• Філіппіни
    Щорічник Свідків Єгови 2003

    • Праця продовжується попри стихійні лиха

      Як уже згадувалось на початку, на Філіппінах часто стаються стихійні лиха. Подивімось, як вони впливають на життя братів.

      Землетруси. Оскільки Філіппінські острови розташовані на стику двох великих тектонічних плит, країна потерпає від землетрусів. За словами одного фахівця, тут щодня відбувається принаймні п’ять землетрусів і чимало підземних коливань, які невідчутні для людей. Більшість з них не впливає на життя мешканців, однак сильні землетруси, які стаються час від часу, приносять великі спустошення.

      Потужний землетрус із сильними поштовхами, які наступили після основного струсу, стався 16 липня 1990 року о 16 годині 26 хвилин біля міста Кабанатуан, що в центральній частині Лусону. Від нього серйозно постраждала і провінція Бенгет. Було зруйновано чимало шкіл і готелів, загинуло багато людей.

      У той час Хуліо Табіос, місцевий обласний наглядач, разом з дружиною вирушив на районний конгрес у гірську територію Бенгет. Вони їхали вантажівкою з братом, який прямував до містечка Багіо продавати овочі. Рухаючись по звивистих гірських дорогах, брати під’їхали до місця, де дорога звужувалася настільки, що з зустрічним транспортом треба було розминатися дуже обережно. Несподівано з гори почало падати каміння. Вони зрозуміли, що стався сильний землетрус. Хуліо розповідає: «Як тільки брат від’їхав заднім ходом до більш просторого місця, туди, де ми стояли перед тим, упав величезний камінь. Як ми раділи, що залишилися живими! Незабаром стався другий поштовх, і ми спостерігали за величезною скелею по сусідству, яка дрижала так, ніби ось-ось мала пуститись у танок». Цілі схили гори зсунулися додолу.

      Зсуви заблокували дорогу. Щоб потрапити на конгрес або хоча б вибратися з небезпечного місця, братам зоставалось тільки одне, як перетнути гори пішки. Коли стемніло, вони заночували в будинку одного доброзичливого господаря. Наступного дня брати мусили піднятись на високу гору, аби добратись до кінцевого пункту. По дорозі вони зустріли чимало Свідків, котрі допомагали одні одним оправитися після землетрусу. Зрештою, рухаючись небезпечними гірськими стежками, вони дісталися до міста Нагі, де мав відбутися конгрес. Хуліо розповідає: «На очі братам навернулися сльози радості, бо вони вже не сподівалися нас побачити! Ми були дуже стомлені, але теплий прийом щасливих братів і сестер приніс нам відсвіження». Незважаючи на землетрус, багато Свідків доклали зусиль і прибули на конгрес, цим вони показали, що цінують духовні справи.

      Ви, мабуть, пригадуєте, що в той час велося будівництво нових приміщень філіалу. Землетрус 1990 року став першим випробуванням на міцність ще незакінчених житлових будинків. Коливання посилювалися, і це стривожило декотрих бетелівців, проте будівля, як і передбачалося проектом, вистояла струс і залишилась неушкодженою.

      Повені. Оскільки країна має вологий тропічний клімат, то майже всюди випадає багато дощів. У певних районах часто бувають повені. Леонардо Гаменг — брат, який провів у повночасному служінні понад 46 років, пригадує: «Ми йшли 3 кілометри по коліна в болоті». Хуліана Анхело служила спеціальним піонером у провінції Пампанга, де також часто бувають повені. Вона розповідає: «Щоб донести до зацікавлених звістку про Царство, ми пливли малими човнами. Брат, що веслував, мусив мати добрий зір, аби обминати дерева, на яких ховалися змії, котрі у будь-яку хвилину могли впасти у човен». Служачи спеціальним піонером з 1960 року, Корасон Галлярдо провела багато років на територіях провінції Пампанга. Сестра пригадує, що, коли не було човна, їй доводилось іти по воді, яка сягала майже до плечей. Попри труднощі Корасон зберігає позитивний склад думок. Вона навчилася пристосовуватись до обставин і покладатися на Єгову, пам’ятаючи, що він ніколи не залишає своїх вірних служителів.

      Відтоді як грязьові потоки вулкана Пінатубо вкрили низовини, вода стала заливати чимраз більшу територію, і повені у Пампанзі посилилися. Районний наглядач Генеросо Канлас каже, що під час повені брати одягають на ноги чоботи або йдуть у служіння босоніж. А втім, незважаючи на всі незручності, вони й далі залишаються активними.

      Коли від сильної повені страждають цілі містечка, Свідки Єгови допомагають як один одному, так і тим, хто не є Свідком. Після повені у Давао-Дель-Норте, що на півдні Філіппін, адміністрація міста прийняла спеціальну резолюцію, в якій висловила вдячність Свідкам за їхню допомогу.

      Вулкани. На Філіппінах є багато вулканів, але особливу увагу світу привернув вулкан Пінатубо. У червні 1991 року він вибухнув, утворюючи велетенську грибоподібну хмару. Раптово день перетворився на ніч. Дехто думав, що це початок Армагеддону. Попіл падав навіть у Камбоджі, далеко на захід від Філіппін. За короткий проміжок часу вулкан Пінатубо викинув 6,65 мільярда кубометрів вулканічного матеріалу. Важкий попіл руйнував дахи, а навіть цілі будинки. Більшість вулканічного матеріалу перетворилась на лагари — величезні грязьові потоки, які заливали або змітали всі будинки на своєму шляху. Від вулканічного попелу і лагарів також постраждало чимало Залів Царства і будинків братів. Юліус Агілар, на той час сталий піонер у місті Тарлак, каже: «Наш дім був повністю похований під попелом». Сім’я мусила переїхати в інше місто.

      Педро Вандасан служив районним наглядачем у тій місцевості. Він розповідає: «Брати ніколи не припиняли свого поклоніння і служіння Єгові. Відвідуваність зібрань становила понад 100 відсотків. Крім того, лагари не згасили любові братів до проповідницького служіння. Ми продовжували проповідувати евакуйованим жителям і навіть людям у спустошених районах».

      Нерідко стихійні лиха дають нагоду виявити християнську любов на ділі. Під час і після виверження вулкана Пінатубо брати допомагали одні одним в евакуації. Філіал негайно вислав вантажівку з рисом у район стихійного лиха. Після розвантаження її використали, щоб евакуювати місцевих братів. Свідки у Манілі, дізнавшись про те, що сталося, відразу почали жертвувати гроші та одяг. У містечку Бетіс (провінція Пампанга) молоді брати організували спеціальну бригаду, котра надавала допомогу потерпілим. Серед тих, кому вони допомогли, були зацікавлена жінка і її чоловік, який противився правді. Коли молоді брати відбудували дім цієї пари, чоловік був дуже вражений; нині він — Свідок Єгови!

      Тайфуни. З усіх природних катастроф найбільшої шкоди країні завдають тайфуни, або тропічні циклони. У середньому на архіпелазі стається 20 тайфунів щороку. Вони бувають різної потужності, але вітри і великі зливи часто такі сильні, що легко руйнують цілі будівлі. На додаток тайфуни нищать урожай, завдаючи величезних збитків фермерам.

      Раз у раз зазнають руйнівної дії доми та врожаї Свідків Єгови. Вражає те, як брати збираються з силами і наполегливо долають наслідки катастрофи. У декотрих частинах країни тайфуни бувають настільки часто, що вважаються звичайним явищем. Приємно бачити, як брати навчилися давати собі раду і вирішувати проблеми поступово, не турбуючись надмірно завтрашнім днем (Матв. 6:34). Звичайно, коли Свідки з сусідніх місцевостей дізнаються про потреби своїх братів, то надсилають для них їжу і гроші. Після винятково сильних ураганів роз’їзні наглядачі зв’язуються з філіалом, який організовує допомогу.