Стихійні лиха — ознака часів?

«ПОВСТАНЕ народ на народ, і царство на царство», і голод, мор та землетруси настануть місцями. А все це — початок терпінь породільних». Цими словами 19 сторіч тому Ісус Христос пояснив своїм учням, що такі катастрофічні події разом з розростом беззаконня і всесвітнім проповідуванням доброї новини про Царство становитимуть збірний знак, який позначатиме «кінець віку» (Матвія 24:3—14).

З огляду на все це постає питання, чи ми є свідками катастрофічніших землетрусів, ураганів, повеней, посух та голоду, ніж ті, що їх бачили покоління у минулому? І чи, незважаючи на прогрес науки і техніки, страждає внаслідок них більше людей?

Багато хто відповість «так». Наприклад, журнал «Новий вчений» (англ.) попереджає, що «світ може сподіватися у 90-х роках більше стихійних лих порівняно з минулими десятиріччями». А у виданні «Хроніка ООН» (англ.) за червень 1991 року директор Всесвітньої метеорологічної організації повідомив: «Тенденція є досить очевидною. Від 60 до 80-х років... частота великих стихійних лих збільшилась у п’ять разів, а економічні втрати зросли втроє». Журнал «Здоров’я світу» (англ.), що видається Всесвітньою організацією охорони здоров’я, до деякої міри проливає світло на це питання, відмічаючи наступне: «Приклади стихійних лих та їхніх спустошливих наслідків можна простежити протягом усієї історії. Проте з наближенням XXI століття ми стикаємося з порушенням рівноваги демографічних, екологічних та технологічних умов, що робить величезну частину населення Землі вразливішою як до стихійних, так і до зумовлених людиною катастроф».

Жодна особа, яка завжди в курсі останніх подій, не буде здивована такими твердженнями. Засобам масової інформації ніколи не бракувало сенсаційних історій, чи то про виверження вулкана на Філіппінах, землетрус у Каліфорнії, повінь у Бангладеш, голод у Сомалі, ураган на Гавайях, чи припливну хвилю в Нікарагуа. Мало не щомісяця надходять повідомлення про лиха то в одному кінці світу, то в іншому.

Декотрі люди відмахуються від цього, як від чогось незначного. Вони доводять, що явне почастішання випадків стихійних лих нібито пояснюється просто-напросто розвинутішою системою зв’язку чи ліпшим фіксуванням інформації. А те, що внаслідок стихійних лих страждає більше людей, вони пояснюють лише тим, що людей тепер більше, ніж колись. Чи можна на цьому поставити крапку?

Зверніть увагу на те, що сказано в «Новому вченому», цитованому вище. «У 60-х роках було зафіксовано 523 стихійні лиха, а у 70-х — 767. До 80-х років цифра підскочила до 1387». Далі там пояснюється, що «частину цього явного росту за минуле десятиріччя можна віднести на рахунок того, що про стихійні лиха в Китаї та в Радянському Союзі стали повідомляти відвертіше». Потім там додається: «Все рівно число росте». У поясненні стрімкого зростання кількості стихійних лих неможливо обмежитися аргументами про розвинутішу систему зв’язку або ліпше фіксування інформації.

Крім того, «Хроніка ООН» за березень 1992 року повідомляє: «За два минулих десятиріччя приблизно 3 мільйони чоловік загинули і 800 мільйонів зазнали «спустошення, нестатків і страждань», викликаних стихійними лихами». Це означає, що майже кожен сьомий житель Землі потерпів від якогось стихійного лиха чи трагедії. Ці дані вражаючі, вони не дають підстави вагатися у тому, що наша доба є добою драматичних змін та неспокою.

Оскільки Біблія передрекла такий час великого горя, то чи це означає, що Бог винний у цих лихах і стражданнях, завданих ними? Багато людей дотримуються такої думки. Але що показують факти? І ще важливішим є питання, що говорить з цього приводу Біблія?

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 2]

Cover: W. Faidley/Weatherstock

[Відомості про ілюстрації, сторінка 3]

Фотографія всередині: Mark Peters/Sipa Press

WHO/League of Red Cross

Стихійні лиха. Чи слід винуватити в них Бога?

«БОЖЕ, що ж ти зробив з нами?»

Такою, за розповідями, була реакція чоловіка, що пережив спустошення, спричинене виверженням 13 листопада 1985 року вкритого снігом вулкана Невадо-дель-Руїс у Колумбії. Лавина бруду повністю затопила цілісіньке місто Армеро і за одну ніч принесла загибель більш як 20 000 чоловік.

Цілком зрозуміло, чому саме так зреагувала людина, що пережила це страшне лихо. Адже безпомічні перед лицем розбурханої, страхітливої стихії люди з давніх часів приписували такі трагічні події Богові. Первісні люди приносили жертви, навіть людські, щоб задобрити своїх богів моря, неба, землі, гір, вулканів та інших джерел небезпеки. І навіть сьогодні дехто просто приймає наслідки катастрофічних природних явищ як свою долю або Божу кару.

Чи справді Бог винний у стихійних лихах, які по всьому світі приносять людям стільки страждань і втрат? Чи слід його звинувачувати? Щоб знайти відповіді на ці питання, нам треба ближче ознайомитися із стихійними лихами. По суті, нам потрібно переглянути деякі відомі факти.

Що таке «стихійне лихо»?

Коли землетрус струсонув Таншань (Китай) і, згідно з офіційним китайським повідомленням, загинуло 242 000 чоловік, коли ураган «Ендрю» лютував над Південною Флорідою та Луїзіаною (Сполучені Штати Америки), завдавши збитків на мільярди доларів, то про такі стихійні лиха стала писати світова преса. Але що, якби землетрус відбувся у незаселеній пустелі Гобі, 1100 кілометрів на північний захід від Таншаня, або якби ураган вибрав собі інший напрямок і стих десь у морі, не добравшись до суші? Про них навряд чи пам’ятали б тепер.

Отже, ясно, що коли ми говоримо про стихійні лиха, то не говоримо просто про драматичні вияви сил природи. Щороку відбуваються тисячі землетрусів, сильних і слабких, десятки бур, циклонів, ураганів, тайфунів, вивержень вулканів та інших грізних явищ природи, які стають не більше, ніж набутком статистики. Однак коли такі події призводять до великих людських жертв та матеріальних втрат, порушення нормального плину життя, вони стають лихом.

Слід зауважити, що завдана шкода та втрати не завжди пропорційні нищівним силам природи. Найбільше лихо не обов’язково спричиняється наймогутнішим виявом сил природи. Наприклад, 1971 року в Сан-Фернандо (штат Каліфорнія, США) відбувся землетрус силою 6,6 бала за шкалою Ріхтера, внаслідок якого загинуло 65 чоловік. А через рік у Манагуа (Нікарагуа) землетрус силою 6,2 бала забрав 5000 людських життів!

Отже, коли йдеться про зростання руйнівної сили стихійного лиха, постає питання: чи стали грізнішими природні явища? Чи, може, якусь роль тут відіграє людський фактор?

Хто винний?

Біблія говорить про Бога Єгову як про Великого Творця всього, у тому числі природних сил цієї землі (Буття 1:1; Неемії 9:6; Євреїв 3:4; Об’явлення 4:11). Це не означає, що він спричиняє кожний порив вітру чи кожний дощ. Натомість він встановив певні закони, які управляють Землею та навколишнім середовищем. Наприклад, в Екклезіяста 1:5—7 читаємо про три основні процеси, котрі уможливлюють життя на землі: щоденний схід і захід сонця, незмінна система вітрів і кругообіг води. Незалежно від того, знали про це люди чи ні, ці та інші природні системи, пов’язані з кліматом, геологією та екологією землі, діяли тисячі років. По суті, автор книги Екклезіяста привертає нашу увагу до великого контрасту між незмінністю та безконечністю творива і короткочасністю та тимчасовістю людського життя.

Єгова є не тільки Творцем природних сил, він у змозі також контролювати їх. Багато разів ми знаходимо у Біблії розповіді про те, як Єгова контролював такі сили або управляв ними для того, щоб здійснити свій намір. Тут можна згадати про розділення Червоного моря за Мойсеєвих днів і про те, як зупинилися сонце та місяць у небі за часів Ісуса Навина (Вихід 14:21—28; Ісуса Навина 10:12, 13). Ісус Христос, Божий Син і обіцяний Месія, також проявив свою владу над силами природи, як, наприклад, тоді, коли він втихомирив бурю на Галілейському морі (Марка 4:37—39). Такі описи не залишають сумнівів у тому, що Бог Єгова та його Син Ісус Христос можуть повністю контролювати все, що відбувається тут, на землі (2 Хронік 20:6; Єремії 32:17; Матвія 19:26).

Зважаючи на все вищесказане, чи можемо ми вважати Бога винним у тому, що в останні часи вражаюче зростають масштаби руйнувань та спустошення — наслідків стихійних лих? Щоб відповісти на це запитання, нам треба спочатку задуматися над тим, чи існують ознаки того, що сили природи стали тепер більш грізними, можливо навіть неконтрольованими.

Стосовно цього завважте, що сказано в книжці «Стихійні лиха — кари Божі чи людські?»: «Немає ніяких ознак того, що кліматологічні механізми, пов’язані з посухами, повенями і циклонами, змінюються. Жодний геолог не візьметься твердити, що рухи земної кори, пов’язані із землетрусами, вулканами і цунамі (великі хвилі під час підводних землетрусів), стають інтенсивнішими». Подібним чином у книжці «Струси землі» (англ.) зазначено: «В історії гірських порід кожного континенту відбувалася незліченна кількість великих і малих геологічних явищ, кожне з яких було б катастрофічним нещастям для людства, якби відбулося сьогодні, і наукою доведено, що такі явища будуть повторюватися знову і знову в майбутньому». Іншими словами, Земля та її динамічні сили протягом віків залишилися більш-менш незмінними. Отже, вказують певні статистичні дані на зростання деяких видів геологічної та інших форм активності чи ні, земля не стала в останні часи неконтрольовано грізною.

Але що в такому разі пояснює ріст частоти та нищівної сили стихійних лих, про які ми читаємо? Якщо сили природи у цьому не винні, то вина, схоже, падає на людей. І справді, авторитетні джерела визнають, що людська діяльність зробила навколишнє середовище як схильнішим до стихійних лих, так і вразливішим до них. У країнах, що розвиваються, зростаючі потреби в харчах змушують фермерів вдаватися до надто інтенсивної обробки ґрунту або освоювати нові землі, вирубуючи надзвичайно важливий лісовий покрив. Це призводить до серйозної ерозії ґрунтів. Ріст населення також прискорює збільшення кількості нетрів, селищ з халуп, бараків, що безладно будуються в небезпечних районах. Навіть у розвинутіших країнах люди, подібно як і ті мільйони, що живуть уздовж Сан-Андреас-Фоулт у Каліфорнії, наражають своє життя на небезпеку, незважаючи на прямі застереження. Коли хід подій набирає незвичайного характеру — буря, повінь чи землетрус, то чи справді спустошливі наслідки можна назвати «стихійними»?

Типовим прикладом є посуха в зоні африканського Сахелю. Переважно ми думаємо, що посуха — це брак дощів або води, що веде до голоду та смерті. Але чи сильний голод у цій місцевості зумовлений просто браком води? У книжці «Коли лютує природа» (англ.) говориться: «Дані, зібрані науковими агентствами та агентствами з надання допомоги, вказують на те, що нинішній голод триває не стільки через затяжну посуху, скільки через неправильне використання землі та водних ресурсів. ...Подальше опустелювання Сахелю — явище, значною мірою спричинене людиною». Південноафриканська газета «Свідок Наталу» зазначає: «Голод є не тому, що немає їжі, а тому, що немає доступу до неї. Іншими словами, голод є тому, що є бідність».

Те ж саме можна сказати про велику частину руйнувань, викликаних іншими катастрофами. Дослідження показали, що бідні країни мають непомірно високу смертність від стихійних лих порівняно з багатими країнами світу. Наприклад, за одним дослідженням, з 1960 до 1981 року в Японії відбулось 43 землетруси та інші лиха і загинуло 2700 чоловік, у середньому по 63 жертви на кожне стихійне лихо. За той самий період у Перу сталось 31 стихійне лихо, а число жертв становило 91 000 чоловік, тобто по 2900 загинулих на кожний випадок. Чому така різниця? Природні сили могли спричинити стихійне лихо, але за велику різницю у людських жертвах і матеріальних втратах вина падає на соціальну, економічну та політичну діяльність людей.

Які є способи розв’язання проблеми?

Вчені та фахівці багато років старались і далі стараються придумати способи боротьби зі стихійними лихами та запобігання їм. Вони зондують надра Землі, щоб зрозуміти механізм землетрусів та вивержень вулканів. За допомогою космічних супутників вони спостерігають за погодою, щоб простежувати напрям циклонів і ураганів або передбачати повені та посухи. Всі ці дослідження дають інформацію, котра, як вони надіються, дасть їм змогу послабити спустошливу дію цих природних сил.

Чи оправдують себе такі зусилля? Стосовно таких дорогих, складних заходів одна організація з охорони навколишнього середовища зауважила: «Все це потрібне. Але якщо все це поглинає непомірну кількість грошей і зусиль, якщо служить виправданням того, що ігноруються небезпечні фактори, які є невід’ємною частиною суспільств, у котрих живуть жертви стихійних лих, і які роблять стихійні лиха ще жахливішими, то вони можуть принести більше шкоди, ніж добра». Наприклад, хоча і корисно знати, що береговій дельті Бангладеш постійно загрожують повені та припливні хвилі, то це нічого не міняє, оскільки мільйони бангладешців змушені жити там. У результаті — повторні випадки стихійного лиха і смерть знову забирає сотні тисяч людських життів.

Ясно, що технічна інформація може бути корисною лише до деякої міри. Крім неї необхідно ще мати можливість змінити ситуацію, коли в людини немає іншого вибору, як жити в районах, що є особливо небезпечними, або руйнувати своїм способом життя навколишнє середовище. Іншими словами, щоб зменшити шкоду, завдану стихією, потрібно було б цілковито змінити сучасні соціальну, економічну та політичну системи. Кому під силу таке завдання? Лише Тому, хто може управляти навіть тими силами, що викликають стихійні лиха.

Майбутні Божі дії

Бог Єгова буде мати справу не просто із симптомами, але зверне увагу на першопричину людського горя. Він покладе кінець пожадливим та гнобительським політичній, комерційній та релігійній системам, які «запанували... над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9). Кожний, хто ознайомлений з Біблією, не може не звернути увагу на те, що на її сторінках є численні пророцтва, котрі вказують на час, коли Бог очистить землю від зла й страждань і відновить земний рай миру та праведності (Псалом 37:9—11, 29; Ісаї 13:9; 65:17, 20—25; Єремії 25:31—33; 2 Петра 3:7; Об’явлення 11:18).

Власне про це, по суті, і вчив Ісус Христос усіх своїх послідовників молитися, а саме: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:10). Месіанське Царство усуне і замінить усі форми недосконалого людського правління, як передрік пророк Даниїл: «За днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки» (Даниїла 2:44).

Що здійснить Боже Царство з того, чого не можуть здійснити люди сьогодні? У Біблії знаходимо захопливий проблиск майбутнього. Замість обставин, зображених на цих сторінках, як, наприклад, голоду та бідності, «на землі буде збіжжя багато, на гірському верху зашумить, як Ливан, його плід» і «польове дерево видасть свій плід, а земля видасть свій урожай, і будуть вони безпечні на своїй землі» (Псалом 72:16; Єзекіїля 34:27). Стосовно навколишнього середовища Біблія каже нам: «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда... Бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу! І місце сухе стане ставом, а спрагнений край — збірником вод джерельних» (Ісаї 35:1, 6, 7). Не буде більше війн (Псалом 46:10).

Як Бог Єгова здійснить все це і як буде досягнуто того, щоб природні сили не завдавали нам більше ніякої шкоди,— Біблія нічого не говорить. Проте певним є те, що всі, хто житиме під правлінням праведного уряду, «не будуть... працювати надармо, і не будуть родити на страх, вони бо насіння, благословлене Господом, і нащадки їхні з ними» (Ісаї 65:23).

На сторінках цього журналу, а також інших публікацій Товариства Вартової башти Свідки Єгови неодноразово наголошували, що Боже Царство було встановлене на небі в 1914 році. Під керівництвом цього Царства ось уже майже 80 років у глобальних масштабах дається свідчення, і сьогодні ми вже в переддвер’ї «неба нового й нової землі». Людство буде звільнене не тільки від згубного впливу стихії, але й від усякого болю та страждання, що мучать людей протягом останніх шести тисяч років. У той час дійсно можна буде сказати, що «перше минулося» (2 Петра 3:13; Об’явлення 21:4).

А що ж сказати про теперішні часи? Чи робить Бог щось для тих, хто потрапляє в біду, викликану стихією чи іншими факторами? Безперечно, але не обов’язково таким способом, якого може сподіватися більшість людей.

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Людська діяльність зробила наше навколишнє середовище більш схильним до стихійних лих.

[Відомості про джерела]

Laif/Sipa Press

Chamussy/Sipa Press

Wesley Bocxe/Sipa Press

Jose Nicolas/Sipa Press

Рятівні дії Єгови сьогодні

БІБЛІЯ каже нам про Єгову: «Багато лихого для праведного, та його визволяє Господь з них усіх», «Вміє Господь рятувати побожних від спокуси» (Псалом 34:20; 2 Петра 2:9).

Яким чином Єгова допомагає своїм людям, коли вони в біді? Він не відвертає сили природи за допомогою чуда або якимось іншим надприродним чином, як, на думку багатьох, він мав би діяти, але послуговується іншою силою, чого більшість людей не може осягнути,— любов’ю. Так, Єгова любить своїх людей і виховує в них таку міцну любов один до одного, що він може зробити для них те, що здається мало не чудом (1 Івана 4:10—12, 21).

Дехто може заперечити, мовляв, у критичній ситуації потрібно їжі, ліків тощо, а не любові. Звичайно, їжа, ліки та речі першої необхідності важливі. Проте апостол Павло розмірковував так: «Коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю,— то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю,— то пожитку не матиму жодного!» (1 Коринтян 13:2, 3).

Часто ми читаємо про те, як продовольство, призначене для потерпілих, гниє на складах або з’їдається гризунами, у той час як люди, що терплять нужду, гинуть від хвороб та голоду. Або може бути іще гірше — такі речі можуть потрапляти в руки ненажерливих та безсовісних людей, які використовують їх у власних інтересах. Отже, одна річ — зібрати продовольство та речі першої необхідності, зовсім інша — побачити, що ті, хто в біді, користуються ними. Справжні любов та турбота можуть цілком змінити справу.

Любов на ділі

У вересні 1992 року над гавайським островом Кауаї з населенням 55 000 чоловік шаленів ураган «Інікі». Швидкість вітру досягала 210 кілометрів за годину, а його пориви — 260 кілометрів за годину; загинуло двоє чоловік, 98 було поранено, 75 відсотків будинків було пошкоджено, а 8000 чоловік залишилося без притулку, і сума збитків, за приблизними підрахунками, становила мільярд доларів. Серед жителів цього невеликого острова було близько 800 Свідків Єгови — шість зборів. Як було їм?

Ще перед тим, як на острів налетів «Інікі», старійшини зборів під керівництвом роз’їзного наглядача зв’язалися з усіма членами зборів, щоб упевнитися, чи всі в безпеці і готові до натиску стихії. Така турбота допомогла відвернути серйозні ушкодження або смерть серед Свідків. (Порівняйте Ісаї 32:1, 2).

І хоча система зв’язку і транспорту була дуже пошкоджена, три представники бюро філіалу Товариства Вартової башти у Гонолулу були серед перших, хто приїхав на місце подій після урагану, маючи спеціальний дозвіл від цивільної оборони летіти на Кауаї. Вони негайно встановили зв’язок з місцевими Свідками і наступного ранку організували зібрання, де спланували, як буде надаватися допомога потерпілим братам. Був заснований Комітет з надання допомоги, завданням якого було визначити потреби та діставати необхідне через бюро філіалу в Гонолулу. Вони працювали цілодобово, керуючи роботою так, щоб ті, хто потрапив у біду, отримали продовольство та інші необхідні їм речі і щоб пошкоджені доми були очищені й відремонтовані.

Свідки з інших островів, дізнавшись, що брати зазнали такого лиха, відгукнулися негайно. Тільки-но відкрили аеропорт на острові Кауаї, як туди прилетіло 70 Свідків, щоб допомогти. Було привезено речі, призначені для допомоги потерпілим, вартістю у 100 000 доларів, серед них були і генератори, і похідні плити, і ліхтарі, і їжа. Один із Залів Царства використовувався як склад, проте були побоювання, що його можуть пограбувати. Але потім на автомобільну стоянку біля Залу Царства заїхало декілька воєнних вантажних машин, водії яких попросили дозволу поставити їх тут. Солдати охороняли свої машини, і тому проблема пограбування відпала.

Брати носили генератори з одного дому в інший, включаючи їх на дві-три години в кожному домі, щоб працювали холодильники. Групи братів були послані до різних домів, щоб допомогти очищати і ремонтувати їх. Коли вони працювали в домі однієї сестри, чоловік якої колись був дуже вороже настроєний проти неї, той був такий зворушений, що лише стояв збоку і плакав. Один чоловік, що приїхав з материка і побачив за роботою іншу групу Свідків, був настільки вражений їхньою поведінкою та організованістю, що підійшов до них і запитав, що робить їх такими відмінними від інших. Коли один з братів пояснив, що це любов до Бога і співвіруючих, чоловік спитав: «Як би мені познайомитися з Богом?» (Матвія 22:37—40). А потім він додав: «Ви такі організовані, що, мабуть, хтось із ваших буде чекати на мене вдома, коли я повернусь у Флоріду!»

Загалом Свідки Єгови допомогли в очищенні та ремонтуванні 295 будинків на Кауаї. При цьому 207 будинків потребувало незначного ремонту, 54 були сильно пошкоджені, а 19 — цілком зруйновані. В їхні обов’язки входило відвідування кожного знаного Свідка на цьому острові, щоб часом не забути про когось. Коли одна сестра одержала матеріальну допомогу, її сусід-буддист зауважив, що він ще ніколи не отримав навіть пачки чаю від своєї групи. Інша жінка, дім якої очистила група Свідків, сказала: «Ви довго приходили до моїх дверей, і я думала про вас як про хороших сусідів, але цей вираз любові до ближніх показав мені, що́ у вас за організація. Дякую вам за вашу тяжку роботу».

Окрім того, що Свідки задовольняли матеріальні потреби своїх співхристиян, ті брати, які керували наданням допомоги, однаковою мірою турбувалися і про їхнє духовне благополуччя. Не пройшло й двох днів після урагану, як декілька зборів уже проводили зібрання. Дуже швидко було відновлено діяльність невеликих книговивчень. Десятеро старійшин з інших островів прибули на Кауаї, щоб допомогти місцевим старійшинам, отже, кожному Свідкові цього острова було нанесено пастирський візит. Наступної неділі всі шість зборів мали вивчення «Вартової башти», 30-хвилинну промову члена Комітету з надання допомоги про проведену роботу і завершальну 30-хвилинну промову члена Комітету філіалу, який прибув з Гонолулу з цією метою. А ось слова очевидця: «Всі були потішені тим, що одержали чудове керівництво, і відчували, що духовно готові енергійно взятися за розв’язання проблем, які ще залишилися. Коли програма закінчилася, в очах багатьох блищали сльози, а оплески не вщухали».

Усесвітнє братство

Така любов і турбота відзначає людей Єгови по всьому світі. Коли за рік перед тим циклон «Вал» промчав над Західним Самоа, він завдав там досить багато руйнувань, але Свідки Єгови з інших частин світу відразу поспішили на допомогу своїм братам. Пізніше, коли уряд виділив усім релігійним організаціям, у тому числі Свідкам Єгови, кошти на відбудову їхніх будівель, Свідки повернули ці гроші з листом, де говорилось, що все, що було пошкоджене, вже відремонтовано і що ці кошти можуть бути використані для відбудови урядових будинків. Повідомлення про цей вчинок з’явилося у місцевій газеті. З цього приводу одна урядова особа сказала Свідкові, що відчуває в якійсь мірі сором за свою церкву, бо та прийняла гроші від уряду, хоча всі її будівлі, пошкоджені під час циклону, були застраховані.

Подібно було й у вересні 1992 року: коли річка Увез у південно-східній частині Франції вийшла з берегів і завдала великої шкоди та руйнувань місту Везон-ле-Ромен і 15 довколишнім поселенням, Свідки відгукнулися дуже швидко. За ніч повінь забрала 40 життів, зруйнувала 400 домів, пошкодила сотні інших, а тисячі родин залишила без води та електроенергії. Наступного дня з самого ранку першими прийшли на допомогу жертвам повені Свідки з місцевих зборів. Тих, хто не мав даху над головою, забрали до себе Свідки з цього ж регіону. Сотні Свідків прибули зблизька і здалека, щоб запропонувати свою допомогу. У місті Оранж, що лежить неподалік, був утворений Комітет з надання допомоги, щоб координувати зусилля чотирьох груп добровольців, які очищали доми від мулу, прали цілі гори забрудненого мулом одягу, готували та роздавали їжу та питну воду в усіх уражених районах. Вони навіть зголосилися прибрати місцеву школу та декілька муніципальних будівель. Брати та інші мешканці тієї місцевості були дуже вдячними за їхні невтомні зусилля.

У багатьох інших місцях Свідки Єгови, як і всі інші люди, страждали від таких стихійних лих, як повені, бурі і землетруси. Розуміючи те, що все це наслідки непередбачених та невідворотних обставин, вони не звинувачують Бога чи когось іншого (Екклезіяста 9:11). Натомість вони впевнені, що саможертовна любов їхніх співвіруючих завжди прийде їм на виручку, в якому скрутному становищі вони б не опинилися. Такі сповнені любові вчинки є результатом їхньої спільної віри. Учень Яків висловився про це так: «Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хтонебудь із вас до них скаже: «Ідіть з миром, грійтесь та їжте», та не дасть їм потрібного тілу,— що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має,— мертва в собі!» (Якова 2:15—17).

Джерело справжньої охорони

Замість того щоб очікувати чудес у вигляді божественного втручання, Свідки Єгови знають, що охорону можна знайти в їхньому всесвітньому християнському братстві. По суті справи, те, що це братство може здійснити в критичних ситуаціях,— не що інше, як чудо. Вони пам’ятають Ісусові слова, записані в Матвія 17:20: «Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» Так, гороподібні перешкоди щезають, коли вступає у дію віра правдивих християн, поєднана з любов’ю.

Люди Єгови по всьому світі відчувають надійну руку свого Бога, що охороняє їх у ці неспокійні та небезпечні часи. Їхні відчуття схожі на відчуття псалмоспівця: «У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» (Псалом 4:9). З упевненістю вони зосереджують свою увагу на дорученому їм завданні: «Проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матвія 24:14). І з упевненістю вони чекають сповнення обітниці Єгови про мирний, праведний новий світ, в якому вони більше не зазнаватимуть ніякого лиха, чи то зумовленого людиною, чи то стихійного (Михея 4:4).

[Ілюстрації на сторінці 12]

Свідки прибули зблизька і здалека, щоб допомогти жертвам повені.