Переїзд до символічної Македонії

Історія народу Єгови в Домініканській Республіці була б неповною, якби не згадати про велику кількість Свідків, які виявили бажання служити в території, де більша потреба. Наприкінці 1980-х років чимало охочих вісників, почувши про врожайні духовні поля Домініканської Республіки, стали переїжджати до цієї символічної Македонії (Дії 16:9). Ті ревні проповідники із запалом розповідали іншим про свої благословення у праці збирання врожаю. Тож у 1990-х роках сюди стікалося безліч проповідників з усіх куточків світу.

Наприклад, Стіван і Міріам Ньореа з Данії служать у Домініканській Республіці з 2001 року. До одруження Міріам півтора року проповідувала тут зі своєю сестрою. Що спонукало це подружжя переїхати у далеку країну, де зовсім інша культура та мова? Міріам пояснює: «Ми з чоловіком виховувались у міцних християнських сім’ях. У юності наші батьки були спеціальними піонерами, а коли з’явилися ми, то розпочали стале піонерське служіння. Вони завжди заохочували нас віддавати Єгові найкраще у повночасному служінні».

У 2006 році Стівана і Міріам призначили спеціальними піонерами. Вони привели до правди багатьох щирих людей. Стіван ділиться своїми враженнями: «Нашим благословенням немає меж. Звичайно, є і свої труднощі, і проблеми зі здоров’ям, але про них забуваєш, коли маєш стільки цікавих випадків. Тут ми постійно відчуваємо радість, бо допомагаємо людям пізнати і полюбити Єгову. У нас багато відданих друзів, які стали нашою духовною родиною. Завдяки цьому призначенню ми розвиваємо смирення і терпеливість та вчимося вести просте життя, а це зміцнює нашу віру й довір’я до Єгови».

У Домініканській Республіці служить чимало неодружених сестер-іноземок, однією з яких є Дженніфер Джой. У 1992 році Дженніфер гостювала у своєї тітки, досвідченої місіонерки Едіт Вайт. Вона побачила, наскільки плідним є служіння в цій території, і познайомилася з сестрами, які переїхали сюди. Дженніфер зізнається: «Я була сором’язливою і дуже невпевненою в собі. Але якось у мене промайнула думка: “Якщо тут служать інші неодружені сестри, то, можливо, це буде під силу й мені”».

Спершу ця сестра планувала залишитися в Домініканській Республіці лише на рік, однак служить тут вже понад 20 років. За цей час вона допомогла багатьом місцевим мешканцям стати служителями Єгови. Крім того, Дженніфер проповідує мовою жестів і бере участь у підготовці курсу для охочих вивчати цю мову.

А як вона утримує себе? Дженніфер розповідає: «Щороку я повертаюся на кілька місяців до Канади, аби заробити на прожиття. Впродовж цього часу чим я тільки не займалася: працювала у фотолабораторії і в туристичному агентстві, заробляла фотографією, фарбувала будинки, прибирала в офісах, збирала фари та виготовляла килими. Крім того, я проводила екскурсії, викладала англійську та була перекладачем». Дженніфер порівнює свої обставини до обставин стародавніх ізраїльтян у пустелі: «Вони жили кожним словом, що виходило з уст Єгови. Він пообіцяв дбати про них і дотримав свого слова. Ізраїльтяни щодня мали їжу, і їхній одяг та взуття не зношувалися (Повт. 8:3, 4). Так само Бог обіцяє піклуватися нами й сьогодні (Матв. 6:33). Єгова донині ніжно дбав про мене, то чому мені сумніватися, що він робитиме це наступного року?»

Сюди приїхала майже 1000 саможертовних проповідників з Австрії, Іспанії, Польщі, Пуерто-Рико, Росії, США, Тайваню, Швеції та Японії. Представники 30 різних національностей служать у місцевих зборах, зібрання яких проводяться американською мовою жестів, а також англійською, гаїтянською креольською, іспанською, італійською, китайською та російською мовами. Ці проповідники, як і апостол Петро, можуть сказати: «Ми полишили все і пішли за тобою» (Марка 10:28).