В останні десятиліття сімейне життя на Заході зазнало драматичних змін. Колись батьки давали вказівки, а діти слухалися. Тепер у деяких сім’ях, здається, все навпаки. Нижче наведено кілька типових ситуацій.

• У магазині чотирирічний хлопчик хоче взяти іграшку. Мама намагається його відрадити: «В тебе вже достатньо іграшок, правда?» І тут вона розуміє, що не треба було додавати запитання. Хлопчик скиглить: «Але я хочу цю!» Боячись, що син влаштує істерику,— як він це часто робить,​— мама поступається.

• П’ятирічна дівчинка перебиває розмову тата з іншим дорослим. «Мені нудно,— скаржиться вона.— Я хочу додому». Тато зупиняється на півслові, нахиляється до дочки і лагідно просить: «Люба, ще кілька хвилин, добре?»

• Дванадцятирічному Джеймсу вкотре зробили зауваження через те, що він кричав на свою вчительку. Батько Джеймса незадоволений — але не сином, а вчителькою. «Вона вічно до тебе чіпляється,— каже він Джеймсу.— Піду поскаржуся на неї директору».

Хоча наведені вище ситуації вигадані, вони добре ілюструють реальну проблему, що існує в багатьох сім’ях. Нерідко батьки закривають очі на грубу поведінку дітей, задовольняють їхні забаганки і «рятують» їх від наслідків поганих учинків. У книжці «Епідемія нарцисизму» говориться: «Дедалі звичнішим стає явище, коли влада в сім’ї переходить від батьків до дітей. Не так давно діти знали, хто головний у домі,— і головними були не вони» («The Narcissism Epidemic»).

Безперечно, чимало батьків докладають зусиль, щоб прищеплювати своїм дітям правильні цінності. Для цього вони не лише подають дітям добрий приклад, а й за потреби твердо і водночас з любов’ю виправляють їх. І все ж батьки, котрі усвідомлюють важливість належного виховання, «пливуть проти течії загальноприйнятих поглядів», як сказано у згаданій раніше книжці.

Як так сталося? Чому настала криза виховання?

Послаблення батьківського авторитету

Дехто каже, що батьківський авторитет почав слабнути в 1960-х роках, коли різні експерти заохочували батьків бути більш поблажливими до своїх дітей. Вони говорили: «Будьте другом, а не командиром», «Краще хвалити, ніж дисциплінувати», «Замість того щоб виправляти дітей, при кожній нагоді хваліть їх за добрі вчинки». Ці експерти не заохочували батьків триматись золотої середини між похвалою і виправленням. Натомість вони натякали, що картання зашкодить вразливій дитячій психіці і призведе до того, що діти все життя будуть ображатися на батьків.

Невдовзі після того експерти почали також наголошувати на важливості самоповаги. Складалося враження, що вони знайшли секрет успішного виховання дітей. Ось у чому він, на їхню думку, полягав: «Батьки мають подбати, щоб їхні діти були доброї думки про себе». Безумовно, важливо допомагати дітям почуватися впевненими в собі. Але фахівці з виховання дітей почали впадати в крайнощі, кажучи батькам: «Уникайте негативних слів на зразок “ні” та “погано”», «Запевняйте дітей у тому, що вони особливі і зможуть всього досягти». Здавалося, ніби мати добру думку про себе важливіше, ніж бути доброю людиною.

Зрештою, як дехто вважає, цей рух за підвищення самооцінки лише посприяв тому, що діти почали вважати, ніби всі їм щось винні, ніби весь світ у боргу перед ними. Крім того, як сказано в одній книжці, через цей рух багато молодих людей виявилися «не готовими до критики та невдач, які неминуче трапляються в житті» («Generation Me»). У цій книзі цитуються слова одного батька, який сказав: «На роботі ніхто не братиме до уваги рух за підвищення самооцінки. Якщо ви представили поганий звіт, начальник не скаже: “О, який гарний папір ти вибрав для звіту”. Виховуючи дітей в такому дусі, ви зробите їм ведмежу послугу».

Мінливість поглядів

Протягом десятиліть методи виховання дітей часто відображали дуже мінливі погляди людей. «Методи виховання змінюються,— пише фахівець з педагогіки Рональд Морріш.— Вони відображають зміни в нашому суспільстві»a. Тож батькам дуже легко опинитися в ситуації, коли їх, як сказано в Біблії, «кидає, мов на хвилях, і носить туди-сюди кожен вітер вчення» (Ефесян 4:14).

Тож очевидно, що тенденція до поблажливого виховання дітей мала негативні наслідки. Вона послабила батьківський авторитет, а також позбавила дітей керівництва, якого вони потребують, щоб приймати мудрі рішення і йти по житті зі справжньою впевненістю.

Чи є ліпший шлях?

БЕЗСУМНІВНО, виховувати дітей важко. Але без дисциплінування це робити ще важче. Чому? Тому що без виховних заходів: 1) діти стають некерованими і цим виснажують батьків; 2) батьки діють непослідовно і цим спантеличують дітей.

З іншого боку, якщо дисциплінувати дітей врівноважено і з любов’ю, це може формувати їхнє мислення і зрощувати в них цінні риси характеру. Також це допоможе дітям почуватися впевненіше і ставати більш відповідальними на шляху до дорослого життя. Але де знайти надійні поради щодо дисциплінування дітей?

Цінність біблійних принципів

Сама Біблія каже, що є корисною «для того, щоб навчати, докоряти, виправляти і повчати» (2 Тимофія 3:16). Видавці цього журналу, Свідки Єгови, повністю згідні з цим твердженням. Біблія — це щось набагато більше, ніж посібник з виховання дітей. Також вона містить практичні принципи, які служать керівництвом для всієї сім’ї. Розгляньмо кілька прикладів.

БІБЛІЯ КАЖЕ: «Глупота прив’язана до серця дитини» (Прислів’я 22:15, примітка).

Іноді зворушує те, наскільки добрими та уважними до потреб інших є діти. Але вони також схильні до немудрих вчинків. Ось чому діти потребують дисциплінування (Прислів’я 13:24). Усвідомлення цього допоможе вам добре виконувати свої батьківські обов’язки.

БІБЛІЯ КАЖЕ: «Не залишай дитину без покарання» (Прислів’я 23:13, примітка).

Вам не слід боятися, що помірковані виховні заходи зашкодять вашим дітям або що через них діти будуть ображатися на вас все життя. Якщо дисциплінувати дітей з любов’ю, вони навчаться смиренно приймати виправлення. Це знадобиться їм навіть у дорослому житті (Євреїв 12:11).

БІБЛІЯ КАЖЕ: «Що людина посіє, те й пожне» (Галатів 6:7).

Це природно і правильно, що батьки прагнуть захищати своїх дітей. Але й тут потрібна рівновага. Ви не зробите дітям добра, якщо будете «рятувати» їх від наслідків їхніх помилок або захищати, коли вчитель чи інший дорослий вкаже вам на їхню неправильну поведінку. Сприймайте цих людей як своїх союзників. Так ви навчите своїх дітей поважати владу — в тому числі вашу (Колоссян 3:20).

БІБЛІЯ КАЖЕ: «Дитина, полишена на себе саму, приносить своїй матері сором» (Прислів’я 29:15).

Батьки ніколи не повинні зловживати владою. Проте їм також слід уникати іншої крайності — поблажливості. У книжці «Ціна успіху» говориться: «Діти поблажливих батьків не розуміють, що владу в домі мають дорослі» («The Price of Privilege»). Якщо ви не будете виявляти свою владу, дитина може подумати, що вона керманич у вашій сім’ї. Це неодмінно призведе до того, що вона прийматиме немудрі рішення, які принесуть біль і їй, і вам (Прислів’я 17:25; 29:21).

БІБЛІЯ КАЖЕ: «Чоловік... приліпиться до своєї дружини, і вони обоє стануть одним тілом» (Матвія 19:5).

Згідно з Біблією, до зачаття дітей чоловік і жінка вже мають бути подружжям. Вони повинні залишатися разом і після того, як діти виростуть та покинуть дім (Матвія 19:5, 6). Звідси випливає, що ви — передусім подружжя, а вже потім батьки. Якщо ж усе навпаки, то дитина може почати думати про себе «більше, ніж належить» (Римлян 12:3). У сім’ї, де все обертається навколо дітей, подружні стосунки слабшають.

Допомога для батьків

Щоб бути добрими батьками, дисциплінуйте дітей за такими принципами.

Виявляйте любов. «Батьки, не дратуйте своїх дітей, щоб вони не занепали духом» (Колоссян 3:21).

Будьте послідовні. «Нехай ваше слово “так” означає “так”, а “ні” — “ні”» (Матвія 5:37).

Будьте розсудливі. «Покараю до належної міри» (Єремії 30:11)a.