Перемога над злом

«ЧОГО ж то оцей здохлий собака проклинає мого пана-царя? Дозволь мені піти й стяти йому голову». Це запропонував ізраїльський воєначальник Авішай. Він розгнівався, почувши, як веніяминівець Шім’ї злісно проклинає його пана, царя Давида (2 Самуїла 16:5—9, Хом.).

Авішай піддався мисленню, яке дуже поширене сьогодні: клин клином вибивають. Він хотів, аби Шім’ї постраждав за образу, якої завдав Давиду.

Але як зреагував цар? Він стримав Авішая, кажучи: «Дайте йому спокій!» Хоча звинувачення Шім’ї були безпідставні, Давид смиренно відкинув спокусу помститися. Натомість він залишив справу в руках Єгови (2 Самуїла 16:10—13).

Незабаром після втечі, спричиненої невдалим повстанням сина, Давид повернувся на трон. Шім’ї був серед перших, хто вийшов вітати царя та просити в нього прощення. Авішай знову хотів його вбити, але Давид не дозволив і цього разу (2 Самуїла 19:16—24).

У цьому випадку Давид відобразив рису Ісуса Христа, про котрого апостол Петро писав: «Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, але передав Тому, Хто судить справедливо» (1 Петра 2:23).

Сьогодні християнам радиться бути ‘покірливими, не платити злом за зло’ (1 Петра 3:8, 9). Ідучи шляхом Давида та Ісуса Христа, ми також можемо ‘перемагати зло добром’ (Римлян 12:17—21).