У сусідньому місті Сітія була організована група сповнених ентузіазму Свідків. Це стало дратувати місцевого священика, який колись жив у США і вже добре знав, наскільки ефективними проповідниками є Свідки Єгови. Він постановив припинити цю «єресь» у своєму місті. Священик підбурював поліцію, і Свідків постійно кидали до в’язниці та притягували до суду, висуваючи фальшиві звинувачення.

У лютому 1945 року мій брат Демосфен, який був переконаний, що Свідки Єгови навчають правди, дав мені брошурку «Потішайте всіх, хто в жалобі»d. Ця брошурка справила на мене враження. Ми відразу перестали ходити до православної церкви і приєдналися до групи в місті Сітія. Ми з братом почали розповідати про новознайдену віру іншим своїм братам і сестрам. Усі вони прийняли біблійну правду. Як і можна було сподіватися, моє рішення покинути фальшиву релігію викликало осуд та ворожість з боку дружини та її родини. Деякий час тесть навіть не розмовляв зі мною. Вдома точилися чвари та було постійне напруження. Але попри усе це 21 травня 1945 року брат Мінос Коккінакіс охрестив мене і Демосфенаe.

Нарешті моя мрія сповнилась і я міг стати справжнім Божим служителем! І досі пам’ятаю день, коли вперше пішов проповідувати від дому до дому. У моїй сумці було 35 брошурок, і з цим я поїхав автобусом до одного села. Я з острахом відвідував будинок за будинком. Але чим довше ходив, тим сміливіше почувався. Коли з’явився роздратований священик, я міг сміливо розмовляти з ним і відмовився йти до поліцейського відділення, хоча він рішуче наполягав на цьому. Я повідомив цього священика, що залишу їхнє село лише після того, як відвідаю усіх. Саме так я і зробив. Я був такий щасливий, що навіть не дочекався автобуса, а пішов додому пішки за 15 кілометрів.

У руках жорстоких насильників

У вересні 1945 року мені довірили певні обов’язки в нашому новосформованому зборі міста Сітія.