Сторінка 2

Смерть ворог; вона відбирає нам наших улюблених. Про смерть не приємно говорити. Однак, наш погляд на смерть дуже впливає на спосіб нашого життя. Якщо б навчились що стається коли ми помираємо, то краще зрозуміли б ціль життя. У наступних статтях, кореспондент журналу «Пробудись!» у Великобританії аналізує питання: Що стається коли ми помираємо?

Велика таємниця

«КОЛИ б ви мали нагоду поставити Богові яке-небудь запитання, то що ви запитали б Його?» Результати недавнього анкетування в Англії виявили, що 31 процент опитуваних бажали знати: «Що стається коли ми помираємо?»

Коли б вам дано нагоду, чи ви ставили б те саме запитання?

Смерть — «це тема з якою ми дуже обізнані, і поділяємось тим знанням з всіма живими»,— пише дослідник Мог Балл у книжці Смерть. Проте, це парадокс, тому що Балл продовжує й каже: «Звичайні люди не люблять говорити про смерть. Цієї теми не обговорюється з людьми з якими ви не є дуже ознайомлені».

Дійсно, багато людей навіть не хочуть думати про смерть. Так як є сказано в Уорлд бук енциклопедії (англ.): «Більшість людей бояться смерті, навіть не хочуть думати про неї». Дійсно, це страх про щось невідоме, тому що смерть є таємницею для більшості людей. Коли хтось помирає, то люди кажуть, що він «упокоївся», «перейшов на потойбічний світ», і «загинув» або щось подібного. Але, тому що нас усіх спіткає смерть, то чи ж не можна більш точно оповісти що стається коли людина помирає?

Скептики заявляють, що це припустимі запитання, що справа стосується віри. Так як є сказано в Британській енциклопедії: «Смерть не є життя. Можна тільки здогадуватись про значення смерті». Однак, той самий авторитет теж каже: «Переконання, що людина переживає смерть у якійсь формі дуже глибоко вплинуло на думки, емоції, і вчинки людства. Ця віра знаходиться у всіх релігіях, минулих і теперішніх».

Які ж є ці переконання? Чи вони проливають правдиве світло на те що дійсно стається коли ми помираємо, або чи смерть залишається таємницею?

Таємниця поглиблюється

БІЛЯ смертного ложя нас спіткає дійсність. Однак, смерть зостається страхаючим, а навіть жахаючим, досвідом. Не дивно, що виникає багато здогадів і таємниць коли людина помирає. Життя коротке, і так як сказав Шекспір, «смерть матиме свій час».

Що це фізична смерть? Це перше запитання на якого слід відповісти.

Неприйнятний факт

Британська енциклопедія пояснює смерть бути «відсутність життя». Незважаючи на те, що людині не трудно погодитись з тим, що риби, тварини, і птахи природно гинуть, то її власна інтелігентність каже їй, що смерть людини є ворог так як Біблії заявляєa.

З усіх створінь на цій землі, тільки людина має спроможність обмірковувати свою смерть. Людина теж винятково ховає своїх померлих. Часто, так як пояснює в Британській енциклопедії, ритуальне поховання померлих «виникає з підсвідомої неспроможності або відмови людини повірити що смерть припиняє життя людини. Незважаючи на жахаючий доказ, що фізичне тіло розкладається, то людина таки наполягає, що щось у особі переживає досвід помирання».

Результатом цього, смертні звичаї часто бувають насичені стародавніми традиціями й таємничими забобонами.

Звичаї й вірування

Наприклад, у багатьох давніх гробницях поміщаються не тільки кості померлих, але лишки харчів і напитку, закопані з переконанням, що померла людина матиме потребу в загробному світі. На єгипетських дерев’яних трунах вимальовували карти й очі на керівництво померлому. Робочі інструменти й такі особисті речі, як дорогоцінності, теж ховали з померлими на припущенні що вони радітимуть з них у потойбічному світі.

Декотрих кістяків викривали в позиції присідання так як утробний плід, який декотрі вчені вірять, натякає на переконання в переселення душі. Греки й римляни вірили, що померлих треба було перевозити через річку Стікс, головна річка потойбічного світу. Цю службу виконував Харон, демон-човняр. За цю службу йому платили монетою покладеною в рот померлого, практика яка продовжується до цих пір по багатьох частинах світу.

«Ясно, що кожна головна релігія має своє переконання про процес вмирання, саму смерть і потойбічне життя»,— каже Словник релігійної освіти (англ.). Це правда — але чому? Тому що дуже трудно обмірковувати закінчення свідомого існування. «Ніхто не вірить у свою власну смерть», твердив психіатр Зігмунд Фрейд, і у нашій «несвідомості [розумовій] кожен з нас є переконаний про своє власне безсмертя».

Звичайно, таке міркування довело до розвитку багатьох популярних переконань. Розгляньте декотрі з головних.

Чистилище й пекло

Якщо мертві живуть, то мусять бути в якомусь місці — але де? І тут проблема, тому що не всі вмираючі є злі, а також не всі є добрі. Через своє почуття правосуддя, за традицією людина завжди відокремлювала померлих, добрих від злих.

Ця рабинська думка, у Єврейській енциклопедії (англ.), читається так: «Під час останнього дня суду, душі поділяться на три класи: праведні відразу будуть записані в книгу вічного життя; лукаві для Геєни; але ті яких чесноти зрівноважуються з гріхами підуть у Геєну, щоб носитися, то в гору то в долину, аж поки не виплинуть очищені». Багато вірять, що в цьому реченні знаходиться опис чистилища.

Цікаво, Нова католицька енциклопедія, офіційно вияснюючи догмат про чистилище, просто каже: «У кінцевому підсумку, догмат про чистилище римсько-католицької церкви грунтується на традиції, а не Святому Письмі». Це не дивно, тому що те слово не знаходиться в Біблії, і вона навіть не навчає ідеї про чистилище. Але що сказати про Геєну, в яку іудть лукаві за розясненням Єврейської енциклопедії?

Геєна — це грецьке слово яке походить з єврейського гег гін·номʹ, долини Гінома, на південнозаході Єрусалима. У цій колишній місцевості жертвували дітей богові Молеху й, так як заявляє Єврейська енциклопедія (англ.): «З цієї причини вважали долину бути проклятою, й згодом Геєна в переносному значенні, дорівнювала пекло».

«Пекло, за уявою багатьох релігій,— каже Уорлд бук енциклопедія,— це місцевість або становище поселене демонами, у якому карають лукавих людей після смерті». Церкви так званого християнства як також інші релігії ще до цих пір активно проповідують цей догмат. Результатом цього, багато людей виростали з дійсним страхом що підуть у пекло.

«За моїх молодих літ,— написав англійський письменник-романість Джером К. Джером у 1926 р.,— побожні люди досі вірили в матеріальне пекло. Трудно перебільшити страждання дитини багатої уяви. Через це я зненавидів Бога, а пізніше, коли мій зростаючий інтелект зовсім відкинув це поняття бути безглуздим, то я почав ставитись із презирством до релігії, яка навчала його».

Байдуже що ви думаєте про пекло (дивіться інформацію в рамках «Пекло й Геєна — різниця» за більш докладними деталями) багато людей вірять у щасливішу долю — небо або нірвану.

Небо й нірвана

«Небо — це блаженне місце вічного щастя в присутності Бога й Його ангелів і святих»,— каже Католицька релігія — посібник інструкцій членами англіканської церкви (англ.). У ньому додає: «Людина йде на небо до вічного з’єднання з усіма улюбленими, яких вона мала на землі, але які померли в Божій ласці. На небі ми будемо назавжди зовсім добрі й святі».

З другого боку, у нірвані поміщається буддійське переконання, що стан «досконалого миру й блаженства» здобувається тільки по закінченні «боліснних і безперервних циклів помирання й перевтілень». Якби там не було, на небі чи в стані нірвани, релігія передбачає закінчення страждань у цьому житті, а тоді життя в ідилічному світі.

Чи ці суперницькі навчання відповідають на наше запитання, тобто, Що стається коли ми помираємо? Або чи таємниця поглиблюється? Як же нам упевнитись, що наша віра є правдива? Чи релігія навчає нас факт чи вигадку?

Наша доля в потойбічному світі була б замкнена в таємниці — хіба можливо відповісти на основне запитання в якому знаходиться ключ: Що це душа? Необхідно відповісти на це запитання.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 6]

Кріогенна техніка й безсмертя?

Кріогенною технікою заморожують померлих. Трупа тримають у посудині наповнені плинним азотом під температурою —385 Фаренгейта (—196 Цельсія), або дехто вибирає ставати «невропацієнтами», тобто яким заморожують голову. «Я не вірю в потойбічне життя,— каже президент британської фірми кріогенної техніки,— але дуже люблю життя й по моїй думці припинення свідомості є дуже погана річ». У рекламах пропонують, що в майбутньому, наука матиме змогу відновлювати життя, а навіть робити нові тіла для відрізаних голов. Це один спосіб, каже лондонський «Сондей таймс», «здобуття безсмертності».

[Рамка на сторінці 7]

Пекло й Геєна — різниця

Слово «пекельний вогонь» — це спотворення англійського слова «Геєна», ім’я давнього смітника поза містом Єрусалимом, яким то словом Ісус користувався, як символ на вічне знищення (Матвія 10:28). Але що ж сказати про саме пекло (з єврейського «ше’олʹ» і грецького «хаіʹдес»)? Якщо це місце муки, то чи ж хтось бажав би піти до нього? Не зовсім. Однак патріарх Йов просив Бога, щоб Він заховав його в тому місці (Йова 14:13). Коли Йона потрапив у шлунок великої риби, то був неначе в біблійному пеклі, і звідти молився до Бога про визволення (Йони 2:1, 2). Біблійне пекло — це звичайний гріб людства, у якому померлі спочивають у Божій люблячій пам’яті, чекаючи воскресіння (Івана 5:28, 29).

[Ілюстрація на сторінці 5]

На трунах у стародавньому Єгипті намальовували очі вірячи, що «це дасть можливість душі померлої людини виглядати».

[Відомості про джерело]

З ласки British Museum, London

[Ілюстрація на сторінці 7]

Сьогоднішня долина Гіннома, на південному заході від Єрусалима.

Таємниця розв’язана!

БІЛЬШІСТЬ людей вірять, що смерть не кінчає людського життя, що після фізичної смерті щось продовжує жити. Звичайно, це щось вони кажуть є душа.

Щоб відповісти на запитання: «Як ми знаємо, що Руг [душа] залишає тіло в могилі?» Газета Простий шлях (англ.) відповідає так: «Смерть це тільки відхід душі. Коли душа вийде з тіла, то переселяється в барзак (посмертне перебування)... Могила — це резервуар тільки для тіла, а не душі». Так-то мусульмани вірять, але їхнє вчення мало різниться від догматів так званого християнства.

Візьміть як приклад, двоє питань з Катехізису християнської догматики, видання римсько-католицької церкви у Великобританії, яким користуються в школі:

— Як ваша душа подібна до Бога?

— Моя душа подібна до Бога, тому що вона дух, безсмертна.

— Що ви маєте на думці, коли кажете, що душа ваша безсмертна?

— Безсмертність — це значить, що моя душа ніколи не може померти.

Незважаючи на те що дітей можна навчити повірити в цей догмат, то книжка не старається підтвердити його.

Усе ж таки, ми маємо джерело інформації, яке точно пояснює що душа дійсно є. Те джерело, Біблія, є найдавніша книга відома людині. Вас може здивує те що вона говорить.

Душа — біблійне пояснення

У першій книзі Біблії, 1 Мойсеєвій, говорить про створювання людини й інших створінь, які живуть на нашій планеті. Книга писалась єврейською мовою, і у перших двох розділах, слово «душа», перекладається з єврейського неʹфеш, яке вживається тільки чотири рази; але тільки раз стосується людиниa. До чого стосуються інші вірші в яких те слово знаходиться? Давайте побачимо.

«І створив Бог риби великі, і всяку душу [неʹфеш] живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її» (1 Мойсеєва 1:21).

«І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа [неʹфеш] в ньому жива,— уся зелень яринна на їжу для них» (1 Мойсеєва 1:30).

«І вчинив Господь [Єгова, НС] Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі [неʹфеш] — воно ймення йому» (1 Мойсеєва 2:19).

З порівняння цих трьох віршів, можна бачити що неʹфеш стосується до всього тваринного життя.

Тепер порівняйте ж це із творенням першої людини, Адама:

«І створив Господь [Єгова, НС] Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею [неʹфеш]» (1 Мойсеєва 2:7).

Висловлюючись про це, Американське товариство єврейських видань, у перекладі Тори, перших п’ять кних Святого єврейського Письма, каже: «У Біблії не каже що ми маємо душу. Нефеш — це сама особа, маюча потребу харчів, кров у її кровоносних судинах, її буття» (курсив наш). Логічно виходить, що це стосується всякого життя як душа. У них душі немає. Усі вони є душі.

Платон і душа

Звідкіля ж взялась думка, що душа залишає тіло в часі смерті? Вищезгадана Єврейська енциклопедія, каже так: «Тільки через контакт євреїв з філософією Персії й Греції ідея що душа залишає тіло, маючи свою власну особистість, вкорінилась у іудаїзмі».

Ще раніше в людській історії, єгиптяни вірили в безсмертя людської душі й що вона могла відвідувати своє мертве тіло. З цієї причини єгиптяни дуже старанно бальзамували або муміфікували своїх померлих.

Цікаво, новий німецький лютеранський твір Євангельський катехізис для дорослих відверто признає, що джерело догмата про безсмертя душі не є Біблія, але «грецький філософ Платон (427—347 р. до н. е.) [який] рішуче доводив, що між тілом а душею є різниця». Катехізис продовжує й каже: «Сучасні євангельські теологи не погоджуються із з’єднанням грецьких понять з біблійними... Вони відкидають розділення людини на тіло й душу».

Що ж стається з людською душею в часі смерті? Видатним авторитетом на цю темо є Біблія, Боже натхненне Слово. Вона виразно каже: «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають» (Екклезіястова 9:5). І говорячи про «воскресіння», Ісус сказав: «Усі що в пам’ятних могилах почують Його [Ісусів] голос і повиходять» (Івана 5:28, 29, НС).

Де ж перебувають померлі? У могилі, «у пам’ятних могилах», тобто, у Божій пам’яті чекаючи воскресінняb. Воскресіння? Що це таке? Яка ж дійсна є та надія? Остання стаття про недавну трагедію в Англії виявляє, яка дійсна ця надія може бути.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 8]

Чи ви знали?

Ніде в Біблії не читається про «безсмертну душу». Цих двоє слів ніколи не вживаються разом. Слово «безсмертний» й «безсмертя» вживаються тільки шість разів, і тільки в посланнях апостола Павла. Коли стосується людей, то Біблія каже, що безсмертя є нагородою дана тільки 144 000, відкупленим від землі, щоб царювати з Ісусом Христом на небі (1 Коринтян 15:50-54; Об’явлення 5:9, 10; 14:1-4; 20:6).

[Рамка на сторінці 9]

Котрий авторитет?

«Короткий Оксфордський словник» пояснює «душу» так: «Духовна або нематеріальна частина людини, яка гадають переживає смерть». Це пояснення підкреслює факт, що поняття посмертного життя з допомогою «душі», зостається справою релігійного твердження. Жоден теолог не може доказати цього. У протилежності цьому, найвищий авторитет, Біблія, каже: «Душа, шо грішить,— вона помре» (Єзекіїля 18:4).

[Ілюстрація на сторінці 9]

«Душа» єгипетського писаря, у виді яструба з людською головою, здогадно «відвідує його тіло в могилі».

[Відомості про джерело]

З ласки British Museum, London

«Я не боюся смерті!»

ДЕВ’ЯТИЛІТНІЙ Крістофер Геслоп був Свідком Єгови, як також його 14 тилітній брат Метью. Одного ранку в жовтні з дядьком, тіткою й двома двоєрідними братами вони проповідували від дому до дому біля Манчестера, Англії. Після обіду, вони пішли оглядати визначені місця в Блекпулі, недалекий морський курорт. Усі шестеро були між 12 особами, які відразу загинули в автомобільній аварії, яка поліція каже була «цілковите знищення».

Вечором перед трагедією, на біблійній студії у сусідстві обговорювалась тема про смерть на якій родина Геслопів була присутня. «Крістофер,— сказав Дейвід, батько,— завжди був глибокодумним. Тієї ночі, він виразно висловлювався про новий світ і його надію на майбутнє. Тоді, як наша дискусія продовжувалась, Крістофер сказав: Будучи Свідком Єгови, ми знаємо що хоч смерть завдає біль, то колись знову побачимося на землі. Мені навіть на думку не спадало, що його слова будуть такі незабутні».

Після аварії у газеті Манчестер івенинг ньюз було сказано: «Я не боюся смерті,— сказала дитина поранена в аварії», і в статті точно цитували слова Крістофера. Як же дев’ятилітній дитині мати таке довір’я? Що батьки навчили Крістофера вірити?

Воскресіння — певна надія

«Найбільш разюча риса першого християнського проповідування була його наголос на воскресіння»,— каже Новий словник Біблії. Він додає: «Перші проповідники були переконані, що Христос воскрес, і певні, що згодом усі віруючі теж воскреснуть. Це робило їх інакшими, від усіх інших учителів у стародавньому світі».

Правдиві християни теж є зовсім інакші сьогодні. Вони не заглиблюються в грецьку філософію, фальшиво приписуючи людині «безсмертну душу». Краще, вони міцніють з Ісусових слів, що померлі «в пам’ятних гробах, почують Його голос, і повиходять». Це основа на християнську віру — воскресіння померлих у Божій пам’яті до життя на райській землі. (Івана 5:28, 29; також дивіться Дії 17:31; 1 Коринтян 15:14).

Дейвід Геслоп з його дружиною, Ейлін, навчили їхніх двох синів цієї основної біблійної правди й, результатом цього, тепер нею самі дуже потішаються. «Звичайно, ми дуже багато думаємо про воскресіння,— каже Дейвід,— і коли сумуємо час від часу, то відразу думаємо про майбутність і бачимо що загибель наших синів тільки тимчасова». Ейлін додає: «Це таке саме, як би ваш улюблений переселився. Ви не знаєте довжини їхньої відсутності, але чекаєте їхнього повернення».

Щире запрошення

Чи ви любили б мати таку віру? Її не трудно здобути.

У нашій початковій статті було згадане недавнє анкетування в Англії. Цікаво, коли запитали тих людей, які не ходять до церкви до якого місця поклоніння вони ходили б, якщо б вирішили ходити, то 27 процентів (найбільше число) казали, що вони ходили б до Залу Царства Свідків Єгови.

Крім того, відповідаючи на запитання: «Коли б ви дуже прагнули якогось знання про Біблію, християнську віру, тощо, до кого ви повернулися б?», то 19 процентів відповіли: Свідків Єгови.

Де б ви не мешкали, Свідки Єгови були б раді допомогти вам зміцнювати вашу віру в навчання, яке знаходиться у вашій власній Біблії. Усі зібрання в їхніх Залах Царства й домашній студії Біблії безплатні. Чому ж не взяти на себе ініціативу й попросити Свідків допомогти вам? Ви не тільки здобудете негайної потіхи, стосовно знання про смерть і воскресіння, але також розвинете надію на праведний новий світ, у якому «не буде вже смерти» (Об’явлення 21:4).

[Рамка на сторінці 11]

Поворот із смерті?

Бувають випадки, в яких відновлюють осіб від «клінічної смерті». Видужавши, декотрі заявляють мати надзвичайні досвіди «потойбічного життя». Проте, на це явище маємо медичне пояснення. У лондонській газеті в Англії, «Індепендент», було сказано: «Правдоподібно, ці галюцинації відбуваються саме перед смертю, тому що ті самі частини мозку збуджуються великою кількістю вуглекислоти або малою кількістю кисня в циркуляції крові». Як людина повертається до свідомості, то з цих галюцинацій можуть виникати почуття умирання й повернення назад до життя.