На краю смерті

ДИВЛЯЧИСЬ на дружину, Бонні, лежачу в ліжку в лікарні, я думав як несподівано обставини змінились. Вона лежала в ліжку із забинтуваними очима, щоб не напружувати їх і не виснажувати енергію. Шкіра зблідла як полотно; а навіть веснянки загубили свій колір. Раніше того дня лікар сказав, „Вона сьогодні напевно, помре”. Одна медична сестра сказала, „Вона помре до півдня”.

Чому ж Бонні була в такому скрутному становищі? Як це, що благословення породжувати немовлятко перемінилось на таку життя-загрожуючу ситуацію? Давайте розкажу вам, які то обставини довели до такого трагічного випробовування моєї дружини.

Коли Бонні взнала, що знову завагітніла, то ми обоє дуже зраділи, але побоювались. Ми боялись, тому що коли народилась наша десятилітня дочка, Ашлі, Бонні зробили кесарів розтин (розтин черевної порожнини й матки) і тому що, відтоді вона вже мала два викидні. Збільшуючи нашу журбу була можливість, що лікарі примушуватимуть на неї переливання крові. Ми переконались, що наш Творець найкраще знає, коли каже в Діях Апостолів 15:29 (НС), „Стримуйтесь... від крові”.

Несподівана криза

П’ять тижнів перед сподіваних пологів, ми вирішили провести цілу суботу, 28 лютого 1987 р., в Сан-Дієго зоопарку. Ми навіть не подумали, що до менше як 24 годин народиться наше немовлятко. Так, наступного ранку розбився вщент наш спокій, коли Бонні почала кровоточити в ліжку. Ми негайно покликали лікаря, і до кількох хвилин були в дорозі до лікарні.

Лікар добре знав нашу позицію відносно переливання крові, і через це, вирішив негайно вийняти немовлятко операцією (кесарів розтин). Ми пішли до операційної кімнати, лікар зробив кесарів розтин і подав медичній сестрі нашу новонароджену дочку. Сестра показала дочку Бонні, і взяла її до дитячої кімнати. Мені сказали почекати в залі чекання, і що до коло пів години часу я зможу відвідати мою дружину в кімнаті видужання.

Тимчасом, в залі чекання, зійшлось кілька наших друзів, і, думаючи що все було нормальне, я оголосив їм прибуття нашої новонародженої дочки. Я не знав, що під час операції, лікар узнав, що Бонні треба було робити ще одну операцію, на гістеректомію (видалення матки). Близько дві години пізніше, лікар увійшов і розказав мені що сталось. Він пояснив, що коли почались пологи, то вміст гемоглобіну в її крові досягав 12,5 г% але знизився на тільки 6,1. Її становище вважали бути на краю критичності, але лікар вірив, що все буде гаразд. Проте, негайно почались проблеми.

Тільки 15 хвилин після того як лікар говорив зі мною, мене покликали до дитячої кімнати. Там мені сказали, що наша новонароджена дочка дуже посиніла й перестала дихати. Немовлятко відновили до життя й наложили на неї кисневу маску. Будуть робити багато проб, як наслідок яких можуть виникнути великі ускладнення (нові захворювання). Я підписав документи вповноважуючи медичні випробовування а також документ, щоб немовлятку не переливали кров.

Зрештою, після кількох годин, я відвідав дружину й ми розмовляли. Вона була притомна й в бадьорому настрої. Ми обоє були дуже вдячні Єгові за те, що все здавалось бути нормальним. Я нічого не казав дружині про те, що сталось з немовлятком, не хотівши розтривожити її.

Становище погіршується

Пізніше того самого дня, в неділю, становище Бонні погіршилось. Коли їй знову перевірили кров, то взнали, що вмість гемоглобіну зменшився на тільки 2,5 г%. Вона кровоточила внутрішньо! Тиск крові дуже знижився, життєва енергія виснажувалась і дружині було важко дихати. У понеділок ранком, Бонні була в замішанні й деколи дезорієнтована. Цілу ніч лікар радився із спеціалістами. Він навіть перевірив можливість застосовувати штучну кров. Лікарі вирішили, що тільки гіпербаричною оксигенацією врятують її життя.

У журналі Пробудись! з 22 травня 1979 р. (анг.) обговорюється це лікування в якому викривають тіло до 100 відсотків кисня в барокамері під тиском трохи більшим від тиску нашої атмосфери. Піднесений тиск розчиняє кисень у тілесній тканині й згущує його. Цією борокамерою лікують на втрату крові, серйозні опіки, а навіть тяжкі інфекції. Бонні мусили взяти до Меморіального медичного центру в Лонг-Біч, в якому є портативні гіпербаричні барокамери й досвідчені техніки оперувати ними.

Дотепер становище Бонні так погіршилось, що вона не витримає 30 хвилин подорожі машиною швидкої допомоги між лікарнями. Тому то зробили розпорядок перевезти її вертольотом, подорож тільки чотири хвилини. Медична сестра, член вертольотної команди, встановивши контакт з лікарнею й взнавши, що кількість гемоглобіну Бонні крові зменшилася на 2,2 г% відповіла: „Ви напевно помиляєтесь. Вона вже повинна померти!”

Лікування почалось у понеділок вечір і продовжувалось цілу ніч, годину з половиною в барокамері а дві з половиною на зовні. Здавалось, що перших дві лікувальні процедури відновили Бонні силу й енергію. Але перебування в замкненій барокамері почало розхвильовувати її. У камері була телефонна система для спілкування й я міг заспокоювати Бонні. Нагадуючи їй Рай на землі, про якого Біблія говорить в Об’явленні 21 розділі й в пророцтві Ісаї в розділах 35 і 65 а також як Єгова люблячо турбується нами, я заспокоював Бонні в барокамері.

Тиск, щоб погодитись на переливання крові

У вівторок рано приступив лікар і питав чи я не обдумав би нашої позиції відносно крові. Він сказав, що з розрізу просочувалась рідина рожевого кольору, натякаючи на те, що вона ще кровоточила. Ми непохитно держались нашого рішення: Байдуже чи Бонні буде жити чи помре, то ми таки не дозволимо переливання крові. Ми не порушимо праведних норм Єгови. Лікар погодився склеїти розріз спеціальною губчастою речовиною, яка припиняє кровотечу. Здавалось, що ця процедура мала успіх.

Дотепер декотрі наші родичі, які не були Свідками Єгови, посилено вимагали, щоб ми погодились на переливання крові. І це зрозуміло, тому що всі лікарі говорили одно й те саме: „Щоб рятувати Бонні життя, тільки дозвольте нам перелити їй кров”. Один родич почав робити розпорядок на примусове переливання крові, удавшись до поліції, адвоката, а навіть газети.

Адміністрація лікарні побоювалась, що лікарню візьмуть на суд, якщо Бонні не погодиться на переливання крові і помре. Зробили розпорядок на переговори з одним службовцем у лікарні, Свідком Єгови. Вона 45 хвилин переконувала адміністраторів лікарні про позицію Біблії в справі крові. Очевидно вона переконала їх, тому що вони погодились зовсім співдіяти з нашими бажаннями.

На краю смерті

Тимчасом, становище Бонні погіршилось. До середи ранка вона більшість часу була дезорієнтована, і під час заспокоєння серце билось швидкістю 170 разів на хвилину, багато швидше ніж нормально, що є близько 70 разів. Тиск крові дуже знижився. Кількість гемоглобіну знижилась на 2,2, а гематокрит (пропорція кровних клітин до її маси) знижився на дуже критичних 6%. Нормально кількість клітин у крові є від 40 до 65%.

Я ніколи не забуду тієї середи. Лікарі, які радились біля Бонні ліжка, покликали мене. „Уже вмирає”, вони сказали. „Поклич родичів і друзів. Бонні напевно сьогодні помре. Вже не можемо помогти їй. Вона помре на інфаркт міокарда [атаку серця] або на параліч. Навіть переливання крові вже не поможуть їй. Виходу немає. Ми наказали, щоб її ,не оживляти’. А це значить, що не будемо давати їй лікарство або відновлювати її якщо тиск крові знижиться”.

Дозволяли всім відвідувати Бонні. Багато Свідків, які стало були присутні в залі чекання, приходили попрощатись з Бонні перед смертю. Коли всі попрощались, то лікар підтримував Бонні в паралізованому стані наркотиком павулон. Цей наркотик паралізує всі мускули. Людина тоді дуже міцно спить. Здається, Бонні була в стані непритомності. Лікар казав, що вона не відчуватиме болів у разі інфаркту міокарда, і що помре спокійно. Повіки забинтували тасьмою, щоб вона не виснажувала енергії з дуже ослабленого тіла.

Перший раз, я з дочкою Ашлі, вернулись до дому скупатись і трохи відпочити. Увійшовши до хати, ми обоє стали на коліна, плакали й дуже щиро молились до Єгови. Здається, де б ми не подивились, то все пригадувало нам Бонні. Ми зрозуміли яка добра матір і дружина вона дійсно була. Ми навіть говорили про всі її послуги, яких тепер мусимо самі виконувати. Ми знали, що коли будемо вірні, то знову побачимось після того, як Бог знищить цю стару систему й заступить її новою.

У середу вечір, ми вернулись до лікарні, чекали, хоч ніколи не були самі. Родичі й спів-Свідки завжди потішали нас. Середа минула й на здивовання лікарів Бонні ще не померла до четверга. Пізно пополудні, лікар сказав мені, що знову хотів лікувати її гіпербаричною оксигенацією. Цілу ніч лікували її цим процесом.

Становище поліпшується

У п’ятницю рано, я заснув у передпокою лікарні коли мене пробудили два лікарі. Негайно вони запевнили, що принесли мені добру новину. Бонні становище стало значно стійким. „Знаєте, ми дійсно маємо причину на надію”, сказав один з лікарів. „Якщо кровний тиск знижиться, то будемо далі лікувати її, і тому я змінив інструкції на карті. Пам’ятай, це щось зовсім нового для нас, бо ми ще ніколи не лікували людину в такому становищі без крові”.

У суботу вечором я з медичною сестрою пильнували Бонні коло її ліжка. Верх Бонні голови ми повісили фотографію нашого новонародженого немовлятка, незважаючи на те, що її очі ще були забинтовані. Ми зробили це для того, щоб вона найперше побачила фотографію її новонародженої дочки, коли розплющить очі. Ми надіялись, що це дасть їй причину боротись за життя. Під такими то обставинами, я сказав медичній сестрі, що наступного дня будуть 18 роковини нашого шлюбу. Вчувши це, вона витерла сльози з очей.

Неділя був добрий день, тому що кількість гематокриту Бонні крові підвищився на 11, і перестали давати їй наркотик павулон. Вона пробудилась з паралізованого становища в якому лежала протягом чотирьох днів. Але лікар перестеріг: „Не дуже надійтесь, бо їй ще може погіршити. Коли гемотакрит підвищиться на 20, тоді можете радіти”.

Однак, я став дуже бадьорий. Побачити дружину з розкритими очима, перший раз до чотирьох днів, було неначе хтось надихнув у мене нового життя. Бонні не могла говорити тому що її тримали в респіраторі й вона дуже ослабла. Я побажав їй щасливих роковин. Вона тільки рухала устами, без звуку. Навіть не мала сили тримати олівець і писати.

Лікарі зробили розпорядок привезти наше новонароджене немовлятко до Лонг-Біч меморіальної лікарні, щоб Бонні могла побачити нашу дочку ніж тільки дивитись на фотографію. Коли привезли немовлятко до кімнати напруженого догляду, то медичні сестри показали її Бонні. Вони порахували пальці на руках і ногах, показали їй всі частини тіла, щоб Бонні знала, що немовлятко було нормальне й здорове. Щасливо, немовлятко видужало.

Лікар правильно сказав, щоб ми не тішились передчасно. Виникли нові проблеми. Бонні захворювала на запалення легенів, і ліва легеня перестала діяти. Крім цього, узнали, що вона захворіла на хворобу Лідженерс. Котра-небудь з цих хвороб могла вбити її. На щастя вона видужала. Бонні вже 15 років піонерувала, як то називають повночасну службу в Свідків Єгови. Тому що вона багато ходила пішки в службі, а також регулярно робила вправи, то була в дуже здоровому фізичному стані. Немає сумніву, що це дало їй силу пережити такі тяжкі випробовування.

Загубивши 80 процентів своєї крові, і відлежавши 28 днів у лікарні (22 з цих у кімнаті напруженого догляду), і після 58 лікувань гіпербаричною оксигенацією в барокамері, Бонні зрештою виписали з лікарні. Здивований лікар сказав: „Вона в чудовому стані. Це чудо”.

Хоч це був час великого напруження, то також були позитивні наслідки. Лікарі, медичні сестри, адміністратори лікарні, люди інших віросповідань, а також журналісти всі краще зрозуміли те, що Біблія говорить про кров. Вони теж власними очима бачили непохитну віру.

Тільки два місяці після її тяжкого випробовування, Бонні знову ходила проповідувати публічно, виконуючи працю яку вона дуже любить. І яке додаткове благословення, у неї тепер нова партнерка — наша дочка, Аллі Ларейн.— Так як розповів Стівен М. Бідерштад.

[Вставка на сторінці 12]

Медична сестра, член вертольотної команди сказала: „Вона вже повинна померти!”

[Вставка на сторінці 14]

Лікар сказав: „Пам’ятай, це щось зовсім нового для нас, бо ми ще ніколи не лікували людину в такому становищі без крові”.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Мою дружину лікували гіпербаричною оксигенацією в барокамері подібній до цієї.

[Відомості про джерело]

Memorial Medical Center of Long Beach

[Ілюстрація на сторінці 15]

Дружина з нашою дочкою після видужання.