9. (а) Як помазаний останок виявляв витривалість, і з якими наслідками? (б) Що спонукує нас вірно продовжувати наше служіння Богові?

⁹ У наш час, помазані християни, які служили Богові ще перед першою світовою війною знали, що в 1914 році закінчаться часи поган, і багато з них сподівалися одержати їхню небесну нагороду в той незабутній рік. Але вони не одержали нагороди. Так як факти тепер виявляють, вони ще мали багато років тривати. Протягом цього несподіваного продовження їхнього земного життя, Єгова Бог удосконалював їх (Захарія 13:9; Малахії 3:2, 3). Витривалість виявилася виправленням для них. Будучи слугами Єгови, вони дуже зраділи, коли стали народом для Його Ім’я (Ісаї 43:10​-12; Дії 15:14). У наш час, виживши дві світові війни і численність менших сутичок, вони дуже радіють з того, що їм допомагає у проповідуванні доброї новини великий натовп інших овець, який вже налічується на понад чотири мільйони осіб.

14. Чому ми не повинні думати, що випробування нашої витривалості ніколи не закінчиться, і що нагорода ухильна?

¹⁴ Уже минуло 77 років від закінчення часів поган у 1914 році, в якому помазаний останок сподівався прославлення правдивого християнського збору на небі. Ми не знаємо скільки останок ще буде ждати. Чи ж нам вагатися й думати, що жданню кінця немає, а нагорода ухильна як той блукаючий вогник (щось облудне, невловиме)? Ні! Коли б ми вагалися, то не оправдували б Божого суверенітету й не славили б Його Ім’я. Він не був би виправданий перед світом, коли дасть нам перемогу й результатну нагороду вічного життя. Байдуже скільки часу ще мусимо тривати, то останок, разом з їхніми вірними вівцеподібними друзями, постановили чекати на Єгову, щоб Він діяв у Свій час. Цим шляхом зразкової наполегливості вони наслідують приклад Авраама (Римлян 8:23​-25).