Емі зі США, якій за 30, розповідає: «Багато років я роздумувала про служіння за кордоном, але ця мета здавалася мені недосяжною». Що змінило її думку? Вона пояснює: «У 2004 році одне подружжя в Белізі запросило мене до себе, щоб один місяць послужити піонером разом з ними. Я поїхала, і мені сподобалося! Через рік я переїхала до Гани, щоб служити там піонером».

Кілька років тому Стефані, якій зараз майже 30 і яка теж жила в США, проаналізувала свої обставини і подумала: «У мене добре здоров’я і немає сімейних обов’язків. Я справді могла б робити для Єгови більше, ніж роблю тепер». Така чесна самооцінка спонукала її переїхати до Гани, щоб розширити своє служіння.

Ганс і його дружина Брук, яким трохи більше 30 років, служать піонерами в США. У 2005 році вони взяли участь у наданні допомоги постраждалим внаслідок урагану Катріна. Згодом вони заповнили заяву на служіння в міжнародних будівельних проектах, але їх не запросили. Ганс пригадує: «Тоді ми почули на конгресі промову, в якій розповідалося про царя Давида. Змирившись з тим, що йому не дозволено побудувати храм, він поставив собі іншу мету. Це допомогло нам зрозуміти, що можна змінювати свої теократичні цілі» (1 Хр. 17:1—4, 11, 12; 22:5—11). А Брук додає: «Єгова хотів, щоб ми постукали в інші двері».

Почувши захопливі розповіді друзів про служіння в інших країнах, Ганс і Брук теж захотіли спробувати служити піонерами за кордоном. У 2012 році вони поїхали в Гану і прослужили там чотири місяці в жестовому зборі. І хоча їм довелося повернутись у США, служіння в Гані поглибило їхнє бажання ставити справи Царства на перше місце в житті. Пізніше це подружжя брало участь у будівництві філіалу в Мікронезії.