У червні 1988 року в римсько-католицькій церкві постала перша схизма від загальноприйнятих вчень церкви в понад столітті. Традиціоналіста- архієпископа Лефевре відлучили від церкви. Рік пізніше, відступницький прелат заявляв від 10 до 20 процентів збільшення прихильників.

Тим часом, сотні католицьких теологів підписали декларацію, в якій рішуче заявили, що папа зловживав своєю владою, коли призначав нових єпископів і в доктринальній справі, як наприклад у регулюванні народженості.

Католики дуже розділились політично, декотрі на ультраконсервативних, а інші пропонують громадянські реформи, а навіть збройне повстання. Звичайний католик став збентежений таким роз’єднанням.

Нова Схизма

Від нашого кореспондента в Франції.

ТРИДЦЯТЕ червня 1988 року буде значний день у літописах римсько-католицької церкви. Того дня, французький архієпископ Марсель Лефевре відмовився підкоритись Ватіканові. Він висвятив чотирьох єпископів у своїй традиційній католицькій семінарії в Швейцарії. Через це Лефевре й чотирьох нових єпископів відлучили від церкви. Це перша схизма в римсько-католицькій церкві від 1870 року. Того року так звані «Старі» католики відступили від матері-церкви через питання непогрішимості папи.

Корінь схизми

Розкол між Ватіканом а католицькими правими консервативними, яких очолює Лефевре, вже якийсь час розширювався. Схизма почалась ще на Другому ватіканському соборі в 1962—1965 роки. Папа Іоанн XXIII, організатор собору, запропонував перед ним дві мети. Одна аджіорнаменто (приводити в відповідність з вимогами сучасності), а друга возз’єднання так званих християнських церков.

Незважаючи на те, що архієпископ Лефевре, католицький прелат, брав участь у Другому ватіканському соборі, то не погоджувався з жодним з його запропонувань. Будучи завзятим традиціоналістом, на його думку католицьку церкву непотрібно приводити у відповідність з сучасними вимогами. Погоджуючись з цілого серця з традиційним поглядом католицької церкви, що «поза церквою спасіння немає», Лефевре переконався, що єдиний спосіб яким «християн» можливо з’єднати є навернути на римсько-католицьку віру всіх людей, які не сповідують католицизм.

Проти релігійної свободи

Рік після відлучення архієпископа Лефевре, він, промовляючи в інтересах консервативних католиків, захисників свого руху, сказав: «Ми рішуче не погоджуємось, щоб дати людям релігійну свободу й з наслідками цього вчинку, а головно з рухом за об’єднання всіх церков з яким мені трудно погодитись».

Він не запроваджував нічого нового, тільки вірно наслідував традицію католицької церкви. П’ятнадцяте серпня, 1832 року, папа Грегорій XVI видав енцикліку Мірарі вос, у якій осуджував свободу совісті, як «помилковий погляд, або, краще, безумство». Тридцять два роки пізніше, папа Пій IX видав свій Розклад помилок, у якому осуджував ідею, що «кожна людина має волю засвоювати й сповідувати релігію, яка, з причини розсудку, вона вірить є правдивою».

Відкидаючи думку про об’єднання всіх релігій, архієпископ Лефевре тільки виражав свою погодженість з тим, що католицький догмат називає «одиничність церкви», тобто, що є тільки «одна, свята, католицька й апостольська» церква.

Роздратовані «протестантською» месою

Реформи в традиційній католицькій літургії, які запровадив Другий ватіканський собор особливо дратують архієпископа Лефевре і його послідовників. Відступницький прелат вважає, що такі реформи «протестантизували» месу. Справа в тім, що месу відправляють сучасною мовою замість латинською; Лефевре вірить, що змінилось забагато обрядів, щоб привабити протестантів, навіть літургія на латинській мові яку схвалив папа Павло VI є «єретичною».

Щоб забезпечити безперервність відправи традиційної меси латинською мовою, у 1970 році архієпископ Лефевре заснував семінарію в Еконі, Швейцарії. Семінарією управляло Священицьке братство святого Пія X, яку Лефевре заснував того самого року. Як цей рух поширювався — він засновував інші семінарії консервативного католицизму в Європі й Америках. Підготовляючи молодих чоловіків на священицький сан, у семінаріях навчали зовсім консервативні погляди.

Лефевре сам привчив понад 200 традиційних священиків, незважаючи на заборону папи Павла VI у 1976 році. Ці священики відправляють месу латинською мовою в монастирях і недозволених їм католицьких церквахa. Ватікан признає, що Лефевре потягнув за собою близько сто тисяч непримирних традиціоналістів-послідовників по цілому світі; інші службовці церкви погоджуються, що послідовників є близько пів мільйона. Лефевре сам заявляє, що мільйони католиків погоджуються з його поглядами.

Потреба наступника

У католицькій церкві, єпископ має владу висвячувати священиків. Проте, тільки папа висвячує єпископів. Через брак єпископа висвячувати нових священиків, постарілий Лефевре визнає можливість, що його Священицьке братство зникне після його смерті. Очевидно, в надії, що так станеться, Ватікан вступив з ним у довгі переговори, і згодом поставив йому ультиматум. Лефевре або погодиться на висвячення нового єпископа, схваленого Ватіканом, або якщо сам висвятить його, то буде відлучений за це.

Тридцяте червня 1988 року, на церемонії серед тисячів своїх послідовників Лефевре висвятив чотири традиціоналістів-єпископів. Паризький щоденник, Міжнародний гералд трібюн сказав: «Висвячення чотирьох єпископів архієпископом Лефевре, засмутило консисторію (нарада кардиналів) у якому папа підвищив 24 єпископи до Колегії кардиналів. Ватікан скасував спеціальний концерт, щоб показати своє «глибоке сумування» над вчинком архієпископа Лефевре. «Це день сумування» сказав [французький] кардинал Декуртрей».

Ця схизма в католицькій церкві не тільки спричинила біль Ватіканові, але також збентежила мільйоних щирих католиків по цілому світі.

[Примітка]

Століття Схизм

СЛОВО схизма пояснюють так: «розкол релігійної організації з якого виникає одна або більше відмінних, незалежних релігій».

330 року н. е. «Відбулась схизма між грецьким а латинським християнством... Заснування Константинополя, «нового Рима» (330), і усунення «стародавнього Рима» як імперська столиця, посіяло насіння майбутнього суперництва між грецьким Сходом а латинським Заходом» (Енциклопедія релігії [англ.]).

330—867 років н. е. «Від початку єпархії Константинополя до великої схизми в 867 році було багато тимчасових розривів у стосунках... З цих 544 років (323—867) не менше як 203 були Константинопольські схизми [у Римі через теологічні суперечки над догматом про Трійцю і поклоніння зображенням (образам, статуям)]» (Католицька енциклопедія).

867 року н.е. «Єпархія Константинополя затвердила свою позицію проти Рима протягом так званої Фотійської схизми. Коли папа Николай I заперечував підвищення Фотія на патріарха,.. то візантійський патріарх відмовився покоритись... Николай... відлучив Фотія; а Константинопольський собор відлучив Николая в 867 році. Незгода між цими папськими престолами постала в справах церковної верховної влади, літургії, і дисциплінуванні духівництва» (Нова британська енциклопедія).

1054 року н. е. «СХИЗМА МІЖ ЗАХОДОМ А СХОДОМ, подія, яка дала початок остаточному порванню стосунків Східніх [православних] церков... а Західною [римсько-католицькою] церквою» (Нова католицька енциклопедія).

1378—1417 років н. е. «[ВЕЛИКА] ЗАХІДНА СХИЗМА — ера... протягом якої так зване християнство розкололось надвоє, а пізніше натроє, покірностей папі [суперницькі папи з центром у Римі, Авіньйоні (Франції), і в Пізі (Італії)]» (Нова Католицька енциклопедія).

У 16 столітті н. е. «Відносно протестантської реформації,.. католицька церква називає це єресь а не схизма» (Нова католицька теологічна енциклопедія).

1870 року н. е. «Перший ватіканський собор, оборонець непогрішимості папи, здійснив схизму Старих католиків» (Паризький щоденник Ла круа [фран., католицький]).

1988: Схизма архієпископа Лефевре, який «започаткував схизму в католицькій церкві відвертою відмовою покоритись папі й духу другого Ватіканського собору... який вважає протестантів бути єретиками, а об’єднання всіх релігій ділом Диявола, і який охоче помер би, ніж примирився з сучасною церквою» (Католицький гералд).

Чому така «Глибока Тривога»?

ПАПА ІОАНН-ПАВЛО II висловив «розпач» через схизму спричинену традиційним католицьким рухом архієпископа Лефевре. Церква, він каже, реагувала на це з «глибокою тривогою».

Католицький священик Хоакін Ортега, депутат-секретар Конференції римсько-католицьких єпископів у Іспанії, оплакував: «Ми потрапили в самообслуговуючий католицизм. Люди вибирають що їм вгодне неначе наші доктрини були банки консервованої городини».

Архієпископ Лефевре твердить, що Другий ватіканський собор зрадив традиційну католицьку церкву, викривши її до змін. Він вірить, що собор послабив переконання католиків, що вони належать до одної правдивої церкви.

Підсумовуючи доводи Лефевре і його послідовників, у Міжнародному гералд трібюн було написано: «Традиціоналісти сперечаються, що церква помилялась у минулому, або вона тепер помиляється. Якщо вона помилялась перед собором, вони кажуть, то є можливість, що вона помилялась у інших догматах. Ми завжди повинні виявляти нашу вірність церкві, сказав архієпископ».

Проте, багато щирих католиків є цікаві знати чи навчання й практики церкви перед Другим ватіканським собором були правдиві чи ні.

Вільнодумні католики турбуються

Багато вільнодумних католиків турбуються через те, що успіхи Другого ватіканського собору будуть зірвані справою з Лефевре. Їх страшать недавні офіційні заяви Ватікану, як наприклад, кардинала Ратзінгера, оборонця католицької ортодоксальності. Ратзінгер очолює ватіканську агентуру, яка протягом чотирьох століть була відома як Збір святої інквізиції.

Кардинал Ратзінгер, префект Святого збору у справах Догматики віри в Римі, сказав: «Схизми бувають тільки коли люди перестають додержуватись і любити деяких правд і цінностей християнської віри». Прогресивні католики побоюються, що кардинал мав на думці «правди і цінності», які відображувались у римсько-католицькій церкві перед Другим ватіканським собором.

Висловлюючи такі побоювання в статті «Ціна схизми», французька газета Монд каже: «Хто знає чи Ватікан — навмисно чи ненавмисно — починає практикувати традиціоналізм без Лефевре?.. Чи [Ватікан] не старається схилити на свій бік традиційних священиків і мирян, і чи він знову не затверджує католицьку владу й цінності по тих країнах у яких на католицизм найбільше накидаються — Західній Європі й Північній Америці?»

Інакомислячі теологи

У січні 1989 року, 163 католицькі теологи в Західній Німеччині, Нідерландах, Австрії, і Швейцарії видали заяву — як Кельн декларація. У наступні тижні, до них приєднались сотні католицьких теологів з інших країн, а навіть Італії. Хвилю незгоди викликало деспотичне призначення Ватіканом консервативного прелата на католицького єпископа Кельна, в Німеччині, проти волі місцевої ієрархії. Заявляли протест, не тілкьи проти призначення правих єпископів. Протестували проти дисциплінарних заходів Ватікану, якими намагались заглушити теологів «теологічної думки підкресленої на Другому ватіканському соборі». Теологи також сумнівались чи папа мав право нав’язувати свої погляди «у справах догматичного навчання», а головно стосовно контролю народженості.

Реагуючи на цю декларацію, кардинал Ратзінгер сказав відверто, що ті, які не погоджувались з позицією Ватікану в справах контролю народженості й розлучення дуже помилково тлумачать «сумління» та «свободу» і порушують традиційне навчання церкви. Він недавно пригадав прелатам у Сполучених Штатах, щоб вони не дозволяли «незгідному концертові» теологів вплинути на їхні навчання.

Багато католиків збентежені

Один французький католицький теолог сказав у інтерв’ю з газетою Монд: «Це була б помилка заявляти.., що ця криза впливає тільки на теологів. Вони тільки виражають глибоку тривогу багатьох католиків».

Багато щирих католиків бажають знати, чи відступницький архієпископ Лефевре, хоч відлучений від церкви, не «програв боротьбу, але виграв війну». По суті, поступка робиться послідовникам Лефевре, щоб привабити їх назад у отару. У багатьох католицьких церквах месу відправляють латинською мовою, і призначають консервативних єпископів на посаду. Цікаво, традиційні католики питають: «Чому монсеньйора Лефевре відлучили від церкви, тоді як католицьких священиків у Голландії, які благословлять шлюб «гомосексуалістів» і священиків у Південній Америці, які поширюють революційну теологію визволення, залишають у членах церкви?»

Усе це бентежить багатьох католиків. Один французький католик написав до католицького щоденнику Круа (Хрест): «Звичайні християни такі як я, страждають через те, що учасники [церковного розбрату] не обговорюють справ і не доходять до згоди. Декотрі люди, навшпиньки відступають від релігійної практики, якщо не від церкви».

Немає сумніву, що таким людям трудно зрозуміти чому в церкві, яку вони вважають бути єдиною правдивою, буває розбрат. Навіть католицький священик, Рене Лаврентен, питає: «Чому ж такий розбрат між християнами?»

Чому розкол?

ОСНОВНА причина на релігійний розкол або схизми, так як пояснює одна релігійна енциклопедія потрійна: догматична, організаційна і політична. Розгляньмо ж чи цей аналіз стосується ситуації в католицькій церкві.

Теологія чи правда в Біблії

У своєму аналізі причин на розкол у католицькій церкві, священик Рене Лаврентен написав: «Мені здається, що головна причина на розкол є різні ідеології». Він говорить про прогресивну ідеологію. Прогресивна ідеологія протилежна традиціям, тобто, консерватизму архієпископа Лефевре. Домініканський настоятель, Жан-П’єр Лентанф каже: «Віра одна, але теологій багато».

Різних теологій, відповідальних за розкол у церкві, можливо уникнути коли б церква додержувалась Біблії, як джерело її навчань. На другому Ватіканському соборі видали декрет, у якому було сказано: «Святе Слово — це дорогоцінне знаряддя в могутній Божій руці для досягнення єдності, яких Спаситель подав усім людям». Однак, послабляючи з’єднуючу цінність Біблії на тому самому Ватіканському соборі було сказано: «Церква не грунтує свою впевненість у відкриту правду тільки на основі Святого Письма. З таким самим переконанням треба приймати, шанувати й поважати Святе Письмо, як і традицію». І знову каже: «Свята теологія покладається на писане Слово Боже, як і на святу Традицію».

Ісусові слова фарисеям стосуються вчителів і теологів католицької церкви: «Ви ради передання вашого знівечили Боже Слово» (Матвія 15:6). Одна щира католичка написала до католицького періодичного видання в Франції: «Якщо священики вже не є спонукані проповідувати Боже Слово, то чи це дивує, що так багато вірних покидають церкву, або навертаються на якусь іншу віру? (Віра Свідків Єгови й традиціоналістів робить їх інакшими)».

Розділена ієрархія

Зверніть увагу на організаційну причину схизми в церкві. Схизма спричинена архієпископом Лефевре є прямо пов’язана з догматикою католицької церкви відносно «апостольської послідовності» і папського сану. Лефевре заявляє, що «влада навчати, владіти й освячувати, яку Христос надав Своїм апостолам... увічнюється в церковній колегії єпископів». З другого боку заявляють, що папа, єпископ Рима, є «видатніший над усіма єпископами, не тільки в ранзі або повагою, але й пасторальною владою» (Нова католицька енциклопедія).

Але чи ці догмати грунтуються на Біблії? Та сама католицька енциклопедія признає, що «у Новому Завіті нічого не говорить про передання апостольського мандата». Енциклопедія також признає, що «сан папи» не «розумілось чітко або визнавалось відверто» у «Західній [латинській] церкві» аж до п’ятого століття н. е.

Від найвищих до найменших заявляють непокору в ієрархічній системі католицької церкви. Це важливий фактор у розколі, тому що єпископи, теологи, священики й миряни відверто не погоджуються з папою у справі віри, моралі, і церковної влади. У «Декларації Кельна» було сказано: «Якщо папа втручається не в своє діло, то він не може вимагати покори в імені католицизму».

Розділені політично

У британському Економіст було сказано: «На думку послідовників Лефевре, їхня церква стала жертвою змови й її видано в руки марксистів, модерністів та протестантів. Монсеньйор Лефевре вірить, що французька революція впровадила в світ жалюгідний модернізм та лібералізм, і що Другий ватіканський собор впровадив французьку революцію... в церкву». Багато правих католиків є такої самої думки. З другого боку ліві католики домагаються суспільних реформ, декотрі навіть погоджуються з принципом збройної революції. Таким чином, політика є ще одним розділюючим фактором між католиками.

На закінчення своєї статті, «Чому розкол між християнами?» священик Лаврентен сказав, що гідність католицької церкви буде залежною від того, чи вона застосовуватиме Ісусові слова: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Івана 13:35, Католицький переклад Хоменко).

По цьому правилі багато щирих католиків цілого світу доходять до висновку, що католицька церква вже не може заявляти бути єдиною правдивою церквою. Усвідомлюючи, так як Ісус також сказав, що «кожне царство розділене в собі, запустіє», багато вийшли з церкви «навшпиньки» (Матвія 12:25, Хоменко).

Чимало католиків уже шукають «дому», який складається з правдивих християн, з’єднаних братньою любов’ю, не поділених небіблійними догматами, роз’єднаною ієрархією, або суперницькими політичними опініями. Тисячі знайшли те чого шукали в спілкуванні з Свідками Єгови.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Ісус осудив фарисеїв за те, що вони ставили традиції на першому місці від Божого Слова.