У неділю, 1 квітня 1945 року, Леннарт і Вірджинія Джонсон, випускники школи «Гілеад», прибули до Сьюдад-Трухільйо (сьогодні Санто-Домінго), столиці Домініканської Республіки. Вони стали першими Свідками в країні, історія якої сповнена різними конфліктами та сутичкамиa. «Це ідеальна територія для піонерського служіння,— зазначалося в “Щорічнику за 1946 рік”,— і новоприбулим місіонерам довелося починати все з нуля». Лише уявіть: у тій країні не було філіалу, Залу Царства і навіть жодного збору; місіонери нікого там не знали, погано володіли іспанською, не мали ні даху над головою, ні елементарних меблів.

Незабаром Мозес став першим місцевим вісником Царства».

На початку червня 1945 року прибуло ще четверо місіонерів. Вони одразу стали розповсюджувати багато літератури і розпочали чимало біблійних вивчень. У жовтні того ж року брати зрозуміли, що існує нагальна потреба в приміщенні для проведення зібрань. Тож місіонери переробили їдальню та вітальню свого місіонерського дому на імпровізований Зал Царства. За деякий час на зібрання приходило аж 40 людей!

Згодом приїхали й інші місіонери, і наприкінці 1946 службового року в країні було 28 вісників. Оскільки там тільки започатковувалась проповідницька праця, місіонерам доводилося вечорами складати детальні карти для ефективного й організованого опрацювання території.

Розширення проповідницької діяльності

У 1947 році майже 60 вісників ревно звіщали добру новину в Домініканській Республіці. Того ж року сюди призначили кількох місіонерів, які служили на Кубі. Серед них були Рой і Хуаніта Брант. Брата Роя призначили наглядачем філіалу, і він виконував це служіння впродовж десяти років.

Наприкінці 1948 службового року в країні проповідували пліч-о-пліч з місіонерами приблизно 110 вісників Царства.