«Я ВІДЧУВАВ, що всі довкола очікують від мене стримування почуттів»,— розповідає Майк, пригадуючи смерть свого батька. Тому основною турботою Майка було приховати своє горе від стороннього ока. Проте пізніше він зрозумів, що помилявся. Тож коли у Майкового друга помер дідусь, він уже знав, що робити. Він каже: «Ще декілька років тому я б поплескав свого друга по плечу і сказав: «Будь мужчиною». Тепер же я торкнувся його руки і сказав: «Дай волю своїм почуттям. Це допоможе тобі. Якщо ти хочеш, я піду. Хочеш — залишуся. Але не бійся своїх почуттів».

Одна молода жінка розповідає, як її близька подруга допомогла їй пережити смерть матері. Вона пригадує: «Моя подруга була весь час зі мною. Вона плакала зі мною, говорила зі мною. Я могла цілком відкрито виражати свої почуття, і це було дуже важливим для мене. Я не почувала себе незручно через те, що плакала». (Дивіться Римлян 12:15).