Стеван Станкович, залізничник сербського походження, охоче допомагав братам, хоч би якої національності вони були. Ризикуючи життям, Стеван таємно переправляв літературу з Хорватії до окупованої Сербії. Одного разу поліція знайшла в його чемодані літературу. Поліцейські хотіли знати, звідки вона в нього. Стеван нічого не сказав і нікого не зрадив. Його забрали в тюрму на допит, а потім перевели в горезвісний концтабір Ясеноваць. Там цей вірний християнин загинув.

Міховил Балкович, розсудливий і винахідливий брат, працював сантехніком у Хорватії. Він перевозив літературу і підбадьорював братів та сестер. «Якось,— розповідає його внук,— дідусь довідався, що поїзд, яким він їхав, мають обшукувати. Тому він вийшов на одну зупинку раніше. Майже все містечко було загороджене колючим дротом, тож дідусь пройшов через лазівку у винограднику. У рюкзаку він ніс літературу, на яку зверху поклав продукти і дві пляшки ракії (горілки). Обережно крадучись виноградником, дідусь пройшов повз бункер і раптом почув наказ: “Стій! Хто іде?” Коли він зупинився, один із солдатів запитав: “Що несеш?”

— Трохи борошна, квасолі, трошки картоплі,— відповів він.

Задоволений солдат сказав: “Іди, старий”.

Так дідусеві вдалося зберегти літературу і принести її братам».

Міховил був дуже сміливим чоловіком. Йому часто доводилось подорожувати теренами, які контролювалися ворогуючими військами. Не раз Міховил стикався з партизанами-комуністами, хорватськими фашистами (усташами) та сербськими повстанцями (четниками)a. Він безстрашно проповідував їм, розповідаючи про біблійну надію на майбутнє. Для цього Міховилу потрібна була неабияка мужність, адже його могли в будь-який момент вбити. Міховила кілька разів арештовували, допитували і кидали в тюрму.

Наприкінці війни, пізнього вечора 9 листопада 1944 року, партизани обшукали дім Міховила, конфіскували літературу і забрали його з собою. Він більше не повернувся. З часом стало відомо, що його обезголовили.

ВІРНІ ДО СМЕРТІ

Лестан Фабіян, муляр із Загреба, проповідував Івану Северу, Франьо Дравану та Філіпу Хузаку-Гумбазиру. Усі вони через півроку охрестилися, почали проповідувати і проводити зібрання. Ввечері 15 січня 1943 року військовий патруль прийшов у дім Івана Севера, щоб арештувати його, Франьо Дравана і ще одного брата, Філіпа Ілича. Військові обшукали дім, конфіскували всю літературу і забрали братів.

Довідавшись, що сталося, Лестан разом з Філіпом Хузаком-Гумбазиром пішов до мами і сестри Франьо, щоб підбадьорити їх. Партизани дізналися про це й арештували Лестана і Філіпа. Усі п’ятеро братів на основі Біблії пояснили, що вони служать тільки Єгові та є солдатами Христа. Оскільки вони відмовились воювати, партизани винесли їм смертний вирок і тримали під вартою.

Одної ночі братів розбудили, зірвали з них одяг і повели в ліс. По дорозі їм ще раз запропонували взяти до рук зброю. Вояки хотіли зламати рішучість братів, намагаючись використати їхні почуття до рідних. Наприклад, вони нагадали Філіпу Хузаку-Гумбазиру, що в нього вагітна дружина і четверо дітей. Він сказав, що цілком впевнений, що Єгова подбає про них. У Франьо Дравана не було дружини й дітей, тому вояки запитали, на кого він залишає матір і сестру.

Прибувши на місце, партизани змусили братів стояти на морозі. Через деякий час почалася страта. Спочатку розстріляли Філіпа Хузака-Гумбазира. Після цього вони запитали, хто передумав. Брати були непохитні. Тоді вони розстріляли Франьо, Івана й Лестана. Залишився тільки Філіп Ілич, і він пішов на компроміс, погодившись приєднатися до партизан. Однак через три місяці він дуже хворим повернувся додому і розповів усе, що сталося. Життя, яке він намагався врятувати будь-якою ціною, в нього передчасно відібрала хвороба.

Жертвами переслідування стало також чимало братів і сестер у Словенії. Серед них був Франц Дрозг, 38-річний коваль, який відмовився воювати. За це 8 червня 1942 року нацисти стратили його в Мариборі. Очевидці страти розповіли, що перед розстрілом йому на шию повісили табличку з написом «Я не з цього світу» (Ів. 17:14). Про міцну віру Франца свідчить його лист, написаний за кілька хвилин до смерті: «Любий Руперте! Сьогодні мене стратять. Не сумуй за мною. Передай вітання всім домашнім. Побачимось у Божому Царстві».

Жертвами переслідування стало також чимало братів і сестер у Словенії. Серед них був Франц Дрозг, 38-річний коваль, який відмовився воювати. За це 8 червня 1942 року нацисти стратили його в Мариборі. Очевидці страти розповіли, що перед розстрілом йому на шию повісили табличку з написом «Я не з цього світу» (Ів. 17:14). Про міцну віру Франца свідчить його лист, написаний за кілька хвилин до смерті: «Любий Руперте! Сьогодні мене стратять. Не сумуй за мною. Передай вітання всім домашнім. Побачимось у Божому Царстві».

[Ілюстрації на сторінці 168]

Франц Дрозг і його лист