Членам цих зборів були потрібні вмілі вчителі, які б допомагали «дос[ягти] єдності у вірі та в точному знанні про Божого Сина і... ста[ти] дорослою людиною, досягнувши повноти зрілості Христа» (Еф 4:11—13). Це накладало велику відповідальність на християн, які служили учителями, адже від того, як вони виконували свої обов’язки, залежало життя їхніх одновірців.

Старійшини мали бути прикладом, гідним наслідування, і передавати точні вчення, завжди тримаючись натхненого Божого Слова. Ці вмілі вчителі, наче захисний мур, допомагали іншим не відпасти від правдивої віри — вони були напоготові, виправляючи християн, які стали жертвою неправдивих вчень, і вживали заходів, щоб вберегти збір від тих, хто поширював сектантство (1Тм 4:6, 7, 16; 6:2б—6; 2Тм 2:2, 14—26; 3:14—17; Тит 1:10, 11; 2:1, 6, 7; 3:9—11; пор. Об 2:14, 15, 20—24).