бейрд став відомим на весь світ. Але чи він справді був першим, хто зміг передати зображення на відстань?

Спочатку це було в природі

«Вухо, що слухає, й око, що бачить,— Господь учинив їх обоє» (Приповістей 20:12).

НАШІ очі — це свого роду маленькі телевізійні камерами. Вони перетворюють зображення в електричні імпульси. А ці імпульси передаються по зоровому нерві до потиличної частки головного мозку, де формуються картини, які ми бачимо.

Саме око зовсім невеличке. Воно має лише 2,5 сантиметра в діаметрі та важить 7,5 грама, але будова його просто вражає. Наприклад, око оснащене окремими системами для присмеркового і яскравого світла. Тому, потрапивши в темне приміщення, ми досить швидко звикаємо до темряви. І через півгодини наші очі стають приблизно в 10 000 разів чутливіші до світла.

А завдяки чому ми можемо виразно бачити при нормальному освітленні? Наше око містить надзвичайно багато світлочутливих клітин (пікселів) — у 100 разів більше, ніж звичайна відеокамера. Велика частина цих клітин скупчена в маленькій ділянці посередині сітківки ока. Ця ділянка, завбільшки з крапку в кінці речення, називається ямкою. Саме в ній утворюється найчіткіше зображення. Але оскільки око змінює своє положення кілька разів за секунду, то здається, що ми бачимо виразно все, що попадає в поле нашого зору.

Електричні імпульси зі світлочутливих клітин передаються по нервових клітинах у напрямку до зорового нерва. Проте нервові клітини не лише передають імпульси, але й, аналізуючи їх, увиразнюють важливу інформацію та затьмарюють непотрібні деталі.

Зорову кору головного мозку можна прирівняти до найсучаснішого відеоприймача. Тут підсилюється чіткість контурів і зорові образи стають виразними. Крім того, в цій ділянці мозку відбувається аналіз імпульсів, які надходять від клітин, чутливих до основних кольорів. Завдяки цьому ми розрізняємо мільйони барв і відтінків. Також цікаво, що кожне з наших очей бачить той самий предмет по-різному, а мозок, поєднуючи ці незначні відмінності, допомагає зрозуміти, на якій відстані він розташований.

Однак і це ще не все. Уявіть собі, що ви бачите натовп людей. Від ваших очей до мозку відразу надходять електроімпульси і перетворюються там на зображення. Мозок порівнює обличчя цих людей з обличчями, які вже зафіксовані у вашій пам’яті, і ви відразу впізнаєте серед натовпу своїх друзів. Погодьтеся, усі ці процеси гідні подиву.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Око — це справжній шедевр інженерії