«А коли вони скінчать свідоцтво своє, то звірина, що з безодні виходить, із ними війну поведе,— і вона їх переможе та їх повбиває. І їхні трупи полишить на майдані великого міста, що зветься духовно Содом і Єгипет, де й Господь наш був розп’ятий. І багато з народів, і з племен, і з язиків, і з поган будуть дивитися півчверта [«три з половиною», Хом.] дні на їхні трупи, не дозволять покласти в гроби їхніх трупів. А мешканці землі будуть тішитися та радіти над ними, і дарунки пошлють один одному, бо мучили ці два пророки мешканців землі» (Об’явлення 11:7—10).

21. а) Як релігійні вороги двох свідків скористалися з воєнного становища? б) Що означає факт, що трупи двох свідків не були поховані? в) Як слід розглядати період трьох з половиною днів? (Дивіться примітку).

²¹ Від 1914 до 1918 року держави були втягнені в першу світову війну. Розпалювалися націоналістичні настрої, і весною 1918 року релігійні вороги двох свідків скористалися з цієї ситуації. Маніпулюючи державним правовим апаратом, вони добилися ув’язнення відповідальних служителів Товариства Вартової башти на основі фальшивих обвинувачень у підривній діяльності. Вірні співпрацівники Товариства були приголомшені. Діяльність Царства майже зовсім припинилась, і здавалося, що проповідування вже завмерло. У біблійні часи не бути похованим у пам’ятній могилі було великою зневагою (Псалом 79:1—3; 1 Царів 13:21, 22). Отже, залишити двох свідків непохованими означало б для них велику ганьбу. У Палестині з її гарячим кліматом непохований труп, залишений на вулиці, через буквальних три з половиною дні вже було б чутиc. (Порівняйте Івана 11:39). Ця деталь у пророцтві звертає увагу на ганьбу, яку мусили знести ті два свідки. Вищезгаданих в’язнів навіть не відпустили на поруки, коли справу було подано на апеляцію. Вони були виставлені на публічне посміховисько досить довгий час, так що стали смородом для жителів «великого міста».