Коли приходить хвороба

«Мене мов обухом по голові вдарили». Таке відчуття мав Джон, дізнавшись про свою важку хворобу.

«Я злякалася». Такою була реакція Бет, коли вона усвідомила, наскільки критичний стан її здоров’я.

ХРОНІЧНЕ захворювання, пов’язане з втратою працездатності, або аварія, вади після якої залишаються назавжди,— одні з найболісніших явищ нашого життя. Чи довідуєтесь про важку хворобу в затишному кабінеті лікаря, чи усвідомлюєте, що ви інвалід, у метушні реанімаційної палати, напевно, спершу вам у це важко повірити. Навряд чи життя якось готує до того, щоб справлятися з почуттями, котрі переповнюють вас, коли в життя вривається непрохана руйнівна хвороба.

У вирі почуттів

ОДИН старший чоловік згадує: «Коли сказали, що в мене небезпечна хвороба, я намагався відігнати страх, але почуття непевності брало верх». Його слова підкреслюють те, що хвороба, крім фізичного, завдає ще й душевного болю. Усе ж є люди, котрі успішно долають це. Багато з них хотіли б запевнити вас, що існують способи справлятися з хронічною хворобою. Проте перш ніж розповісти, що можна зробити, розгляньмо детальніше, які почуття, вірогідно, огорнуть вас на початку.

Недовір’я, заперечення, дисфорія

Ваші почуття можуть значно різнитися від почуттів інших. Однак за словами як медиків, так і хворих, ті, кого спіткала недуга, часто мають подібні почуття. Після шоку та недовір’я, що з’являються на початку, іноді виникає заперечення: «Не може бути», «Напевно припустилися якоїсь помилки», «Мабуть, переплутали результати аналізів». Жінка, хвора на рак, пригадує, як зреагувала, дізнавшись про це: «Хотілося з головою накритись покривалом, і, виглянувши потім, побачити, що вже все минулося».

Проте коли починаєш усвідомлювати, якою є реальність, заперечення може поступитися місцем дисфорії — почуттю безнадійної пригніченості. «Скільки мені ще залишилось?», «Чи я приречений решту життя відчувати біль?»,— імовірно, схожі запитання зливою спадають на вас. Мабуть, дуже хочеться повернутись у час, коли ще не було встановлено діагнозу, але це неможливо. Трохи згодом ви можете опинитись під лавиною інших болісних та владних почуттів. Ось деякі з них.

Непевність, розпач, страх

Супутники важкого захворювання — глибокі почуття непевності та розпачу. Чоловік, котрий страждає від хвороби Паркінсона, каже: «Часом непередбаченість моєї недуги дуже засмучує. Ніколи не знаю, чого сподіватись». Крім того, хвороба може наганяти страх. А якщо вона приходить несподівано, він часами стає просто руйнівним. Але страх буває ще підступніший, коли ви довідуєтеся про недугу після довгих років переживань, бо за симптомами, які у вас спостерігалися, неправильно встановлювали діагноз. Спершу, можливо, навіть відчуєте полегшення, бо інші зрештою повірять, що ви таки хворі, а не прикидаєтесь. Та незабаром приходить жахливе усвідомлення того, що́ цей діагноз означає.

Інколи турбує і страх втратити контроль над своїм життям, особливо якщо у вас самостійна вдача. Руки можуть опускатися при думці, що дедалі більше залежатимете від інших. Мабуть, не даватиме спокою ще одне: хвороба починає панувати над життям і диктує кожен крок.

Гнів, сором, самотність

Імовірно, відчуття чимраз більшої безпорадності, виллється у гнів. «Чому я? За що така кара?» — можете запитувати себе. Різке погіршення здоров’я здаватиметься несправедливим і безглуздим. Крім того, вас може охопити сором та розпач. Один паралізований чоловік пригадує: «Було так соромно, що все це сталося зі мною через якусь безглузду аварію!»

Часом хворі теж відчувають, що стають більш самотніми. Ізольованість фізична легко призводить до ізольованості соціальної. Коли ви через недугу ув’язнені вдома, либонь, вже не буде змоги спілкуватися з друзями. А ви, як ніколи, прагнете спілкування. Спочатку вас безперервно відвідують та телефонують, однак потім це стається дедалі рідше.

Оскільки болісно, що друзі тримаються осторонь, ви, можливо, замкнулися в собі. Зрозуміло, аби почати спілкуватися знову, вам потрібно трохи часу. Але якщо в цей період і далі будете віддалятись від людей, соціальну ізольованість (коли інші не відвідують вас) замінить емоційна (коли ви не хочете бачити інших). У всякому разі, можливо, доводиться боротися з сильним почуттям самотностіa. Часами навіть замислюєтесь, чи переживете ще один день.

Можна навчитися від інших

Усе ж надія є. Якщо останнім часом ви серйозно хворієте, то, можливо, декотрі практичні заходи, допоможуть вам знову до певної міри керувати своїм життям.

Безумовно, ця серія статей не врятує вас від усіх труднощів, пов’язаних з хронічним захворюванням. Однак сподіваємось, подана інформація допоможе знайти шлях, як змиритись та зарадити собі. Жінка, хвора на рак, аналізуючи свої душевні переживання, дійшла висновку: «Після заперечення прийшов сильний гнів, а потім я почала міркувати над тим, що ж можна вдіяти». Спробуйте зробити так і ви. Чому б не звернутися до тих, хто вже пережив подібне, й не довідатись, як допомогти собі?

[Примітка]

Повноцінне життя попри хворобу

БУДЬТЕ певні, лавина почуттів, котрі, ймовірно, переповнюють вас,— виправдана. Хоч хвороба чи вада може бути тілесна, розум опирається змінам, які вона нав’язує. Іноді здається, ніби точиться напружена боротьба між вами та захворюванням, між особистістю, якою ви колись були, і тою, якою можете стати. Зараз, мабуть, виглядає, наче хвороба бере верх. Однак ви в змозі це змінити. Як?

Д-р Кіті Стейн зазначає: «Втрата чогось через недугу викликає майже ті ж почуття, що й втрата через смерть». Отже, коли ви позосталися без такої цінності, як здоров’я, навіть природно деякий час сумувати й плакати, адже саме це ви робили б, втративши улюблену особу. Ви можете згубити не лише здоров’я. Одна жінка розповідає: «Я мусила залишити роботу. (...) Потрібно було відмовитись від самостійності, яку так любила». Проте дивіться на втрати об’єктивно. Д-р Стейн, котра сама страждає від розсіяного склерозу, додає: «Треба сумувати за тим, що втрачено, але слід зважати й на те, що залишилось». Безсумнівно, проливши на початку чимало сліз, ви усвідомите: багато чого вам усе ж під силу. Найперше, ви не втратили здатності пристосовуватися.

Моряк безвладний керувати штормом, але якщо правильно налаштує вітрила, то виживе. Так само ви, хоч і не маєте влади над хворобою, яка бурею увірвалася в життя, однак справлятиметесь з нею, пристосувавши свої «вітрила»: фізичний, розумовий та емоційний потенціал. Що допомогло декотрим хронічно хворим досягти цього?

Дізнайтеся про недугу якомога більше

Багато хто вважає, що, коли після встановлення діагнозу промине перший шок, ліпше знати гірку правду, ніж боротися зі страхом перед непевністю. Тимчасом як боязнь сковує, поінформованість стосовно вашого стану допоможе обміркувати, як давати собі раду, а часто вже тільки це має позитивний вплив. Д-р Давід Шпіґель зі Стенфордського університету зазначає: «Зауважте, наскільки легше стає, коли продумаєте, як справлятися з тим, що вас турбує. Ще задовго до якихось дій, лише обдумавши свої подальші кроки, ви вже непокоїтесь менше».

Мабуть, ви захочете більше довідатись про свій стан. Згідно з біблійною приповісткою, «муж знання збільшує силу» (Приповістей 24:5, Хом.). Один чоловік, прикутий хворобою до ліжка, радить: «Візьміть у бібліотеці книжки. Знайдіть якнайбільше інформації про свою хворобу». Довідуючись про доступні методи лікування та способи, як давати собі раду, ви, ймовірно, побачите: ваш стан не такий уже безнадійний. Напевно навіть знайдете підстави для оптимізму.

Однак зрозуміти, що́ ваша хвороба являє собою,— далеко не все. Д-р Шпіґель пояснює: «Таке накопичення інформації — частина важливого процесу, впродовж якого людина примиряється зі своєю недугою та вчиться справлятися з нею, дізнається, що́ вона приносить і призвичаюється реально оцінювати ситуацію». Визнати факт: життя змінилось, але не закінчилося — важко, і часто для цього потрібно чимало часу. Але зробити крок від усвідомлення своєї хвороби до сприйняття її серцем — це те, що ви можете. Як?

Утримуйте рівновагу

Вам, мабуть, потрібно інакше подивитись на те, що значить змиритися зі своєю хворобою. Зрештою погодитися з недугою аж ніяк не слабкість, як-от не назвеш моряка легкодухим, коли він визнав, що потрапив у шторм. Навпаки, усвідомлення цього спонукує його діяти. Подібно, змиритися з недугою — не поразка, а, як зауважила певна жінка з хронічним захворюванням,— можливість «удосконалюватися в новому напрямку».

Навіть коли через хворобу ви обмежені фізично, варто пам’ятати: це не обов’язково впливає на розумові здібності, багатство почуттів та духовні риси. Приміром, хіба ви стали менш розумні або втратили здатність планувати і тверезо мислити? Ймовірно, збереглися ваша тепла усмішка, бажання турбуватись про інших та вміння бути добрим слухачем і справжнім другом. Але найважливіше — залишилася віра в Бога.

До того ж пам’ятайте, що, хоч ви і не в стані повністю змінити обставин, від вас залежить, якою буде ваша реакція на них. Айрін Палін з Національного інституту онкології зазначає: «Лише ви вирішуєте, як сприймати свою хворобу. Це залишається у ваших силах, хоч би що недуга нав’язувала». Хелен, 70-річна жінка з важкою формою розсіяного склерозу, стверджує: «Те, чи відновите свою душевну рівновагу, зумовлює не стільки сама хвороба, скільки ваша реакція на неї». Чоловік, котрий справляється з обмеженнями вже багато років, каже: «Позитивний склад розуму — наче кіль, який не дає човну перехилитися». У Приповістей 18:14 говориться: «Дух дійсного мужа виносить терпіння своє, а духа пробитого [«прибитого», Ог., 1988] хто піднесе?»