Втрата кінцівки. Чи може це трапитися з вами?

Бенджамін насолоджувався весняним сонечком на вулиці в Сараєво, коли ненароком наступив на міну. Пролунав вибух, і йому відірвало ліву ногу. «Я спробував підвестися,— пригадує хлопець,— але не зміг». Щороку через наземні міни втрачають життя або стають каліками 20 000 чоловік. І Бенджамін — лише один із них.

ЗЕМЛЯ Анголи ховає в собі 15 мільйонів мін — більше як одну на кожного чоловіка, жінку й дитину цієї країни. Сьогодні там проживає 70 000 чоловік, які втратили руки чи ноги. Вісім-десять мільйонів мін також лежить у землі Камбоджі. Ця країна має найбільше у світі в процентному відношенні число людей, що втратили кінцівки,— приблизно кожен 236-й. А на території Боснії і Герцеговини, за певними даними, міститься понад три мільйони мін — 59 на квадратний кілометр.

Однак люди стають інвалідами не лише там, де лютує війна. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки нараховується коло 400 000 осіб, які не мають руки чи ноги. Причиною цього серед дорослих американців найчастіше є хронічний стан, що носить неконкретизовану назву «периферичне захворювання судин» (англійська абревіатура PVD). PVD — це загальний термін, під яким розуміється кілька розладів. «Енциклопедичний медичний словник Тейбера» (англ.) визначає PVD як неточну назву для «захворювань артерій та вен кінцівок, особливо тих судин, через які порушується нормальна циркуляція крові в кінцівках». Головною причиною PVD є діабет. Згідно зі «Звітом про стан здоров’я у світі за 1998 рік» (англ.), «захворюваність на діабет серед дорослих зросте у світі більше як вдвічі: від 143 мільйонів у 1997 році до 300 мільйонів у 2025 році».

Другою основною причиною втрати кінцівок у Сполучених Штатах Америки — 20—30 відсотків усіх ампутацій — є вогнепальні поранення та травми, у тому числі ті, що сталися в результаті дорожньо-транспортних пригод, на виробництві й під час використання електричних приладів. Інші причини втрати або відсутності кінцівок включають у себе пухлини (коло 6 відсотків) і вроджені вади (коло 4 відсотків).

Звичайно, від самої думки, що можна втратити дорогоцінну руку чи ногу, стає, м’яко кажучи, моторошно. Чи можливо якось зменшити цей ризик? А якщо з вами вже трапилось непоправне, то що допоможе насолоджуватися повноцінним життям? Ці та інші запитання обговорюватимуться в наступних статтях.

Втрата кінцівки. Як зменшити ризик?

У БІЛЬШОСТІ випадків втрати кінцівки можна уникнути! Так, навіть тоді, коли людина страждає від периферичного захворювання судин (PVD). Як уже говорилося в попередній статті, це захворювання нерідко є наслідком діабетуa. На щастя, з діабетом часто можна якось давати собі раду.

«Величезну роль у лікуванні діабету,— не залежно від того, приписано хворому інсулін чи ні,— відіграє харчування»,— говориться в «Британській енциклопедії». Д-р Марсел Байол з лікарні в окрузі Кінґз (місто Нью-Йорк) сказав кореспондентові «Пробудись!»: «Якщо хворі на діабет серйозно ставляться до своєї недуги, дотримуються дієти і слухаються порад лікаря, то цим знижують ризик втрати нижньої кінцівки». У пацієнтів з діабетом II типу, які додержуються цих вказівок, стан здоров’я з часом може навіть поліпшитисяb.

Важливість фізичних вправ

Фізичні вправи також дуже важливі. Завдяки ним можна підтримувати в організмі відповідний рівень глюкози, або цукру. А коли є ознаки PVD, вправи допомагають не втрачати міцності й гнучкості, а також сприяють доброму кровопостачанню уражених частин. Крім того, за допомогою вправ можна зменшити переміжну кульгавість — біль у литкових м’язах, який відчувають хворі на PVD під час ходьби або фізичних тренувань. Однак таким людям потрібно уникати вправ, які створюють велике навантаження на ноги або піддають їх вібрації. Ліпше займатися ходьбою, їздою на велосипеді, греблею, плаванням та водними гімнастичними процедурами. Перш ніж почати споживати якусь дієту або приступити до фізичних занять за особливою програмою, потрібно обов’язково порадитися з лікарем.

Якщо хтось хоче мати добре здоров’я, про куріння, звичайно, не може бути й мови. PVD — це лише одне із дуже багатьох захворювань, які куріння спричинює або загострює. «Куріння є вагомим чинником ампутації, особливо у хворих на цукровий діабет та PVD»,— сказав д-р Байол. Наскільки вагомим? У посібнику з питань реабілітації для тих, хто переніс ампутацію, говориться, що «серед курців ампутація трапляється в 10 разів частіше, ніж серед некурців».

Догляд за хворими ногами

Через PVD погіршується кровообіг у ногах, що нерідко призводить до невропатії — змертвіння, або оніміння, нервів. Внаслідок цього кінцівки стають дуже вразливими до ушкоджень, навіть коли людина просто відпочиває в ліжку. Наприклад, оскільки хворий не відчуває болю, він може отримати серйозні опіки, якщо електричне покривало або подушка перегріється! Тому виробники цих товарів закликають діабетиків бути обережними під час їхнього використання.

Хворі ноги також вразливіші до інфекцій. Маленька подряпина може призвести до виразки, навіть до гангрени. Отже дуже важливо правильно доглядати за ногами. А для цього потрібно носити зручне взуття відповідного розміру і пильнувати за тим, щоб ноги й стопи завжди були сухими та чистими. У багатьох лікарнях існують відділи, де пацієнтів навчають доглядати за ногами.

Коли ж PVD уже на такій стадії, що необхідне хірургічне втручання, лікарі зазвичай намагаються уникнути ампутації. Однією з альтернативних процедур є балонна катетеризація судин. Хірург вставляє в судину катетер з балоном на кінці, потім балон надувають і так відновлюють прохідність артерії. Також можна зробити аорто-вінцеве шунтування — замінити сильно уражену кровоносну судину здоровою, взятою з іншої частини тіла.

Барбара, якій тепер 54 роки, страждає від цукрового діабету I типу з чотирилітнього віку. Після народження першої дитини у неї почалось PVD в обидвох ногах. Деякі лікарі радили їй зробити ампутацію. Але Барбара знайшла доброго хірурга, який для поліпшення кровообігу в ногах, провів пластичну операцію на судинах. Деякий час після цієї операції вона почувала себе добре, але зрештою їй довелося зробити аорто-вінцеве шунтування, котре пройшло успішно. Тепер Барбара дуже ретельно доглядає за своїми ногами.

Уникайте травм

Травми — це друга основна причина, через яку люди втрачають руки та ноги. На відміну від PVD, травма загрожує будь-якому органу чи частині тіла. Однак побожне ставлення до життя може значно зменшити ризик травмування. Незалежно від того, чим християни займаються — працюють, керують автомобілем чи насолоджуються відпочинком, вони завжди повинні ставитися до свого тіла як до Божого дару. Тому християни дотримуються усіх правил техніки безпеки й уникають безглуздого ризику (Римлян 12:1; 2 Коринтян 7:1).

А що робиться для того, аби зменшити ризик травмування у країнах, всіяних наземними мінами? У багатьох державах існують спеціальні програми, які фінансує уряд. Згідно з повідомленням генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, мета цих програм — навчити «населення, що перебуває в небезпеці... як зменшити ризик стати жертвою, живучи та працюючи у місцевості, де багато мін».

На жаль, «люди звикають до мін і втрачають пильність,— говориться в повідомленні ООН.— Деколи релігія сприяє тому, що [люди] розвивають фаталістичний погляд на такі небезпеки». Проте Боже Слово не підтримує фаталізму. Навпаки, Біблія заохочує бути обачними й дбати про безпеку (Повторення Закону 22:8; Екклезіяста 10:9).

Отже, будучи обережними та в належній мірі дбаючи про своє здоров’я, ви можете значно зменшити ризик втратити руку чи ногу. Але що сказати про тих, хто уже зазнав такої втрати? Чи можуть вони, незважаючи на це, втішатися повноцінним життям?

[Примітки]

Повноцінне життя інвалідів

«АЛЬПІНІСТ знову на вершині». Такі слова з’явилися в одній газеті, коли Том Віттикер досягнув вершини Евересту. На цю високу гору підіймалося вже багато осіб, але Том Віттикер був першою людиною на протезі, яка підкорила її! Віттикер втратив ногу в дорожньо-транспортній пригоді. Однак завдяки штучній нозі, протезу, він зумів повернутися до альпінізму. Подібні пристосування допомагають тисячам інших інвалідів насолоджуватися повноцінним життям. І тепер уже не рідкість бачити, як такі люди займаються спринтом, грають у баскетбол або їздять на велосипеді.

Перші штучні руки й ноги були простими дерев’яними обрубками та металевими гаками. Але коли війни стали залишати після себе тисячі покалічених, протези почали удосконалювати. Тому не дивно, що саме французький військовий хірург XVI століття — Амбруаз Паре — вважається творцем першого покоління справжніх протезів. Сьогодні у протезах застосовується гідравліка, використовуються дуже складні колінні суглоби, силікон, пластмаса та інші продукти, створені за найновішою технологією, а також протези стіп, виготовлені з гнучкого карбонового волокна. І тепер багато людей може ходити й рухатися природніше, без сильного дискомфорту, про що колись можна було лише мріяти. Завдяки поступу в мікроелектроніці протезами рук та кистей вдається набагато ліпше керувати. Вигляд протезів теж покращився. У сучасних протезах кінцівок є пальці, а на деяких навіть видно вени. Одна модель, яка через рак втратила ногу, придбала протез, котрий виглядає настільки природно, що вона змогла повернутися на подіум і продовжити свою кар’єру.

Важливість складу розуму

Все ж психолог Еллен Вінчелл застерігає: «Коли стається таке лихо, як ампутація, людина зазнає удару по всьому своєму єству — і у фізичному плані, і в емоційному, і в психічному та духовному». Задумаймося над словами Вільяма, який втратив ногу через гангрену, що розвинулась внаслідок поранення. Він каже: «Щоб пережити будь-яке нещастя, необхідно мати правильний склад розуму. Я ніколи не ставився до своєї фізичної вади як до якоїсь перешкоди. Натомість завжди намагався не падати духом, коли мій стан погіршувався». Еллен Вінчелл, яка сама пережила ампутацію, теж говорить, що люди, настроєні позитивно, мають більше шансів ліпше пристосуватися до своєї втрати, ніж песимісти. Як говорить Біблія, «серце радісне добре лікує» (Приповістей 17:22).

Кореспондент журналу «Пробудись!» порозмовляв з кількома християнами, які добре дають собі раду після втрати кінцівки. Більшість з них порадила тим, хто переніс ампутацію, не соромитися своєї вади й не намагатися приховати її. «Мені було б більш неприємно, якби інші вважали, що говорити на цю тему заборонено,— каже Дел, який втратив ліву ногу нижче коліна.— Як на мене, через це всім лише стає ніяково». Деякі фахівці радять: якщо у вас немає правої руки, без вагань подавайте під час знайомства ліву. Коли ж хтось запитує про протез, не соромтесь розповісти. Те, що ви ставитеся до своєї проблеми спокійно, допоможе іншій людині не почуватися незручно. А тема розмови, швидше всього, незабаром зміниться.

Є «час сміятись» (Екклезіяста 3:4б, Хом.). Одна жінка, яка втратила руку, каже: «Найважливіше не втрачати почуття гумору! Слід завжди пам’ятати: від того, як ми ставимося до себе, значною мірою залежить ставлення до нас інших».

«Час плакати»

Коли Дел втратив ногу, його першою думкою було: «Ну, ось і все. Життя закінчилось». Флорінду й Флоріану обоє залишились без кінцівок, підірвавшись на мінах в Анголі. Флорінду каже, що плакав без упину три дні й три ночі. Флоріану так само вів боротьбу зі своїми емоціями. «Мені було лише 25,— пише він.— Одного дня я міг усе, а наступного не міг навіть встати. Мене огорнуло пригнічення та знеохочення».

Є «час плакати» (Екклезіяста 3:4а). І смуток — це природне почуття, коли сталося непоправне. (Порівняйте Суддів 11:37; Екклезіяста 7:1—3). «Щоб смуток минувся, потрібно не придушувати в собі цього почуття, а дати йому вийти назовні»,— пише Еллен Вінчелл. Часто люди ліпше почуваються, виливши свої почуття перед співчутливим другом (Приповістей 12:25). Але смуток не буде вічним. Дехто після такої трагедії стає на якийсь час більш емоційно нестабільним, дратівливим, неспокійним або ж замикається в собі. Однак усе це, як правило, минається. Якщо ж ні, то може початися важка депресія — розлад, котрий зазвичай вимагає медичної допомоги. Члени родини та друзі повинні бути уважними, щоб помітити ознаки цієї недуги й подбати про медичну допомогу дорогій їм людиніa.

В. Мітчелл, обидві ноги якого паралізовані, пише: «Усім нам потрібно опіки. Якщо людину оточують друзі й рідні, вона може витерпіти майже все. Коли ж залишається наодинці зі своїми проблемами, найменша перешкода стає непереборною. А дружба не виникає ні з того, ні з сього. Потрібно докласти зусиль, щоб вона зародилась, а потім постійно підтримувати, бо інакше вона помре». (Порівняйте Приповістей 18:24).

Повноцінне життя інвалідів

Багатьом інвалідам, незважаючи на їхню фізичну ваду, вдається добре давати собі раду в житті. Рассел, наприклад, народився лише з верхньою частиною лівої ноги. Сьогодні, у віці 78 років, він усе ще регулярно займається фізичними вправами й насолоджується життям, хоча тепер ходить з паличкою. Веселий від природи, Рассел зізнався, що йому вже давно дали ще одне ім’я — Щасливий.

Даґлас, який втратив ногу під час Другої світової війни, ходить за допомогою сучасного протеза. Будучи Свідком Єгови, він уже шість років радісно служить сталим піонером, тобто повночасним благовісником. А чи пригадуєте собі Дела, який думав, що його життя закінчилось, коли втратив ногу? Він також насолоджується життям, служачи піонером, і сам задовольняє свої фізичні потреби.

Однак як ведеться тим, хто втратив руку чи ногу, у бідних чи пошматованих війною країнах? Як повідомляє Всесвітня організація охорони здоров’я, «нині лише незначна кількість людей з фізичними вадами отримує допомогу». Багато пересуваються на палицях і грубо зроблених милицях. Все ж деколи допомога доступна. Флоріану й Флорінду, які підірвалися на мінах в Анголі, отримали протези через Міжнародний Червоний Хрест та швейцарський уряд. Тепер Флоріану з радістю виконує обов’язки службового помічника в місцевому зборі Свідків Єгови, а Флорінду служить старійшиною та повночасним благовісником.

Дуже доцільними є слова одного товариства, яке піклується людьми з фізичними вадами: «Лише тих можна назвати інвалідами, хто втратив надію». Цікаво, що для багатьох інвалідів джерелом великої підтримки є Біблія. «Під час одужання мені неймовірно допомогло вивчення біблійної правди»,— каже Дел. Рассел говорить подібне: «Моя надія, що ґрунтується на Біблії, завжди допомагала мені у важкі хвилини». Яку ж надію дає Біблія людям з фізичними вадами?

[Примітка]

[Рамка на сторінці 8]

Фантомний біль

Фантомним відчуттям називається дуже виразне відчуття, ніби втрачена кінцівка все ще залишається на місці. Це нормальне явище, яке трапляється після ампутації. Відчуття настільки яскраве, що в брошурці для тих, хто переніс ампутацію, говориться: «Пам’ятайте про фантомні відчуття, коли підіймаєтесь з ліжка або з крісла без протеза. Спершу завжди подивіться вниз, аби пригадати собі, що у вас немає ноги». Одна пацієнтка, яка втратила обидві ноги, підхопилася, щоб привітатися з лікарем, і просто впала на підлогу!

Інша проблема — фантомний біль. Це справжній біль, котрий людина, як їй здається, відчуває у втраченій кінцівці. Інтенсивність, вид і тривалість фантомного болю у різних хворих неоднакова. На щастя, як фантомні відчуття, так і фантомний біль переважно з часом зменшуються.