Дехто вважає, що бальзамування бере свій початок відтоді, як було знайдено тіла, котрі збереглися в покладах натрону (кристалічної соди), на який багатий Єгипет і околиці.

Стародавні єгиптяни бальзамували своїх померлих здебільшого з релігійних міркувань. Згідно з їхніми уявленнями про загробне життя, померлі бажають спілкуватися з матеріальним світом. Вони вірили, що тіла померлих використовуватимуться цілу вічність і в них знову вселятиметься життя. Хоча бальзамування було дуже поширене, досі не знайдено жодного точного опису, як єгиптяни виконували цей обряд. Найдетальніше цей процес описав грецький історик Геродот у V столітті до н. е. Проте кажуть, що усі намагання відтворити результати, користуючись вказівками Геродота, не були успішними.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 31]

БАЛЬЗАМУВАННЯ — ВЧОРА І СЬОГОДНІ

У стародавньому Єгипті тип бальзамування залежав від суспільного становища роду. Заможна сім’я, мабуть, обирала процедуру, описану нище.

Спершу металевим інструментом через ніздрі витягували мозок. Після цього череп обробляли відповідними препаратами. Наступний крок — виймали всі внутрішні органи, окрім серця й нирок. Щоб добратися до черевної порожнини, на тілі треба було зробити розріз, однак це вважалося гріхом. Аби обійти це суперечливе питання, єгипетські бальзамувальники призначали певну особу (різника), яка робила розріз. Зробивши свою справу, різник одразу втікав, адже за цей так званий злочин карали прокльонами й каменуванням.

Після того як з черевної порожнини витягували всі нутрощі, її ретельно промивали. Історик Геродот написав: «Потім наповнюють черево чистою розтертою смирною, касією та іншими ароматичними речовинами, за винятком ладана, і знову зашивають».

Далі тіло обезводнювали, замочуючи в натроні на 70 днів. Згодом тіло промивали і вміло обгортали лляною тканиною. Потім тканину покривали камеддю або речовиною з її вмістом, які служили замість клею, і мумію клали у щедро прикрашену дерев’яну труну у формі людини.