Ізраїльські священики отримували щедру матеріальну допомогу, але не володіли такими багатствами і розкошами, як священики язичницьких народів. Наприклад, у Єгипті деякі землі належали священикам (Бт 47:22, 26); вдаючись до шахрайства та обману, вони стали найбагатшими і найвпливовішими людьми країни. Єгиптолог Джеймс Брестед у своїй праці зазначає, що в епоху так званої двадцятої династії фараон, по суті, став маріонеткою (Breasted J. A History of the Ancient Egyptians. 1908. P. 355, 356, 431, 432). Єгипетські священики володіли багатою на золото Нубією і великою провінцією Верхній Ніл. Верховний жрець мав неабияку владу у фінансових питаннях (вищим за нього був тільки головний скарбник). Він командував усім військом і розпоряджався скарбницею. На пам’ятниках його зображали помпезніше, ніж фараона.

Наприклад, єгиптяни поклонялися річці Ніл і вірили, що священики мають божественну владу над її сезонним розливом, від якого залежав урожай.

Між одягом і обов’язками єгипетських та ізраїльських священиків було значно більше відмінностей, ніж подібностей. Наприклад, ізраїльські священики служили босоніж, а єгипетські носили сандалії. Покрій їхнього одягу був зовсім різний; крім того, вбрання та аксесуари єгипетських священиків були прикрашені символами, пов’язаними з поклонінням фальшивим богам. Вони голили голову і носили перуки, чого ізраїльські священики не робили (Лв 21:5), а їхні головні убори, беручи до уваги єгипетські пам’ятки, були зовсім не подібні на ізраїльські. До того ж Єгова чітко наказав ізраїльтянам не переймати релігійних звичаїв і судової практики Єгипту чи інших народів (Лв 18:1—4; Пв 6:14; 7:1—6).