Хвороба, що всюди сіяла страх

Йшов 1854 рік. У Лондоні знову спалахнула епідемія холери. Хвороба ширилася блискавично. Багато почувались зранку зовсім здоровими, а ввечері вже помирали. Від цієї пошесті не було жодних ліків.

У ХІХ столітті всі панічно боялися цієї хвороби, проте ніхто не знав, що її спричиняє. Дехто думав, що холерою — кишковим захворюванням, яке супроводжується сильним проносом і обезводненням,— можна заразитися, вдихаючи шкідливі випари зігнилих органічних решток. Такі припущення здавались логічними. З річки Темзи, яка протікала через Лондон, доносився жахливий сморід. Але чи дійсно ці випари були такі смертоносні?

П’ять років до того лікар Джон Сноу висунув припущення, що холеру спричиняє не забруднене повітря, а заражена вода. Інший лікар, Вільям Бадд, вважав, що хвороба переноситься грибками.

Під час епідемії 1854 року Сноу вирішив перевірити свою теорію і з’ясувати, як заразилися холерою мешканці лондонського району Сохо. «Що спільного між цими жертвами?» — думав він. Сноу зробив дивовижне відкриття: всі, хто заразився холерою в цьому районі, брали воду з одного джерела. А та вода була заражена каналізаційними стоками, які містили збудник холериa!

Того ж року італійський вчений Філіппо Пачіні теж зробив важливе відкриття. Він опублікував статтю про живі організми, які є збудниками холери. Однак на його дослідження не звернули великої уваги, як і на відкриття Сноу та Бадда. Холера лютувала в країні аж до 1858 року.

Великий сморід

Парламент не поспішав будувати нову каналізаційну систему, щоб припинити забруднення Темзи. Але спекотне літо 1858 року змусило урядовців до дій. Сморід, який доносився з річки до Палати громад, був настільки нестерпним, що політики завішували вікна полотнищами, змоченими в дезінфікаційному засобі. Отож великий сморід посприяв вирішенню проблеми. За 18 днів Парламент прийняв рішення про будівництво нової каналізації.

Було споруджено величезну каналізаційну мережу, завдяки якій стічні води не потрапляли в річку, а відводилися на схід Лондона. Під час припливу нечистоти випускали в море, і вода, відходячи, забирала їх з собою. Результати були вражаючими. Щойно увесь Лондон під’єднали до нової каналізаційної системи, епідемія припинилася.

Тепер всі зрозуміли, що холеру спричиняло не заражене повітря, а інфікована вода та їжа. Також з’ясувалося: щоб попередити нові випадки хвороби, треба дбати про санітарію.