Коли брати в Хорватії вже мали все необхідне, постало питання, як доставити допомогу зборам у Боснії. Вантажівки з шістнадцятьма тоннами продуктів і дров виїхали до кордону з Боснією. Їхати було дуже небезпечно, адже всюди діяли військові угруповання. Вони могли відібрати вантаж і вбити тих, хто його перевозив.

Ось що розповів один брат: «Ми поїхали через ліс, минаючи один перевірочний пункт за іншим, а іноді ми їхали навіть вздовж лінії фронту. Незважаючи на небезпеку, ми щасливо прибули в Травник. Солдат, який почув, що ми прибули, побіг у дім, де зібралися наші брати. “Ваші люди вже тут з машинами!”—закричав він. Можете собі уявити їхню радість. Ми перенесли їжу в будинок і трошки поговорили, проте потрібно було їхати далі. Нас чекали в інших місцях».

У Бетель в Загребі надходило багато листів, в яких брати дякували за допомогу. «Дуже вам вдячні за наполегливу працю, за те, що ми регулярно отримуємо духовну поживу,— писали вісники одного збору.— Дякуємо вам за гуманітарну допомогу, адже брати і сестри тут справді її потребують. Від усього серця дякуємо вам за любов і турботу».

В іншому листі говорилося: «У нашому зборі є кілька братів-біженців. Дехто зовсім не має за що жити. Коли вони отримали допомогу і побачили, наскільки вона щедра, їм на очі навернулися сльози. Любов, щедрість і безкорисливість братів глибоко зворушила і підбадьорила їх».

[Ілюстрації на сторінці 209]

Так зберігалася гуманітарна допомога в Загребі (Хорватія)