Чому Авраама було визнано праведним задовго до смерті Христа?

Отже, те, що Авраам мав віру і доводив її вчинками, «зарахувалося [було приписано] йому як праведність» (Рм 4:20—22). Це, звичайно, не означає, що він та інші вірні чоловіки дохристиянської доби були досконалими чи безгрішними; але завдяки тому, що вони виявляли віру в Божу обітницю про «потомство» і старалися дотримуватись Божих наказів, вони, на відміну від решти людей, не були зараховані до неправедних, які не догоджають Богу (Бт 3:15; Пс 119:2, 3). Спонуканий любов’ю, Єгова вважав їх невинними на тлі відчуженого від нього людства (Пс 32:1, 2; Еф 2:12). Тому на підставі їхньої віри Бог підтримував стосунки з недосконалими людьми і благословляв їх, не порушуючи при цьому своїх досконалих норм справедливості (Пс 36:10). Однак усі ці люди розуміли, що потребують викупу від гріха, і чекали, що Бог у свій час надасть його (Пс 49:7—9; Єв 9:26).

Ось що написав учень Яків про праведність Авраама: «Сповнилися такі слова з Писання: “Авраам повірив Єгові, і це зарахувалося йому як праведність”. Крім того, він був названий другом Єгови» (Як 2:20—23). Тож завдяки своїй вірі Авраам був визнаний праведним як друг Бога, а не як син Бога, адже ті, хто стає Божими синами, «народжуються знову» і мають небесну надію (Ів 3:3).